Україна
Донецький окружний адміністративний суд
11 жовтня 2021 р. Справа№200/7295/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бєломєстнова О.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії, -
11.06.2021 року позивач - ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Донецького апеляційного суду (ЄДРПОУ: 422625513, місцезнаходження: Донецька область, м.Маріуполь, проспект Миру, 1-а), у якій просить:
- визнати протиправними дії Донецького апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_3 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно ч.3 ст.29 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року;
- зобов'язати Донецький апеляційний суд провести нарахування суддівської винагороди ОСОБА_3 за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року включно на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” без застосування будь-яких обмежень, передбачених ч.3 ст.29 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року з урахуванням раніше виплачених сум, у розмірі 360818,87 грн.;
- стягнути з Донецького апеляційного суду на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 360818,87 грн.
Позов обґрунтовувала тим, що вона працює на посаді судді Донецького апеляційного суду. За період з 01.01.2020 року по 18.04.2020 року їй була нарахована суддівська винагорода для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020 року, доплати за вислугу років в розмірі 60% від посадового окладу судді. Однак, за спірний період суддівську винагороду їй нараховано та виплачено з урахуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що на її думку не відповідає ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Зазначене призвело до зменшення розміру суддівської винагороди та, відповідно, порушення її прав та гарантій як судді.
Ухвалою суду від 15.06.2021 року було відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Залучено Державну судову адміністрацію України до участі у справі у якості другого відповідача.
06.07.2021 року засобами електронного зв'язку відповідач-1 подав відзив на позовну заяву, з якого вбачається наступне. Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18 квітня 2020 року. Цим Законом встановлені обмеження нарахування у тому числі суддівської винагороди - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, з 18.04.2020 року суддівська винагорода позивача була обмежена максимальним розміром 47 230 грн. на місяць.
Наказом голови Донецького апеляційного суду «Про скасування обмежень нарахування заробітної плати суддям Донецького апеляційного суду» № 590/к від 31.08.2020 року скасовано з 28.08.2020 року обмеження нарахування заробітної плати суддям Донецького апеляційного суду, що були встановлені наказом № 207/к від 27.04.2020 року, та зобов'язано здійснювати виплату у повному обсязі відповідно до ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно довідки Донецького апеляційного суду сума обмежень суддівської винагороди позивача за період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року включно становить 360 818,87 грн.
Наголошує, що абзацом 1 ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів приймають бюджетні зобов'язання та здійснюють видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Донецький апеляційний суд, як розпорядник коштів нижчого рівня, може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України за наявності усіх законних передбачених документів та в межах бюджетних асигнувань нам поточний фінансовий рік. Таким чином, вважає, що правомірно керувався положеннями ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» до 28.08.2020 року (день ухвалення рішення Конституційним Судом України), у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову в частині заявлених вимог щодо визначення протиправними дії відповідача щодо виплати позивачу суддівської винагороди не в повному обсязі.
Крім того, зазначає, що статтею 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
З 2004 року запроваджена і діє бюджетна програма КПКВ 0501150, метою якої є погашення заборгованості за виконавчими провадженнями на користь суддів. Її завданням є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» Державній судовій адміністрації України затверджена бюджетна програма КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у сумі 3000.00 тис. грн..
Таким чином, у разі задоволення позову, виконання рішення по справі можливо буде здійснити виключно за рахунок бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України в порядку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».
У зв'язку з наведеним просить суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
13.07.2021 року через відділ діловодства та документообігу суду відповідач-2 надав відзив на позовну заяву, з якого вбачається наступне. Відповідно до ст.148 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів.
Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18 квітня 2020 року. Цим Законом встановлені обмеження нарахування, у тому числі суддівської винагороди - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників, суддівська винагорода суддів обмежується максимальним розміром 47 230 грн. на місяць.
Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України, результати якого відображені у рішенні від 24 квітня 2020 року № 22. В ньому зазначено, що обмеження, встановлені вказаним Законом, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат). Також, Рада суддів України звернула увагу на те, що оскільки складові суддівської винагороди, визначені ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, окремо скороченню не підлягають, а Законом від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ не визначено відповідної процедури, розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди.
Отже, Донецький апеляційний суд як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ). Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Донецькому апеляційному суду за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя», за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» у сумі 126 207,9 тис. грн. відкриті в повному обсязі.
Наголошує, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.
У зв'язку з наведеним просить суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
14.07.2021 року ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Продовжено на 30 днів строк проведення підготовчого провадження у справі.
Ухвалою суду від 07.09.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Позивач у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Згідно з частиною 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи відсутність перешкод для розгляду справи, передбачених статтею 205 КАС України, а також встановлені для розгляду справ строки, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши подані сторонами докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_2 працює на посаді судді Донецького апеляційного суду (переведена на посаду згідно рішення Вищої Ради Правосуддя від 15.10.2019 року №2679/0/15-19).
Відповідач-1 - Донецький апеляційний суд (ЄДРПОУ: 422625513) є бюджетною установою, яка уповноважена на утримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення виплат з бюджету на виконання своїх функцій.
Відповідач -2 - Державна судова адміністрація України (ЄДРПОУ: 26255795) здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів згідно ст.148 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Згідно з довідкою Донецького апеляційного суду № 3-11-14/28/2020 від 01.10.2020 року розмір суддівської винагороди ОСОБА_4 за спірний період склав:
у квітні 2020 року: загальна сума розрахованої суддівської винагороди без урахування обмежень - 226 016,28 грн., сума обмеження - 0,00 грн., нарахована суддівська винагорода з урахуванням обмежень, встановлених законом № 553-ІХ - 226 016,28 грн.;
у травні 2020 року: загальна сума розрахованої суддівської винагороди без урахування обмежень - 136 298,11 грн., сума обмеження - 101 497,06 грн., нарахована суддівська винагорода з урахуванням обмежень, встановлених законом № 553-ІХ - 34801,05 грн.;
у червні 2020 року: загальна сума розрахованої суддівської винагороди без урахування обмежень - 180 393,44 грн., сума обмеження - 117 084,10 грн., нарахована суддівська винагорода з урахуванням обмежень, встановлених законом № 553-ІХ - 63309,34 грн.;
у липні 2020 року: загальна сума розрахованої суддівської винагороди без урахування обмежень - 549 392,42 грн., сума обмеження - 107 801,21 грн., нарахована суддівська винагорода з урахуванням обмежень, встановлених законом № 553-ІХ - 441591,21 грн.;
у серпні 2020 року: загальна сума розрахованої суддівської винагороди без урахування обмежень - 46 244,00 грн., сума обмеження - 34 436,50 грн., нарахована суддівська винагорода з урахуванням обмежень, встановлених законом № 553-ІХ - 11807,50 грн.
Всього обмеження нарахувань за період з квітня 2020 року по серпень 2020 року складає 360 818,87 грн.
Листом від 30.06.2021 року № 1012849/20 Державна судова адміністрація України повідомила суд, що зміни до кошторису Донецького апеляційного суду стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» Державною судовою адміністрацією України у 2020 році не вносились.
Відповідно до ч.1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Із поданих сторонами заяв по суті справи вбачається, що ними визнаються вищезазначені фактичні обставини, між сторонами відсутній спір щодо доказів, а підставою виникнення даного спору є різне тлумачення сторонами положень законодавства, які регулюють розмір суддівської винагороди у 2020 році.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 ”Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”, якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2020 року № 553-IX ”Про внесення змін до “Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік””, яким Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” доповнено статтею 29 такого змісту:
Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Разом з цими нормами суд враховує, що згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів” (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Відповідно до частини дев'ятої статті 135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Конституційний Суд України в пункті 4.1 Рішення від 11 березня 2020 року по справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що: Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина перша статті 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом №1402-VIII, що узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
При цьому, до Конституційного Суду України Верховним Судом вже внесено подання щодо конституційності частин першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік”; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II Прикінцеві положення Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX “Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік” (постанова Пленуму Верховного Суду від 29 травня 2020 року № 7), що не потребує додаткового звернення суду першої інстанції з цього питання.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ “Про Державний бюджет України на 2020 рік” зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ “Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік”.
Положення Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ “Про Державний бюджет України на 2020 рік” зі змінами, Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
У рішенні 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) Конституційний Суд України вкотре зазначив, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
З огляду на викладене, аналіз вищевказаних положень дає підстави суду дійти висновку про те, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Враховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошував на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Тобто Закон № 1402-VIII є спеціальним по відношенню до встановлення розміру суддівської винагороди.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Оскільки Закон № 553-IX не скасовував норми Закону № 1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди, тому при визначенні розміру суддівської винагороди відповідач повинен був керуватись вимогами статті 135 Закону № 1402-VIII, якою чітко визначено, що базовий розмір суддівської винагороди для судді апеляційного суду складає 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року разом з відповідними доплатами та регіональним коефіцієнтом.
Суд враховує доводи відповідачів щодо проведення нарахування і виплати лише в рамках та межах, визначених законодавством України, за наявності бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік. Однак, ці доводи не повинні нівелювати висновки суду про необхідність виконання державою обов'язків щодо виплати суддівської винагороди.
З цього приводу слушним вбачається підхід ЄСПЛ, викладений у рішеннях по справам "Кечко проти України" (заява N 63134/00) та "Бурдов проти Росії" (заява N 59498/00), у яких не прийнятий до уваги аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402, законодавець зумовив ситуацію, у якій розпорядники бюджетних коштів, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти протиправні дії, що порушують права та гарантії суддів.
Тому, незважаючи на формальне виправдання дій відповідача-1 вимогами Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», суд розглядає їх як дії держави в цілому, а тому вбачає підстави для висновку про їх протиправність.
Суд вважає за необхідне окремо відзначити, що частиною 2 статті 130 Конституції України прямо передбачено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Закон про державний бюджет не може вважатися законом про судоустрій, а тому встановлення у ньому положень щодо розміру винагороди судді суперечить приписам ч.2 ст. 130 Конституції України.
Частинами 1 та 3 статті 7 КАС України визначено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Керуючись таким правилом вирішення колізій у законодавстві, суд у даній справі сформулював висновки без безпосереднього застосування рішення Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020. Цим рішенням визнано неконституційним положення частини 1 та 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Вказане рішення Конституційного Суду України діє на правовідносини, які виникли після 28.08.2020 року, оскільки визнані неконституційними норми втрачають чинність тільки на майбутнє. Ретроактивна дія рішень Конституційного Суду України законодавством не передбачена. Проте, такий висновок не заважає суду застосовувати інші правила вирішення колізій та застосовувати до спірних правовідносин належні нормативно-правові акти у відповідності до принципу верховенства права.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; […].
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі №П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При обранні належного способу захисту суд враховує, що згідно з довідкою Донецького апеляційного суду № 3-11-14/28/2020 від 01.10.2020 року загальна сума обмеження суддівської винагороди позивача за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно становить 360 818,87 грн.
Відповідно до частини дев'ятої статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Фінансування всіх судів в Україні відповідно до частин першої та другої статті 148 Закону № 1402-VIII здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Частиною четвертою наведеної статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Положеннями статті 149 Закону № 1402-VIII передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Частиною першою статті 151 Закону № 1402-VIII передбачено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Аналогічна норма також міститься у пункті 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (далі - Положення № 141/0/15-19).
З урахуванням наведеного вбачається, що розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.
Аналізуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що оскільки Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь, саме другий відповідач, як розпорядник коштів вищого рівня, повинен забезпечити виплату нарахованої, але обмеженої у розмірі до виплати суддівської винагороди позивачу за спірний період.
Частиною першою статті 25 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути, зокрема, Державна судова адміністрація України.
Крім того, слід зазначити, що частиною першою статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VІ ”Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі - Порядок № 845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).
Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період».
З огляду на положення пункту 25 Порядку № 845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Отже, Державна казначейська служба України не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів за відповідним рішенням.
Натомість, відповідно до абзацу другого частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Таким чином, оскільки цей спір стосується стягнення протиправно невиплаченої суддівської винагороди у визначеному спеціальним законом розмірі, при цьому виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється за рахунок бюджетної програми, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, а безспірне списання проводиться Державною казначейською службою України, то належним відповідачем за таким спором є Державна судова адміністрація України.
Крім того, суд враховує, що за приписами статті 3 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України “Про виконавче провадження” рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Пунктами 3, 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 р. № 45) також передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства.
Зважаючи на це, вказаний орган не має залучатися до участі у справі у якості відповідача. Враховуючи, що жодна позовна вимога не звернена до органу Державної казначейської служби, його дії чи бездіяльність не є предметом спору у даній справі. Відтак його залучення до участі у справі судом не вимагається.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року по справі № 242/4741/16-ц.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне:
визнати протиправними дії Донецького апеляційного суду щодо виплати ОСОБА_3 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно ч.3 ст.29 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року;
стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі 360 818,87 грн. з відрахуванням обов'язкових податків та зборів, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
Аналогічні правові висновки щодо способу захисту порушеного права викладені у рішенні Верховного Суду від 23 червня 2021 року за результатами розгляду справи №520/13014/2020.
Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Разом з тим, у задоволенні позовних вимог до Донецького апеляційного суду про нарахування суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно ч.3 ст.29 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року слід відмовити, оскільки відповідачем-1 проводилось нарахування суддівської винагороди позивачу у спірний період відповідно до положень статті 135 Закону № 1402-VIII, що підтверджено відповідною довідкою, а потім застосовувалось обмеження, встановлене Законом № 553-IX.
Щодо звернення рішення до негайного виконання в частині виплати суддівської винагороди за один місяць суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
З урахуванням змісту позовних вимог та правової природи коштів, які є предметом спору, суд дійшов висновку про можливість допущення негайного виконання рішення суду у межах виплати суддівської винагороди за один місяць.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є частково обґрунтованими, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Позивач в даній категорії справ звільнена від сплати судового збору відповідно до закону, тому виходячи з положень ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 78, 90, 139, 205, 244-246, 287, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Донецького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Донецького апеляційного суду щодо виплати ОСОБА_3 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування згідно ч.3 ст.29 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 року.
Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у розмірі 360 818 (триста шістдесят тисяч вісімсот вісімнадцять) грн. 87 коп. з відрахуванням обов'язкових податків та зборів, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми 0501150 ”Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів”, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Звернути до негайного виконання судове рішення у межах виплати суддівської винагороди за один місяць.
Повний текст судового рішення складено та підписано 11 жовтня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Бєломєстнов О.Ю.