ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.10.2021Справа № 910/12803/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Комарової О.С., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження
позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ СПЕЦКИЇВБУД»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАВЕР-ЕНЕРДЖІ»
про стягнення 296 387, 73 грн
Без повідомлення (виклику) учасників судового процесу
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ СПЕЦКИЇВБУД» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАВЕР-ЕНЕРДЖІ» про стягнення 296 387, 73 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем укладеного у спрощеній формі договору поставки в частині поставки товару відповідно до здійсненої позивачем передплати, у зв'язку з чим останній, просить стягнути суму передплати за непоставлений товар.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105478307213 ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 вручено відповідачеві - 19.08.2021.
Приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ СПЕЦКИЇВБУД» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАВЕР-ЕНЕРДЖІ» існували договірні зобов'язання, засновані на усному договорі поставки, в межах яких відповідач зобов'язався поставити позивачеві будівельні матеріали.
Так, ТОВ «КАВЕР-ЕНЕРДЖІ» виставило позивачеві рахунок № 139 від 23.12.2020 на оплату замовленого товару, загальною вартістю 296 387, 73 грн.
Того ж дня позивач здійснив оплату замовленого товару, що підтверджується платіжним дорученням № 2266 від 23.12.2020 на суму 296 387, 73 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що попередньо оплачений ним товар так і не був поставлений, у зв'язку з чим він звернувся до відповідача із вимогою від 02.06.2021 № 30, в якій просив поставити товар, або повернути грошові кошти в сумі 296 387, 73 грн, перераховані в якості попередньої оплати.
Зазначену вимогу відповідач отримав 14.06.2021, проте відповіді на неї не надав.
З огляду на те, що сума попередньої оплати в добровільному порядку повернута не була, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до норм статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
За приписами статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.
Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу (поставки).
Відтак, між сторонами мало місце укладення договору поставки у спрощений спосіб.
Відповідно до частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 4 ст. 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (ч. 6 ст. 265 ГК України).
Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається.
За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Згідно положень статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
За встановленими обставинами справи, між сторонами існували договірні правовідносини щодо постачання будівельних матеріалів.
На виконання умов договору, відповідач виставив позивачеві рахунок на оплату № 139 від 23.12.2020 на суму 296 387, 73 грн з ПДВ.
Позивачем здійснено оплату за замовлений товар, в підтвердження чого матеріали справи містять копію платіжного доручення № 2266 від 23.12.2020. Як вбачається зі змісту цього платіжного доручення, призначенням платежу була сплата за будівельні матеріали згідно рахунку № 139 від 23.12.2020. Реквізити отримувача коштів відповідають тим, що зазначені у виставленому рахунку, отже позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з оплати замовленого товару.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, зазначене платіжне доручення свідчить про виникнення обов'язку у відповідача щодо поставки оплаченого товару в узгоджені сторонами строки.
Враховуючи, що відповідачем поставка товару в обсязі та на суму, передбачену у рахунку та відповідно до здійсненої позивачем передоплати, здійснена не була, останній направив відповідачеві вимогу від 02.06.2021 № 30, в якій вимагав поставити передплачений товар або повернути суму попередньої оплати.
Докази поставки попередньо оплаченого товару в матеріалах справи відсутні.
Відтак, з огляду на те, що зобов'язання з поставки не було виконано та вимога кредитора не була задоволена, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі вартості фактично передплаченого непоставленого товару на суму 296 387, 73 грн.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що відповідачем як постачальником не виконано обов'язок щодо постачання товару на суму 296 387, 73 грн, у зв'язку з чим у позивача, як покупця, виникло право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Відповідачем, в свою чергу, не спростовано факт отримання попередньої оплати за договором та не надано доказів повного та своєчасного поставлення позивачу товару, як і не надано доказів повернення передплати за недопоставлений товар, а відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача попередньої оплати у розмірі 296 387, 73 грн., у зв'язку з чим наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі.
З огляду на результат вирішення спору, судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.
Крім цього, позивачем заявлено до стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 38 819, 38 грн.
У відповідності до частин 1-4 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з матеріалів справи, 17 серпня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ СПЕЦКИЇВБУД» (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «ДЕКСТРУМ» (адвокатське об'єднання) укладено договір про надання правничої допомоги № 17/08/20-1, за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в об'ємі та на умовах, передбачених цим Договором.
Розділ 4 цього Договору визначає порядок оплати послуг адвокатського об'єднання.
За змістом пунктів 4.2, 4.3 Договору, вартість правничої допомоги клієнт оплачує в гривнях в порядку та на умовах, передбачених додатковими угодами та/або додатками до Договору.
За результатами надання правничої допомоги складається акт, що підписується представниками кожної із сторін.
24.05.2021 сторонами Укладено Додаткову угоду № 3 до Договору, відповідно до пункту 1 якої, адвокатське об'єднання зобов'язалось надати клієнтові правову допомогу у справі щодо вирішення існуючого спору у взаємовідносинах між клієнтом та ТОВ «КАВЕР-ЕНЕРДЖІ» за усним договором поставки будівельних матеріалів від 23.12.2020.
Згідно п. 4.1 Додаткової угоди № 3 до Договору, клієнт здійснює оплату адвокатському об'єднанню у розмірі 24 000, 00 грн не пізніше 30 робочих днів з моменту складення та направлення рахунку на оплату та/або акту приймання-передачі наданої правничої допомоги клієнту.
У пункті 4.3 Додаткової угоди № 3 до Договору погоджено, що у разі якщо буде прийнято рішення про стягнення з ТОВ «КАВЕР-ЕНЕРДЖІ» основної суми заборгованості за неналежне виконання зобов'язання за договором, клієнт додатково сплачує адвокатському об'єднанню гонорар у розмірі 5% від суми, присудженої до стягнення.
Суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Між тим, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених витрат, понесених у зв'язку із наданням такої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Положеннями ст. 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Згідно з частиною 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
В якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі у розмірі 24 000, 00 грн позивачем долучено до матеріалів справи:
- копію договору № 17/08/20-1 про надання правничої допомоги від 17.08.2020;
- копію додаткової угоди № 3 від 24.05.2021 до договору № 17/08/20-1 про надання правничої допомоги від 17.08.2020;
- копію акту здачі-прийняття наданої правничої допомоги № 83 від 02.08.2021;
- копію рахунку на оплату № 90 від 28.07.2021 на суму 24 000, 00 грн;
- платіжне доручення № 2627 від 30.07.2021 про сплату 24 000, 00 грн.
Так, згідно зазначеного акту здачі-прийняття наданої правничої допомоги № 83 від 02.08.2021, адвокатським об'єднанням було надано клієнтові наступні послуги:
- виїзд за місцезнаходженням клієнта, аналіз обставин, викладених клієнтом та надання попередньої усної консультації у питанні господарських відносин між клієнтом та ТОВ «КАВЕР-ЕНЕРДЖІ» із роз'ясненням норм чинного законодавства щодо шляхів вирішення існуючого спору - 3 години, вартість - 6 000, 00 грн;
- аналіз/вивчення фінансово-господарських документів, що стосуються господарських відносин між клієнтом та ТОВ «КАВЕР-ЕНЕРДЖІ», актуальної судової практики у подібних правовідносинах та вироблення/узгодження з клієнтом правової позиції - 2 години, вартість - 4 000, 00 грн;
- підготовка вимоги до ТОВ «КАВЕР-ЕНЕРДЖІ» про виконання зобов'язання шляхом поставки оплаченого товару або повернення суми оплаченого, але непоставленого товару - 3 години, вартість - 6 000, 00 грн;
- підготовка позовної заяви до господарського суду міста Києва про стягнення з ТОВ «КАВЕР-ЕНЕРДЖІ» на користь клієнта 296 387, 73 грн - 4 години, вартість - 8 000, 00 грн;
За приписами частин 5, 6 статті 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Проте, відповідачем відповідне клопотання не заявлялось.
Зі змісту наданих документів вбачається, що сторонами не було узгоджено погодинну ставку робота адвоката, натомість вартість наданих послуг визначена у фіксованому розмірі, який становить 24 000, 00 грн.
Крім цього, у пункті 4.3 Додаткової угоди № 3 до Договору погоджено, що у разі якщо буде прийнято рішення про стягнення з ТОВ «КАВЕР-ЕНЕРДЖІ» основної суми заборгованості за неналежне виконання зобов'язання за договором, клієнт додатково сплачує адвокатському об'єднанню гонорар у розмірі 5% від суми, присудженої до стягнення.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Отже, «гонорар успіху» є складовою гонорару адвоката і належить до судових витрат, а відтак, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати, зокрема, і «гонорар успіху» за критерієм розумності таких витрат, їх співмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для сторони справи .
Враховуючи, повне задоволення позову та, з огляду на характер спірних правовідносин, суд вважає, що заявлені витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 38 819, 38 грн є співмірними зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), а відтак заявлена до стягнення сума витрат є цілком обґрунтованою.
Приймаючи до уваги викладене, з огляду на заявлену позивачем ціну позову, обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, а також те, що позовні вимоги у справі підлягають задоволенню повністю, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу є цілком обґрунтованими та підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КАВЕР-ЕНЕРДЖІ» (04074, м. Київ, вул. Коноплянська, буд. 12; ідентифікаційний код 41435477) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИРОБНИЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ СПЕЦКИЇВБУД» (04128, м. Київ, вул. Синьоозерна, буд. 1/50; ідентифікаційний код 34999887) 296 387, 73 грн (двісті дев'яносто шість тисяч триста вісімдесят сім гривень 73 коп.) попередньої оплати за непоставлений товар, 4 445, 82 грн (чотири тисячі чотириста сорок п'ять гривень 82 коп.) судового збору та 38 819, 38 грн (тридцять вісім тисяч вісімсот дев'ятнадцять гривень 38 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Рішення в повному обсязі складено 11.10.2021.
Суддя О.С. Комарова