Провадження № 22-ц/803/5088/21 Справа № 183/2667/17 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Доповідач - Макаров М. О.
Категорія 48
05 жовтня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2021 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частку у спільному майні, -
У червні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на частку у спільному майні.
Позовні вимоги ОСОБА_3 мотивовані тим, що 28 жовтня 2000 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилася донька ОСОБА_4 .. 14 липня 2017 року на підставі рішення Новомосковського міськрайоного суду Дніпропетровської області у справі їх шлюб було розірвано, також рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2018 року з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання дитини.
Позивачка зазначає, що в період шлюбу, за спільні кошти, ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на вказану квартиру зареєстроване на ім'я відповідача, однак під час посвідчення договору купівлі-продажу позивачка, як дружина, надала свою нотаріальну згоду на придбання майна в інтересах сім'ї, тому відповідно до норм ст.ст. 60, 61 СК України, вищезазначене майно вважає об'єктом спільної сумісної власності подружжя, за час перебування у шлюбі між ними не укладався шлюбний договір.
Враховуючи викладене, позивачка просила визнати об'єктом спільної сумісної власності - квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2021 року визнано спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірне нерухоме майно набуте чоловіком та дружиною в період їх шлюбу. В судовому засіданні презумпція спільності права власності на майно відповідачем не спростована, в спосіб, передбачений нормами ЦПК України, а тому квартира АДРЕСА_1 повинна бути визнана спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .. При цьому, суд першої інстанції вказав, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Взявши до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення, суд вважав за необхідне визнати за ОСОБА_3 права власності на Ѕ частину спірної квартири.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в судовому засіданні свідки підтвердили, що відповідач купив спірну квартиру за особисті кошти, які отримав від продажу квартири, частина якої належала йому в порядку приватизації та спадкування.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 знаходилися у зареєстрованому шлюбі в період з 28 жовтня 2000 року по 25 липня 2017 року.
Згідно копії договору купівлі-продажу квартири від 12 листопада 2008 року, ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_1 придбав за 23538 грн. житлову квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до п.7 договору придбання квартири вчинялося за письмовою згодою дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_3 ..
Відповідно до поданої заяви, посвідченої секретарем селищної ради Пономаренко Л.В., ОСОБА_3 погодилася з діями свого чоловіка щодо придбання квартири по АДРЕСА_1 на ім'я свого чоловіка, вчинення договору відповідає їх спільному і вільному волевиявленню.
Правовідносини щодо поділу майна подружжя врегульовані наступними нормами закону.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У ч. 1 ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
У п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним, та про поділ спільного майна подружжя» містяться роз'яснення про те, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Встановлено, що ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_7 05 червня 2008 року продали за 242600,00 грн. належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_3 .
Відповідачем не подано доказів про те, що від продажу майна, яке перебувало у його спільній сумісній власності, він отримав будь-які грошові кошти.
Навпаки, і відповідач, і свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_7 наполягали на тому, що кошти від продажу квартири отримала виключно ОСОБА_6 ..
Верховний Суд у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 405/2391/15-ц та від 21 листопада 2018 року у № 372/504/17 зазначив, що у ст. 60 СК України законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У відповідності до ч. 3 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним, та про поділ спільного майна подружжя» не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом.
У відповідності до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності, або якщо це право не визнається іншою особою.
Встановивши, що спірне нерухоме майно набуте сторонами в період їх шлюбу, презумпція спільності права власності на майно відповідачем не спростована, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна квартира повинна бути визнана спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ..
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Встановивши вказані обставини справи та керуючись зазначеними нормами права, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання за ОСОБА_3 права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .
Доводи апелянта в скарзі про те, що в судовому засіданні свідки підтвердили, що відповідач купив спірну квартиру за особисті кошти, які отримав від продажу квартири, частина якої належала йому в порядку приватизації та спадкування, - колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі. Відповідач ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції на спростовування позовних вимог та підтвердження факту придбання квартири за особисті кошти не надав належних та допустимих доказів.
Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, врахувавши заявлені позовні вимоги та підстави, на які сторони посилалися в обґрунтування своїх вимог, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку обставинам справи, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 ..
Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.
В зв'язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко