ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.10.2021Справа № 910/11900/21
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПЗУ УКРАЇНА" (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 40) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03680) про стягнення 46 842,02 грн
без повідомлення (виклику) сторін,
23.07.2021 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПЗУ УКРАЇНА" до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 46 842,02 грн. та 26.07.2021 передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПЗУ УКРАЇНА" суму страхового відшкодування у розмірі 46 842,02 грн.
Ухвалою суду від 28.07.2021 позовну заяву приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПЗУ УКРАЇНА" - залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 28.07.2021, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та з урахуванням клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відкрито провадження у справі, призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.
Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/11900/21 від 11.08.2021 була надіслана на адреси учасників справи рекомендованим листом та вручена їх представникам, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення позивачу та відповідачу.
21.09.2021 від представника відповідача через канцелярію суду (направлено 16.09.2021 засобами поштового зв'язку) надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог, а також поновити строк на подання відзиву.
Вимога про поновлення строку обгрунтована тим, що відповідач не отримав матеріалів позовної заяви, а ознайомився з ними лише 08.09.2021.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини першої статті 118 цього Кодексу право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Частиною другою цієї статті передбачено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч.2).
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущеного строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи (ч.3).
Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (ч.4).
Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію (ч.5).
Пунктом 1 статті 6 розділу I Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до статті 7 ГПК України одним із принципів здійснення правосуддя в господарських судах є рівність усіх учасників господарського процесу перед законом і судом.
Положеннями частини першої статті 165 ГПК України визначено, що особи, які беруть участь у справі, мають право подати до господарського суду першої інстанції відзив (заперечення) на позовну заяву в письмовій формі протягом встановленого судом першої інстанції строку.
У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27 жовтня 1993 року у справах «Авотіньш проти Латвії», заява № 17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В . проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06 лютого 2001 року у справі «Беер проти Австрії», заява № 30428/96).
Враховуючи практику ЄСПЛ та керуючись пунктом 1 статті 6 Конвенції, суд не може позбавити відповідача можливості надати йому відзив по справі та не виконати свого зобов'язання щодо дотримання закріпленого у статті 6 Конвенції принципу рівності сторін.
Оскільки відзив на позовну заяву подано разом з заявою про поновлення строку, а у відповіді на відзив представник позивача не заперечував та не заявляв вимог стосовно пропуску строку подання відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе поновити строк на подання відзиву на позовну заяву та прийняти його до розгляду.
Як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач просить відмовити у позовних вимогах з наступних підстав.
Відповідач зазначає, що позивачем у предметі позову у даній справі зазначено про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Страхова компанія (Страховик), виплативши потерпілому (ТОВ ВФС «України», який є власником транспортного засобу Volvo, державний № НОМЕР_1 (Страхувальнику) страхове відшкодування за договором майнового страхування, не має права регресної вимоги до особи, яка заподіяла шкоду.
В даному випадку регресні зобов'язання не виникають, а існує перехід права вимоги від потерпілого до страхової компанії (суброгація).
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у страховика не виникає право вимоги, яке має регресний характер (як регресне зобов'язання), а до страховика переходить вже існуюче у потерпілого право на відшкодування збитків від особи, яка заподіяла шкоду. Має місце заміна кредитора у вже існуючому зобов'язанні, та відповідно перехід права вимоги.
Окрім того, відповідач звертає увагу суду, що Постановою Довгінцевського районного суду міста Кривого Рогу від 23.10.2020 по справі № 211/5790/20 ОСОБА_1 було визнано виною особою у вчинені адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП, однак при розгляді справи № 211/5790/20 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , що відбулося під час керування нею козловим краном, юридична особа AT «Укрзалізниця», яка є власником даного об'єкту підвищеної небезпеки не залучалась до розгляду справи.
Також відповідач зазначає, що заявлена сума виплати страхового відшкодування на користь потерпілої особи у розмірі 46 842,02 грн, не відповідає фактичним витратам, які підлягають страховому відшкодуванню.
Так, згідно Протоколу технічного огляду КТЗ Volvo, державний № НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 від 28.10.2020, що наданий Позивачем до матеріалів справи в якості доказів складеного представником SOS Servis Ukraine Чивчиш О.П. зазначено наступні пошкодження:
« 1. Подножка кабины права нижня, деформ.
2. Колпак колеса пер.пр. - деформ
3. Шпильки колеса пер.пр. - деформ.
4. Габариты пер. пр,- разбит.
5. Проводка габарита ПП - розбита розетка.
6. Колпачки шпилек диска колеса ПП - деформ.
7. Крепление габарита - сломано.
8. Крепление подножки - деформ.
9. Пукли накладки арки колеса ПП - деформ».
Однак в рахунку на предоплату № ST - TS2004198 від 02.11.2020 зазначені найменування робіт та запчастини, паливно мастильні матеріали, перелік яких не відповідає переліку зазначеному в Протоколі технічного огляду від 28.10.2020.
Так, в розділі запчастини, паливно мастильні матеріали на думку відповідача зазначені наступні надлишкові позиції:
Сходинка кабіни 1 шт. ціна - 2 827,10 грн;
- Сходинка кабіни 1 шт. ціна - 4001,46 грн- задвоєна позиція;
- Бризговик 1 шт. ціна - 2 804,66 грн - не вказано в протоколі;
- Бризговик колеса 1 шт. ціна - 4 026,34 грн; - задвоєна позиція та не вказана в протоколі;
Пластина кріплення фари 1 шт. ціна - 3 159,96 грн - не вказано в протоколі, (згідно протоколу вказано лише габарит);
- Накладка пластмасова 1 шт. ціна - 6 995,72 грн - не вказано в протоколі.
В розділі роботи на думку відповідача зазначені наступні надлишкові позиції:
- заміна облицювання головної фари, правої - 936,00 грн - пошкодження головної фари не вказано в протоколі;
- заднє крило нова установка, правий - 1 152,00 грн - пошкодження заднього крила не вказано в протоколі, крім цього на схемі ДТП і в матеріалах ДТП зазначено що в ТЗ Volvo, державний № НОМЕР_1 пошкоджена передня права частина).
Як наслідок на думку відповідача, розрахунки страхового відшкодування до страхового Акту № UA2020092800046/L01/01 є безпідставними.
Крім цього відповідач звертає увагу, що згідно показників зазначених Протоколі, на час проведення технічного огляду КТЗ Volvo, державний № НОМЕР_1 його пробіг дорівнював 46 881 км, в той час коли на час здійснення ДТП 28.09.2020 пробіг автомобіля складав лише 43 000 км, про що було зазначено в Заяві про настання страхового випадку по договору страхування Автокаско, що надана до матеріалів справи Позивачем в якості доказів.
Таким чином на думку відповідача оскільки 28.09.2021 (дата скоєння ДТП) та по 23.10.2020 (технічний огляд) КТЗ Volvo, державний № НОМЕР_1 здійснив пробіг 3 881 км., відповідач вважає, що даний транспортний засіб під час такої тривалої експлуатації міг отримати додаткові пошкодження або знос деталей та запчастин.
30.09.2021 від представника позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої, останній не погоджувався з викладеними у відзиві на позовну заяву запереченнями та просив позовні вимоги задовольнити.
Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
27.02.2020 між приватним акціонерним товариством "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПЗУ УКРАЇНА" (страховик) та ТОВ «ВФС Україна» (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту № АМ.149460 від 27.02.2020 (далі - договір добровільного страхування), предметом якого були застраховані майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням визначеним цим договором або додатками до них транспортний засіб - автомобіль марки «VOLVO FH», 2019 року випуску.
27.02.2020 між приватним акціонерним товариством "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПЗУ УКРАЇНА" та ТОВ «ВФС Україна» був укладений Генеральний договір GA.VFS. 149460, яким встановлено Лізингоодержувача ТОВ «Буцефал» та вигодонабувача ТОВ «ВФС Україна».
28.09.2020 р. о 14:50 в м. Кривий Ріг по вул. Дніпровське шосе на вантажній та розвантажувальній станції, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом К-6,3 Т, інв. НОМЕР_5, не врахувала зміну дорожньої обстановки, перед початком руху не переконалась у безпеці своїх дій, не дотрималась безпечного бокового інтервалу та допустила наїзд на припаркований транспортний засіб VOLVO FМ 4х2 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом SCHMITS SKI 24 SL 10.5 номерний знак НОМЕР_3 , внаслідок чого транспортний засіб отримав механічні пошкодження.
Вказана ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 п. 2.3б, 10.1, 13.1 Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 23.10.2020 у справі № 211/5790/20, відповідно до якої, ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Страхувальник звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку по договору страхування.
Згідно з рахунком ТОВ «ТРАНС СЕРВІС-КТТ» № № ST - TS2004198 від 02.11.2020, вартість відновлювального ремонту, автомобіля VOLVO FМХ державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при спірному ДТП, склала 39 035,02 грн. та з урахуванням ПДВ становить 46842,02 грн.
На підставі протоколу технічного огляду КТЗ від 13.10.2020 здійсненого SOS Servis Ukraine, страхового акту №UA2020092800046/L01/01 від 06.11.2020 та розрахунку суми страхового відшкодування позивач, виконуючи свої зобов'язання за Договором, здійснив відшкодування завданої страхувальнику шкоди у розмірі 46842,02 грн., що підтверджується платіжним дорученням №10267 від 09.11.2020.
Матеріали справи свідчать, що позивач направив на адресу відповідача заяву про виплату (страхового) відшкодування № 221224/ІНС від 03.03.2021, в якій просив відшкодувати сплачену позивачем страхову виплату в розмірі 46842,02 грн. однак доказів направлення вищевказаної заяви суду не надано.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Як вбачається з відзиву на позовну заяву відповідач зазначає, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту, оскільки на думку відповідача у даних правовідносинах регресні зобов'язання не виникають, а існує перехід права вимоги від потерпілого до страхової компанії (суброгація).
Відповідач зазначає, що у страховика не виникає право вимоги, яке має регресний характер (як регресне зобов'язання), а до страховика переходить вже існуюче у потерпілого право на відшкодування збитків від особи, яка заподіяла шкоду. Має місце заміна кредитора у вже існуючому зобов'язанні, та відповідно перехід права вимоги.
В обгрунтування позовних вимог позивач просить відшкодувати шкоду в порядку регресу зокрема посилається на ст. 993, 1191, 1187, ЦКУ. Так ст. 1191 ЦКУ передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
З огляду на викладене, суд погоджується з відповідачем, що приватним акціонерним товариством "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПЗУ УКРАЇНА" не вірно застосовано норми матеріального права в частині ст. 1191 ЦКУ.
За договором добровільного страхування наземного транспорту № АМ.149460 від 27.02.2020, укладеного між приватним акціонерним товариством "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПЗУ УКРАЇНА" та ТОВ «ВФС Україна» до приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПЗУ УКРАЇНА" перейшло право вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика - суброгація. При суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора, потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Суброгація виникає на підставі закону - ст. 993 ЦК та ст. 27 Закону України «Про страхування».
Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає, відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
А регрес - це право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв'язку з чим виникло нове правовідношення, пов'язане саме з регресною вимогою.
Суброгація допускається у договорах майнового страхування, правовою підставою її застосування є стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування». Право регресу регулюється частиною першою статті 1191 ЦК України.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.
Вищевказана позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 січня 2018 року у справі № 910/2351/17 та у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.04.2018 року у справі № 910/3165/17.
Згідно із частиною першою статті 162 ГПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 ГПК України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Зокрема, в пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».
Суд з цим висновком погоджується і вважає його застосовним у даній справі, з огляду на що, згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 993 ЦК України.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Із постанови Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 23.10.2020 у справі № 211/5790/20, вбачається, що транспортний засіб К-6,3 Т, інв. НОМЕР_5, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю VOLVO FМ 4х2 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 з напівпричепом SCHMITS SKI 24 SL 10.5, номерний знак НОМЕР_3 , знаходився під керуванням ОСОБА_1 .
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина особи, яка керувала транспортним засобом К-6,3 Т, інв. НОМЕР_5- ОСОБА_1, встановлена у судовому порядку, Постанова Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 23.10.2020 у справі № 211/5790/20 не скасована та є такою, що набрала законної сили 04.11.2020, що підтверджується відміткою суду на звороті вищевказаної постанови.
Суд зазначає, що в силу положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, §77, від 25.07.2002, а також рішенні Європейського суду з прав людини Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§42 та 60, від 22.11.2007 встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
З огляду на вищевикладене, оскільки вина особи, яка керувала транспортним засобом К-6,3 Т, інв. НОМЕР_5 - ОСОБА_1, встановлена у судовому порядку, що набрало законної сили, суд вважає, що обставини викладені в останній не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 1.1. ДСТУ 2986-95 «Крани вантажопідіймальні. Частина 1. Терміни та визначення основних понять» від 25.01.1995, вантажопідіймальний кран - це машина циклічної дії, призначена для підіймання та переміщення у просторі вантажу, підвішеного за допомогою гака чи утримуваного іншим вантажозахоплювальним органом.
За класифікацією кранів за конструкціє, згідно п.п. 2.1.1.2 ДСТУ 2986-95, козловий кран - кран, несівні елементи конструкції якого опираються на підкранову колію опорними стояками.
Також в розділі 2 Правил охорони праці під час експлуатації вантажопідіймальних кранів, підіймальних пристроїв і відповідного обладнання, затверджених наказом Мінсоцполітики України від 19.01.2018 № 62 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 27 лютого 2018 р. за № 244/31696), відповідно яких: «козловий кран - кран, несучі елементи конструкції якого опираються на кранову колію опорними стояками».
В Переліку машин, механізмів, устатковання підвищеної небезпеки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 лютого 2021 року № 77, а саме в Групі А пункту 7, включені, зокрема, вантажопідіймальні крани.
Таким чином, козловий кран К-6,ЗТ інв. № 33/0410000332 - є вантажопідіймальним краном, який пересувається по крановій колій та є об'єктом підвищеної небезпеки.
Відповідач у відзиві на позовну заяву посилався, що власником Козлового крану К-6,ЗТ інв. № 33/0410000332 є акціонерне товариство «Укрзалізниця», даний факт відображено і в матеріалах ДТП.
Так, статтею 1187 ЦК України (відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки), передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Суд відзначає, що в силу приписів ч. 3 ст. 5 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, чинній на момент страхового випадку (ДТП).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
На підтвердження розміру витрат, завданих спірною ДТП автомобілю страхувальника за Договором, позивачем було надано суду страховий акт №UA2020092800046/L01/01 від 06.11.2020, розрахунок суми страхового відшкодування №UA2020092800046/L01/01 від 06.11.2020, виставлений ТОВ «ТРАНС-СЕРВІС-КТТ» (СТО) рахунок №ST-TS2004198 від 02.11.2020 на суму 46 842,02 грн, протокол технічного огляду КТЗ від 13.10.2020 здійсненого SOS Servis Ukraine, платіжне доручення №10267 від 09.11.2020 на суму 46 842,02 грн., а також акт виконаних робіт №ST-TS2003223 від 09.12.2020.
Стосовно заперечень відповідача, що сума виплати страхового відшкодування на користь потерпілої особи у розмірі 46 842,02 грн, не відповідає фактичним витратам, які підлягають страховому відшкодуванню в частині робіт та запчастин, що вказані в рахунку на предоплату № ST - TS2004198 від 02.11.2020, перелік яких не відповідає переліку зазначеному в Протоколі технічного огляду від 28.10.2020 та як наслідок, розрахунки страхового відшкодування до страхового Акту № UA2020092800046/L01/01 є безпідставними, суд зазначає наступне.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми п. 22.1 ст. 22 та ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018.
Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003).
Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.
Згідно з пунктом 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
З наявного в матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 вбачається, що рік випуску автомобіля VOLVO FМ 4х2 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 - 2019, відтак в силу вказаних вище положень чинного законодавства України значення коефіцієнту фізичного зносу дорівнює нулю.
Відповідно до складеного позивачем №UA2020092800046/L01/01 від 06.11.2020, розрахунок суми страхового відшкодування №UA2020092800046/L01/01 від 06.11.2020 вартість робіт по відновленню автомобіля VOLVO FМ 4х2 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , склала 46842,02 грн.
Наведений акт та розрахунок було складено позивачем, зокрема, з урахуванням наявного у матеріалах справи виставленого ТОВ "ТРАНС-СЕРВІС-КТТ" рахунку на передоплату №ST-TS2004198 від 02.11.2020, за яким вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем автомобіля склала 46842,02 грн.
Слід також зазначити, що наявними у матеріалах справи Актом виконаних робіт №ST-TS2003223 від 09.12.2020 підтверджується, що фактична вартість відновлювального ремонту автомобіля VOLVO FМ 4х2 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , склала 46842,02 грн, а тому у суду відсутні будь-які підстави вважати, що ТОВ "ТРАНС-СЕРВІС-КТТ" не було виконано відновлювального ремонту застрахованого за Договором автомобіля після одержання від позивача суми коштів, необхідної для такого ремонту.
При цьому, слід враховувати, що Верховний Суд у постанові від 20.03.2018 у справі № 911/482/17 відзначив, що у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, суди повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
У постанові від 03.07.2019 у справі № 910/12722/18 Верховний Суд зазначив, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17.
Відповідач, у свою чергу, не надав жодних доказів на підтвердження того, що пошкодження, які стались в результаті ДТП, яке відбулась 28.09.2020 виникли після його настання, зокрема посилання відповідача, що транспортний засіб VOLVO FМ 4х2 державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснив пробіг після дати скоєння ДТП - 3 881 км. до дати технічного огляду 23.10.2020.
Відтак, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір страхового відшкодування заявлений правомірно, а саме: 46842,02 грн. (сума відновлювального ремонту).
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених вище.
Натомість, частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).
Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Крім того, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. ) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
За таких обставин позовні вимоги приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПЗУ УКРАЇНА" підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача, у зв'язку з задоволенням позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись статтями 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПЗУ УКРАЇНА" задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, буд. 5, м. Київ, 03680; ідентифікаційний код 40075815) на користь приватного акціонерного товариства "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПЗУ УКРАЇНА" (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 404 ідентифікаційний код 20782312) суму страхового відшкодування у розмірі 46 842 (сорок шість тисяч вісімсот сорок дві) грн. 02 коп., та судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
4. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 11.10.2021
Суддя Владислав ДЕМИДОВ