ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про залишення позову без розгляду
м. Київ
06.10.2021Справа № 910/13770/21
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Свириденко А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Компанія EGEM s.r.o.
вул. Новоградська 736/36, 370 01, Чеське Будейовіце, 6, Чеська республіка
до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
вул. Симона Петлюри,25, м. Київ, 01032
про стягнення 14 140,50 євро
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
Компанія EGEM s.r.o. (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - відповідач) про стягнення 14 140,50 євро заборгованості за контрактом UE/3/05-4/2952-17.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 15.09.2021.
02.09.2021 від Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до суду надійшла заява про залишення позову без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Протокольною ухвалою суду від 15.09.2021 судом оголошено перерву в підготовчому засіданні до 06.10.2021.
30.09.2021 позивачем подано заперечення на заяву про залишення позову без розгляду.
В судове засідання 06.10.2021 з'явилися представники позивача та відповідача. Представник позивача проти задоволення заяви заперечував повністю, представник відповідача заяву про залишення позову без розгляду підтримав в повному обсязі.
За результатами розгляду заперечень відповідача проти вирішення спору в Господарському суді у порядку п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
18.10.2017 між Компанією EGEM s.r.o в особі Представництва «ЕГЕМ С.Р.О» в Україні та Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» укладено Контракт № UE/3/05-4/2952-17 (надалі - Контракт). Предмет даного Контракту - «Встановлення та приєднання компенсуючих пристроїв реактивної потужності для 5 підстанцій 220-330 кВ».
Даний Контракт був підписаний Сторонами, скріплений печатками компаній з додержанням відповідної письмової форми правочину, в якому зазначено відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет Контракту, місце і дату укладання правочину.
Крім того, в Розділу IV Загальних Умов Контракту (надалі - ЗУК) міститься Додаток «А» в якому зазначаються загальні умови Угоди про третейську комісію, що відповідає ст. 12 Закону України «Про третейські суди», де зазначено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.
Отже, умовами Контракту, а саме в п.п. 5.1 п. 5 Розділу III Спеціальних умов Контракту (надалі - СУК) зазначено, що «Контракт интерпретируется в соответствии с законодательством страны: Украина.», однак, п. 46 Розділу III СУК «Споры и арбитраж» в п.п. 46.1 зазначається, що «Третейская комиссия должна быть назначена к дате подписания Контракта. Третейская комиссия должна состоять из трех лиц, имеющих достаточную квалификацию».
За твердженням заявника, під час укладання Контракту Сторонами не було досягнуто згоди щодо визначення членів Третейської комісії у зв'язку з відсутністю будь-яких спорів, що необхідно було б вирішувати за допомогою Третейського суду. Проте, в Контракті є п. 46.2 Розділу III СУК «Споры и арбитраж», де вказується, що «Назначающим органом является (если не достигнута договоренность о назначении): Международный коммерческий арбитражный суд при Европейской арбитражной палате».
Крім того, в абз. 10 п.п. 45.1 п. 45 Розділу IV ЗУК зазначається, що «в случае, если Подрядчик и Заказчик не достигли соглашения по каким-либо вопросам, связанным с претензией, любая из Сторон имеет право передать эти вопросы на рассмотрение Третейской комиссии на условиях излаженных в Статье 46 настоящих Общих Условий Контракта.»
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 626, частиною першою статті 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Частиною першою статті 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Приписами статті 2 Закону України "Про третейські суди" визначено, що третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про третейські суди" встановлено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
Згідно з частиною п'ятою статті 4 Господарського процесуального кодексу України (надалі також - ГПК України) встановлено, що угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Як встановлено у ч. 1 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім: 1) спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на цінні папери, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті; 2) спорів, передбачених пунктами 2, 3, 7 - 13 частини першої, пунктами 2, 3, 6 частини другої статті 20 цього Кодексу, з урахуванням частини другої цієї статті; 3) інших спорів, які відповідно до закону не можуть бути передані на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.08.2018 у справі № 906/493/16 викладено правовий висновок про те, що:
- у разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог ГПК України клопотання про припинення провадження господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті;
- господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди;
- суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов'язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.
Як вбачається зі змісту договору, у п. 46.2 Розділу III СУК «Споры и арбитраж», сторонами укладена третейська угода у вигляді третейського застереження, викладена в письмовій формі, підписана сторонами та скріплена їх печатками, містить вказівку про конкретно визначений третейський суд.
Тобто умовами Контракту передбачено у будь-якому випадку надання права Сторонам, за наявності спорів у майбутньому, вирішувати виниклі розбіжності в Третейському суді.
З огляду на наведене вище суд приходить до висновку, що твердження позивача в позовній заяві, що у разі не призначення Третейської комісії під час підписання Контракту, спори між Сторонами не можуть бути передані на розгляд Третейського суду, не відповідають дійсності.
Обставин недійсності, втрати чинності чи неможливості виконання угоди сторін про передачу даного спору на вирішення третейського суду Господарським судом міста Києва не встановлено.
У зв'язку з викладеним, суд звертає увагу, що принцип автономності арбітражної угоди (separabiliti) свідчить, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди і, по-друге, основний договір і арбітражна угода можуть бути підпорядковані різним законам. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ.
Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справи № 920/241/19 та постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 824/198/19.
В свою чергу, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося до суду із запереченням в порядку пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України та просить залишити позов у справі № 910/13770/21 без розгляду, з огляду на укладену сторонами третейську угоду у вигляді третейського застереження.
У п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України встановлено, що суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Наведений п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України передбачає саме імперативний обов'язок суду залишити позов без розгляду не просто по факту, що сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду, а саме, якщо будь-яка із сторін цієї угоди, зокрема і відповідач, попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору і не пізніше початку розгляду справи по суті.
Тобто, фактично законодавець дає сторонам можливість як за волевиявленням всіх сторін укласти арбітражу угоду, так і за їх спільним волевиявленням розглядати справу у відповідному господарському суді України, яке виражається в тому, що одна зі сторін угоди передає спір до такого суду і жодна зі сторін вказаної арбітражної угоди не заявляє заперечень проти цього до подання своєї першої заяви щодо суті спору і до початку розгляду справи по суті.
Позивач заперечуючи проти залишення позову без розгляду на підставі п.7 ч. 1 ст. 226 ГПК України також посилався на не визначення умовами Контракту, який саме третейський суд має розглядати спір суд зауважує наступне.
У статті 5 Закону України 24 лютого 1994 року N4002-XII «Про міжнародний комерційний арбітраж» встановлено, що ніяке судове втручання не повинно мати місце, крім як у випадках, коли воно передбачене у цьому Законі. Тому питання про неможливість виконання арбітражної угоди вирішується судом виключно у випадках, передбачених статтею 8 Закону України 24 лютого 1994 року N 4002-XII «Про міжнародний комерційний арбітраж» та статтею ІІ Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 року).
Нью-Йоркська конвенція 1958 року передбачає, що кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов'язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв'язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об'єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов'язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).
У пункті 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року зазначається, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала «патологічний характер», головним чином у наступних випадках: і) якщо положення арбітражної угоди були складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дозволили перейти до арбітражного розгляду, та іі) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна установа, яка не існує. Але суди також можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражного розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди. Переважне право повинно віддаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.
Таким чином, суд має тлумачити незначні помилки та неточності в назві арбітражних установ, що передбачені в арбітражній угоді, на користь міжнародного комерційного арбітражу. Але вирішення питання про виконуваність чи невиконуваність арбітражної угоди у зв'язку з наявністю помилок у найменуванні арбітражної установи є дискрецією суду, який ухвалює рішення з урахуванням усіх обставин справи.
Аналогічний правовий висновок відображений у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №906/493/16 від 28.08.2018.
Враховуючи, що сторонами під час судового засідання 06.10.2021 не заперечувалось місцезнаходження визначеного умовами контракту третейського суду у м. Брюсель, Бельгія, твердження позивача про неможливість встановлення останнім, в який саме третейський суд слід звертатися сторонам визнаються судом юридично неспроможними.
Суд також враховує, що у сторін дійсно існує виключно правова можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду.
Для такого звернення, необхідна наявність волі обох сторін, тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду.
При цьому, чинне законодавство України не позбавляє сторін права на вирішення спору саме господарським судом.
Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
Тому, в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.
Частиною 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус судів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Крім того, п. 4.2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 роз'яснено, що господарському суду слід мати на увазі, що третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.
Таким чином, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист.
Враховуючи те, що умовами Контракту від 18.10.20147 передбачене третейське застереження, а від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору, надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, суд дійшов висновку, що Компанія EGEM s.r.o. до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 14 140,50 євро підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Керуючись п. 7 ч. 1 ст. 226, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Компанія EGEM s.r.o. до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про стягнення 14 140,50 євро залишити без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку, протягом десяти днів з дня її проголошення, з урахуванням вимог ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 11.10.2021
Суддя М.О. Лиськов