ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.10.2021Справа № 910/17932/20
Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЗП"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО"
про стягнення 228 836,03 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЗП" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" про стягнення 228 826,03 грн, з яких 193 725,50 грн основного боргу, 2 327,37 грн інфляційних втрат, 2 928,14 грн три проценти річних та пені в розмірі 29 855,02 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх обов'язків за договором поставки № 131218-04/1г від 13.12.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/17932/20 для розгляду за в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, визначено сторонам строки для вчинення процесуальних дій.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.11.2020 вручена уповноваженому представнику позивача 02.12.2020 та відповідача - 30.11.2020, що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105477171589 та № 0105477171601 відповідно.
Одночасно, судом зазначається, що згідно глави 5 ГПК України суд не зобов'язаний збирати докази самостійно, а кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень на виконання такого завдання господарського судочинства, як змагальність сторін.
Відповідач станом на момент прийняття рішення у справі своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався.
Будь яких заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
За висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ФЗП" в якості постачальника та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІППО" в якості покупця було укладено договір поставки № 131218-04/1г від 13.12.2018 (далі - Договір) за умовами якого постачальник зобов'язався передавати товар у власність покупця у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов'язався приймати його та проводити оплату за товар на умовах даного Договору.
Згідно пункту 1.2 Договору поставка товару здійснюється на підставі накладної(их) згідно погодженого замовлення Покупця, яка(і) є невід'ємною частиною договору.
Пунктом 1.3 Договору визначено, що загальна вартість даного договору становить суму всіх накладних на відпуск товару, виписаних протягом терміну дії даного договору.
Позивач на виконання умов договору поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 194 156,94 грн, що підтверджено підписаними уповноваженими представниками та скріпленими печатка сторін видатковими накладними, належним чином засвідчені копії яких наявні в матеріалах справи (всього 300 штук).
Згідно пункту 5.4 Договору оплата за поставлений товар здійснюється Покупцем в українській національній валюті - гривні в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Постачальника кожні 21 календарний день після його реалізації.
Договір, згідно пункту 9.1, набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання. Дія договору продовжується на один рік, якщо жодна зі сторін не заявить письмово про його розірвання не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення дії договору.
На виконання пункту 7.1.6. Договору в грудні 2019 року, травні та серпні 2020 року сторонами було підписано акти звірки взаємних розрахунків згідно яких було зафіксовано заборгованість покупця за поставлений товар у сумі 193 725,50 грн.
Строк оплати за отриманий та реалізований товар є таким, що настав, проте, за твердженням позивача, яке не спростовано матеріалами справи та відповідачем, останній свій обов'язок оплати за отриманий товар в повному обсязі не виконав, внаслідок чого за відповідачем обліковуються заборгованість в сумі 193 725,50 грн.
За умовами пункту 10.12 Договору будь-які повідомлення, листи, претензії, вимоги за даним Договором можуть направлятися сторонами поштою, електронною поштою, факсимільним зв'язком, кур'єрською доставкою, а також передаватися особисто представникам сторін.
З метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено на адресу боржника претензії № 79 від 15.07.2020 та № 80 від 05.08.2020 про сплату заборгованості з визначенням 15-денного строку на погашення заборгованості. Однак, зазначені претензії були залишені відповідачем без відповіді, заборгованість не погашено.
Оскільки зобов'язання Покупцем не виконано в повному обсязі, а борг перед Позивачем не погашений, останній звернувся із даним позовом до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями частини 1 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями частини 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, 5 кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як встановлено судом вище, позивачем на виконання умов Договору було здійснено поставку товару на загальну суму 194 156,94 грн.
Визначений пунктом 5.4 Договору строк оплати за отриманий товар є таким що настав 06.08.2019.
Наявність станом заборгованості за отриманий та неоплачений товар в сумі 193 725,50 грн визнана сторонами у двосторонніх підписаних Актах звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем.
Враховуючи викладене вище, сума заборгованості за Договором складає 193 725,50 грн.
Матеріали справи не містять доказів оплати заборгованості.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 193 725,50 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, відповідачем наявність заборгованості не оспорюється і на момент прийняття рішення не надано документів, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлено вимогу про стягнення штрафних санкцій у вигляді 29 855,02 грн пені.
Як встановлено судом вище, відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частинами 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Право постачальника на нарахування покупцю пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення оплати, від суми заборгованості за кожен день прострочення до повного погашення заборгованості закріплено у пункті 8.2.1 Договору.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Тобто, законодавством визначено механізм нарахування та сплати пені, однак залишено на врегулювання сторін лише питання про встановлення такого обов'язку та розміру пені в договорі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 911/1189/19.
Відтак, за змістом наведених положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Відповідний правовий висновок був сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.
Зі змісту пункту 8.2.1 Договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені (подвійна облікова ставка НБУ), порядок нарахування пені та строк її нарахування (на суму заборгованості за кожен день прострочення до повного погашення заборгованості).
Зважаючи на викладене вище, суд зазначає, що позивачем правильно визначено період для нарахування пені з 07.08.2019 по 06.02.2020.
Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов обґрунтованого висновку, що наданий позивачем розрахунок є арифметично вірним, та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 29 855,02 грн пені.
Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2 928,14 грн та інфляційні втрати в сумі 2 327,37 грн, нарахованих згідно статті 625 ЦК України.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що зазначені розрахунки є вірними, відтак, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2 928,14 грн та 2 327,37 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У зв'язку з наведеними обставинами суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЗП" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" про стягнення 228 836,03 грн задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (01042, місто Київ, ПРОВУЛОК НОВОПЕЧЕРСЬКИЙ, будинок 19/3, корпус 2, КАБІНЕТ 33; ідентифікаційний код 32650231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЗП" (25014, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, ВУЛИЦЯ РУСЛАНА СЛОБОДЯНЮКА, будинок 215; ідентифікаційний код 38693349) 193 725,50 грн (сто дев'яносто три тисячі сімсот двадцять п'ять гривень 50 копійок) основного боргу, 2 327,37 грн (дві тисячі триста двадцять сім гривень 37 копійок) інфляційних втрат, 2 928,14 грн (дві тисячі дев'ятсот двадцять вісім гривень 14 копійок) трьох процентів річних, 29 855,02 грн (двадцять дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять гривень 02 копійки) пені та 3 438,31 грн (три тисячі чотириста тридцять вісім гривень 31 копійок) судового збору.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 08.10.2021