Справа № 380/10034/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Клименко О.М.
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
12 жовтня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі суддівської гілки влади Восьмого апеляційного адміністративного суду про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Держави Україна в особі суддівської гілки влади Восьмого апеляційного адміністративного суду, в якому просив суд:
- визнати дії Держави в особі Восьмого апеляційного адміністративного суду, які полягають у відсутності автоматизованого розподілу справ між суддями протиправними;
- зобов'язати Державу Україна в особі Восьмого апеляційного адміністративного суду провести автоматизований розподіл справ між суддями та визначити колегію суддів для розгляду справи № 461/3212/17.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі № 380/10034/21 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі суддівської гілки влади Восьмого апеляційного адміністративного суду про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки предметом позову в цій справі є дії Восьмого апеляційного адміністративного суду, які на думку позивача полягають у відсутності в цьому суді автоматизованого розподілу судових справ між суддями, тобто позовні вимоги стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, то такі дії не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом.
Позивач не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить її скасувати та прийняти нове судове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Сторони повноважних представників в судове засідання не направили, хоча повідомлялися про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідачем подано до суду заяву про розгляд справи без участі сторони у справі.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті процесуального питання про відмову у відкритті провадження у справі, виходячи з наступного.
Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно із частинами 1-3 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Конституцією України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (стаття 129 Конституції України). Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку (стаття 126 Конституції України). Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (стаття 129 Конституції України).
В силу частин 1, 3 статті 6 Закону України від 02.06.2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Згідно із положеннями Конституції України рішення суду і відповідно дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя можуть оскаржуватись у чинному порядку, а не в інший суд першої інстанції, що одночасно порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.
Саме в такому розумінні мають застосовуватись положення статей 55, 56 Конституції України про гарантію права кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб та на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, заподіяної їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю при здійсненні ними своїх повноважень. Суд є органом, який вирішує такі скарги, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються в порядку, визначеному Конституцією України і законодавством про судочинство.
У Конституції України зазначено, що здійснення правосуддя регулюється окремо від діяльності інших органів державної влади. Відповідно до статті 62 Конституції України матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного. Проте й у цьому разі за таку шкоду відповідає держава, а не безпосередньо суд або суддя.
Тобто, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою особою, яка бере участь у цивільній справі. Це можливо лише у випадках, коли суд (суддя) виступає як звичайна установа (особа), а не як орган (особа), що здійснює правосуддя. Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді) як відповідача, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.
Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку №11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
За змістом пункту 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17.11.2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.
Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Наведеної правової позиції притримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08.05.2018 року у справі №521/18287/15-ц (пункти 36, 39, 40, 78-80 постанови), від 21.11.2018 року у справі №757/43355/16-ц (пункти 30, 37, 39, 61-65 постанови), від 29.05.2019 року у справі №489/5045/18 (пункт 25 постанови), а також Касаційний адміністративний суд Верховного Суду у постанові від 31.07.2019 року у справі №636/5534/15.
Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивач зазначає, що після скасування Верховним Судом ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2021 року про зупинення провадження у справі та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, Восьмий апеляційний адміністративний суд, ігноруючи вимоги закону, не провів повторного автоматизованого розподілу справ між суддями, а справа була передана на повторний розгляд колегії суддів у складі В. Гуляк, Н. Ільчишин, Л. Гудим, судове рішення яких було скасовано судом касаційної інстанції. З огляду на це позивач доходить висновку про відсутність автоматизованого розподілу справ між суддями у Восьмому апеляційному адміністративному суді.
Таким чином, позивач оскаржує дії Восьмого апеляційного адміністративного суду, які, на його думку полягають у відсутності в цьому суді автоматизованого розподілу судових справ між суддями, стверджуючи, що такі дії суду порушують його конституційні права як людини, перед якою Держава Україна несе відповідальність, право на справедливий розгляд справи у суді, та розгляд справи судом, установленим законом.
Діяльність відповідача, яка оскаржується, є нічим іншим як діяльністю суду, пов'язаною з розглядом судових справ, яка врегульована процесуальним законом, а тому охоплюється поняттям "здійснення правосуддя", та свідчить про те, що у даному випадку суд не є суб'єктом владних повноважень.
Оскарження дій суду щодо здійснення правосуддя шляхом подачі позову до іншого суду є порушенням принципу незалежності суду та суддів та засобом впливу на них. Законодавством передбачено апеляційний та касаційний порядок оскарження судових рішень, а тому зауваження щодо діяльності судді чи суду або посадової особи суду, що пов'язані зі здійсненням правосуддя, у тому числі щодо доступу до приміщення суду, участі у судових засіданнях, подання заяв та клопотань, ознайомлення з матеріалами справи, видачею виконавчих листів тощо, можуть бути включені до апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення. Оскарження дій суду або судді, що пов'язані зі здійсненням правосуддя не може відбуватися шляхом ініціювання проти них судового процесу.
В даному випадку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Восьмий апеляційний адміністративний суд не може бути відповідачем у суді у справі щодо оскарження його дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Дії (бездіяльність) суду під час розгляду справи, в тому числі визначення складу суду для розгляду такої справи відповідно до вимог статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України в межах провадження відповідної справи.
З урахуванням вищевказаного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у відкритті провадження у цій справі належить відмовити на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалено судове рішення з додержання норм процесуального та матеріального права, в зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону ухвала суду відповідає.
Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Апеляційний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.