12 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 160/179/21
адміністративне провадження № К/9901/35356/21
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому просив:
- дії Дніпропетровської обласної прокуратури, які полягають у застосуванні до відносин оплати праці (заробітної плати) ОСОБА_1 у зв'язку із його публічною службою у період з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2020 року на посадах прокурора (а саме у період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року - на посаді старшого прокурора прокуратури Баглійського району м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області; у період з 15 грудня 2015 року по 12 квітня 2017 року - на посаді прокурора Криничанського відділу Дніпродзержинської місцевої прокуратури Дніпропетровської області; у період з 13 квітня 2017 року по 31 грудня 2020 року - на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури Дніпропетровської області) пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-УІ та Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» в частині визначення посадового окладу ОСОБА_1 - визнати протиправними;
- бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури, яка полягає у незастосуванні до відносин оплати праці (заробітної плати) ОСОБА_1 у зв'язку із його публічною службою у період з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2020 року на посадах прокурора (а саме у період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року - на посаді старшого прокурора прокуратури Баглійського району м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області; у період з 15 грудня 2015 року по 12 квітня 2017 року - на посаді прокурора Криничанського відділу Дніпродзержинської місцевої прокуратури Дніпропетровської області; у період з 13 квітня 2017 року по 31 грудня 2020 року - на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури Дніпропетровської області) статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII в частині визначення посадового окладу ОСОБА_1 визнати протиправною;
- бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за час його публічної служби у період з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2020 року на посадах прокурора (а саме у період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року - на посаді старшого прокурора прокуратури Баглійського району м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області; у період з 15 грудня 2015 року по 12 квітня 2017 року - на посаді прокурора Криничанського відділу Дніпродзержинської місцевої прокуратури Дніпропетровської області; у період з 13 квітня 2017 року по 31 грудня 2020 року - на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури Дніпропетровської області) заробітної плати прокурора в загальному розмірі 2 092 073,60 грн., в тому числі: посадового окладу - 966 957,90 грн. (дев'ятсот шістдесят шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім гривень, 90 копійок); надбавки за вислугу років - 185 025,58 грн. (сто вісімдесят п'ять тисяч двадцять п'ять гривень, 58 копійок); надбавки за виконання особливо важливої роботи - 903 423,86грн. (дев'ятсот три тисячі чотириста двадцять три гривні, 86 копійок); надбавки за роботу в умовах режимних обмежень - 36 666,27 грн. (тридцять шість тисяч шістсот шістдесят шість гривень, 27 копійок) визнати протиправною;
- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 в рахунок протиправно ненарахованої та невиплаченої заробітної плати за час його публічної служби у період з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2020 року на посадах прокурора (а саме у період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року - на посаді старшого прокурора прокуратури Баглійського району м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області; у період з 15 грудня 2015 року по 12 квітня 2017 року - на посаді прокурора Криничанського відділу Дніпродзержинської місцевої прокуратури Дніпропетровської області; у період з 13 квітня 2017 року по 31 грудня 2020 року - на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури Дніпропетровської області) та в рахунок відшкодування шкоди, завданої пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 № 2456-VI, який Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнаний неконституційним в частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування», 2 092 073,60 грн. (два мільйони дев'яносто дві тисячі сімдесят три гривні, 60 копійок), в тому числі: посадового окладу - 966 957,90 грн. (дев'ятсот шістдесят шість тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім гривень, 90 копійок); надбавки за вислугу років - 185 025,58 грн. (сто вісімдесят п'ять тисяч двадцять п'ять гривень, 58 копійок); надбавки за виконання особливо важливої роботи - 903 423,86грн. (дев'ятсот три тисячі чотириста двадцять три гривні, 86 копійок); надбавки за роботу в умовах режимних обмежень - 36 666,27 грн. (тридцять шість тисяч шістсот шістдесят шість гривень, 27 копійок).
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року позов залишено без задоволення.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2021 року в адміністративній справі №160/179/21 скасовано, у справі прийнято нову постанову. Адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 заробітної плати з 26 березня 2020 року по 30 грудня 2020 року, в порядку та в розмірах передбачених частини 2, 3-5 та 7 статті 81 Закону України "Про прокуратуру".
Зобов'язано Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати заробітну плату ОСОБА_1 з 26 березня 2020 року по 30 грудня 2020 року, у порядку та спосіб визначений частини 2, 3-5 та 7 статті 81 Закону України "Про прокуратуру".
Зобов'язано Дніпропетровську обласну прокуратуру виплатити ОСОБА_1 грошові кошти, які складають різницю між фактично отриманою з 26 березня 2020 року по 30 грудня 2020 року заробітною платою та належною до виплати заробітною платою, розрахованою у порядку та спосіб, що визначений частини 2, 3-5 та 7 статті 81 Закону України "Про прокуратуру", з відповідним відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
В решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2021 року касаційну скаргу повернуто скаржнику.
22 вересня 2021 року ОСОБА_1 подано вдруге до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Підставою касаційного оскарження скаржник визначає пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні допустив застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №911/4249/16, від 927/291/17 від 10 квітня 2018 року та від 18 листопада 2018 року у справі №4819/49/19.
Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Всупереч вищенаведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому, у скарзі лише викладено обставини справи, процитовано норми права, зроблено вказівку на постанову Верховного Суду без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судами рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Також підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник визначає пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України, зазначаючи, що наявна необхідність відступлення від виробленого Верховним Судом і втіленого, зокрема, у постановах від 04 листопада 2015 року у справі №21-1461, від 30 березня 2016 року у справі 21-271а16, від 13 липня 2016 року у справі №21-1488а16, від 21 листопада 2018 року у справі №808/2163/17, від 16 січня 2019 року у справі №804/217/17, від 27 лютого 2019 року у справі №809/982/16 та інших, висновку щодо застосування норм права, суть якого зводиться до надання через застосування хронологічного методу усунення конкуренції правових норм переваги на нормами Закону №1697-VII в питаннях оплати праці прокурорів нормам інших законодавчих актів на тій підставі, що останні прийняті пізніше.
Перевіривши такі доводи скаржника, суд звертає увагу, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
В той же час, Верховним Суду наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України скаржнику необхідно не лише зазначити конкретну норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку, а також зазначити, як саме на його думку необхідно застосовувати цю норму права та належним чином обґрунтувати наявність необхідності такого відступлення.
Всупереч наведеному скаржником перелічено норми законодавства, проте чітко не зазначено конкретну норму права, від висновку щодо застосування якої слід відступити, ані який висновок заявник вважає правильним, ані вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі позивач вказав про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування наступних норм матеріального права, а саме, пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Разом з тим, Верховним Судом у справі № 320/1874/19 було зроблено висновок щодо застосування положень частини 1 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" у період з 15 липня 2015 року по 26 березня 2020 року
Так, суд вказав, що рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Водночас, як визначено частиною другою статті 152 Конституції України і частиною першою статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Подібний висновок також висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 4819/49/19, за яким: рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення).
Суд наголошує, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.
Водночас, суд звертав увагу, що спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування і виплати заборгованості по заробітній платі та інших похідних платежів за період, що передував прийняттю рішення Конституційного Суду України, оскільки за період після рішення КСУ судами позовні вимоги задоволено.
Отже, рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття указаного рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Відтак, зазначене свідчить, що скаржник просить сформувати висновок щодо застосування норм права по правовідносинам, стосовно який вже наявний висновок Верховного Суду у справі № 320/1874/19.
Також касаційна скарга містить посилання на інші правові висновки Верховного Суду, що на думку скаржника, не застосовано судом апеляційної інстанції. Фактично скаржник обґрунтовує необхідність відступлення від висновків Верховного Суду наявністю інших висновків Верховного Суду, що не може вважатися належним обґрунтуваннями необхідності такого відступлення.
Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, з урахуванням вище вказаного слід зазначити, що у скарзі скаржник посилаючись на пункти 1, 2, 3 частини 4 статті 328 КАС України не зазначив передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, не викладено передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції відповідно до пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються, зокрема, підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Враховуючи те, що заявником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судового рішення у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя: А.Г. Загороднюк