Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року місто Київ
Номер справи 367/2981/14-ц
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
секретар судового засідання: Сіра Ю.М.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2014 року, ухвалене у складі судді Пархоменко О.В., в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області, інформація про дату складання повного рішення не зазначена, -
У травні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі 491400 грн, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 02.12.2011 між відповідачем та ним, а також ОСОБА_3 і ОСОБА_4 було укладено договір, у відповідності до п.1.2 якого його предметом є сукупність організаційно-розпорядчих та фінансово-правових заходів, що встановлюють порядок і правила, обсяги і терміни виплат, а також визначають взаємні права і зобов'язання договірних сторін. Відповідно до п.2.3 договору відповідач зобов'язався сплатити позивачу суму грошових коштів у розмірі 50000 доларів США, що на день складання позовної заяви згідно офіційного курсу валют НБУ становить 461795 гривень. Відповідно до даного пункту договору відповідач зобов'язався сплатити грошові кошти до 25.06.2012 з правом дострокового погашення заборгованості. Крім того, згідно п.2.9 договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасних виплат по зобов'язанням на невиплачену суму грошових коштів нараховується пеня у розмірі 5% щомісячно.
У своїй позовній заяві позивач вказував, що відповідач категорично відмовляється виконувати покладені на нього договором та законодавством України зобов'язання, на його звернення не відповідає, телефонні дзвінки ігнорує, з чого слідує, що виконувати свої зобов'язання він не збирається, чим порушує законні права та інтереси позивача. Оскільки, відповідач станом на день складання позовної заяви має заборгованість перед позивачем у розмірі 50000 доларів США, що на день складання позовної заяви згідно офіційного курсу валют НБУ становить 461795 гривень, на яку також у відповідності до умов договору нараховано пеню у розмірі 29605 грн, позивач був змушений звернутись до суду із даним позовом.
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів в розмірі 491400 грн, а також судові витрати в сумі 3654 грн. В решті вимог позову відмовлено.
Дане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач взяті на себе зобов'язання перед позивачем за договором про гарантійні та інші зобов'язання по забезпеченню домовленостей при передачі прав власності ТОВ ІД «Парламент Клуб» та управління громадською організацією «Депутатський клуб «Парламент» не виконав, грошові кошти в обумовлений строк не сплатив, унаслідок чого за ним виникла заборгованість у розмірі 491400 грн., у зв'язку із чим у суду були всі наявні підстави для задоволення позову у цій частині вимог. При цьому, суд не вбачав обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на свою користь понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подання заяви про забезпечення позову, оскільки у її задоволенні судом було відмовлено.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 21 травня 2021 року заяву ОСОБА_2 про перегляд вищевказаного заочного рішення суду залишено без задоволення.
Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій послався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв'язку із чим просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування поданої скарги заявник вказував на те, що під час ухвалення оскаржуваного рішення суд першої інстанції порушив норми процесуального права, а саме не врахував належним чином визначені ст.280 ЦПК України обставини, за яких суд може ухвалити заочне рішення у справі, зокрема, щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи. Зазначив, що його не було належним чином повідомлено про розгляд даної справи, адже направлена судом поштова кореспонденція повернулася на адресу суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання», а здійснення судом виклику у судове засідання від 31.10.2014, у якому було ухвалено оскаржуване рішення, шляхом оголошення в пресі суперечить вимогам процесуального закону, так як матеріалами справи було встановлено зареєстроване місце його проживання.
Водночас, у поданій апеляційній скарзі заявник вказує, що судом не було враховано тієї обставини, що згідно умов укладеного із позивачем договору, останній отримав від відповідача частину грошових коштів у розмірі 20000 дол.США, про що позивач навіть і не заперечує.
При цьому, заявник зауважує, що згідно обставин справи позивачем, як стороною договору про гарантійні та інші зобов'язання по забезпеченню домовленостей при передачі прав власності ТОВ ВД «Парламент Клуб» та управління ГО «Депутатський клуб «Парламент», який слугував підставою для визнання судом за відповідачем обов'язку по сплаті заборгованості, було приховано від нього наявний фінансовий стан зазначеною юридичної особи, що підтверджується відсутністю в укладеному між сторонами договорі пункту щодо обізнаності покупця із фінансово-господарською діяльністю товариства з моменту його державної реєстрації та на момент укладання договору. Тому, внаслідок з'ясування питання щодо незадовільного фінансового стану товариства, за результатами зустрічей із позивачем останній погодився, що оскільки товариство було передано відповідачу у вкрай невигідному стані, ОСОБА_1 не буде вимагати частину грошових коштів, яка не була виплачена відповідачем у розмірі 30000 дол.США, а частина переданих коштів рахуватиметься остаточною ціною за передачу корпоративних прав такої юридичної особи.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - Проц А.В. проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив суд відмовити у її задоволенні, а заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2014 року залишити без змін, з огляду на заперечення, що були викладені ними у поданому відзиві на апеляційну скаргу.
Заявник ОСОБА_2 за викликом у судове засідання вдруге не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся апеляційним судом у відповідності до вимог закону. При цьому, суд апеляційної інстанції не убачав підстав для задоволення поданого заявником через канцелярію суду клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки визнав заявлені ним причини неявки до суду неповажними.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції на підставі положень ч.2 ст.372 ЦПК України вважав за можливе провести розгляд справи за відсутності нез'явившогося заявника та відповідно провести апеляційний розгляд за наявними матеріалами справи. Неявка вказаної особи до судового засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судові засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що подана ОСОБА_2 апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Так, відповідно до частин другої та четвертої статті 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частин першої та другої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Частинами першою та другою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Суд дійшов висновку, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання перед позивачем за договором про гарантійні та інші зобов'язання по забезпеченню домовленостей при передачі прав власності ТОВ ВД «Парламент Клуб» та управління громадською організацією «Депутатський клуб «Парламент» та не сплатив в обумовлений строк грошові кошти, унаслідок чого за ним виникла заборгованість у розмірі 491400 грн. Водночас, місцевий суд не вбачав підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подання заяви про забезпечення позову, оскільки у її задоволенні судом було відмовлено.
Так, у поданій апеляційній скарзі на ухвалене судом першої інстанції заочне рішення у даній справі, ОСОБА_2 посилався на неналежне його повідомлення місцевим судом про дату, час і місце засідання суду, як на одну з підстав для скасування в апеляційному порядку оскаржуваного судового рішення.
Переглядаючи в апеляційному порядку заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2014 року, колегія суддів вважає викладені заявником наведені вище підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, а саме щодо його неналежного повідомлення про час та місце розгляду справи такими, що заслуговують на увагу апеляційного суду.
Так, як вказував суд першої інстанції у своєму рішенні, відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином шляхом розміщення оголошення в пресі та не повідомив суд про поважність причин своєї неявки.
Проте, вивчивши викладені заявником у апеляційній скарзі доводи щодо його неналежного повідомлення про розгляд справи та наявні у матеріалах справи докази, а також перевіривши на відповідність висновки місцевого суду положенням процесуального закону, чинному на час ухвалення оскаржуваного рішення суду, колегія суддів не погоджується із вищевказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 6 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, передбачалось, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи.
Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями (частини перша та друга статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення).
Відповідно до частини п'ятої статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. У разі ненадання особами, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Відтак, під час розгляду справи у суді першої інстанції належним доказом вручення судової повістки, відправленою поштою, було, зокрема рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.
Відповідно до абзацу 5 частини п'ятої статті 74 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, лише у разі відсутності відповідача за зареєстрованою адресою його проживання (перебування), вважалося, що судовий виклик або судове повідомлення вручені належним чином.
Згідно відповіді адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України у м.Києві від 27.06.2014 адреса реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_2 значиться як - АДРЕСА_1 (а.с.19, т.1).
Так, з матеріалів справи убачається, що місцевим судом у відповідності до вимог статті 74 ЦПК України (у редакції чинній на час ухвалення судового рішення у справі) направлялися на адресу відповідача судові повістки про виклик у призначені по справі судові засідання на 18.07.2014, 15.08.2014, 10.09.2014 та 26.09.2014 (а.с.16, 23, 30, 33, т.1).
Направлені судом на адресу відповідача вказані судові повістки про виклик повернулися на адресу суду, як неотримані, з відміткою за закінченням терміну зберігання (а.с.17, 34, 62, т.1).
Водночас, на призначене судом першої інстанції судове засідання на 31.10.2014, у якому судом було ухвалено оскаржуване заочне рішення, направлення з рекомендованим повідомленням про вручення на адресу відповідача судової повістки про виклик здійснено не було.
Натомість, місцевим судом здійснювався виклик відповідача до суду у вищевказане судове засідання лише через оголошення у пресі (а.с.38, 39-58, т.1).
Положеннями частини дев'ятої статті 74 ЦПК України (у редакції чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення) передбачалося, що відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.
Таким чином, з урахуванням вищенаведених вимог процесуального закону, здійснення судом виклику у судове засідання через оголошення у пресі було можливим виключно у разі, якщо суду було невідоме зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи відповідача.
Враховуючи ту обставини, що матеріалами справи було підтверджене зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , то у суду були відсутніми підстави для здійснення його виклику до суду через оголошення в пресі та таке повідомлення останнього не може вважатися належним у контексті вимог статті 74 ЦПК України.
З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про розгляд справи у суді першої інстанції.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.
Положеннями статті 10 ЦПК України (у редакції чинній на момент ухвалення рішення) встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, передбачав, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (частина перша статті 224).
Проте, у справі, що переглядається, установлено, що її матеріали не містять доказів про належне повідомлення ОСОБА_2 про судове засідання, призначене на 31.10.2014 для розгляду даної справи.
Таким чином, розглянувши справу за відсутності належного повідомлення відповідача, суд першої інстанції порушив право останнього знати про час і місце судового засідання та реалізувати своє право на захист, висловивши заперечення із відповідними обґрунтуваннями проти пред'явленого до нього позову.
Статтею 376 ЦПК України, у чинній редакції, визначено вичерпний перелік обов'язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Пунктом 3 частини 3 вказаної статті встановлено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам частини першої статті 263 ЦПК України та ухвалене з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України слугує обов'язковою підставою для його скасування та ухвалення нового судового рішення.
Ухвалюючи нове судове рішення, колегія суддів виходить з таких підстав.
Судом встановлено, що 02.12.2011 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 було укладено догові про гарантійні та інші зобов'язання щодо забезпечення домовленостей при передачі прав власності ТОВ ВД «Парламент клуб» та управління в ГО «Депутатський клуб «Парламент» (а.с.7, т.1).
Зі змісту вказаного договору убачається, що його метою є забезпечення гарантій виконання фінансових та інших зобов'язань у відповідності з домовленостями по передачі ОСОБА_2 корпоративних часток в ТОВ ВД «Парламент клуб», а також здійснення процедури передачі ОСОБА_2 функцій першого керівника в ГО «Депутатський клуб «Парламент». Передача вказаних часток в ТОВ ВД «Парламент клуб» здійснюється шляхом підписання кожним з учасників ТОВ ВД «Парламент Клуб» нотаріального документу, підтверджуючого відмову кожного від своєї частки, на користь ОСОБА_2 .
Пунктами 2.1, 2.2. укладеного договору визначено, що його предметом є сукупність організаційно-розпорядчих та фінансово-правових заходів, що встановлюють порядок і правила, обсяги і терміни виплат, а також визначають взаємні права і зобов'язання договірних сторін. Строк і порядок вказаної угоди та передачі управлінських функцій в ГО «Депутатський клуб «Парламент» визначені угодою від 12.11.2011 між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , яке являється невід'ємною частиною даного договору.
Відповідно до п.2.3 даного договору визначено, що ОСОБА_2 зобов'язався сплатити ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 50000 доларів США, а ОСОБА_3 20000 доларів США, в строк до 25.06.2012, з правом дострокового погашення. Нотаріальне посвідчення передачі часток ОСОБА_1 , ОСОБА_3 здійснюється у грудні 2011 року.
Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 05.06.2020 убачається, що керівником ГО Депутатський клуб «Парламент» значиться відповідач ОСОБА_2 (а.с.168-169, т.1).
Згідно змісту апеляційної скарги ОСОБА_2 , а також доданих до нього документів останній не заперечується той факт, що на підставі вищевказаного договору йому було передано частки у ТОВ Видавничий дім «Парламент клуб», та навіть наголошується на тому, що на виконання договору від 02.12.2011 ним було сплачено на користь позивача грошові кошти у розмірі 20000 дол.США, а позивач загалом було приховано від відповідача наявний фінансовий стан товариства.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов'язання.
Згідно п.2.9 договору від 02.12.2011 сторони погодили, що у разі несвоєчасної сплати по зобов'язанням на невиплачену суму нараховується пеня у розмірі 5% щомісячно.
Таким чином, сторони визначили в укладеному між ними договорі розмір неустойки у вигляді пені за несвоєчасне виконання боржником взятого на себе зобов'язання.
Звертаючись до суду із даним позовом до відповідача, ОСОБА_1 вказував, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за укладеним між ними договором від 02.12.2011, у зв'язку із чим за ним утворилася заборгованість у розмірі 50000 дол.США, яка станом на момент складання позову згідно офіційного курсу валют НБУ становить 461795 грн. При цьому, позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем взятого на себе зобов'язання нараховано пеню у розмірі 29605 грн.
Так, за змістом положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, доказування є юридичним обов'язком сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
В ході розгляду справи судом, ОСОБА_2 не спростовано дані обставини та не надано суду доказів на підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань у повному обсязі або частково.
Таким чином, ураховуючи, що за виниклими між сторонами правовідносинами відповідачем не виконано своїх зобов'язань у повному обсязі в обумовлений договором строк, та останнім належним чином не спростовано виниклу за ним заборгованість, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та відповідно підлягають задоволенню судом.
Водночас, викладені у апеляційній скарзі доводи ОСОБА_2 щодо часткового виконання умов укладеного між сторонами договору, а саме сплати на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 20000 дол.США апеляційний суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки на їх підтвердження відповідачем не було наданого жодного належного та допустимого доказу.
При цьому, в ході розгляду справи апеляційним судом не знайшли свого підтвердження посилання апеляційної скарги щодо визнання позивачем вказаної обставини, а також щодо наявності між сторонами будь-яких домовленостей про зменшення розміру грошового зобов'язання відповідача, так як факт отримання на виконання укладеного між сторонами договору будь-яких грошових коштів від останнього, а також факт домовленості про зменшення розміру грошового зобов'язання відповідачем не доведено, а ОСОБА_1 такі факти категорично заперечуються.
Що стосується доводів апеляційної скарги про приховання позивачем від ОСОБА_2 наявного фінансового стану ТОВ «Видавничий дім «Парламент Клуб», то колегія суддів звертає увагу на те, що питання дійсності укладеного між сторонами договору від 02.12.2011 не було предметом розгляду даної справи у суді першої інстанції, та відповідно будь-які посилання заявника щодо з'ясування ним інформації про незадовільний стан юридичної особи не може підтверджувати факт домовленості сторін про зменшення розміру зобов'язань відповідача за вказаним договором.
Будь-яких інших доводів, які б могли вплинути на суть ухваленого у справі судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України).
Згідно з вимогами частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, зокрема, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Враховуючи той факт, що за наслідками апеляційного розгляду знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо його неналежного повідомлення про розгляд справи у суді першої інстанції, що в свою чергу позбавило останнього можливості висловити свої заперечення проти заявленого до нього позову, апеляційний суд на підставі ч.ч.1, 3 ст.376 ЦПК України скасовує заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2014 року та ухвалює у справі нове судове рішення про задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
Оскільки, позивачем при подачі позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 3654 грн, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають відшкодуванню з відповідача саме в зазначеному розмірі. При цьому, сплачений позивачем в ході розгляду справи судом першої інстанції судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову не підлягає стягненню з відповідача, оскільки ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 28 квітня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 жовтня 2014 року, у задоволенні вказаної заяви ОСОБА_1 було відмовлено.
Враховуючи той факт, що оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції скасовується з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 , підстав для розподілу судових витрат, понесених ОСОБА_2 у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.ст.381-384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 31 жовтня 2014 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) суму грошових коштів у розмірі 491400 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 3654 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 07.10.2021.
Судді:
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
Єдиний унікальний номер справи 367/2981/14-ц
Номер провадження 22-ц/824/11447/2021
Головуючий у суді першої інстанції О.В. Пархоменко
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
О.І. Шкоріна