Справа № 148/226/21
Провадження № 22-ц/801/1923/2021
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Ковганич С. В.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
08 жовтня 2021 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б.,
суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
учасники справи:
позивач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 09 липня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Ковганича С. В. в залі суду м. Тульчин Вінницької області за правилами спрощеного позовного провадження ,
у цивільній справі № 148/226/21 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У лютому 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з цим підписала заяву № б/н від 07.10.2013, згідно з якою їй було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому було збільшено до 25 000 грн. Також вона отримала кредитну картку.
Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг (надалі Договір), що підтверджується підписом у заяві.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту.
АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, свої зобов'язання за вказаним договором не виконав.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 06.12.2020 має заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 23 656,99 грн.
На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «ПриватБанк». Банк вважає, що сума заборгованості підлягає стягненню з ОСОБА_1 , а тому просив стягнути з останньої на свою користь 23 656,99 грн.
Заочним рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 09 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
29 липня 2021 року представник позивача ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог.
АТ КБ «ПриватБанк» вважає заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 09 липня 2021 року незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.
В доводах апеляційної скарги скаржник стверджує про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами заявлені вимоги, проте суд першої інстанції не дав належної оцінки зібраним у справі доказам, а тому помилково відмовив у задоволенні позову. Вказує, що саме відповідач повинен спростувати, що суду не надано будь-яких належних та беззаперечних доказів на підтвердження заявлених банком позовних вимог. Окремо звертає увагу суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 в справі № 342/180/17, в якій вказувалось про можливість повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, яку суд першої інстанції не взяв до уваги.
Від відповідача ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частина третьої статті 360 ЦПК України.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 11 серпня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 01 вересня 2021 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи.
Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» зазначеної суми боргу у зв'язку з безпідставністю позовних вимог.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Підставою позову зазначено невиконання кредитних зобов'язань відповідачем, що пов'язані з отриманням нею кредитних коштів у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з цим підписала заяву №б/н від 07.10.2013, згідно з якою їй було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому було збільшено до 25 000 грн. Також вона отримала кредитну картку. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг (надалі Договір) і дана заява підтверджує той факт, що відповідач була повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк».
На підтвердження позовних вимог представник позивача надав суду такі докази: копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 26.08.2011 (а.с.37); розрахунки заборгованості за договором № б/н від 07.10.2013, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1 , станом на 31.10.2015, 31.01.2020 та 06.12.2020 (а.с.7-21); копію виписки ОСОБА_1 за договором № б/н станом на 08.12.2020 (а.с.22-34); копію довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (а.с.35); копію довідки про отримання ОСОБА_1 за кредитним договором №б/н кредитних карток (а.с.36); витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.38); витяг з Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.39-72); копію паспорта ОСОБА_1 (а.с.73-76); копію статуту АТ КБ «Приватбанк» (а.с.81,82); копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадянських формувань АТ КБ «Приватбанк» (а.с.80); копію банківської ліцензії №22 від 05.10.2011, виданої ПАТ КБ «Приватбанк» (а.с.79).
За змістом Умов та правил надання банківських послуг, доданих до позову позичальник згоден з тим, що заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 06.12.2020 становить 25 334,64 грн та складається із: 23 656,99 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 1 677,65 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України.
Кредитодавець на свій розсуд вимагає від боржника сплатити заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 23 656,99 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Зміст частини другої статті 78 ЦПК України визначає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України.
Отже обов'язок по доказуванню позовних вимог і обставин, на які представник позивача посилається в обґрунтування своїх вимог, покладається на нього.
Оскільки належних доказів, які б підтверджували факт укладення кредитного договору №б/н від 07.10.2013 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 матеріали справи не містять, тому надану представником позивача копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 26.08.2011 (а.с.37) місцевий суд обґрунтовано не взяв до уваги, оскільки вона не стосується предмету спору, а лише свідчить, що 26.08.2011 відповідач виявила бажання отримати на своє ім'я пенсійну картку та ощадкнижку (депозит), а не кредитну картку.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що копії Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи, не слід брати до уваги, оскільки вони не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 07.10.2013 шляхом підписання заяви-анкети, так як даної анкети-заяви представником позивача суду не надано.
Судом встановлено, що відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» (а.с.36) між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір №б/н, за яким було надано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 , дата відкриття 04.08.2008, термін дії до 01/10; № НОМЕР_2 , дата відкриття 19.02.2010, термін дії до 10/13; № НОМЕР_3 , дата відкриття 26.08.2011, термін дії до 9/14; № НОМЕР_4 , дата відкриття 07.10.2013, термін дії до 08/17; № НОМЕР_5 , дата відкриття 13.11.2015, термін дії до 09/18; № НОМЕР_6 , дата відкриття 13.04.2018, термін дії до 01/22; № НОМЕР_7 , дата відкриття 21.06.2018, термін дії до 03/22; № НОМЕР_8 , дата відкриття 26.11.2018, термін дії до 10/22.
Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 (а.с.35) встановлено, що старт карткового рахунку відбувся 04.08.2008 за карткою № НОМЕР_1 , кредитний ліміт 207.10.2013 був встановлений у розмірі 15000 грн, 21.11.2013 був збільшений до 16000 грн, згодом в подальшому кредитний ліміт неодноразово збільшувався, зокрема, 06.09.2017 до 25000 грн, а 06.06.2019 був зменшений до 0,00 грн.
Відповідно до копії виписки ОСОБА_1 за договором №б/н станом на 08.12.2020 (а.с.22-34) встановлено, що відповідач отримавши в АТ КБ «Приватбанк» кредитні картки № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 , № НОМЕР_8 користувалась кредитними грошима, отримувала кошти через банкомат та сплачувала заборгованість.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Оцінюючи надані представником позивача докази, місцевий суд згідно з положеннями статей 77, 79, 80 ЦПК України дійшов обґрунтованого висновку, що ці докази є недостатніми, оскільки на їх підставі неможливо встановити дійсні обставини справи та вони не дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування.
Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанцій під час вирішення питання щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за простроченим тілом кредиту.
Посилання в апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 в справі № 342/180/17 не можуть бути врахованими, оскільки в порушення вимог частини першої статті 81 ЦПК України представником позивача не доведено належними та достатніми доказами, що 07.10.2013 між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем було укладено кредитний договір №б/н, що містить відповідні умови кредитування, з яким погодилась відповідач, і на підставі умов якого банком зроблено розрахунок заборгованості на загальну суму 23 656,99 грн.
Так само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в позовній заяві без встановлення відповідних фактів.
Відповідно до частин першої та третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Суд першої інстанції повно й всебічно дослідивши ті докази, які були додані до позовної заяви, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог і постановив законне рішення.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 09 липня 2021 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 08 жовтня 2021 року.
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді: І. В. Міхасішин
І. М. Стадник