12 жовтня 2021 року Справа № 280/6992/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головне управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166, ЄДРПОУ ВП 44118663) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0090478-2404-0827 від 12.03.2021,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі-відповідач), відповідно до якого позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0090478-2404-0827 від 12.03.2021, винесене Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті Головним управлінням ДПС у Запорізькій області з порушенням норм законодавства є протиправними та підлягають скасуванню. Позивачем зазначено, що відповідач невірно розраховував податок згідно оскаржуваного податкового повідомлення рішення виходячи з того, що ОСОБА_1 є власником квартири загальною площею 83,31 кв.м., внаслідок чого протиправно застосовано ставку податку у розмірі 1,0% від мінімальної заробітної плати за 1 кв. м. будівлі, замість 0% як встановлено Рішенням міської ради м. Запоріжжя №5 від 28.01.2015 про затвердження “Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки” та №30 від 26.02.2016, якими встановлено нульову ставку податку для квартир площа яких не перевищує 120 кв. метрів. Додаткові пояснення щодо предмету позову надано у відповіді на відзив (вх. №53879 від 20.09.2021).
Ухвалою від 16.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на без виклику сторін. Відповідачу надано п'ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву
Відповідач позов не визнав, 03.09.2021 до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначає, що згідно Податкового кодексу до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад. Відповідно до підпункту 266.3.1 та підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу визначено, що базою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості та обчислюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) платника податку на відповідні платіжні реквізити за місцезнаходженням об'єкту житлової та нежитлової нерухомості. Згідно Податкового кодексу, ставки податку для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування території громад, залежно від місця розташування та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,0 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 м бази оподаткування. Вважає що дії контролюючого органу були правомірними та просить відмовити у задоволенні позову.
20.09.021 позивачем подано заяву про відшкодування судових витрат на правничу допомогу у розмірі 2300 грн.
29.09.2021 представником відповідача подано заперечення на заяву про відшкодування судових витрат.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши та дослідивши надані документи, судом встановлені наступні обставини.
12.03.2021 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області винесено податкове повідомлення-рішення №0090478-2404-0827, яким визначено ОСОБА_1 зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2020 рік в сумі 1100,93 грн.
За результатами адміністративного оскарження, рішенням про результати розгляду скарги від 21.07.2021 №6041/Д/99-00-06-01-04-09 у задоволенні скарги було відмовлено, податкове повідомлення-рішення, яке було предметом скарги, залишено без змін.
Не погоджуючись з вказаними податковим повідомленням-рішенням, позивач звернулась до суду за його оскарженням.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно п. 6.1. статті 6 Податкового кодексу України, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Відповідно п. 16.1 статті 16 ПК України платник податків, зокрема, зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до ст. 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Підпунктом 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).
Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Судом встановлено, що позивачу належить квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 83,31 кв.м.
Щодо застосування ставки податку, суд зазначає наступне.
У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, який включає податок на майно (підпункт 10.1.1), що складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.
За правилами ст. 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з положеннями Податкового кодексу України, є місцевим податком.
Відповідно до підпункту 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених дим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно з п. 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими задами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону “Про місцеве самоврядування в Україні” та ст. 143 Конституції України.
У відповідності до п. 10.3 ст. 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно з п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
За змістом п.п. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Згідно з п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Рішення міської ради м. Запоріжжя №5 від 28.01.2015 про затвердження “Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки” та №30 від 26.02.2016, відповідно до абзацу 1 підпункту 2.5.2 пункту 2.5 частини 2 Положення після слів “за 1 кв. метр бази оподаткування” доповнити словами “за винятком об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме:
- квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв. метрів;
- будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 250 кв. метрів;
- різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), загальна площа яких не перевищує 370 кв. метрів”.
Таким чином, беручи до уваги те, що в розумінні положень п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України Запорізькій міській раді делеговано право встановлення ставок податку для об'єктів житлової нерухомості, зокрема, квартири/квартир незалежно від їх кількості, то податок на квартиру/квартири незалежно від їх кількості, що знаходяться у місті Запоріжжя та перебувають у власності фізичних осіб загальною площею до 120 кв. м, згідно з Рішенням Запорізької міської ради, оподатковуються за ставкою у розмірі 0 відсотків.
Отже, суд приходить до висновку, що контролюючим органом всупереч приписам чинного законодавства застосована відсоткова ставка з податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб у розмірі 1,0 %, оскільки, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, у власності ОСОБА_1 83,31 кв.м. житлової нерухомості, що відповідно до Рішення міської ради м. Запоріжжя №5 від 28.01.2015 про затвердження “Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки” та №30 від 26.02.2016 не перевищує 120 кв. м.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача в частині, що позивачу нараховані податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік на підставі норм п.266.5 ст. 266 Податкового кодексу, а Рішення міської ради м. Запоріжжя №5 від 28.01.2015 про затвердження “Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки” та Рішення №30 від 26.02.2016 (про встановлення нульової ставки) не може бути застосовано у зв'язку з тим, що винесено з порушенням норм Податкового кодексу, з наступних підстав.
Згідно 4.1 4.5 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні ” № 280/97-ВР від 21.05.97 - рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно- правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.
В ч. 10 ст. 59 Закону встановлено - акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Крім того, Верховний Суд України у постанові від 8 грудня 2009 року (справа 21- 1573во09) зробив правовий висновок, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, у моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сиди судовим рішенням.
Така правова позиція була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року (справа №520/12022/17), та Верховним Судом у постановах від 31 серпня 2018 року (справа №822/1815/16), від 21 серпня 2018 року (805/2339/16-а), від 03 серпня 2020 року (справа №826/13307/18).
Таким чином Рішення міської ради м. Запоріжжя №5 від 28.01.2015 про затвердження “Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки” та №30 від 26.02.2016, якими встановлено нульову ставку податку для квартир площа яких не перевищує 120 кв. метрів, не скасовані в судовому порядку, а відтак - с діючими нормативно правовим актами України і повинні застосовувались до правовідносин які є предметом розгляду по даній справі.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області №0090478-2404-0827 від 12.03.2021.
У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 908 грн., який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Оригінал квитанції №15 від 09.08.2021 знаходиться в матеріалах адміністративної справи.
Щодо клопотання позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 2300 грн. суд зазначає наступне.
22.07.2021 між позивачем та адвокатом Комарніцькою Ларисою Анатоліївною укладено Договір №35 про надання правничої допомоги.
14.09.2021 між сторонами Договору підписано Акт приймання-передачі наданих послуг, відповідно до якого адвокатом надано наступні послуги:
підготовка позову до ГУ ДПС у Запорізькій області про скасування податкового повідомлення-рішення №0090478-2404-0827 від 12.03.2021, в т.ч. складання проекту позовної заяви;
надання клієнту правової інформації (підготовка нормативного обґрунтування позиції (доводів позовної заяви);
підготовка відповіді на відзив ГУ ДПС у Запорізькій області.
Вартість послуг складає 2300 грн.
Відповідно до квитанції від 14.09.2021 №309 позивачем сплачено за послуги 2300 грн.
Відповідно до Розрахунку вартості правової допомоги, наданої за договором №35 від 22.07.2021 вартість наданих послуг складає:
аналіз документів, збір доказів, формування правової позиції по справі - 600 грн.;
складання позовної заяви - 1200 грн.;
складання відповіді на відзив на позовну заяву - 2300 грн.
Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.3 ст. 132 КАС України).
Частинами першою та другою статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Всі заявлені до відшкодування види робіт, виконані адвокатом мають місце бути, підтверджені належними доказами.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Представник відповідача у відзиві зазначив, що заявлена сума витрат на правничу допомогу є документально не підтверджена, не є спів мірною, що є підставою для відмови у її задоволенні.
Розглянувши подані документи, суд зазначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд зазначає, що витрати на правничу допомогу до 2300 грн. є співмірними та документально підтвердженими.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головне управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166, ЄДРПОУ ВП 44118663) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0090478-2404-0827 від 12.03.2021 - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у Запорізький області № 0090478-2404-0827 від 12.03.2021.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 коп.) та витрати на правничу професійну допомогу у розмірі 2300 (дві тисячі триста) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 12 жовтня 2021 року.
Суддя О.О. Артоуз