ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
11 жовтня 2021 року Справа № 902/524/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Фермерського господарства "Токарчука Володимира Мефодійовича" на рішення Господарського суду Вінницької області 22.06.2021 (суддя Маслій І.В.) у справі №902/524/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІД АГРОПРАЙМ" (вул. Машинобудівників, буд. 1, с. Чабани, Київська обл., 08162)
до: Фермерського господарства "Токарчука Володимира Мефодійовича" (вул. Незалежності, буд. 73, с. Теплик, Вінницька обл., 23800)
про стягнення 139531,92 грн.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 22.06.2021 у справі №902/524/21 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фермерського господарства "Токарчука Володимира Мефодійовича" (код ЄДРПОУ 34704697) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІД АГРОПРАЙМ" ( код ЄДРПОУ 40236282) 126 740,40 грн. - боргу, 10 353,55 грн. - інфляційних втрат, 2 437,97грн. - 3% річних та 2270,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Фермерське господарство "Токарчука Володимира Мефодійовича" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Вінницької області від 22.06.2021 у справі №902/524/21, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 22.06.2021 у справі №902/524/21 в частині задоволення вимог про стягнення 10 353,55 грн. - інфляційних втрат та 2 437,97 грн. - 3% річних і ухвалити нове рішення у цій частині про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 2 547,47 грн. - інфляційних втрат та 541,00 грн. - 3% річних. Вирішити питання розподілу судових витрат.
Так, відповідач визнає факт наявності заборгованості на користь ТОВ "ВІД АГРОПРАЙМ", з оплати отриманого товару, згідно видаткових накладних №1666 від 18.09.2020 на суму 3 312,00 грн., №1843 від 12.10.2020 на суму 1033,20 грн. та №1753 від 02.10.2020 на суму 122 395,20 грн.
Однак, вважає помилковим висновок суду про обґрунтованість позовних вимог в частині розрахунку та стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Враховуючи те, що між сторонами не було укладено договір у письмовій формі та письмово не зафіксований строк виконання зобов'язань сторін, проте між сторонами була наявна домовленість про розстрочення сплати вартості товару, що підтверджується листом вих. №8 від 25.03.2021, тому застосуванню підлягає ч. 2 ст. 530 ЦК України про виконання обов'язку зі сплати у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Доводить, що строк виконання зобов'язань відповідача слід обчислювати з 26.03.2021 та на протязі наступних 7-й календарних днів, зі спливом яких і слід обчислювати строк прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань, а саме з 03.04.2021.
Отже, за період з 03.04.2021 по 24.05.2021 розмір інфляційних збитків складає 2 547,47 грн., а відсотків за користування грошовими коштами складає 541,68 грн.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.08.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Токарчука Володимира Мефодійовича" на рішення Господарського суду Вінницької області 22.06.2021 у справі №902/524/21.
Запропоновано позивачу - у строк до 06.09.2021 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів позивачу.
Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Матеріалами справи стверджується що ухвалу суду від 16.08.2021 було отримано учасниками справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
07.09.2021 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІД АГРОПРАЙМ" в якому, з підстав викладених у ньому, просить суд провести розгляд апеляційної скарги Фермерського господарства "Токарчука Володимира Мефодійовича" у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи; апеляційну скаргу Фермерського господарства "Токарчука Володимира Мефодійовича" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області 22.06.2021 по справі №902/524/21 без змін; стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу, які будуть понесені протягом перегляду справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2021 відмовлено у задоволенні клопотання про проведення розгляду апеляційної скарги Фермерського господарства "Токарчука Володимира Мефодійовича" у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, стосовно дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.
Так, сторонами не заперечується, що протягом червня-жовтня 2020 року, позивачем передано, а відповідачем отримано товар на загальну суму 306106,49 грн., який частково оплачений відповідачем на суму 179366,09 грн. і підтверджується видатковими накладними та платіжними дорученнями (а.с. 27-35).
Позивач доводить, що неоплаченими залишились видаткові накладні №1666 від 18.09.2020 на суму 3312,00 грн., №1843 від 12.10.2020 на суму 1033,20 грн. та №1753 від 02.10.2020 на суму 122395,20 грн.
07.05.2021 позивач звернувся до відповідача з претензією №07/05-21/1 про сплату заборгованості в сумі 126740,40 грн., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Позивач звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства "Токарчука Володимира Мефодійовича" про стягнення 126740,40 грн. боргу.
Статтею 191 ГПК України визначено, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Господарський суд Вінницької області задоволив позов в частині стягнення 126740,40 грн. боргу і така сума не заперечується відповідачем в апеляційній скарзі.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Таким чином спірним в даному спорі є нараховані до стягнення з відповідача 10 353,55 грн. - інфляційних втрат та 2 437,97грн. - 3% річних за період з 19.09.2020 по 24.05.2021.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги та заперечень викладених у відзиві, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Положеннями частини першої статті 19 та частин першої, другої статті 67 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання вправі без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, зокрема, шляхом укладення договорів, що опосередковують відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами у всіх сферах господарської діяльності; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Частинами третьою, восьмою статті 19 ГК України передбачено, що обов'язком суб'єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина перша статті 180 ГК України визначає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною першою статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.
Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181 ГК України).
Згідно ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
За ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною, що передбачено в ч. 1 ст. 642 ЦК України.
Колегія суддів враховує, що в даному випадку сторонами було укладено договір у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, а саме: підписання видаткових накладних №1666 від 18.09.2020 на суму 3312,00 грн, №1843 від 12.10.2020 на суму 1033,20 грн. та №1753 від 02.10.2020 на суму 122395,20 грн., що містять найменування товару, його ціну, а також реквізити позивача (оферта), підпис і печатка відповідача про прийняття саме такого товару і в тій кількості, що були визначені позивачем у видаткових накладних (акцепт).
Таким чином, докази у справі свідчать, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору поставки та до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення параграфу 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлений інший строк оплати товару.
Абзац 1 ч. 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи вище викладене, а саме те, що позивачем передано, а відповідачем отримано товар на суму 126740,40 грн. відповідно до видаткових накладних №1666 від 18.09.2020 на суму 3312,00 грн., №1843 від 12.10.2020 на суму 1033,20 грн. та №1753 від 02.10.2020 на суму 122395,20 грн. та приписи ст. 692 ЦК України, строк оплати товару є таким, що настав відповідно 19.09.2020, 13.10.2020 та 03.10.2020.
Так, відповідач у своїй апеляційній скарзі стверджує, що строки оплату товару не були встановлені, тому початок перебігу строку на оплату слід обчислювати з 26.03.2021 та на протязі наступних 7-й календарних днів, а саме з 03.04.2021.
Колегія суддів не погоджується з такими доводами Фермерського господарства "Токарчука Володимира Мефодійовича", оскільки відповідно до ст. 692 ЦК України в даному випадку апелянт зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, оскільки ані договором ані актом цивільного законодавства не був встановлений інший строк оплати товару.
Разом з тим, лист від 25.03.2021 фактично є досудовим врегулюванням спору та надання можливості відповідачу виконати свої зобов'язання до звернення з позовом до суду, а строк визначений для оплати (26.03.2021) не є строком від якого слід обчислювати строк для здійснення оплати.
Матеріали справи не містять доказів оплати вартості отриманого товару у розмірі 126740,40 грн., тому позивач просив стягнути з відповідача 10 353,55 грн. - інфляційних втрат та 2 437,97грн. - 3% річних за період з19.09.2021 по 24.05.2021.
Відповідно до ч. 2ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Колегія суддів перевіривши правомірність нарахування інфляційних втрат та 3% річних за ст. 625 ЦК України встановила, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства, є арифметично правильними та правильно задоволено судом першої інстанції у визначеному позивачем розмірі.
Доводи апеляційної скарги про неправильність розрахункового періоду та сум інфляційних втрат та 3 % річних колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані та безпідставні, що встановлено вище.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про задоволення позову.
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними. Суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Токарчука Володимира Мефодійовича" на рішення Господарського суду Вінницької області 22.06.2021(суддя Маслій І.В.) у справі №902/524/21 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Гудак А.В.