Провадження № 22-ц/803/8129/21 Справа № 180/729/21 Суддя у 1-й інстанції - Хомченко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
07 жовтня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.
суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.
за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Марганецького гірничо-збагачувального комбінату»
на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2021 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецького гірничо-збагачувального комбінату» про відшкодування моральної шкоди , -
У квітні 2021 року позивач звернулася до Марганецького міського суду Дніпропетровської області із позовом до Акціонерного товариства «Марганецького гірничо-збагачувального комбінату» про відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що при виконанні трудових обов'язків, внаслідок нещасного випадку, позивач отримала виробничу травму, про що було складено Акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом.
Первинним оглядом МСЕК від 19.07.2010 року їй було встановлено 20% втрати професійної працездатності, повторним оглядом МСЕК від 27.02.2012 року їй безстроково встановлено 25% втрати професійної працездатності.
Вказала, що з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, вона втратила своє здоров'я, завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що вона змушена постійно проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, лікування. Розмір моральної шкоди позивач оцінила у розмірі 50 000 гривень, яку просила стягнути з відповідача.
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2021 року задоволено позов.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень, з утриманням податків та зборів, згідно чинного законодавства України.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 908 гривень.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення, зменшивши розмір суми відшкодування моральної шкоди до 25 000 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не доведені обставини, що мають значення для справи.
Також, скаржник зазначає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи тяжкість наслідків, які настали у здоров'ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, відсутності наявності динаміки покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який переносить постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках, виходячи із засад розумності та справедливості, з урахуванням ступеню втрати професійної працездатності судом встановлені обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди позивачу, оскільки уже самим фактом втрати позивачем професійної працездатності йому спричинена моральна шкода, тому суд першої інстанції вважав необхідним призначити позивачу компенсацію з відповідача в розмірі 50 000 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працювала на підприємстві відповідача з 1995 по 2011 роки (а.с.5-6).
05 січня 2010 року з ОСОБА_1 при виконанні трудових обов'язків стався нещасний випадок, внаслідок чого отримала забій шийного відділу хребта і м'яких тканин голови. Нестабільність С 2-3-4-5-6 та тлі забою і дегенеративно-дістрофічних змін шийного відділу хребта. За даним випадком складено акт за формою Н-1 № 1/1 від 23.08.2010 року та акт за формою Н-5 від 23.08.2010 року (а.с.7-10).
Відповідно виписки із акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 19.07.2010 року ОСОБА_1 при первинному огляді встановлено 20% втрати професійної працездатності у зв'язку із травмою на виробництві (а.с.11).
Повторним оглядом медико-соціальною експертною комісією від 27.02.2012 року ОСОБА_1 безстроково встановлено 25% втрати професійної працездатності у зв'язку із травмою на виробництві (а.с.12).
Доводи апелянта про відшкодування моральної шкоди, на час встановлення позивачу первинно ступення втрати професійної працездатності - 19.07.2010 року саме Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань, колегія суддів не приймає до уваги, зважаючи на наступне,
Статтею 46 Конституції України передбачено, що право громадян на соціальний захист гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, одним із видів якого є відповідно за ч.1 ст.4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування - страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Згідно за ч.1 ст.9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, завданої робітнику у наслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.1999 № 1105-ХIV (далі Закон № 1105-ХIV), що набрав чинності з 01.04.2001 року.
Обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди застрахованим особам, які потерпіли на виробництві, до внесення змін до Закону № 1105-Х1У на підставі Закону України від 23.02.2007 № 717-У, був покладений на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
За професійними захворюваннями позивачу вперше була встановлена втрата професійної працездатності 19.07.2010 року, тобто під час дії правового акту, яким було покладено обов'язок щодо відшкодування моральної шкоди на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Між тим, 01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в редакції Закону України від 28.12.2014 № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов'язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці».
Частина восьма статті 36 цього Закону передбачає, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Пункт 1 частини другої статті 10 цього Закону передбачає обов'язок страховика - Фонду соціального страхування України виплачувати тільки ті страхові виплати, які передбачені цим законом.
Отже, Фонд соціального страхування України не здійснює відшкодування моральної шкоди постраждалим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей.
Така правова позиції Верховного Суду, викладена у постанові від 21.08.2018 у справі № 579/951/16ц, відповідно до якої ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застосовується до всіх відповідних позовних вимог, заявлених після 01 січня 2015 року, незалежно від більш ранньої дати встановлення на підставі висновків МСЕК стійкої втрати професійної працездатності позивача.
З наведеного вбачається, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки виробнича травма сталася з позивачем під час виконання ним трудових обов'язків, а отже наявні у зв'язку з цим підстави, передбачених ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Згідно частин 1,3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці», роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У зв'язку з тим, що відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодувати працівнику моральну шкоду у випадку, передбаченому даною статтею, покладено на власника або уповноважений ним орган, і, як встановлено судом, втрата працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, спричиненого негативними виробничими факторами під час виконання позивачем трудових обов'язків, і моральну шкоду йому заподіяно ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків, а роботодавець не забезпечив створення безпечних умов праці, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування позивачу моральної шкоди за рахунок відповідача.
Доводи апеляційної скарги про відсутність обов'язку підприємства відшкодовувати моральну шкоду завдану позивачу, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки обов'язок створити безпечні умови праці законодавством покладено на роботодавця.
Крім того, посилання апелянта щодо факту відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказане спростовується матеріалами справи: факт заподіяння такої шкоди, у зв'язку із виробничою травмою, встановлений виписними епікризами, про тривалість лікування та перенесений фізичний біль. Так, позивач відчуває стійкі виражені головні болі, запаморочення, біль у глазних яблуках, короткочасні приступи втрати свідомості, простріли в області голови, загальна слабкість, що вимагає додаткових зусиль для продовження активного громадського життя та підтримання в належному стані здоров'я, вона обмежена в спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує її нормальні життєві зв'язки.
Таким чином, встановивши, що виробнича травма позивача, яка завдає їй фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини АТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», яким було допущено порушення трудового процесу, що підтверджено висновком МСЕК щодо втрати позивачем працездатності, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок виробничої травми (постанова Верховного Суду від 20 лютого 2019 року по справі № 211/2524/16-ц).
В своєму Рішенні від 27.01.2004 №2 Конституційний Суд України визначив, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Право на компенсацію за моральну шкоду, виникає у особи з дня встановлення йому стійкої втрати працездатності вперше висновком медико-соціальної експертної комісії. Дана правова позиція знайшла своє відображення в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року по справі № 6-3149цс15.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, колегія суддів виходить із меж позовних вимог та доводів позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали в здоров'ї позивача, незворотності змін її здоров'я, розміру втрати працездатності, постійний характер страждань, з того приводу, що позивач відчуває стійкі головні болі, запаморочення, біль у глазних яблуках, короткочасні приступи втрати свідомості, простріли в області голови, загальну слабкість, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках; виробнича травма з позивачем сталася на виробництві, ;виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає необхідним визначити розмір компенсації в сумі 50 000 грн., що буде відповідати розміру заподіяної моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги АТ "Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат" про те, що судом першої інстанції значно завищений розмір стягнутої з них суми моральної шкоди, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки суд з врахуванням того, що внаслідок нещасного випадку позивач, отримав виробничу травму вірно визначився із сумою моральної шкоди.
Відповідно до Закону №466 внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди (норма набрала чинності з 23.05.2020 року).
До загального місячного (річного) оподаткування доходу платника податків, з урахування змін, внесених Законом № 466, включається у вигляді відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров'ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі визначеному законом (п.п.164.2.14 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України).
Враховуючи викладене, у разі якщо виплата немайнової (моральної) шкоди за рішенням суду здійснюється податковим агентом на користь фізичної особи - платника податків, то сума такої шкоди не включається до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
Отже, з 23 травня 2020 року звільняється від оподаткування податком на доходи фізичних осіб відшкодування моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.
За таких обставин рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, є правильним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга та п'ята статті 263 ЦПК України).
Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов'язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Марганецького гірничо-збагачувального комбінату» - залишити без задоволення.
Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 11 червня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: Т.П. Красвітна
І.А. Єлізаренко