79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
23.09.2021 справа № 914/738/21
Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Андрусика В.Д., розглянув матеріали позовної заяви
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон», м. Івано-Франківськ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна», м. Золочів, Львівська область
про стягнення 689 257,75 грн
за участю представників:
від позивача: Легінь Р. О. - адвокат;
від відповідача: Тибінка В. Я. - адвокат
Обставини розгляду справи.
24.03.2021 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон», м. Івано-Франківськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна», м. Золочів, Львівська область про стягнення 689 257,75 грн.
Ухвалою суду від 25.03.2021 позовну заяву було залишено без руху.
05.04.2021 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. №8023/21 від 05.04.2021).
Ухвалою від 12.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.05.2021.
28.04.2021 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №10170/21 від 28.04.2021).
07.05.2021 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» надійшла відповідь на відзив (вх. №10625/21 від 07.05.2021).
Ухвалою від 13.05.2021 суд відклав підготовче засідання на 24.05.2021.
19.05.2021 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» надійшли заперечення (вх. №11782/21 від 19.05.2021).
24.05.2021 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (вх. №12082/21 від 24.05.2021).
В підготовчому засіданні 24.05.2021 було оголошено перерву до 07.06.2021.
07.06.2021 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» надійшли пояснення по справі (вх. №13300/21 від 07.06.2021).
В підготовчому засіданні 07.06.2021 було оголошено перерву до 14.06.2021.
14.06.2021 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» надійшли додаткові пояснення (вх. №13892/21 від 14.06.2021).
Ухвалою від 14.06.2021 суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів, відклав підготовче засідання на 01.07.2021.
15.06.2021 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» надійшло клопотання про витребування доказів (вх. №14012/21 від 15.06.2021).
30.06.2021 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» надійшли заперечення проти клопотання про витребування доказів (вх. №14906/21 від 30.06.2021).
Ухвалою від 01.07.2021 суд відклав підготовче засідання на 26.08.2021, витребував у Головного управління Державної податкової служби у Львівській області інформацію.
З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд ухвалою від 26.08.2021 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 06.09.2021.
10.09.2021 через канцелярію суду від Головного управління Державної податкової служби у Львівській області надійшов лист про надання інформації (вх. №21005/21 від 10.09.2021).
17.09.2021 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» надійшла заява про застосування строку позовної давності (вх. №21706/21 від 17.09.2021).
В судовому засіданні 06.09.2021 було оголошено перерву до 20.09.2021.
В судовому засіданні 20.09.2021 було оголошено перерву до 23.09.2021.
Заяв про відвід суду не поступало.
Суть спору та правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 01.09.2017 було укладено договір поставки №01/09/17-01, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність товар. Факт здійснення позивачем поставки відповідачу обладнання встановлено рішеннями судів у справі №909/452/19. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару не виконав, заборгованість становить 545 488,23 грн. У зв'язку з порушенням строків оплати вартості товару, відповідачу нараховано пеню в сумі 18 083,80 грн, штраф в сумі 109 097,64 грн, 3% річних в сумі 4 523,52 грн, інфляційні в сумі 12 064,56 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача, становить 689 257,75 грн.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у поданому через канцелярію суду відзиві на позовну заяву. Зокрема, зазначив, що рішеннями судів у справі №909/452/19 встановлено, що видаткова накладна №ІФ0000585 від 16.12.2017 на суму 779 268,24 грн не відповідає вимогам, які ставляться до первинного документу, визначеного ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. За наведених обставин, суди у справі №909/452/19 не мали можливості прийти до однозначного висновку про належну поставку товару постачальником покупцю, як і до висновку то те, що у відповідача виник обов'язок здійснити розрахунок за поставлений товар. Також судами у справі №909/452/19 не було взято до уваги інші докази, які подавалися позивачем на підтвердження факту поставки, зокрема, товарно-транспортну накладну №905000383 від 29.09.2017, накладні на відвантаження, податкові накладні. Надалі відповідачем було заявлено про застосування наслідків пропуску позовної давності.
У процесі розгляду справи суд встановив наступне.
01.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» (покупець) було укладено договір поставки №01/09/17-01.
За цим договором постачальник (позивач) зобов'язувався передати у власність, а покупець (відповідач) зобов'язувався приймати і оплачувати товар (обладнання), в найменуванні, кількості і ціні згідно рахунків та/або узгоджених сторонами специфікацій, які є невід'ємними частинами цього договору (п. 1.1. договору).
У специфікації, яка є додатком №1 до договору, сторони погодили склад та вартість товару (обладнання) на загальну суму 779 268,23 грн.
Пунктом 2.2.1. договору оплата за поставку здійснюється на наступних умовах: 30% вартості товару - протягом 3 календарних днів з дня підписання цього договору; 70% вартості товару - впродовж 30 календарних днів з дати отримання товару.
Згідно з пунктом 3.1. договору, якщо інше не передбачено рахунком та/або у відповідній специфікації товар постачається протягом 4-8 тижнів з дня здійснення повної оплати по відповідному рахунку або авансового платежу в залежності, що передбачено умовами договору.
На виконання пункту 2.2.1. договору покупець платіжними дорученнями № 318 від 04.09.2017 на суму 150 000,00 грн, №346 від 18.09.2017 на суму 33 780,00 грн, №363 від 27.09.2017 на суму 50 000,00 грн з призначенням платежу «часткова оплата за товарно-матеріальні цінності згідно договору №01/09/17-01 від 01.09.2017», перерахував на рахунок постачальника кошти в загальній сумі 233 780,00 грн.
На підтвердження факту поставки товару (обладнання) відповідачу на загальну суму 779 268,24 грн позивачем було долучено видаткову накладну №ІФ0000585 від 16.12.2017, яка не підписана відповідачем, а також на підтвердження вказаної господарської операції податкові накладні №4 від 04.09.2017 (на загальну суму 125 000,00 грн, з яких 25 000,00 грн ПДВ), №45 від 18.08.2017 (на загальну суму 33 780,00 грн, з яких 5 630,00 грн ПДВ), №73 від 27.09.2017 (на загальну суму 50 000,00 грн, з яких 8 333,33 грн ПДВ), №131 від 16.12.2017 (на загальну суму 545 488,24 грн, з яких 90 914,71 грн ПДВ), та розрахунки коригування кількісних і вартісних показників №154 від 16.12.2017 до податкової накладної №4 від 04.09.2017, №129 від 16.12.2017 до податкової накладної №45 від 18.08.2017, №130 від 16.12.2017 до податкової накладної № 73 від 27.09.2017.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» про зобов'язання передати технічну документацію на поставлений товар згідно з договором поставки №01/09/17-01 від 01.09.2017 та стягнення 10 107,00 грн 3% річних.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» про стягнення 1 064 469, 37 грн, з яких: 545 488,24 грн - основний борг, 297 791,74 грн - пеня, 109 097,65 грн - штраф, 26 317,94 грн - відсотки, 85 773,80 грн - інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2019 у справі №909/452/19 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» про зобов'язання передати технічну документацію на поставлений товар та стягнення 10 107,00 грн 3% річних задоволено частково. Суд зобов'язав Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» технічну документацію на поставлений товар згідно з договором поставки №01/09/17-01 від 01.09.2017. Також суд стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» 1 921,00 грн судового збору. В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» 10 107,00 грн 3% річних відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.01.2020 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2019 залишено без змін.
Рішеннями судів у справі №909/452/19 встановлено, що в підтвердження поставки товару Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон» подало суду видаткову накладну №ІФ0000585 від 16.12.2017 на суму 779 268,24 грн, яка не відповідає вимогам, які ставляться до первинного документу, визначеним статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, зі змінами затвердженими наказом Міністерства фінансів України №427 від 11.04.2017. Зокрема, видаткова накладна не підписана та не скріплена печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна»; загальна кількість товару, зазначена у видатковій накладній - 28 одиниць (технічна документація - 3 одиниці), не відповідає загальній кількості товару - 37 одиниць (технічна документація - 4 одиниці), визначеній специфікацією №1 до договору; видаткова накладна датована 16.12.2017, а відправлена на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» 16.05.2018; за штрихкодовим ідентифікатором поштового відправлення Укрпошта №7600901507026 та товарно-транспортною накладною «Нова пошта» №59000337963449, при здійсненні судом відстеження - інформація відсутня. За наявності такого доказу, суди не мали можливості прийти до однозначного висновку про належну поставку товару постачальником покупцю, як і до висновку то те, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» виник обов'язок здійснити розрахунок за поставлений товар.
Крім того, як зазначили суди, посилання ТОВ «Енергосервісна компанія «Адамсон» на товарно-транспортну накладну № 905000383 від 29.09.2017, накладні на відвантаження №9290080632 від 29.09.2017, №9290081472 від 31.10.2017, судові рішення від 25.06.2018, від 12.12.2018 у справі №909/166/18, то вказані докази стосуються відносин ТОВ «Віссманн» та ТОВ «Енергосервісна компанія «Адамсон» за договором №093387 від 31.08.2017 та підтверджують поставку товару ТОВ «Віссманн» ТОВ «Енергосервісна компанія «Адамсон», а не Товариству з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна». Як і податкові накладні №4 від 04.09.2017 з розрахунком коригування кількісних і вартісних показників № 154 від 16.12.2017, № 45 від 18.09.2017 з розрахунком коригування кількісних і вартісних показників № 129 від 16.12.2017, №73 від 27.09.2017 з розрахунком коригування кількісних і вартісних показників №130 від 16.12.2017, №131 від 16.12.2017 та квитанції про реєстрацію податкових накладних №9194468189 від 22.09.2017, №9198344389 від 27.09.2017, №9212216423 від 12.10.2017, №9294773651 від 15.01.2018, № 9300800004 від 31.10.2018, №9300778766 від 30.10.2018, №9300797278 від 31.10.2018 відображають господарські операції в бухгалтерському обліку ТОВ «Енергосервісна компанія «Адамсон» та податкові зобов'язання останнього, однак не доводять належного виконання ТОВ «Енергосервісна компанія «Адамсон», з дотриманням умов договору та специфікації №1, взятого на себе зобов'язання з поставки товару ТОВ «Інжиніринг Системс Україна».
Водночас, рішеннями судів у справі №909/452/19 також встановлено і ту обставину, що ТОВ «Енергосервісна компанія «Адамсон» виконало частину зобов'язань з поставки товару ТОВ «Інжиніринг Системс Україна», зокрема, шляхом поставки, що була здійснена ТОВ «Віссманн» з його складу на адресу відповідача. Зокрема, був поставлений товар, проте, без відповідної технічної документації, яка є невід'ємною частиною товару і без якої товар не можливо використати за призначенням. Таким чином, у ТОВ «Енергосервісна компанія «Адамсон» є невиконаними зобов'язання перед ТОВ «Інжиніринг Системс Україна» згідно договору поставки № 01/09/17-01 від 01.09.2017, а саме не передана технічна документація на поставлений товар.
На виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2019 та постанови Західного апеляційного господарського суду від 16.01.2020 у справі №909/452/19, Господарським судом Івано-Франківської області 07.04.2020 видано наказ про зобов'язання ТОВ «Енергосервісна компанія «Адамсон» передати ТОВ «Інжиніринг Системс Україна» технічну документацію на поставлений товар згідно договору поставки №01/09/17-01 від 01.09.2017.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 26.01.2021 у справі №909/452/19 наказ Господарського суду Івано-Франківської області від 07.04.2020 про зобов'язання ТОВ «Енергосервісна компанія «Адамсон» передати ТОВ «Інжиніринг Системс Україна» технічну документацію на поставлений товар згідно договору поставки №01/09/17-01 від 01.09.2017 було визнано таким, що не підлягає виконанню. Підставою ухвалення даної ухвали стало те, що ТОВ «Енергосервісна компанія «Адамсон» не очікуючи на примусове виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2019 в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» добровільно здійснило заходи щодо виконання покладеного судом на ТОВ «Енергосервісна компанія «Адамсон» обов'язку передати ТОВ «Інжиніринг Системс Україна» технічну документацію на поставлений товар згідно договору поставки №01/09/17-01 від 01.09.2017 шляхом неодноразового направлення 16.03.2020, 14.04.2020, 11.09.2020, 21.10.2020 на адресу ТОВ «Інжиніринг Системс Україна» вказаних документів.
Як вбачається із відповіді Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про надання інформації б/н від 10.09.2021 на запит Господарського суду Львівської області, податкові накладні №4 від 04.09.2017, №45 від 18.08.2017, №73 від 27.09.2017 включені Товариством з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» в податковий кредит з ПДВ за вересень 2017 (вх. №9215784168 від 18.10.2017), податкова накладна №131 від 16.12.2017 включена Товариством з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна» в податковий кредит з ПДВ за грудень 2017 (вх. №9295290103 від 17.02.2018).
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати вартості товару, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 545 488,23 грн основного боргу, 18 083,80 грн пені, 109 097,64 грн штрафу, 4 523,52 грн 3% річних, 12 064,56 грн інфляційних.
Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Як встановлено судом, відповідач 04.09.2017, 18.09.2017, 27.09.2017 перерахував позивачу 233 780,00 грн як часткову оплату за товарно-матеріальні цінності згідно договору №01/09/17-01 від 01.09.2017. Відповідач не висловлював позивачу жодних зауважень щодо правильності та правомірності зарахування вказаної суми коштів чи вимог щодо недопоставки товару на зазначену суму, або повернення вказаної суми коштів.
Позивач поставив згідно договору №01/09/17-01 від 01.09.2017 товар (обладнання) загальною вартістю 779 268,24 грн, на підтвердження чого позивачем було складено та підписано видаткову накладну №ІФ0000585 від 16.12.2017, а також складено та підписано податкові накладні №4 від 04.09.2017, №45 від 18.08.2017, №73 від 27.09.2017, №131 від 16.12.2017. Вказані податкові накладні включені відповідачем в податковий кредит з ПДВ за вересень 2017 та за грудень 2017.
Надалі відповідач звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом до позивача про зобов'язання передати технічну документацію на поставлений товар згідно договору поставки №01/09/17-01 від 01.09.2017. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2019 у справі №909/452/19 позов було задоволено.
В той же час, в межах розгляду даного спору, відповідач заперечує факт отримання від позивача товару, вказуючи на те, що рішеннями судів у справі №909/452/19 встановлено, що видаткова накладна складена позивачем одноособово, не підписана відповідачем (покупцем), а тому не є первинним документом в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Як стверджує відповідач, податкові накладні відображають господарські операції в бухгалтерському обліку позивача та податкові зобов'язання останнього, однак, не доводять належного виконання позивачем зобов'язання щодо поставки відповідачу товару.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
За змістом пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Вимоги щодо оформлення первинних документів наведені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).
У пункті 33 постанови Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №915/905/16, зокрема, зазначено, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.
У постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 915/878/16 зазначено, що для з'ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати фактичне здійснення господарської операції, що повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару (його виробництва, попередньої купівлі тощо) в обсязі, зазначеному у первинному документі. Разом з тим судами попередніх інстанцій для з'ясування реальності господарської операції не встановлювалося, чи має місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.
Подібні висновки викладено також у постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, у якій зазначено, що самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами на підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2019 у справі №909/452/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.01.2020, встановлено, що видаткова накладна №ІФ0000585 від 16.12.2017 не відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню, оскільки не містить підпису покупця, отже, ця видаткова накладна не може бути беззаперечним доказом факту поставки товару.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У той же час, у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 у справі № 915/675/19.
Необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 10.12.2020 у справі №910/14900/19.
Як зазначалося судом вище, відповідачем було здійснено передоплату у розмірі 233 780,00 грн, щодо яких відповідач не висловлював позивачу жодних вимог про повернення. Позивачем за спірною господарською операцію було сформовано податкові накладні та зареєстровано їх в Єдиному реєстрі податкових накладних, а відповідачем задекларовано податок на додану вартість саме за спірними правовідносинами з позивачем.
Крім того, саме відповідачем було заявлено позов до позивача про зобов'язання передати технічну документацію на поставлений товар згідно договору поставки №01/09/17-01 від 01.09.2017.
Отже, на підтвердження факту поставки позивач надав як докази податкові накладні щодо декларування відповідачем податку на додану вартість за правовідносинами з позивачем, відповідач вчиняв дії, які підтверджують факт отримання ним товару. Водночас, відповідач факт поставки товару не спростував, а його поведінка зводиться до заперечення вчинених ним раніше дій. Посилання відповідача на електронний лист від 15.01.2018, який було надіслано на його електронну адресу, судом також не береться до уваги, оскільки із змісту даного листа не вбачається, що він має відношення до спірних правовідносин сторін.
Судами у справі №909/452/19 податковим накладним надано правову оцінку, зокрема, зазначено, що такі відображають господарські операції в бухгалтерському обліку ТОВ «Енергосервісна компанія «Адамсон» та податкові зобов'язання останнього, однак не доводять належного виконання ТОВ «Енергосервісна компанія «Адамсон» з дотриманням умов договору та специфікації №1 взятого на себе зобов'язання з поставки товару Товариству з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна».
Згідно ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 10.11.2020 у справі №910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.
У зазначеній постанові Верховний Суд визнав безпідставними твердження скаржника стосовно того, що лише первинні документи є доказами вчинення господарських операцій.
Однак, частково скасовуючи судові рішення у справі № 910/14900/19, Верховний Суд зазначив, що суди при дослідженні обставин реальної поставки товару за спірними видатковими накладними надали оцінку лише документам податкового обліку обох сторін (продавця та покупця), залишивши при цьому поза увагою те, що самі лише податкові накладні та декларації сторін (за відсутності інших доказів реального руху товарів) не є самостійними доказами на підтвердження вчинених господарських операцій, оскільки ці докази не пов'язані з фізичним переміщенням товару, не можуть свідчити про рух товару та виконання обов'язку постачальника з передачі товару покупцю, визначеного у статті 664 Цивільного кодексу України, підтверджують лише факт здійснення оподаткування певної господарської операції, який сам по собі не свідчить про вчинення такої господарської операції, про її реальність.
Так, згідно з пунктами 201.1., 201.7., 201.10. статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 14.1.181. статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду. Датою виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).
Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів відносяться до податкового кредиту. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що виходячи з положень законодавства, основою податкового обліку є первинні документи з відображення господарських операцій.
Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).
У постанові Верховного Суду від 10.12.2020 у справі №910/14900/19 також зазначено, що сама по собі відсутність первинних документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.
При цьому Верховний Суд визнав передчасними висновки судів попередніх інстанцій стосовно того, що віднесення покупцем сум податків за отриманими від постачальника податковими накладними до податкового кредиту підтверджує обставини реальної поставки товару за спірними видатковими накладними. Як вже зазначалося, самі лише податкові накладні та декларації не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами на підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним, та як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.
Таким чином, незважаючи на невідповідність видаткової накладної вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та Положенню, що встановлено рішеннями судів у справі №909/452/19, суд дійшов висновку про доведеність позивачем своїх вимог доказами в їх сукупності, які засвідчують логічну та вірогідну поведінку позивача у правовідносинах з відповідачем, в той час як поведінка відповідача, з огляду на наявні в справі докази, є нелогічною і зводиться до заперечення вчинених раніше дій.
За змістом частин 1, 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Відповідно до частин 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмові, речові та електронні докази.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Слід також зазначити, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Таким чином, надані позивачем докази в їх сукупності є більш вірогідними на доведення факту поставки товару відповідачу на суму 779 268,24 грн. Водночас, відповідач не спростував факт поставки йому позивачем товару.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як встановлено судом, відповідач згідно умов договору зобов'язувався здійснити оплату 70% вартості товару впродовж 30 календарних днів з дати отримання товару (п. 2.2.1. договору).
Судом також встановлено, що у зв'язку із невиконанням позивачем зобов'язань щодо поставки разом із товаром технічної документації на нього, відповідач звертався до суду із позовом про зобов'язання позивача надати таку документацію. Рішенням суду від 12.11.2019 у справі №909/452/19 вказаний позов було задоволено, зобов'язано позивача передати технічну документацію на поставлений товар згідно договору. Таке рішення було остаточно виконано позивачем 21.10.2020, що встановлено ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 26.01.2020 у справі №909/452/19. Таким чином, позивачем зобов'язання щодо поставки товару згідно договору поставки №01/09/17-01 від 01.09.2017 було виконано у повному обсязі лише 21.10.2020. З огляду на наведене, а також умови договору щодо розрахунків, відповідач зобов'язаний був оплатити решту вартості товару у строк по 20.11.2020 включно.
Однак, як вбачається із матеріалів справи та не спростовано відповідачем, останнім вартість товару не оплачена.
За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.
Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).
Згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
В силу п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як зазначалося вище, згідно п. 8.4. договору в разі порушення строків здійснення розрахунків за договором, покупець на підставі письмової вимоги (претензії) зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, за весь період прострочення грошового зобов'язання. Пеня може нараховуватися по день пред'явлення відповідної вимоги (претензії) в межах трирічного строку з дня вчинення відповідного порушення, а в разі безпідставного ухилення покупця від виконання вимог передбачених в вимозі (претензії), пеня може нараховуватися аж до дня прийняття судом рішення по суті спору.
Окрім того, за порушення строків здійснення розрахунків за цим договором, покупець на підставі письмової вимоги (претензії) зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання сплатити постачальнику штраф в розмірі 20% (двадцять процентів) від загальної вартості неоплаченого товару. Застосування штрафу до покупця за порушення грошового зобов'язання може бути пред'явлене постачальником в межах трирічного строку з дня вчинення відповідного порушення.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 ст. 231 ГК України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
У зв'язку із простроченням відповідачем оплати вартості отриманого товару, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 18 083,80 грн, штраф в сумі 109 097,64 грн.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З врахуванням цих положень, позивачем нараховано 3% річних в сумі 4 523,52 грн, інфляційні в сумі 12 064,56 грн.
Судом перевірено розрахунок та встановлено, що заявлені розміри пені, штрафу, 3% річних та інфляційних нараховані позивачем правильно.
Позивачем було заявлено про застосування наслідків пропуску позивачем позовної давності.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Як зазначалося судом вище, сторонами було збільшено позовну давність за вимогам про стягнення пені і штрафу до 3 років (п. 8.4. договору).
Судом встановлено, що зобов'язання позивача щодо поставки товару згідно договору поставки №01/09/17-01 від 01.09.2017 було виконано у повному обсязі лише 21.10.2020. Таким чином, зважаючи на умови договору щодо розрахунків, строк позовної давності слід відраховувати від 23.11.2020. Водночас, позивачем позовну заяву у даній справі було здано на пошту 10.03.2021, що свідчить про відсутність пропуску позивачем позовної давності.
Слід також зазначити, що навіть в разі, якщо відраховувати строк позовної давності з 29.09.2017 (від дати поставки, про яку зазначає відповідач), то такий також не пропущено, зважаючи на наступне.
11.03.2020 у зв'язку з розповсюдженням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Вказаною постановою на всій території України запроваджено карантин в період з 12.03.2020 по 03.04.2020. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 21.04.2021 №405, від 16.06.2021 №611 карантин неодноразово продовжувався. Постановою Кабінету Міністрів України №611 від 16.06.2021 строк дії карантину продовжено до 31.08.2021.
Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020.
Таким чином, вищевказаним законом строк позовної давності, встановлений ст.ст. 257, 258 ЦК України, продовжено на строк дії карантину.
Враховуючи, що закінчення строку позовної давності (в разі відрахування позовної давності від 29.09.2017) за усіма вимогами позивача (з огляду на продовження строку позовної давності за вимогами про стягнення пені і штрафу до трьох років) припало на строк дії карантину та після набрання чинності положенням ЦК України, яким строк позовної давності на період карантину продовжено, суд зазначає, що строк позовної давності щодо вищевказаних вимог не сплинув.
Суд вважає також за необхідне зазначити, що спір, який розглядається у даній справі, не є тотожним спору, який розглядався у справі №909/452/19, оскільки відмінним є не тільки предмет позову, а й підстави позову - позивач у даній справі не обґрунтовував підтвердження факту поставки видатковою накладною №ІФ0000585 від 16.12.2017, обґрунтовував підстави позову іншими доказами, фактами, встановленими у рішеннях судів у справі №909/452/19, виконанням свого зобов'язання щодо передачі технічної документації, яке на час розгляду справи №909/452/19 не було виконано.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 545 488,23 грн основного боргу, 18 083,80 грн пені, 109 097,64 грн штрафу, 12 064,56 грн інфляційних, 4 523,52 грн 3% річних.
Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжиніринг Системс Україна», м. Золочів, вул. Шашкевича, буд. 44, Львівська область (ідентифікаційний код 38345090) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергосервісна компанія «Адамсон», м. Івано-Франківськ, вул. І.Макуха, буд. 6, (ідентифікаційний код 39314325) 545 488,23 грн основного боргу, 18 083,80 грн пені, 109 097,64 грн штрафу, 12 064,56 грн інфляційних, 4 523,52 грн 3% річних, 10 338,87 грн судового збору.
3. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
В судовому засіданні 23.09.2021 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 04.10.2021.
Суддя А.Б. Мазовіта