просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
04 жовтня 2021 року м.Харків Справа № 913/426/21
Провадження №33/913/426/21
За позовом Державного підприємства “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль”, вул.Промислова, 17, а/с 98, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Транстар”, вул.Новікова, буд.2, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93400
про стягнення 75 149 грн 10 коп.
Суддя Драгнєвіч О.В.
Секретар судового засідання Баштова М.О.
У засіданні брали участь:
від позивача: представник не прибув;
від відповідача: представник не прибув.
Державне підприємство “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль” звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Транстар” про стягнення заборгованості за надні протягом опалювальних сезонів 2017-2018 років, 2018-2019 років, 2019-2020 років, послуги з центрального опалення та постачання гарячої води в загальній сумі 75 149 грн 10 коп., з яких: 63 264 грн 87 коп. - основний борг; 3964 грн 83 коп.- 3% річних; 7919 грн 40 коп. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з лютого 2017 року по квітень 2020 року, в опалювальні сезони, надавав послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води до нежитлового приміщення, що належало на праві власності відповідачу та знаходиться за адресою: вул.Менделєєва, буд.46, кв.14, м.Сєвєродонецьк, Луганська область.
Як зазначає позивач, незважаючи на те, що письмовий договір між сторонами не укладено, відповідач споживав надані послуги з централізованого опалення, однак оплату отриманих комунальних послуг у спірний період не здійснив, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість у загальній сумі 63 264 грн 87 коп.
У зв'язку із допущеним відповідачем простроченням виконання грошового зобов'язання щодо здійснення повного розрахунку за надані послуги на підставі ст.625 ЦК України позивачем були також нараховані до відшкодування інфляційні втрати за загальний період з квітня 2017 року по грудень 2020 року у розмірі 7919 грн 40 коп., 3% річних за період з 20.03.2017 по 31.12.2020 у розмірі 3964 грн 83 коп., які позивач також просить стягнути.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2021 справа передана на розгляд судді Драгнєвіч О.В.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 12.07.2021 позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовного матеріалу.
Ухвалою суду від 05.08.2021, після усунення недоліків позовного матеріалу, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін; судове засідання призначено на 06.09.2021; встановлено строк сторонам для подання заяв по суті.
Від відповідача 02.09.2021 через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву б/н від 30.08.2021 та клопотання про застосування строку позовної давності б/н від 30.08.2021.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти його задоволення, посилається на те, що ним було придбане нежитлове приміщення, яке було обладнано приладами опалення, потужність яких не відповідає розрахунковій, що зокрема підтверджується актом від 02.12.2009, складеним КП “Сєвєродонецькі теплові мережі”, згідно якого у спірній квартирі відсутні радіатори, але присутні стояки.
Відповідач вважає, що позивач мав врахувати положення п.12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою КМУ від 12.07.2005 №630, згідно з яким у разі коли опалювальні пристрої в квартирі (будинку садибного типу) обладнано приладами-розподілювачами теплової енергії або потужність приладів опалення (радіаторів) не відповідає розрахунковій, споживач сплачує послуги за результатами розрахунків витрат тепла, які здійснюються виконавцем за методикою, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Відповідач зазначає про те, що листом від 22.01.2010 звертався до позивача з проханням провести перерахунок оплати за отримане ним тепло, виходячи зі стану системи опалення у зазначеній квартирі. Відповідач вважає, що відмова позивача здійснити перерахунок плати за спожиту теплову енергію призводить до надмірних вимог позивача щодо сплати за теплову енергію, яку відповідач фактично не отримував.
Крім того, відповідач заявив про застосування строку позовної давності щодо вимог позивача (як основних так і похідних), строк виконання яких настав раніше, ніж липень 2018 року включно (а.с.85-86, 88-91).
Ухвалою суду від 06.09.2021 відкладено судове засідання на 21.09.2021 з метою забезпечення процесуальних прав сторін на подання заяв по суті - відповіді на відзив та заперечень.
Від позивача на електронну адресу суду надійшла відповідь на відзив від 20.09.2021 за вих.06-05/1-128, яка належним чином не оформлена, не підписана електронним цифровим підписом, отже подані документи не можуть вважатися офіційними, тому залишені судом без розгляду, про що постановлено протокольну ухвалу від 21.09.2021.
Ухвалою суду від 21.09.2021 відкладено судове засідання на 04.10.2021 з метою забезпечення процесуальних прав сторін на подання заяв по суті.
В судове засідання 04.10.2021 представники сторін не прибули.
Разом з цим, від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив від 20.09.2021 за вих.06-05/1-128, в якій останній зауважив про те, що у ДП «Сєвєродонецька ТЕЦ» відсутні докази наявності у спірний період з лютого 2017 року по квітень 2020 року в квартирі № 14 у буд. N° 46 по вул. Менделєєва м. Сєвєродонецька Луганської область приладів обліку, потужність яких не відповідала б розрахунковій. З урахуванням Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 та Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2019 року N9 169, належним та допустимим доказом відключення від системи централізованого опалення відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правил № 630 та Порядку № 169, є акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, який підписується та затверджується комісією з розгляду вказаних питань, а самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати послуг з централізованого опалення.
Позивач зазначає, що з боку відповідача не надано документів, які б підтверджували відключення вказаної квартири № 14 від мереж централізованого опалення із дотриманням вимог Правил та Порядку. Також будь-які проекти, складені спеціалізованими установами, щодо розрахунку витрат тепла у вказаній квартирі також не подавалися. Тому підстави для перегляду умов надання послуг з централізованого теплопостачання чи здійснення перерахунку відсутні.
Також позивач вважає, що строк позовної давності ним не пропущений, оскільки з претензією про сплату заборгованості позивач звернувся до відповідача листом від 26.05.2020 за вих.№08-14-130, яка булла залишена останнім без задоволення (а.с.117-118).
Крім того, від відповідача 04.10.2021 на електронну адресу суду надійшли заперечення від 01.10.2021, які належним чином не оформлені, не підписані електронним цифровим підписом, отже подані документи не можуть вважатися офіційними, тому залишені судом без розгляду, про що постановлено протокольну ухвалу від 04.10.2021.
В судовому засіданні суд продовжив встановлювати обставини справи, дослідив їх наявними у справі доказами.
В судовому засіданні 04.10.2021 за результатами розгляду спору судом постановлено вступну та резолютивну частини судового рішення без її проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності у спірний період споживання опалювальних сезонів 2017 - 2020 років (з лютого 2017 року по квітень 2020 року) Товариство з обмеженою відповідальністю “Транстар” було власником квартири, що знаходиться за адресою: вул.Менделєєва, буд.46, кв.14, м.Сєвєродонецьк, Луганська область (а.с.13-14).
Позивач зазначає, що вказана квартира розташована на першому поверсі житлового будинку по вул.Менделєєва в м.Сєвєродонецьк, який обладнано системою централізованого опалення, система теплопостачання вказаного приміщення є невід'ємною частиною централізованого опалення житлового будинку. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення заборонено.
Між сторонами договір про постачання теплової енергії в гарячій воді укладено не було.
Разом з цим, в опалювальні сезони 2017-2020 років, у період з лютого 2017 року по квітень 2020 року, позивач надавав відповідачеві послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у загальному розмірі 63 264 грн 87 коп., які останнім споживались.
Факт надання послуги до приміщення відповідача підтверджується, зокрема актами про включення теплоустановок від 22.10.2016 №0416, від 25.10.2017 №0416, від 17.11.2018 №0416, від 16.1.2019 №0416 (а.с.24).
Зокрема, опалювальний сезон 2016-2017 років було розпочато на виконання рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 11.10.2016 №537 “Про початок опалювального сезону 2016-2017 років” з 17.10.2016.
Завершено опалювальний сезон 2016-2017 років на підставі розпорядження міського голови Сєвєродонецької міської ради від 06.04.2016 №184 “Про завершення опалювального періоду 2016-2017 років” 01.04.2017.
Опалювальний сезон 2017-2018 років було розпочато згідно розпорядження міського голови Сєвєродонецької міської ради від 18.10.2017 №516 “Про початок опалювального сезону 2017-2018 років” з 20.10.2017.
Завершено опалювальний сезон 2017-2018 років на підставі рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 06.04.2017 №217 “Про завершення опалювального періоду 2017-2018 років” 08.04.2018.
Опалювальний сезон 2018-2019 років було розпочато на підставі рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 10.10.2018 №752 “Про початок опалювального сезону 2018-2019 років” з 15.10.2018.
Завершено опалювальний сезон 2018-2019 років на підставі рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 26.03.2019 №379 “Про завершення опалювального періоду 2018-2019 років” 10.04.2019.
Опалювальний сезон 2019-2020 років було розпочато на підставі рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 18.10.2019 №1093 “Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 30.09.2019 №1035 “Про початок опалювального сезону 2019-2020 років” з 28.10.2019.
Завершено опалювальний сезон 2019-2020 років на підставі рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 03.04.2020 №212 “Про завершення опалювального періоду 2019-2020 років” 15.04.2020 (а.с.21-23).
Відповідач надані позивачем послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у спірний період не сплачував, внаслідок чого у останнього утворилася заборгованість у загальній сумі 63 264 грн 87 коп. (а.с.25-26, 29).
Як вбачається, позивачем направлялась відповідачеві претензія за вих. №08-14-130 від 26.05.2020 про сплату вказаного боргу, яка булла залишена останнім без виконання (а.с.60-62).
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам сторін, суд зазначає наступне.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України “Про житлово-комунальні послуги” від 24.06.2004 №1875-IV, який набрав чинності 30.07.2004 та діяв до 30.04.2019.
Відповідно до ст.1 вказаного Закону житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Споживачем у розумінні Закону України “Про житлово-комунальні послуги” є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачами, виконавцями або виробниками послуг (ч.2 ст.3 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”).
Згідно зі ст.13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Пунктом 1 ч.1 ст.20 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву кореспондує визначений п.5 ч.3 ст.20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.32 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
01.05.2019 набув чинності Закон України “Про житлово-комунальні послуги” від 09.11.2017 №2189-VIII, предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (ч.1 ст.2 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Пунктом 1 ч.1 ст.7 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому такому праву кореспондує визначений ч.1 ст.9 цього Закону обов'язок споживача здійснювати оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Відповідно до ч.6 ст.19 Закону України “Про теплопостачання” також передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Статтями 24, 25 Закону України “Про теплопостачання” передбачена обов'язковість укладення договору на постачання теплової енергії між енергопостачальником і споживачем.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.
За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з теплопостачання виникає на підставі закону з узгоджених дій виробника/виконавця послуг і споживача.
Зазначене зокрема відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 03.06.2019 у справі № 904/2588/18, від 03.12.2019 у справі №917/119/19, які в силу положень ч.4 ст.236 ГПК України враховуються судом при виборі і застосуванні норм права.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відтак правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.
Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Приписами ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Факт надання послуги до приміщення відповідача підтверджується актами про включення теплоустановок від 22.10.2016 №0416, від 25.10.2017 №0416, від 17.11.2018 №0416, від 16.1.2019 №0416 (а.с.24).
В письмових поясненнях від 28.07.2021 позивач зауважив про те, що квартира яка належала відповідачу у спірний період не була виведена з житлового фонду. А оскільки мала статус житлового приміщення тому рахунки-акти щомісячні не виставлялися, натомість щомісяця за завданням позивача відповідними підприємствами (КП «Єдиний розрахунковий центр м.Сєвєродонецька в період з лютого 2017 по вересень 2018 року та КП «Житлосервіс «Світанок» в період з вересня 2018 року по квітень 2020 року) формувались і друкувались інформаційні листки (розрахунки щодо наданих у відповідному місяці комунальної послуги з централізованого теплопостачання, вартості та розміру), та доставлялись до мешканців міста - в під'їзди будинків, в яких розташовані квартири мешканців-споживачів (в поштові скриньки) (а.с.50-54).
Як вбачається з наданого відзиву, вказані обставини не заперечуються та не спростовані відповідачем.
Матеріали справи також підтверджується укладення ДП “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль” з Комунальним підприємством «Єдиний розрахунковий центр м.Сєвєродонецька» договору про надання послуг з інформаційності населення про стан розрахунків за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання» №22 від 21.11.2014 та договору №388/18 від 27.09.2018 з Комунальним підприємством «Житлосервіс «Світанок», згідно предмету яких вказані виконавці за завднням замовника (ДП “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль”) зобов'язувалися надавати наступну послугу -на підставі наданих замовником відомостенй (інформації) щодо стану розрахунків мешканців міста за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, (п.3.2.4 договору) виконавці здійснюють введення цих відомостей до програми формування Інформаційних листків без будь-яких редагувань і без проведення обчислювальних розрахунків із цими відомостями, друк інформаційних листків та їх доставку до мешканців міста - в під'їзди будинку (будинків), в яких розташовані квартири мешканців, або в поштові скриньки, або у вхідні двері під'їздів і т.п. (а.с.56-59).
Позивач також повідомив в поясненнях від 28.07.2021 про те, що житловий будинок №46 по вул.Менделєєва у м.Сєвєродонецьку у спірному періоді з лютого 2017 року по квітень 2020 року приладом обліку теплової енергії не був обладнаний.
Згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 09.06.2016 №1101 «Про внесення змін до постанови НКРЕП від 31.03.2015 №1171» тариф з централізованого опалення для населення (введений в дію з 01.10.2016) для абонентів житлових будинків без будинкових та квартирних приладів обліку теплової енергії - 46,26 грн. за 1 кв.м. за місяць протягом періоду надання послуг з централізованого опалення з ПДВ (20%).
Нарахування плати за послугу з централізованого опалення для населення (фізичних осіб) у разі відсутності у квартірі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку теплової енергії ДП «Сєвєродонецька ТЕЦ» виконано згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення».
Розмір щомісячної плати за послугу з централізованого опалення для населення (фізичних осіб) у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку теплової енергії за розрахунковий період протягом опалювадьного сезону у разі застосування одноставкового тарифу визначався виконавцем за відповіфдною формулою: П = Т 0 х S х К і х (п і / п кі),
де Т о - одноставковий тариф на послугу з централізованого опалення для населення (фізичних осіб) житлових будинків без будинкових та квартирних засобів обліку теплової енергії, гривень за 1 кв. метр (гривень за 1 куб. метр) за розрахунковий період протягом опалювального сезону (з податком на додану вартість);
S - опалювана площа (об'єм) квартири (будинку садибного типу) споживача, який отримує послугу з централізованого опалення та не має будинкового або квартирного засобу обліку теплової енергії, кв. метрів (куб. метрів);
К і - коефіцієнт, що враховує відхилення в і-му місяці фактичної температури зовнішнього повітря та тривалості опалювального сезону від показників, врахованих під час розрахунку діючого тарифу;
п і - тривалість опалювального періоду в і-му місяці, яка врахована у встановлених тарифах на послугу з централізованого опалення для населення (фізичних осіб) у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку теплової енергії;
п кі -календарна кількість діб в і-му місяці.
, що підтверджується наданим позивачем деталізованим розрахунком обрахованої щомісяця вартості наданої послуги централізовано опалення та постачання в гарячій воді у спірний період з лютого 2017 року по квітень 2020 року до квартири відповідача, який досліджено судом (а.с.63-69).
Як вбачається з матеріалів, позивачем було надано відповідачу послугу з централізовано опалення та постачання в гарячій воді в лютому 2017 року на суму 4084,30 грн, в березні 2017 року - 2906,22 грн, в жовтні 2017 року - 626,41 грн, листопаді 2017 року - 3434, 62 грн, грудні 2017 року - 3302,52 грн, січні 2018 року - 4428,23 грн, лютому 2018 року - 4953,78, березні 2018 року - 4601,52 грн, листопаді 2018 року - 2137,10 грн, грудні 2018 року - 4535,46, січні 2019 року - 4887, 73 грн, лютому 2019 року - 4271,26 грн, березні 2019 року - 2953,09 грн, квітні 2019 року - 510, 79 грн, листопаді 2019 року - 927,64 грн, грудні 2019 року - 3654,79 грн, січні 2020 року - 3963,03 грн, лютому 2020 року - 3541,67 грн, березні 2020 року - 2421,85 грн, квітні 2020 року - 1122,86 грн., всього на суму 63264,87 грн.(а.с.26, 29, 63-69).
Наразі відповідач не надав під час вирішення спору контррозрахунку отриманої послуги у спірний період. Однак, заперечує правильність обрахунку, стверджуючи що позивачем не були враховані положення п.12 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою КМУ від 12.07.2005 №630, згідно з яким у разі коли опалювальні пристрої в квартирі (будинку садибного типу) обладнано приладами-розподілювачами теплової енергії або потужність приладів опалення (радіаторів) не відповідає розрахунковій, споживач сплачує послуги за результатами розрахунків витрат тепла, які здійснюються виконавцем за методикою, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.
Відповідач зазначає про те, що позивачу відомо про те, що в приміщенні наявні лише стояки, які проходять транзитом, відключені пристрої опалення, оскільки позивача про вказані обставини було повідомлено листом від 22.01.2010 із долученням акту від 02.12.2009 (а.с.15).
Відносно вказаних доводів відповідача, дослідивши обставини справи, суд зазначає наступне.
Пунктом 26 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (із змінами, в редакції чинній на час складання акту та звернення відповідача листом), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 “Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення” (далі - Правила №630) передбачено, що відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у разі, коли технічна можливість такого відключення передбачена затвердженою органом місцевого самоврядування відповідно до Закону України “Про теплопостачання” схемою теплопостачання, за умови забезпечення безперебійної роботи інженерного обладнання будинку та вжиття заходів щодо дотримання в суміжних приміщеннях вимог будівельних норм і правил з питань проектування житлових будинків, опалення, вентиляції, кондиціонування, будівельної теплотехніки; державних будівельних норм з питань складу, порядку розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва, а також норм проектування реконструкції та капітального ремонту в частині опалення.
Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та
постачання гарячої води забороняється (п.25 Правил).
Відповідно до п.1.1 розділу 1 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року №4, в редакції чинній на час складання акту та звернення відповідача листом (далі - Порядок №4), який діяв до 16.09.2019, цей Порядок визначав процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води (далі - ЦО і ГВП) житлового будинку при відмові споживачів від послуг ЦО і ГВП.
Згідно з п.1.2 розділу 1 Порядку №4 для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг ЦО і ГВП орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГВП (далі - Комісія), призначає голову та затверджує її склад, затверджує положення про роботу комісії. Засідання постійно діючої міжвідомчої комісії відбуваються у міру потреби, але не рідше одного разу на місяць.
Розділом 2 Порядку №4 визначено порядок розгляду та прийняття рішення про відключення окремого житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання.
Відповідно до п.2.1 розділу 2 Порядку №4 для вирішення питання відключення житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення його власник (власники) повинен (повинні) звернутися до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж ЦО і ГВП. У заяві про відключення від мереж ЦО і ГВП власник (власники) будинку зазначає причини відключення. До заяви додається копія протоколу загальних зборів мешканців будинку щодо створення ініціативної групи з вирішення питання відключення від мереж ЦО і ГВП та прийняття рішення про влаштування у будинку системи індивідуального або автономного опалення. Рішення про відключення будинку від системи централізованого опалення з улаштуванням індивідуального опалення повинно бути підтримане всіма власниками (уповноваженими особами власників) приміщень у житловому будинку.
Згідно з п.п.2.5, 2.6, 2.7 Порядку №4 відключення приміщень від внутрішньобудинкових мереж ЦО і ГВП виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з ЦО і ГВП та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи. Роботи з відключення будинку від мереж ЦО і ГВП виконуються у міжопалювальний період. По закінченні робіт складається акт про відключення будинку від мереж ЦО і ГВП (додаток 4) і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні Комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання.
Тобто єдиною законною підставою для відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення є відповідний акт постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води.
Крім того, суд бере до уваги, що вказаним Порядком №4 не передбачена можливість відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяється таке відключення лише щодо будинку в цілому.
Суд звертає увагу також на те, що 17.09.2019 набув чинності наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2019 №169 “Про затвердження Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води” (далі - Порядок №169).
Відповідно до п.1 розділу І Порядку №169 цей Порядок визначає процедуру відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків, квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків (далі - споживачі) від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води відповідно до Закону України “Про житлово-комунальні послуги”.
Розділом ІІ Порядку №169 встановлений порядок відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків від ЦО та/або ГВП.
Так, п.3 розділу ІІ Порядку №169 передбачено, що власник (співвласники) будівлі, в тому числі житлового будинку, подає (подають) до органу місцевого самоврядування заяву про відключення будівлі, в тому числі житлового будинку, від ЦО та/або ГВП, яка складається в довільній формі, із зазначенням причини відключення, а також інформацію про намір влаштування в будівлі систем індивідуального чи автономного теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання). Для багатоквартирного будинку до заяви додатково додається протокол зборів співвласників багатоквартирного будинку (витяг із протоколу) про ухвалене співвласниками рішення про відключення будинку від ЦО та/або ГВП та зазначаються особи, уповноважені представляти інтереси співвласників у вирішенні питань щодо відключення багатоквартирного будинку.
Пунктом 1 розділу ІІ Порядку №169 передбачено, що рішення щодо відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків, від ЦО та/або ГВП приймається органом місцевого самоврядування відповідно до законодавства за письмовою заявою власника (співвласників) такої будівлі, в тому числі житлового будинку, з урахуванням рішення Комісії.
Разом з цим, ідповідачем доказів дотримання положень Порядку №4 або Порядку №169 при відключенні радіаторів опалення (пристроїв опалення) від системи теплопостачання будинку суду не надано.
Матеріали справи також не містять відповідної проектної документації, яка б засвідчувала факт відключення відповідача від мережі централізованого теплопостачання та доказів ненадання йому послуг з постачання тепла.
Долучену копія акту від 02.12.2009, в якому зазначено, що в приміщенні відсутні пристрої опалення, наявні стояки, які проходять транзитом, суд оцінює критично, з огляду на те, що він не спростовує вказаних вище обставин; встановити осіб та їх повноваження, які склали цей акт та з якою метою, не є можливим (а.с.15).
Інших доказів на підтвердження факту правомірного відключення приміщення від мережі централізованого опалення з дотриманням вимог чинного законодавства відповідачем суду не надано.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 11.11.2015 у справі №6-1706цс15 відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Підведення централізованого опалення до стояка в межах квартири свідчить про виконання послуг позивачем.
Зазначене, зокрема відповідає висновкам, наведеним у постановах Верховного Суду від 02.03.2018 у справі №915/89/16, від 06.03.2018 у справі №925/4150/16.
Самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України у справі за № 6-1706цс15).
Згідно із зазначеними вище нормами закону, споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі.
За таких обставин зобов'язання відповідача оплатити послуги з теплопостачання виникає на підставі закону з узгоджених дій виробника/виконавця послуг і споживача.
Пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.
Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено існування у відповідача заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за спіний період з лютого 2017 року по квітень 2020 року і в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими.
Разом з цим, відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності до основної та додаткових вимог щодо зобов'язань, строк виконання яких настав раніше, ніж липень 2018 року (а.с.85-86).
Позивач у відповіді на відзив заперечив факт пропуску строку позовної давності за заявленими вимогами.
Розглядаючи вказане клопотання відповідача, господарський суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною 1 ст.260 ЦК України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”, яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що “позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу” (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії”; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, №22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”).
Підпунктом 4.1 п.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” передбачено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст.261 ЦК України.
Частиною 1 ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ч.2 вказаної статті за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Господарський суд враховує, що щомісячна поставка позивачем відповідачеві теплової енергії є окремим зобов'язанням у розумінні приписів ст.509 ЦК України та ст.173 ГК України, яке має свій строк (термін) виконання, з огляду на що початок позовної давності для стягнення оплати за поставлену в кожному місяці кількість теплової енергії необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання споживачем цього зобов'язання.
Також суд бере до уваги, що у відповідності до вимог п.18 Правил, плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Отже прострочення виконання грошового зобов'язання виникає з 21 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Наразі позивачем заявлені вимоги про стягнення основного боргу за зобов'язаннями лютого - березня, жовтня - грудня 2017 року, січня - березня, листопада - грудня 2018 року, січня - квітня, листопада - грудня 2019 року, січня - квітня 2020 року.
З відповідним позовом до суду позивач звернувся лише 29.06.2021 (згідно даних штампу поштового органу, наявного на конверті, яким відправлено позов).
Відповідно до ч.ч.3-4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Господарський суд зауважує, що позивачем не надано доказів поважності причин пропущення позовної давності для звернення з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за вказані місяці, у матеріалах справи такі докази також відсутні.
Підпунктом 2.3 п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішення господарських спорів” передбачено, що якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст.267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
З огляду на викладене, зважаючи на подане відповідачем клопотання про застосування строку позовної давності у зв'язку з її спливом, суд дійшов висновку про необхідність відмови ДП “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль” у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за поставлену теплову енергію в лютому - березні, жовтні - грудні 2017 року, січні - березні 2018 року, в загальній сумі 28 337 грн 60 коп.(а.с.26, 27, 29).
Ураховуючи вищевикладене стягненню з відповідача підлягає заборгованість за поставлену теплову енергію в гарячій воді за листопад - грудень 2018 року, січень - квітень, листопад - грудень 2019 року, січень - квітень 2020 року, в загальній сумі 34 927 грн 27 коп.
Також суд зазначає наступне.
Підпунктом 5.3 п.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” передбачено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого Кодексу).
З огляду на викладене суд приходить до висновку також про відмову у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за зобов'язаннями з оплати поставленої теплової енергії в лютому - березні, жовтні - грудні 2017 року, січні - березні 2018 року, в сумі 2 619 грн 43 коп. та 5 807 грн 86 коп. (а.с.27-28).
Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних за зобов'язаннями листопад - грудень 2018 року, січень - квітень, листопад - грудень 2019 року, січень - квітень 2020 року, в загальній сумі 1 345 грн 40 коп. та інфляційних втрат в загальній сумі 2 111 грн 54 коп., суд зазначає наступне.
Статтею 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних (а.с.27), суд вважає його неправильним, оскільки позивачем не враховано, що у 2020 році 366 днів, а не 365 як зазначив позивач у розрахунку; невірно визначено початок періоду прострочення за вказаними зобов'язаннями (з 20-го числа, тоді як зазначалося вище з урахуванням вимог п.18 Правил, прострочення виникає з 21-го числа наступного місяця); в порушення вимог ст.254 ЦК України не враховано, що за зобов'язаннями березня 2019 року дату виникнення прострочення слід обраховувати з 23.04.2019, а за зобов'язаннями березня 2020 року - з 22.04.2020 (з урахуванням переносів через вихідні та святкові дні).
За вказаних обставин, вважає за необхідне навести правильний розрахунок 3% річних, зроблений за допомогою програми “Законодавство” у межах заявлених позивачем вимог:
Місяць надання послугСума заборгованості в грн. Період нарахування 3% річнихКількість днів простроченняСума 3% річних, грн
Листопад 20182 137,1021.12.2018 - 31.12.2020742130,16
Грудень 20184 535,4621.01.2019 - 31.12.2020712264,67
Січень 20194 887,7321.02.2019 - 31.12.2020680153,06
Лютий 20194 271,26 21.03.2019 - 31.12.2020652228,54
Березень 20192 953,0923.04.2019 - 31.12.2020619150
Квітень 2019510, 7921.05.2019- 31.12.202059124,77
Листопад 2019927,6421.02.2019 - 31.12.202037728,67
Грудень 20193 654,79 21.01.2020 - 31.12.2020346103,65
Січень 20203 963,0321.02.2020 - 31.12.2020316102,33
Лютий 20203 541,6721.03.2020 - 31.12.202028683,03
Березень 20202 421,8522.04.2020 - 31.12.202025450,42
Квітень 2020 1 122,8620.05.2020 - 31.12.202022520,71
Разом:1 340,01
Враховуючи викладене, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є 3% річних за вказаними зобов'язаннями в загальній сумі сумі 1 340 грн 01 коп. В іншій частині слід відмовити.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за зобов'язаннями листопад - грудень 2018 року, січень - квітень, листопад - грудень 2019 року, січень - квітень 2020 року, суд зазначає, що позивачем неправильно визначено величини приросту індексу споживчих цін, який має заокруглюватися до десяткового числа після коми (саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України).
Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19, які в силу положень ч.4 ст.236 ГПК України враховуються при виборі і застосуванні норм права.
Також суд бере до уваги висновки Верховного Суду, наведені у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, які в силу положень ч.4 ст.236 ГПК України враховуються при виборі і застосуванні норм права.
Так, Верховний Суд зазначив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Суд зауважує про те, що за розрахунком суду з урахуванням правил правильного округлення десятих, за зобов'язаннями грудня 2018, лютого, квітня, грудня 2019, січня, лютого 2020, знячення інфляційних витрат є більшими, ніж нараховано позивачем без правильного округлення, а тому суд враховує суми інфляційних втрат позивача за цими зобов'язаннями.
Щодо інфляційних втрат, за якими позивачем невірно завищено величину приросту індексу споживчих цін, суд наводить правильний розрахунок, зроблений за допомогою програми “Законодавство”:
№ і дата рахункуСума заборгованості, в грн. Період нарахування Індекс інфляції за весь період простроченняЗаявлена сума інфляції, грнСума інфляції за розрахунком суду, грнСума інфляції, що підлягає стягненню, грн
Листопад 20182 137,10січень 2019 -грудень 2020109,2198,86196,61196,61
Грудень 20184 535,46 лютий 2019 - грудень 2020108,2370,76371,91370,76
Січень 20194 887,73березень 2019 - грудень 2020107,6373,25371,47371,47
Лютий 20194 271,26квітень 2019 - грудень 2020106,7285,17286,17285,17
Березень 20192 953,09травень 2019 - грудень 2020105,6165,97165,37165,37
Квітень 2019510,79червень 2019- грудень 2020104,924,9625,0324,96
Листопад 2019927,64січень 2020 - грудень 202010546,3846,3846,38
Грудень 20193 654,79лютий 2020- грудень 2020104,8174,80175,43174,80
Січень 20203 963,03березень 2020- грудень 2020105,1202,04202,11202,04
Лютий 20203 541,67квітень 2020- грудень 2020104,3151,01152,30151,01
Березень 20202 421,85 травень 2020- грудень 2020103,483,2382,3482,34
Квітень 20201 122,86червень 2020- грудень 2020103,135,1134,8134,81
Разом:7 919,402 109,932 105,72
Таким чином, враховуючи принцип диспозитивності судового процесу, розмір заявлених позивачем інфляційних втрат за кожний місяць надання послуг за зобов'язаннями листопад - грудень 2018 року, січень - квітень, листопад - грудень 2019 року, січень - квітень 2020 року обгрунтовано підлягають стягненню з відповідача в загальній сумі 2 105 грн 72 коп., в іншій частині слід відмовити.
Враховуючи викладене позовні вимоги визнаються обгрунтованими та підлягають задоволенню частково.
Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 159 грн 12 коп.
Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236, 238, 240, 252 ГПК України, господарський суд
1. Позов Державного підприємства “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Транстар” про стягнення 75 149 грн 10 коп. задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Транстар”, вул.Новікова, буд.2, м.Сєвєродонецьк, Луганська область, 93400, ідентифікаційний код 21776443, на користь Державного підприємства “Сєвєродонецька теплоелектроцентраль”, вул.Промислова, буд.17, м.Сєвєродонецьк Луганської області, 93400, ідентифікаційний код 00131050, основний борг в сумі 34 927 грн 27 коп., 3% річних у сумі 1 340 грн 01 коп., інфляційні втрати в сумі 2 105 грн 72 коп., судовий збір у сумі 1 159 грн 12 коп.
Видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду згідно положень ст.ст.256-257 Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення підписано 11.10.2021.
Суддя О.В. Драгнєвіч