ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.10.2021Справа № 910/11311/21
Суддя Н.Плотницька, розглянувши справу
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"
доПриватного підприємства "Окко-контракт"
простягнення 132 903 грн 02 коп.
Представники сторін:не викликались
14.07.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Українська залізниця" з вимогами до Приватного підприємства "Окко-контракт" про стягнення 132 903 грн 02 коп. заборгованості за договором поставки від 05.02.2020 № ОД/НХ-20-23НЮ, в тому числі: 111 196 грн 80 коп. штрафу та 21 706 грн 22 коп. пені.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки від 05.02.2020 № ОД/НХ-20-23НЮ належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки оплаченого товару, у зв'язку з чим позивачем нараховано 111 196 грн 80 коп. штрафу та 21 706 грн 22 коп. пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2021 відкрито провадження у справі № 910/11311/21 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
12.08.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив та клопотання про об'єднання справ в одне провадження.
Згідно з частинами 1 - 3 статті 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача. Об'єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.
Суд звертає увагу, частиною другою статті 173 Господарського процесуального кодексу України закріплено саме право суду, а не обов'язок, об'єднати в одне провадження декілька справ.
Розглянувши клопотання відповідача, суд не вбачає правових підстав для об'єднання справ в одне провадження, враховуючи ту обставину, що позовні вимоги у вищевказаних справах не пов'язані між собою підставами виникнення, оскільки виникли з різних договорів поставки, укладених сторонами.
25.08.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.
24.09.2021 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові пояснення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
05.02.2020 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (замовник за договором) та Приватним підприємством "Окко-контракт" (постачальник за договором) укладено договір поставки № ОД/НХ-20-23НЮ (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність замовнику бензин марки А-95 (по талонам), далі - паливо, в обсягах згідно із специфікацією № 1 (додаток № 1), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити його на умовах даного договору.
Відповідно до пункту 1.4. договору відпуск палива здійснюється цілодобово по талонах, яке є підставою для відвантаження нафтопродуктів з всіх АЗС постачальника. Заправка автотранспорту здійснюється відповідно до потреб замовника.
Згідно з пунктами 4.1., 4.2., 4.3. договору кількість палива, що постачається за договором, на момент укладення договору складає 105300 літрів, згідно з специфікацією № 1 (додаток № 1).
Загальна кількість палива може змінюватись протягом строку дії договору у порядку визначеному чинним законодавством України.
Обсяги закупівлі палива можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.
За змістом пунктів 5.1., 5.2. договору паливо має бути поставлено замовнику шляхом передачі відповідної кількості талонів відповідного номіналу тільки на підставі письмових заявок (рознарядок) замовника впродовж 3 робочих днів з моменту їх отримання будь-яким способом (факс, електронна пошта, лист) постачальником у кількості, визначеній у заявці. Замовник має право розірвати договір в односторонньому порядку, якщо талони не були передані замовнику протягом 3 робочих днів з моменту отримання постачальником відповідної заявки замовника.
Паливо передається замовнику з АЗС постачальника на умовах EXW в редакції Інкотермс 2010. Прийом та передача палива здійснюється по талонам. Право власності на паливо виникає у замовника з моменту прийому талонів на паливо.
У пункті 6.1. договору зазначено, що ціна на паливо на момент укладення договору складає 28,44 грн за один літр з ПДВ.
Відповідно до пункту 6.5. договору загальна сума по договору становить 2 994 732,00 грн.
Строк дії договору встановлюється сторонами з моменту його підписання до 31.12.2020, в частині відвантаження товару до 25.12.2020, в частині виконання обов'язків щодо розрахунків по договору - до закінчення місяця, наступного за місяцем, у якому закінчується строк реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН за операціями із цього договору (пункт 14.2. договору).
Специфікацією № 1 (додаток № 1) погоджено сторонами, зокрема, найменування товару, кількість, ціну та суму. Загальна сума поставки складає 2 994 732 грн 00 коп.
В подальшому між сторонами укладено додаткові угоди до договору, а саме № 1 та № 2.
Так, відповідно до пункту 1.1. договору в редакції додаткової угоди № 2 постачальник передає у власність замовника, а замовник оплачує товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами (далі - товар), які зазначені у специфікаціях (додаток № 2, № 3), що додаються до договору про закупівлю і є його невід'ємною частиною. Постачальник передає у власність замовника товар на умовах, зазначених у договорі.
Згідно з пунктом 4.1. договору в редакції додаткової угоди № 2 кількість палива, що постачається за договором, на момент укладення додаткової угоди № 1 складає 105300 літрів, згідно з специфікацією № 2 (додаток № 2); на момент укладення додаткової угоди № 2 21 060 літрів згідно із специфікацією № 3 (додаток № 3).
Відповідно до пункту 6.5. договору в редакції додаткової угоди № загальна сума по договору становить 3 335 904,00 грн з ПДВ.
Строк дії договору по специфікації № 2 встановлюється сторонами з моменту його підписання до 31.12.2020, в частині відвантаження товару до 25.12.2020, по специфікації № 3 - з 01.01.2021 по 30.06.2021, в частині виконання обов'язків щодо розрахунків по договору - до закінчення місяця, наступного за місяцем, у якому закінчується строк реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН за операціями із цього договору (пункт 14.2. договору в редакції додаткової угоди № 2).
Відповідно до специфікації № 3 до договору постачальник зобов'язувався поставити бензин на суму 555 984 грн 00 коп. з ПДВ.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).
Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
25.03.2021 позивач звернувся до відповідача із заявкою від 25.03.2021 № нх09/1201 про поставку бензину А95 в кількості 21 060 на загальну суму 555 984 грн з ПДВ, що підтверджується накладною за № 6500142117171 від 25.03.2021, фіскальним чеком за № № 6500142117171 від 25.03.2021, описом вкладення у цінний лист за № 6500142117171 від 25.03.2021, яка була отримана відповідачем 26.03.2021.
Як зазначає позивач, станом на момент звернення до суду талони на бензин не поставлено.
Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору поставки від 05.02.2020 № ОД/НХ-20-23НЮ та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної поставки товару, що не спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів передачі позивачу талонів на бензин.
У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки від 05.02.2020 № ОД/НХ-20-23НЮ, позивачем нараховано відповідачу 111 196 грн 80 коп. штрафу та 21 706 грн 22 коп. пені.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Пунктом 9.3. договору унормовано, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.
За порушення термінів поставки товару, визначених договором, постачальник має сплачувати штраф у розмірі 20 % від вартості непоставленого в строк товару.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені та штрафу) відповідно до умов пункту 9.3. договору.
Судом перевірено розрахунки позивача, встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку щодо своєчасної поставки товару за договором поставки від 05.02.2020 № ОД/НХ-20-23НЮ, вимоги позивача про стягнення з відповідача 111 196 грн 80 коп. штрафу та 21 706 грн 22 коп. пені визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю за розрахунком позивача.
Судом розглянуто заперечення відповідача, викладені у відзиві та встановлено наступне.
Суд зазначає, що зміна ціни на тотожний товар не звільняє відповідача від обов'язку за договором з поставки товару.
Доводи відповідача про зміну ціни товару на підставі надісланого ним позивачу листа з такою пропозицією не вносять зміни до спірного договору без письмової згоди (укладення додаткової угоди) позивача, оскільки таке погодження передбачено п. 11.1 договору та главою 53 ЦК України. До того ж, умовами договору не передбачено укладення додаткової угоди, у зв'язку із зміною ціни на товар.
Посилання відповідача на надсилання заявки позивачем не на адресу передбачену сторонами безпідставні, оскільки у відзиві на позовну відповідач визнає отримання такої заявки, відтак, відповідно до вимог ст. 75 ГПК України вказані обставини не потребують повторного доказування.
З приводу доводів відповідача про те, що заявка не підписана двома уповноваженими представниками позивача, суд зазначає, що вказані доводи суперечать наявній у матеріалах справи заявці № НХ09/1201, з якої вбачається, що вона підписана двома представниками позивача (заступником директора з рухомого складу та головним інженером) відповідно до п. 5.1.1 договору.
Твердження відповідача про те, що зобов'язання з поставки товару є негрошовим, тому у позивача відсутні підстави нараховувати неустойку у вигляді пені є також безпідставними, оскільки суперечать ст. 231 ГК України та умовам п. 9.3 договору.
Крім того, у відзиві на позов відповідач просить суд зменшити розмір неустойки обґрунтовуючи це відсутністю збитків у позивача, збільшенням ціни на товар, що не залежить від відповідача, а також належним виконанням зобов'язань у більшій мірі.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Таким чином, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Разом з тим, суд зазначає, що для застосування вищевказаних правових норм щодо зменшення розміру неустойки, відповідач повинен довести наявність тих обставин, з якими законодавець пов'язує можливість такого зменшення.
В той час відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України наявності обставин, зокрема, тяжкого фінансового становища відповідача, відсутності завдання збитків іншим учасникам господарських відносин, на підставі яких суд би міг дійти висновку щодо наявності підстав з якими законодавець пов'язує можливість такого зменшення, а відтак, клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу не підлягає задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Kеруючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Окко-контракт" (вул. Набережно-Хрещатицька, 15-17/18, м. Київ, 04070, ідентифікаційний код 36248687) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03680, ідентифікаційний код 40075815) 111 196 (сто одинадцять тисяч сто дев'яносто шість) грн 80 коп. штрафу, 21 706 (двадцять одна тисяча сімсот шість) грн 22 коп. пені та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Н.Плотницька