12 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 215/405/19
адміністративне провадження № К/9901/36746/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах матері ОСОБА_2 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у справі № 215/405/19 за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
23 січня 2019 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Тернівського районного суду м. Кривий Ріг з адміністративним позовом до виконавчого комітету Тернівської районної у м.Кривий Ріг ради з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради, яка виявилася у порушенні правового режиму розгляду заяви від 20 грудня 2018 року згідно порядку статей 18, 19 Закону України "Про звернення громадян", частин 1, 2, 8 статті 11 Закону України "Про державну службу" і принципів статей 3, 19, частини 2 статті 28 Конституції України;
- зобов'язати виконавчий комітет Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради протягом 15-ти днів вжити заходів індивідуальним актом для забезпечення права особи з інвалідністю на попередження за можливістю страждань і болю статті 3, частини 2 статті 28 Конституції України та надати зазначені документи згідно заяви від 20 грудня 2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Тернівської районної у м.Кривий Ріг ради, яка виявилася у порушенні правового режиму розгляду заяви від 20 грудня 2018 року не вжитті заходів для забезпечення непорушного права інваліда на попередження за можливістю страждань і болю та незабезпечення гарантій статті 3, частини 2 статті 28 Конституції України.
Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 25 січня 2019 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради про зобов'язання вчинити дії передано за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у справі №215/405/19 поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк звернення до суду, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах матері ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради про визнання діяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачу.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, скаржник звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
У поданій касаційній скарзі скаржник, з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Повертаючи позовну заяву на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не виконано вимоги ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 року про залишення позовної заяви без руху.
Так, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 року позовна заява була залишена без руху і запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви у зазначений судом строк та надати суду: нотаріально посвідченої довіреності; оригінал документа, що підтверджує сплату судового збору в розмір 1530,80 грн або клопотання про звільнення (відстрочення, розстрочення) сплати судового збору з відповідними доказами на підтвердження скрутного матеріального становища; викладенням вимог щодо предмету спору та наведенням їх обґрунтування, а також зазначенням доказів, що підтверджують вказані обставини (та надати їх копії для суду та відповідача у справі); зазначенням ідентифікаційного коду відповідача та реєстраційного номеру облікової картки платника податків позивача або номер, серію паспорту позивача, адреси електронної пошти позивача та відповідача (або вказати про те, що такі адреси відсутні або не відомі позивачу); наданням власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; наданням копії паспорта громадянина України на підтвердження адміністративної процесуальної дієздатності позивача; надати докази в обґрунтування заявлених позовних вимог.
Відповідно до пункту частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Зі змісту ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року слідує, що 12 вересня 2019 року на виконання вимог ухвали суду позивач направив заяву про відкриття провадження у справі та усунення недоліків, в якій містилось клопотання про поновлення строку звернення до суду та клопотання щодо звільнення від сплати судового збору. Так, в обґрунтування клопотання про поновлення строку звернення до суду ОСОБА_1 зазначив, що ухвалу суду від 18 березня 2019 року отримав особисто лише 22 серпня 2019 року, а й тому просить поновити процесуальний строк звернення до суду.
При цьому, судом встановлено, що позивачем не надано до суду доказів на підтвердження обставин того, що його майновий стан перешкоджає сплаті судового збору за подану адміністративного позову у встановлений законом порядку, а саме, що компенсаційна виплата по догляду за особою з інвалідністю І групи є єдиним джерелом доходу, в тому числі, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, що може бути підтверджено довідкою податкового органу про доходи тощо.
Надаючи оцінку заяві позивача про усунення недоліків, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що обставини, які зазначив позивач, відповідно до положень Закону України "Про судовий збір", не є умовою для звільнення від сплати судового збору, а самим позивачем не надано доказів наявності інших підстав для його звільнення від сплати судового збору.
Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для звільнення скаржника від сплати судового збору, виходячи з наданих ним доказів.
Так, статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Тобто, особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
На підставі положень частини другої цієї ж статті визначено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Аналіз вказаної норми дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору, згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Разом з тим, cудами встановлено, що позивачем не надано до суду доказів на підтвердження обставин того, що його майновий стан перешкоджає сплаті судового збору за подану ним позовну заяву у встановленому законом порядку, а саме, що компенсаційна виплата по догляду за особою з інвалідністю І групи є єдиним джерелом доходу, в тому числі, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, що може бути підтверджено довідкою податкового органу про доходи та довідкою органу пенсійного фонду, тощо.
Сам по собі факт отримання соціальних виплат чи пенсії особою не позбавляє цю особу права та можливості отримання інших доходів, з яких може бути сплачений судовий збір.
Аналогічний підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду в ухвалах від 10 травня 2019 року у справі № 9901/166/19, від 09 березня 2021 року у справі № 9901/352/20.
Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981№ R (81): "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).
Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд констатує, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, повертаючи позовну заяву з підстав не усунення недоліків, вірно застосував положення пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують і не ставлять під сумнів установлені судами обставини, а до скарги не додано будь-яких доказів які б спростовували зазначене.
Крім того, Суд вважає за необхідне звернути увагу скаржника, що відповідно до частини восьмої статті 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
При цьому, у цьому конкретному випадку право доступу до суду не можна вважати порушеним, оскільки позивач має можливість звернутися до суду в порядку визначеному Законом.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом пункту 2 частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали судів першої інстанції, перелік яких наведений у частині другій статті 328 КАС України та прийняті за наслідками їх перегляду постанови суду апеляційної інстанції.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах матері ОСОБА_2 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у справі № 215/405/19 за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов