ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.10.2021Справа № 910/11410/21
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» (69002, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Грязнова, будинок 4-А) до Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» (03151, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 94) про стягнення 18 779,82 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» (далі - позивач, ТОВ «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА») звернулось до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовною заявою до Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» (далі - відповідач, ДП «ЗАВОД 410 ЦА») про стягнення 18 779,82 грн, з яких: 14 486,83 грн сума основного боргу, 3% річних у розмірі 1 337,16 грн та 2 955,83 грн інфляційних втрат, а також 2 270,00 грн судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежаним виконанням відповідачем умов Договору № УМТЗ-18-128/3 купівлі-продажу від 04.04.2018 в частині порушення строків здійснення оплати за поставлений товар, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача вказану оплату, а також нараховані за прострочення виконання грошового зобов'язання суми 3% річних та інфляційних втрат.
15.07.2021 автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/11410/21 та справу передано на розгляд судді Демидову В.О.
Ухвалою суду від 20.07.2021 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. Позивачем, у строк встановлений ухвалою суду від 20.07.2021, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї відповідними документами.
Ухвалою суду від 09.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Вказаною ухвалою суду було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - не пізніше п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження, а також для подання всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити направлення позивачу копії відзиву на позов та доданих до нього документів; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив, а позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позовну заяву.
Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Частиною п'ятою ст. 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до частин другої та третьої ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Нормами частини четвертої ст. 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (частина сьома ст. 120 ГПК України).
Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 09.08.2021 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105478245560) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105478245560 зазначена ухвала суду вручена відповідачу 12.08.2021.
Крім того, суд зазначає, що згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 02.08.2021 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано відзиву на позов, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев'ятій ст. 165 ГПК України.
Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев'ятої ст. 165 ГПК України та частини другої ст. 178 ГПК України.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.04.2018 між ДП «ЗАВОД 410 ЦА» (далі - Покупець) та ТОВ «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» (далі - Продавець) був укладений Договір № УМТЗ-18-128/3 купівлі-продажу (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Продавець зобов'язується протягом строку дії Договору поставити Покупцю товари, зазначені у п. 1.3 цього Договору, а Покупець - прийняти і оплатити такі товари.
Згідно з п. 1.2. Договору, поставка товарів здійснюється окремими партіями згідно з заявкою Покупця, переданою факсимільним зв'язком або електронною поштою, у рамках Специфікації, які є невід'ємними частинами цього Договору (далі - Специфікації).
Умовами п. 1.4. Договору передбачено, що номенклатурний перелік, асортимент, кількість товарів та ціна, які поставляються за цим Договором, передбачені у Специфікаціях (Додатках), що є невід'ємною частиною Договору.
Продавець повинен поставити Покупцю товари, якість яких відповідає технічним умовам (ТУ) заводу-виробника, відповідним ГОСТам, характеристикам та вимогам держаних стандартів, встановленим для цієї групи товарів (п. 2.1. Договору).
Відповідно до п. 2.2. Договору, Продавець зобов'язаний на товари, які постачаються за цим Договором, видати документ (паспорт, сертифікат якості, бірку, тощо з мокрою печаткою відділу технічного контролю (ВТК), підтверджуючий якість із посиланням на відповідні ГОСТи, ОСТи, ТУ, або інші, видаткову накладну, податкову накладну. В разі надання копій документів, що підтверджують якість та відповідність товару, Продавець повинен завірити такі документи відповідним чином своєю печаткою та підписом керівника із зазначенням ПІБ, посади, дати встановлення підпису та написом «з оригіналом згідно».
Загальна ціна цього Договору на момент укладення складає: 19 008,00 грн, в тому числі ПДВ 20%: 3 168,00 грн (п. 3.1. Договору).
Пунктом 3.3. Договору передбачено, що ціна Договору може бути змінена за взаємною згодою сторін шляхом укладення Додаткової угоди до Договору.
Умовами п. 4.1. Договору передбачено, що розрахунки проводяться наступним шляхом:
- Покупець направляє Постачальнику (факсимільним зв'язком або електронною поштою) заявку на поставку партії товару в рамках Специфікацій, які є невід'ємними додатками до даного Договору;
- Постачальник передає Покупцю рахунок для оплати замовленої продукції;
- Покупець згідно рахунку в рамках Специфікацій (Додатків), проводить платіж, умови зазначаються в кожній Специфікації окремо.
Форма розрахунків: безготівкова, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний в Договорі. Днем оплати товару вважається день надходження грошових коштів на поточний рахунок Постачальника (п. 4.2. та п. 4.3. Договору).
Пунктами 5.1. та 5.3. Договору передбачено, що строк поставки, умови поставки буде вказано в кожній Специфікації окремо.
Згідно з п. 5.5. Договору, Постачальник здійснює поставку кожної партії товару з додаванням необхідної документації на товар (податкова накладна, видаткова накладна, паспорт (сертифікат) якості виробника на товар).
Право власності на товар, а також ризики випадкової втрати або пошкодження товару переходять від Постачальника до Покупця в момент передачі товару на склад покупця з підписанням відповідних супровідних документів (п. 5.6. Договору).
Умовами пп. 6.1.1. п. 6.1. Договору передбачено, що Покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари, тоді як Продавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плат за поставлені товари (пп. 6.4.1. п. 6.4. Договору).
Відповідно до п. 7.1. Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині виконання зобов'язань - до повного виконання Сторонами (п. 10.1. Договору).
Пунктом 11.1. Договору передбачено, що закінчення строку Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору.
Невід'ємною частиною Договору № УМТЗ-18-128/3 є Специфікації (Додатки) (розділ ХІІІ. Договору).
21.05.2018 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 2 до Договору, якою п. 3.1. Договору викладено в наступній редакції: «Ціна Договору визначається Специфікаціями та складає: 209 291,21 грн, в тому числі ПДВ 20% - 34 881,87 грн» та передбачено, що Додаткова угода № 2 та Специфікація № 3 (Додаток № 3) набирають чинність з моменту підписання сторонами та вважаються невід'ємними частинами Договору.
Відповідно до умов Специфікації № 3 (Додаток № 3) до Договору, сторонами було погоджено поставку товарів, зокрема, вимикача ВМ в кількості - 1 шт. (ціна за одиницю - 3 011,71 грн без ПДВ) та реле ТКЕ21ПДТ в кількості - 1 шт. (ціна за одиницю - 159,63 грн без ПДВ).
Додаткова угода № 2 до Договору та Специфікація № 3 (Додаток № 3) підписані сторонами.
04.06.2018 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, якою п. 3.1. Договору викладено в наступній редакції: «Ціна Договору визначається Специфікаціями та складає: 1 639 873,41 грн, в тому числі ПДВ 20% - 273 312,24 грн» та передбачено, що Додаткова угода № 3 та Специфікація № 4 (Додаток № 4) набирають чинність з моменту підписання сторонами та вважаються невід'ємними частинами Договору.
Відповідно до умов Специфікації № 4 (Додаток № 4) до Договору, сторонами було погоджено поставку товарів, зокрема, автомату захисту АЗС-2 в кількості - 6 шт. (ціна за одиницю - 135,00 грн без ПДВ).
Додаткова угода № 3 до Договору та Специфікація № 4 (Додаток № 4) підписані сторонами.
06.06.2018 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 4 до Договору, якою п. 3.1. Договору викладено в наступній редакції: «Ціна Договору визначається Специфікаціями та складає: 1 955 389,36 грн, в тому числі ПДВ 20% - 325 898,23 грн» та передбачено, що Додаткова угода № 4 та Специфікація № 5 (Додаток № 5) набирають чинність з моменту підписання сторонами та вважаються невід'ємними частинами Договору.
Відповідно до умов Специфікації № 5 (Додаток № 5) до Договору, сторонами було погоджено поставку товарів, зокрема, світильник С-80 в кількості - 1 шт. (ціна за одиницю - 2 297,82 грн без ПДВ) та світильник КЛСРК-45 в кількості - 2 шт. (ціна за одиницю - 2 328,10 грн без ПДВ).
Додаткова угода № 4 до Договору та Специфікація № 5 (Додаток № 5) підписані сторонами.
Умовами Специфікацій № 3, № 4 та № 5 (Додаток № 3, № 4 та № 5) до Договору передбачені умови поставки: СРТ, «Нова Пошта» за рахунок Продавця, згідно з INCOTERMS-2010, місце поставки: м. Київ, пров. пров. В'ячеслава Чорновола, 54А та умови оплати, а саме: 100% оплати після поставки та проходження вхідного контролю на ДП «ЗАВОД 410 ЦА».
На виконання умов Договору позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури № 0000439 від 04.04.2018 на суму 5 587,44 грн з ПДВ та № 0000482 від 12.04.2018 на суму 8 899,39 грн з ПДВ, та поставлено товар, а саме: «КЛСРК-45 світильник в кількості - 2 шт на суму 4 656,20 грн без ПДВ, а разом з ПДВ на суму 5 587,44 грн» та «ВМ вимикач в кількості - 1 шт на суму 3 011,71 грн без ПДВ, ТКЕ21ПДТ реле в кількості - 1 шт на суму 159,63 грн без ПДВ, АЗС-2 автомат захисту мережі в кількості - 2 шт на суму 270,00 грн без ПДВ, С-80 ліхтар в кількості - 1 шт на суму 2 297,82 грн без ПДВ та СВ світильник в кількості - 3 шт. на суму 1 677,00 грн без ПДВ, всього на суму 7 416,16 грн без ПДВ, а разом з ПДВ на суму 8 899,39 грн», що підтверджується видатковими накладними № РН-0000688 від 18.04.2018 та № РН-0000690 від 18.04.2018, підписаними зі сторони представника відповідача Марченко А.А., повноваження якої підтверджується довіреністю вих. 16.3-3044 від 13.09.2018, виданою ДП «ЗАВОД 410 ЦА».
На підтвердженням поставки товару була надана експрес-накладна «Нова пошта» № 59 0003 3200 4315 від 18.04.2018 про відправку товару одержувачу: ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ЗАВОД 410 ЦА», на адресу: м. Київ, Відділення № 9, пров. В'ячеслава Чорновола, 54а.
Оскільки відповідачем не здійснено оплату поставленого за Договором товару, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду про стягнення з відповідача вказаних протермінованих оплат, а також нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання сум 3% річних та інфляційних втрат.
Однак, відповідач не оплатив поставлений позивачем за вищевказаними видатковими накладними товар, що і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).
Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.
Як зазначалось, між сторонами був укладений Договір № УМТЗ-18-128/3 купівлі-продажу від 04.04.2018, який за умовами та своєю правовою природою є договором поставки (купівлі-продажу), а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Параграфа 1. Глави 30 ГК України та Параграфа 1. та 3 Глави 54 ЦК України.
Відповідно до частини першої ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга ст. 712 ЦК України).
Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається зі Специфікацій № 3, № 4 та № 5 (Додаток № 3, № 4 та № 5) до Договору умовами поставки є: СРТ, «Нова Пошта» за рахунок Продавця, згідно з INCOTERMS-2010, місце поставки: м. Київ, пров. пров. В'ячеслава Чорновола, 54А
Згідно з правилами INCOTERMS-2010, CPT (Carriage Paid To (... named place of destination) Фрахт/перевезення оплачені до (... назва місця призначення). Термін «фрахт/перевезення оплачено до» означає, що продавець доставить товар названому їм перевізнику. Крім цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати, пов'язані із перевезенням товару до названого пункту призначення. Це означає, що покупець бере на себе всі ризики втрати чи пошкодження товару, як і інші витрати після передачі товару перевізнику. За змістом терміна СРТ на продавця покладається обов'язок з митного очищення товару для експорту. Цей термін може застосовуватися під час перевезення товару будь-яким видом транспорту, у тому числі під час змішаних перевезень.
Позивачем долучена до позовної заяви копія експрес-накладної ТОВ «Нова пошта» № 59 0003 3200 4315 від 18.04.2018 про пересилання товару одержувачу: ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ЗАВОД 410 ЦА» за адресою: м. Київ, Відділення № 9, пров. В'ячеслава Чорновола, 54а.
Умовами частини другої ст. 664 ЦК України визначено, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Отже, позивач, передавши товар перевізнику (TOB «Нова пошта»), фактично виконав обов'язок з поставки товару. При цьому відповідач не надав жодних доказів того, що за зазначеною позивачем експрес-накладною TOB «Нова пошта» відповідач не отримав товар або отримав будь-який інший товар за іншим договором.
Відповідно до визначення термінів, що містяться в ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Частинами першою та другою ст. 3 Закону № 996-XIV визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ст. 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Суд зазначає, що належні та допустимі докази, копії яких долучені позивачем до позовної заяви, а саме: видаткові накладні, рахунки-фактури, експрес-накладна ТОВ «Нова пошта» та довіреність на отримання товару, підтверджують факт поставки позивачем та отримання відповідачем на умовах Договору № УМТЗ-18-128/3 купівлі-продажу від 04.04.2018 товару, який був погоджений сторонами у Специфікаціях № 3, № 4 та № 5 (Додаток № 3, № 4 та № 5) до Договору.
Судом прийнято до уваги, що видаткова накладна № РН-0000688 від 18.04.2018 містить посилання на Договір № УМТЗ-17-199/2 від 25.09.17, однак проаналізувавши умова наданих в матеріали справи копій Договору № УМТЗ-17-199/2 купівлі-продажу від 25.09.2017, Специфікацій № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 6, № 7, № 8, № 9 та № 10 (Додаток № 1, № 2, № 3, № 4, № 5, № 6, № 7, № 8, № 9 та № 10) до Договір № УМТЗ-17-199/2 від 25.09.2017, Додаткових угод № 1 від 20.11.2017, № 2 від 25.12.2017, № 3 від 26.12.2017, № 4 від 26.12.2017, № 5 від 08.02.2018, № 6 від 20.02.2018, № 7 від 26.02.2018 та № 8 від 02.04.2018 встановлено, що вони не містять вказівки/погодження поставки товарів, найменування та ціни яких зазначені у видаткових накладних № РН-0000688 від 18.04.2018 та № РН-0000690 від 18.04.2018, що підтверджує помилковість зазначення у видатковій накладній іншого Договору.
В силу вимог ст. 662 ЦК України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Умовами п. 2.1. Договору передбачено, що Продавець повинен поставити Покупцю товари, якість яких відповідає технічним умовам (ТУ) заводу-виробника, відповідним ГОСТам, характеристикам та вимогам держаних стандартів, встановленим для цієї групи товарів.
Відповідно до п. 2.2. Договору, Продавець зобов'язаний на товари, які постачаються за цим Договором, видати документ (паспорт, сертифікат якості, бірку, тощо з мокрою печаткою відділу технічного контролю (ВТК), підтверджуючий якість із посиланням на відповідні ГОСТи, ОСТи, ТУ, або інші, видаткову накладну, податкову накладну. В разі надання копій документів, що підтверджують якість та відповідність товару, Продавець повинен завірити такі документи відповідним чином своєю печаткою та підписом керівника із зазначенням ПІБ, посади, дати встановлення підпису та написом «з оригіналом згідно».
Згідно з п. 5.5. Договору, Постачальник здійснює поставку кожної партії товару з додаванням необхідної документації на товар (податкова накладна, видаткова накладна, паспорт (сертифікат) якості виробника на товар).
Враховуючи викладене, суд зазначає, що обов'язок продавця (позивача) передати відповідачу всі документи, які стосуються товару, одночасно з поставкою товару встановлений ст. 662 ЦК України та умовами п. 2.2 та п. 5.5 Договору.
При цьому, у випадку непередання позивачем (продавцем) документів, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром, відповідач мав право встановити розумний строк для їх передання та відмовитись від договору (якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк).
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення відповідача до позивача щодо ненадання (надання не у повному обсязі) документів на товар від дати поставки товару.
За приписами частини першої ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
В силу вимог частини першої ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Умовами пп. 6.1.1. п. 6.1. Договору визначено, що Покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.
Специфікаціями № 3, № 4 та № 5 (Додаток № 3, № 4 та № 5) до Договору передбачені умови оплати, а саме: 100% оплати після поставки та проходження вхідного контролю на ДП «ЗАВОД 410 ЦА».
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги дати поставки позивачем товару за спірними видатковими накладними, суд дійшов висновку, що строк оплати з поставки товару на загальну суму 14 486,83 грн є таким, що настав.
Частиною першою ст. 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Так, відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України, Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначає позивач, ним був виконаний обов'язок, визначений умовами Договору, та поставлений відповідачу товар на загальну суму 14 486,83 грн, що підтверджується підписаними відповідачем видатковими накладними на зазначену суму, однак, відповідачем свого зобов'язанням, визначеного Договором, виконано не було, поставлений товар оплачений не був.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов спірного Договору.
Проте, відповідач не скористався своїми процесуальними правами, не надав суду аргументи, доводи та міркування, не виконав обов'язку щодо надання відзиву на позов з мотивуванням заперечень за наявності таких.
Також матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження здійснення відповідачем оплати за поставлений товар, а також не надано жодного заперечення щодо якісних, технологічних та кількісних характеристик поставленого відповідачем товару, не заявлено жодних зауважень щодо поставки товару за наданими в матеріали справи видатковими накладними.
Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Крім того, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесені зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції).
Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується виконання позивачем зобов'язань за Договором щодо поставки товару відповідачу, тоді як відповідачем зобов'язання по сплаті поставленого товару виконані не були, на момент прийняття рішення ДП «ЗАВОД 410 ЦА» не надало документи, які б свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, наявність та розмір заборгованості відповідачем не були спростовані, у зв'язку чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 14 486,83 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 337,16 грн та інфляційних втрат у розмірі 2 955,83 грн, суд зазначає наступне.
Частиною першою ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Частиною п'ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).
Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).
Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Абзацем другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.
Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий п. 4 Порядку).
Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.
Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши надані представником позивача розрахунки 3% річних, суд зазначає, що, з урахуванням взятого позивачем періоду нарахування, вони виконані вірно, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1337,16 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно розрахунку інфляційних втрат у розмірі 2955,83 грн, суд зазначає наступне.
За розрахунком суду розмір інфляційних втрат з урахуванням взятого позивачем періоду становить 3182,40 грн.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 237 ГПК України згідно якого, суд при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, судом розглядаються позовні вимоги в межах заявлених позивачем вимог.
Тому вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягає задоволенню в розмірі 2955,83 грн.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
Позовна заява містить в собі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс чи які очікує понести у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, який включає в себе: судовий збір у розмірі 2 270,00 грн та витрати на правову допомогу орієнтовно у розмірі 10 000,00 грн із зазначенням, що детальний розрахунок і підтвердження понесених яких будуть надані позивачем в подальшому у передбаченому законом порядку.
Частиною восьмою ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача, у зв'язку з задоволенням позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «ЗАВОД 410 ЦА» (03151, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 94; ідентифікаційний код юридичної особи: 01128297) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» (69002, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вулиця Грязнова, будинок 4-А; ідентифікаційний код юридичної особи: 24510970) з яких: основаного боргу 14486 (чотирнадцять тисяч чотириста вісімдесят шість) грн. 83 коп., 3% річних 1337 (одна тисяча триста тридцять сім) грн. 16 коп., інфляційних втрат 2 955 (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 83 коп. та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
4. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 11.10.2021
Суддя Владислав ДЕМИДОВ