Провадження № 22-ц/803/6821/21 Справа № 205/10804/19 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Доповідач - Макаров М. О.
Категорія 43
05 жовтня 2021 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді Макарова М.О.
суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.
при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Внутрішньобудинкові системи», Новокодацької районної у м. Дніпрі ради про визнання наймачем, визнання права користування жилим приміщенням та зобов'язання вчинити певні дії, за зустрічним позовом територіальної громади в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Внутрішньобудинкові системи» про виселення, -
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Внутрішньобудинкові системи», Новокодацької районної у м. Дніпрі ради про визнання наймачем, визнання права користування жилим приміщенням та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що вона у період з 2011 року по 12 березня 2019 року перебувала у цивільному шлюбі із ОСОБА_2 та проживала з ним у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Зазначена квартира не приватизована, знаходиться в комунальній власності територіальної громади в особі Дніпровської міської ради. Рішенням Виконавчого комітету Ленінської районної ради від 17 грудня 2006 року № 184 на вищезазначену двокімнатну квартиру житловою площею 25,7 кв. м. відкрито особовий рахунок на ім'я ОСОБА_2 . Після смерті батьків чоловіка з 28 вересня 2011 року у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 основним квартиронаймачем був зареєстрований ОСОБА_2 .. Протягом спільного життя із ОСОБА_2 позивачка користувалась разом із наймачем всіма правами та обов'язками, несла солідарну майнову відповідальність щодо сплати комунальних платежів. Після смерті ОСОБА_2 позивачка продовжувала проживати у вищевказаній квартирі, сплачувати комунальні платежі.
З урахуванням уточнених позовних вимог, позивачка просила суд визнати її наймачем та визнати право на користування жилим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 ; зобов'язати територіальну громаду в особі Дніпровської міської ради укласти договір найму житлового приміщення; зобов'язати ТОВ «Внутрішньобудинкові системи» відкрити на підставі договору особовий рахунок.
У березні 2020 року територіальна громада в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа ТОВ «Внутрішньобудинкові системи», про виселення особи, яка самовільно зайняла жиле приміщення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскільки основний квартиронаймач ОСОБА_2 помер, а квартира АДРЕСА_1 не приватизована, знаходиться в комунальній власності територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 займає вказане житлове приміщення незаконно, заселившись до нього без відповідних правових підстав.
Враховуючи викладене позивач просив суд виселити ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог територіальної громади в особі Дніпровської міської ради.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та недоведеності. При цьому, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд виходив з того, що Дніпровська міська рада не може вважатися власником спірного нерухомого майна, оскільки відсутні докази набуття останньою права власності на це майно, як і відповідні документи, що посвідчують відповідне право на квартиру за вказаною адресою.
В апеляційній скарзі Дніпровська міська рада посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог та в цій частині ухвалити нове судове рішення про задоволенні її вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 займає спірне житлове приміщення незаконно, тоді як власником його є територіальна громада.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду в оскаржуваній частині скасувати, з наступних підстав.
Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ленінської районної у місті ради № 184 від 17 грудня 2006 року на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 з житловою площею 25,7 кв. м. відкрито особовий рахунок на ім'я ОСОБА_2 з родиною у складі: батько ОСОБА_3 ; мати ОСОБА_4 ..
Відповідно до довідки № 9105 від 27 жовтня 2011 року, виданої Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством № 34, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 (основний квартиронаймач) зі складом сім'ї: батько ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , знятий з реєстраційного обліку; мати ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , знята з реєстраційного обліку.
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
Відповідно до листа Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради № 3/9-502 від 04 лютого 2020 року відомості про приватизацію квартири АДРЕСА_1 відсутні.
Рішенням Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19 листопада 2003 року прийнято у комунальну власність територіальної громади міста обласні житлово-комунальні підприємства «Південне», «Центральний», «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що перебувають на їх балансі, відповідно до актів приймання-передачі від 18.03.03, від 10.09.03 та від 12.09.03.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 16 січня 2020 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1 відсутнє.
Згідно відповіді КП «ДМБТІ» ДОР від 05 травня 2020 року за № 4783, в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_2 відомості щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 відсутні.
На підставі ч. 1 ст. 5 ЖК УРСР державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Відповідно до ст. 51 ЖК УРСР жилі приміщення в будинках житлового фонду місцевих Рад народних депутатів надаються громадянам виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів за участю громадської комісії з житлових питань, створюваної при виконавчому комітеті з депутатів Рад, представників громадських організацій, трудових колективів.
Згідно ст. 52 ЖК УРСР жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а у випадках, передбачених Радою Міністрів СРСР, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення.
Положеннями ч. 1 ст. 58 ЖК УРСР визначено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЖК УРСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Питання про те, хто належить до членів сім'ї власника (наймача) жилого приміщення, регулюється ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР. До категорії членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Таким чином, визначаючи коло членів сім'ї наймача, вказана норма ЖК УРСР поділяє їх на дві групи: одні з них «належать» до членів сім'ї наймача, інші - «можуть бути визнані» такими.
За змістом ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до ст. 106 ЖК УРСР повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму, спір може бути вирішено в судовому порядку.
Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз'яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Отже, в осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК УРСР).
Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК УРСР).
Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11.07.2012 року у справі № 6-60цс12.
Згідно ст. 2 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 15 постанови від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Статтею 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 61 ЖК України визначено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно до п. 10 роз'яснень Верховного суду України від 26.05.2001 року «Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право)» у члена сім'ї наймача, включеного до ордера на заселення жилого приміщення, право користування останнім виникає у зв'язку із включенням до ордера, а не у зв'язку із вселенням у це приміщення.
Згідно ч. 1 ст. 98 ЖК УРСР, наймач жилого приміщення та члени його сім'ї, які проживають разом з ним, можуть за взаємною згодою дозволити тимчасове проживання в жилому приміщенні, що є в їх користуванні, інших осіб без стягнення плати за користування приміщенням (тимчасових жильців), в тому числі опікуна чи піклувальника, який не є членом сім'ї наймача.
Статтею 99 ЖК УРСР передбачено, що піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання.
Керуючись вказаними нормами права, суд дійшов висновку про те, що надані позивачем копії квитанцій про сплату коштів за житлово-комунальні послуги, свідоцтво про поховання та довідка ТОВ «Охоронне агенство «Ральф» про виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на поховання, не можуть бути прийняті в якості належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження факту постійного проживання її у спірній квартирі, як члена сім'ї наймача, як і не підтверджують його згоду на вселення позивачки в квартиру та ведення з ним спільного господарства.
Крім того, відсутні дані того, що наймач спірної квартири ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сама позивачка за життя наймача звертались до відповідних органів з питання її реєстрації у вказаній квартирі, та/або наймач надавав відповідну згоду на її проживання в квартирі.
При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов'язання територіальної громади в особі Дніпровської міської ради укласти з нею договір найму житлового приміщення вищезазначеної квартири та відкриття особового рахунку, суд першої інстанції виходив з того, що до компетенції суду не входить зобов'язання відповідача приймати будь-яке конкретне рішення, адже суд не має права перебирати на себе повноваження, віднесені до виключної компетенції органів місцевого самоврядування. Суд може за наявності достатніх на те правових підстав визнати неправомірними дії відповідача або визнати неправомірним необґрунтоване зволікання з розглядом того чи іншого питання, однак не може перебирати на себе функцію дозвільного органу.
Встановивши відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження факту родинних зв'язків із наймачем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та доказів виконання позивачкою обов'язків, як члена сім'ї наймача, зокрема солідарної із наймачем майнової відповідальності щодо сплати комунальних платежів, оскільки із наданих нею копій квитанцій вбачається, що здебільшого оплата житлово-комунальних послуг здійснювалася нею особисто у 2019 році, тобто вже після смерті основного квартиронаймача ОСОБА_2 , суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, колегія суддів виходить з наступного.
Так, з матеріалів справи вбачається, що Рішенням Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19 листопада 2003 року прийнято у комунальну власність територіальної громади міста обласні житлово-комунальні підприємства «Південне», «Центральний», «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що перебувають на їх балансі, відповідно до актів приймання-передачі від 18.03.03, від 10.09.03 та від 12.09.03.
Згідно Переліку будинків житлового фонду житлово-комуналього підприємства «Центральний», які передаються в комунальну власність територіальної громади м. Дніпропетровська одним із будинків значиться будинок АДРЕСА_2 .
Встановивши вказані обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження права власності на квартиру АДРЕСА_4 саме за територіальною громадою в особі Дніпровської міської ради, так як вказане спростовується матеріалами справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення в оскаржуваній частині як таке, що суперечить нормам матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення зустрічних позовних вимог територіальної громади в особі Дніпровської міської ради про виселення ОСОБА_1 із займаного нею без правових підстав житлового приміщення.
Законність рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 колегією суддів не перевіряється, так як не є предметом апеляційного оскарження.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради підлягає стягненню судовий збір у сумі 5165 грн..
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 квітня 2021 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову територіальної громади в особі Дніпровської міської ради - скасувати.
Позов територіальної громади в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Внутрішньобудинкові системи» про виселення - задовольнити.
Виселити ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
В решті рішення суду - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у сумі 5165 грн..
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя М.О. Макаров
Судді Е.Л. Демченко
Т.Р. Куценко