Справа № 560/8923/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
12 жовтня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2018 по 30.11.2020 включно;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2018 по 30.11.2020 включно в розмірі 305855,24 грн. за КВЕД 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
В обґрунтування позову зазначив, що станом на день звільнення відповідач не провів з ним розрахунків індексації грошового забезпечення за період з 21.09.2018 по 30.11.2020 включно.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.01.2020 по справі №560/3922/19 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.09.2018 включно. На виконання рішення суду 30.03.2020 та 30.11.2020 військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 шляхом зарахування на картковий рахунок, була виплачена індексація грошового забезпечення в сумі 4435,66 грн. та 27012,56 грн. (разом 31448,22 грн.).
На звернення позивача до військової частини НОМЕР_1 із проханням виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2018 по 30.11.2020 включно, відповідач відмовив у задоволенні поданої заяви у зв'язку із відсутністю на це законних підстав.
Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх порушених соціальних прав.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.09.2018 по 30.11.2020.
Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.09.2018 по 30.11.2020 в розмірі 31 687,2 грн. (тридцять одна тисяча шістсот вісімдесят сім гривень двадцять копійок) - за затримку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.09.2018.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що вимоги позивача не відповідають нормам чинного законодавства, оскільки позивач проходив службу у Збройних Силах України і правовідносини, які складаються при її проходженні є публічно-правовими, а тому на них не поширюються статті 116-117 КЗпП України.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позивач, правом оскарження судового рішення - не скористався.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, відзиву, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, судом першої інстанції встановлені та неспростовані сторонами такі обставини.
ОСОБА_1 наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 27.08.2018 року №461 звільнено у запас за пунктом «к» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовим обов'язок та військову службу".
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 21.09.2018 №183 ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу військової частини та усіх видів грошового забезпечення.
У зв'язку з неотриманням індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.09.2018 , позивач звертався до суду за захистом своїх прав.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.01.2020 по справі №560/3922/19 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.09.2018.
На виконання рішення суду кошти в розмірі 4435,66 грн. та 27012,56 грн. - індексація грошового забезпечення були перераховані на банківський рахунок позивача лише 30.03.2020 та 30.11.2020.
В листопаді 2020 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 21.09.2018 по 30.11.2020.
За результатом розгляду поданої заяви, позивач отримав від військової частини НОМЕР_1 відповідь №350/491/628 від 02.12.2020, в якій зазначено, що у вказаній виплаті відмовлено, через відсутність законних на це підстав.
Вважаючи бездіяльність військової частини НОМЕР_1 протиправною щодо несвоєчасної виплати при звільненні зі служби індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.09.2018, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2018 по 30.11.2020 в сумі 305,855,24 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на спірні правовідносини поширюються норми КЗпП України у частині встановлення відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, а тому позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за наведеними в рішенні доводами та зазначає наступне.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).
Водночас, Законом № 2011-XII не передбачено такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19.
За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 1 статті 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2018 по справі № 821/1083/17.
Постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 №425 не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Враховуючи зазначені положення чинного законодавства та висновки Великої Палати Верховного Суду колегія суддів зазначає, що доводи відповідача про те, що виплата компенсації за затримку виплати при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачена спеціальним законодавством, а дія норм КЗпП України на них не поширюється є помилковими.
Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Апеляційний суд зауважує, що вина відповідача встановлена рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.01.2020 у справі № 560/3922/19, яким задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , та визнано протиправного бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.09.2018.
Відповідно до частини 2 статті 116 КЗпП України, відповідач зобов'язаний був виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення в повному обсязі у день звільнення - 21.09.2018, однак не виконав свій обов'язок зі сплати індексації грошового забезпечення лише 30.11.2020.
З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України. Як наслідок, бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
Переглядаючи правомірність прийнятого судом першої інстанції рішення в частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2018 по 30.11.2020.
Для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні необхідно точно визначити період такої затримки. Для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку, як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.
Так, відповідно до матеріалів справи, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.09.2018 №183 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів грошового забезпечення з 21.09.2018.
Згідно з положеннями пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства. А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 22 вересня 2018 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Враховуючи, що працівникові не виплачена належна йому частина грошового забезпечення в день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.
Упункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Відповідно до статіт 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до положень абзацу 3 пункту 2 два Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Положеннями абзацу першого пункту два Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, враховуючи, що позивача звільнено з військової служби у запас з 21.09.2018, а виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.09.2018 військовою частиною здійснена лише 30.11.2020, строк затримки розрахунку складає - 800 днів.
В матеріалах справи міститься розрахунок про середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця в якому зазначено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 396,09 грн.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 (справа №6-113цс16) дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
При вирішенні даної справи, суд вважає за можливе врахувати висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 по справі №6-113цс16, застосувавши принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 по справі №825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц.
Водночас, варто зауважити, що при розмірі невиплаченої індексації грошового забезпечення в розмірі 31448,22 грн., позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 305855,24 грн., що набагато перевищує розмір невиплаченої індексації, а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 31448,22 грн./316 872 грн. (індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.09.2018/середній заробіток за весь час затримки розрахунку (396,09*800 день)) = 0,10.
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 396,09 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,10 х 800 (дні затримки розрахунку) = 31 687,2 грн. - за затримку виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 21.09.2018.
З огляду на зазначене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 31 687,2 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, у постанові Верховного суду від 03.10.2019 у справі №813/1180/18.
Щодо решти позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено судом першої інстанції, то колегія суддів не переглядає рішення суду першої інстанції в відмовленій частині, з огляду на те, що воно не є предметом апеляційного оскарження.
Відповідно до положень статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційних скарг не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Ватаманюк Р.В.