Рішення від 21.09.2021 по справі 911/2086/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2086/19

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Бондаренко О.М., розглянув матеріали

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури

01601, м. Київ, б-р Лесі Українки, 27/2

в інтересах держави в особі 1) Головного управління Держгеокадастру у Київській області

03115, м. Київ, вул. Серпова, буд. 3/14, код ЄДРПОУ 39817550

2) Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області

09401, Київська обл., Ставищенський р-н, смт Ставище, вул. Цимбала Сергія, буд. 35/1, код ЄДРПОУ 04360913

до 1) Опорного закладу освіти "Іванівський заклад загальної середньої освіти I-III ступенів - заклад дошкільної освіти Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області.

09412, Київська обл., Ставищенський р-н, с. Іванівка, вул. Сім'ї Клименків, буд. 45, код ЄДРПОУ 25668615

2) Селянського фермерського господарства "Райдуга"

09412, Київська обл., Ставищенський р-н, с. Іванівка, вул. Комінтерна, буд. 27, код ЄДРПОУ 21663584

про визнання недійсним договору суборенди землі та зобов'язання звільнити земельну ділянку

за участі представників сторін:

прокурора: Ясир Є.М., посвідчення №065002 від 06.07.2021;

позивача-1: не з'явився;

позивача-2: не з'явився;

відповідача-1: не з'явився;

відповідача-2: Судницин Ф.С., посвідчення №б/н від 21.12.2010; довіреність № б/н від 22.10.2020.

Обставини справи:

У провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа за позовом (вх. № 2159/19 від 16.08.2019) заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області та Ставищенської районної державної адміністрації до Опорного загальноосвітнього навчального закладу "Іванівського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа I-III ступенів - дитячий садок" Ставищенської районної ради Київської області та Селянського фермерського господарства Райдуга про визнання недійсним договору суборенди землі та зобов'язання звільнити земельну ділянку.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.09.2019, суддею Кошиком А.Ю., відкрито провадження у справі № 911/2086/19 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.09.2019.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.09.2019 підготовче засідання відкладено на 08.10.2019.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.10.2019 підготовче засідання відкладено на 12.11.2019.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Київської області № 143-АР від 08.11.2019 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/2086/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2019 справу № 911/2086/19 передано для розгляду судді Саванчук С.О.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.11.2019, суддею Саванчук С.О., прийнято справу № 911/2086/19 до свого провадження та призначено підготовче судове засідання на 14.11.2019.

У судове засідання 14.11.2019 з'явились прокурор, представник відповідача-1 та відповідача-2, представники позивача-1 та позивача-2 у судове засідання не з'явились, про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.11.2019 відкладено підготовче засідання у справі № 911/2086/19 на 24.12.2019.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшов відзив (вх. № 22845/19 від 28.11.2019).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокуратури Київської області надійшла відповідь на відзив (вх. № 25028/19 від 16.12.2019).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.12.2019 відкладено підготовче засідання на 21.01.2020.

У судове засідання 21.01.2020 з'явився прокурор та представник відповідачів.

У судовому засіданні 21.01.2020 представником відповідача-2 заявлено відвід всьому складу Господарського суду Київської області від розгляду даної справи, з тих підстав, що 21.01.2020 до участі у справі допущений перший заступник прокурора Київської області Грабець І., який є чоловіком судді Господарського суду Київської області Грабець С.Ю.

Під час розгляду заяви про відвід у судовому засіданні 21.01.2020 заявником надано усні пояснення, що під допущенням вказаного прокурора до участі у справі мається на увазі те, що суд прийняв заяву по суті справи - відповідь на відзив, що ним підписана та, з огляду на сімейні стосунки вказаного прокурора з суддею Господарського суду Київської області - увесь склад суду упереджений у справах за участю цього прокурора.

Прокурором у судовому засіданні 21.01.2020 заперечено розгляд вказаної заяви про відвід, з огляду на порушення строків її подання, встановлених частиною 3 статті 38 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.01.2020 заяву Селянського фермерського господарства "Райдуга" від 21.01.2020 про відвід у справі №911/2086/19 визнано необґрунтованою, заяву Селянського фермерського господарства "Райдуга" про відвід у справі №911/2086/19 передано на автоматизований розподіл для визначення складу суду для розгляду вказаної заяви, зупинено провадження у справі № 911/2086/19 до розгляду заяви про відвід.

На підставі Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2020 вказану заяву передано до розгляду судді Горбасенку П.В. Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.01.2020, суддею Горбасенком П.В., у задоволенні заяви Селянського фермерського господарства "Райдуга" від 21.01.2020 про відвід у справі № 911/2086/19 відмовлено.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.02.2020 поновлено провадження у справі № 911/2086/19 та призначено підготовче засідання у справі № 911/2086/19 на 18.02.2020.

Через канцелярію Господарського суду Київської області електронною поштою від в.о. начальника відділу ювенальної юстиції прокуратури області Лавренюка Т. надійшов лист (вх. 3766/20 від 18.12.2020) про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.02.2020 зупинено провадження у справі № 911/2086/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 912/2385/18. Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшла заява про поновлення провадження у справі (вх. № 15594/20 від 27.07.2020). Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.08.2020 судом поновлено провадження у справі № 911/2086/19 та призначено підготовче засідання у справі на 27.08.2020.

У судове засідання 27.08.2020 з'явились прокурор прокуратури Київської області та представник відповідачів, представники позивачів у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належим чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.08.2020 судом відкладено підготовче засідання у справі № 911/2086/19 на 15.09.2020.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокуратури Київської області надійшли пояснення по справі (вх. № 18244/20 від 31.08.2020).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокуратури Київської області надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату (вх. № 19501/20 від 14.09.2020) у зв'язку із зайнятістю прокурора Тітової О.В. в інших судових засіданнях і неможливістю забезпечення явки іншого прокурора у судове засідання, оскільки, як повідомляється суду у даному клопотанні, станом на 14.09.2020, на посаду прокурора відділу захисту дітей та протидії насильству Київської обласної прокуратури призначено лише Тітову О.В.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшли заперечення на пояснення прокуратури Київської області (вх. № 19396/20 від 14.09.2020).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.09.2020 відкладено підготовче засідання на 29.09.2020.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи (вх. № 19890/20 від 18.09.2020).

У судове засідання 29.09.2020 з'явились прокурор та представник відповідачів, представники позивачів у судове засідання не з'явились, про дату, місце та час судового розгляду повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.09.2021 судом позов (вх. №2159/19 від 16.08.2019) залишено без розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області задоволено частково, ухвалу Господарського суду Київської області від 29.09.2021 у справі № 911/2086/19 скасовано, матеріали справи №911/2086/19 направлено до Господарського суду Київської області для продовження розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.05.2021 судом призначено підготовче засідання у справі №911/2086/19 на 01.06.2021.

У судове засідання 01.06.2021 з'явились прокурор та представник відповідача-2 та надали усні пояснення по справі, інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені.

У судовому засіданні 01.06.2021 судом оголошено перерву до 29.06.2021.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від Київської обласної прокуратури надійшло клопотання про зміну найменування відповідача у справі (вх. №15015/21 від 17.06.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від Київської обласної прокуратури надійшло клопотання про зміну найменування органу прокуратури, який звернувся з позовною заявою до суду (вх. №15018/21 від 17.06.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшло клопотання про приєднання доказів (вх. №15686/21 від 29.06.2021).

У судове засідання 29.06.2021 з'явились прокурор та представник відповідача-2 та надали усні пояснення по справі, інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання позивач-1 та відповідач-1 повідомлені, а позивач-2 - ні, оскільки відповідно до інформації з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо відправлення позивачу-2 ухвали Господарського суду Київської області від 03.06.2021, судом встановлено, що відбулось "повернення за зворьотною адресою: без зворотнього конверту".

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.06.2021 судом закрито підготовче провадження у справі №911/2086/19 та призначено справу до розгляду по суті на 27.07.2021.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшов лист з доданими до нього документами (вх. №17884/21 від 27.07.2021).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.07.2021 задоволено клопотання прокурора та замінено позивача-2 - Ставищенську районну державну адміністрацію його процесуальним правонаступником - Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області та відкладено судове засідання на 17.08.2021.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх. № 19795/21 від 17.08.2021).

У судовому засіданні 17.08.2021 оголошено перерву до 31.08.2021.

У судове засідання 31.08.2021 з'явились прокурор та представник відповідача-2 та надали усні пояснення по справі, інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання позивачі повідомлені, а відповідач-1 - ні, оскільки відповідно до інформації з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо відправлення відповідачу-1 ухвали Господарського суду Київської області від 20.08.2021, судом встановлено, що "відправлення прямує до точки видачі/доставки".

У судовому засіданні 31.08.2021 судом оголошено перерву до 07.09.2021.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх. №20974/21 від 07.09.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від прокурора надійшло клопотання про заміну позивача у справі (вх. №20953/21 від 07.09.2021).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-2 надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (вх. №20956/21 від 07.09.2021).

У судове засідання 07.09.2021 з'явились прокурор та представник відповідача-2 та надали усні пояснення по справі, інші учасники судового засідання у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.09.2021 замінено позивача у справі та відкладено судове засідання на 21.09.2021.

Через канцелярію Господарського суду від прокурора надійшло клопотання про видачу копії ухвали (вх. № 21419/21 від 14.09.2021) та письмові пояснення (вх. № 22051/21 від 21.09.2021).

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 21.09.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд

встановив:

Між Ставищенською районною державною адміністрацією Київської області (далі - орендодавець) та Іванівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів (далі - орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 03.03.2010 (далі - Договір), згідно з яким орендодавець, відповідно до частини 1 статті 124, пункту 12 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України та на підставі розпорядження Ставищенської районної державної адміністрації № 811 від 28 грудня 2009 року надає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу, яка знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області за межами населеного пункту.

Відповідно до пункту 2.1. Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею - 23,5408 га у межах, які перенесені в натурі (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід'ємною частиною договору.

Згідно з пунктом 3.1. Договору цей договір укладається на термін 49 років, починаючи з дати його державної реєстрації.

Пунктом 4.2. Договору визначено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1 % від нормативно грошової оцінки і складає 2570,00 грн.

Відповідно до пункту 9.3.2. Договору орендар має право за згодою орендодавця передавати земельну ділянку або її частину іншій особі у суборенду без зміни цільового призначення, на умовах, які обмежені договором, на строк, що не перевищує термін оренди, визначений цим договором. Плата за суборенду не може перевищувати орендну плату.

Згідно з пунктом 5.1. Договору земельна ділянка передається в оренду для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу.

Орендарю забороняється без письмової згоди орендодавця передавати земельну ділянку в суборенду (пункт 8.1. Договору).

09.03.2010 між сторонами підписано акт прийому-передачі земельної ділянки.

07.02.2012 між Іванівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів (далі - орендодавець) та Селянським фермерським господарством «Райдуга» (далі - орендар) укладено договір суборенди землі, згідно з яким орендодавець на підставі дозволу Ставищенської райдержадміністрації № 837 від 29.12.2011 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області за межами населеного пункту.

Відповідно до пункту 2.1. Договору в суборенду передається земельна ділянка загальною площею 23,5408 га, що виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку.

Згідно з пунктом 3.1. Договору цей договір укладено терміном на 5 років, починаючи з дати його державної реєстрації. Строк суборенди не може перевищувати строк оренди.

Пунктом 4.2. Договору визначено, що орендна плата сплачується орендарем щороку у розмірі 7702,27 грн.

Відповідно до пункту 5.2. Договору цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Аргументи Київської обласної прокуратури

Опорний загальноосвітній навчальний заклад «Іванівського начально-виховного комплексу «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дитячій садок» є закладом освіти та здійснює діяльність з надання загальної середньої освіти та має на праві оренди земельну ділянку з кадастровим номером 3224283200:04:002:0108, що надана Ставищенською районною державною адміністрацією для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу, а не передачі в оренду Селянському фермерському господарству «Райдуга».

Крім того, в наслідок передачі земельної ділянки в суборенду відбулась фактична зміна цільового призначення земельної ділянки з сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу на ведення товарного сільгоспвиробництва, що суперечить положенням статті 20 Земельного кодексу України та змісту державної політики у земельній сфері.

Також, Селянське фермерське господарство «Райдуга», за змістом положень статті 22 Земельного кодексу України, не може використовувати землю, призначену для дослідних і навчальних цілей, оскільки, для таких цілей земля може використовуватись тільки сільськогосподарськими науково-дослідними установами та навчальними закладами.

Більше того, спірний договір укладено з метою ведення товарного сільськогосподарського виробництва на земельній ділянці, жодних положень щодо цільового користування земельною ділянкою для організації навчально-виховного процесу, як того вимагає основний договір оренди з Ставищенською районною державною адміністрацією, договір суборенди не містить.

Тобто, внаслідок укладення спірного договору фактично змінено цільове призначення земельної ділянки з сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу на товарне сільськогосподарське виробництво.

Крім того, передача земельних ділянок державної та комунальної власності в суборенду повинна відбуватись на конкурентних засадах (земельних торгах), що зроблено не було.

Відповідно до пункту 9.3.2 Основного договору оренди від 03.03.2010 плата за суборенду не може перевищувати орендну плату, втім, розмір орендної плати за оспорюваним договором суборенди становить 7702,27 грн., а розмір орендної плати за основним договором складає 2570,00 грн., що, у свою чергу, також свідчить про наявність підстав для визнання Договорусуборенди недійсним.

Враховуючи викладене і те, що нормами спеціального земельного законодавства визначено особливий порядок передачі в оренду земель, який, у даному випадку, сторонами не дотримано та, заважаючи на те, що зміст спірного правочину не відповідає вимогам статтей 4, 8, 16 Закону України «Про оренду землі», нормам Земельного кодексу України, спірний договір суборенди від 07.02.2012 підлягає визнанню недійсним.

Аргументи Селянського фермерського господарства «Райдуга»

Прокурор, який здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, не наділений повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності, за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

У матеріалах справи відсутні докази, що Ставищенська районна державна адміністрація або Головне управління Держгеокадастру у Київській області звертались з таким клопотанням.

Про укладення договору суборенди земельної ділянки площею 23,5408 га за кадастровим номером № 3224283200:04:002:0108 позивачам стало відомо 07.02.2012 при його реєстрації, тобто, перебіг позовної давності починається з 07.02.2012, отже, з урахуванням дати звернення з позовом до суду - 16.08.2018, очевидно, що прокурором пропущено строк позовної давності.

Крім того, договір суборенди земельної ділянки укладений на підставі розпорядження Ставищенської районної державної адміністрації № 761 від 07.12.2011 «Про надання дозволу на передачу земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва селянському фермерському господарству «Райдуга» на території Іванівської сільської ради в суборенду», що, у свою чергу, виключає можливість визнання договору недійсним.

Відповідно до Земельного кодексу України сільськогосподарське використання та організація навчально-виховного процесу, а також ведення товарного сільгоспвиробництва відносяться до одного цільового призначення земельної ділянки, відтак, за договором суборенди зміна цільового призначення земельної ділянки не відбулась.

Також у прокурором не доведено наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави у суді.

Аргументи Ставищенської районної державної адміністрації Київської області

Розпорядженням в.о. Голови Ставищенської районної державної адміністрації від 07.12.2011 № 761 надано дозвіл на передачу спірної земельної ділянки в суборенду селянському фермерському господарству «Райдуга» строком на 5 років, в подальшому, 07.02.2012, укладено договір суборенди землі.

Розпорядження видані Ставищенською районною державною адміністрацією Київської області відповідно до вимог земельного законодавства та інших нормативно-правових актів, які регулюють дані питання.

Аргументи Опорного закладу освіти "Іванівський заклад загальної середньої освіти I-III ступенів - заклад дошкільної освіти Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області

Відповідач відзиву на позовну заяву суду не надав, про розгляд справи щодо нього у господарському суді судом направлена ухвала 09412, Київська обл., Ставищенський р-н, с. Іванівка, вул. Сім'ї Клименків, буд. 45, що встановлено судом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За приписом пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до статті 10 вказаного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, винесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Відповідачем забезпечувалась участь представника за довіреністю у судових засіданнях.

З огляду на вказані положення чинного законодавства, обставини повідомлення відповідача та участь у справі його представника, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про розгляд справи щодо нього у господарському суді та його процесуальні права на надання суду заперечень на позов і доказів.

Норми права, що підлягають застосуванню

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", якою визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

Згідно з частинами 3, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 дійшла висновку, що прокурор може представляти інтереси держави у суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу (частини третя, четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Отже, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України позивачем може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Слід зазначити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави.

За змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 статті 131-1 Конституції України щодо представництва прокурором інтересів держави у судах не може тлумачитись розширено. Отже, прокурор може представляти інтереси держави у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є одним із засад правосуддя.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

При цьому, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

У той же час, постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18 визначено, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» і, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Статтею 2 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статус прокурора визначено статтею 15 Закону України «Про прокуратуру», в якій зазначено, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Відповідно до вимог статті 23 даного Закону представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справи; подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

Стаття 24 Закону України «Про прокуратуру» чітко вказує на особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Так, частина 1 цієї статті вказує, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством.

Правомірність звернення прокурора з позовом в інтересах держави встановлювалась у даній справі та викладена в постанові Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021.

За статтею 6 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору суборенди) орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею 8 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально.

Передача в суборенду земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, забороняється.

Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення на період дії договору оренди можуть обмінюватися належними їм правами користування земельними ділянками шляхом укладання між ними договорів суборенди відповідних ділянок, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Статтею 16 Закону України «Про оренду землі» визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору суборенди) землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на таку категорію як землі сільськогосподарського призначення.

За змістом статті 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частин 1, 2 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для, зокрема, сільськогосподарського використання.

Згідно з частиною 9 статті 123 Земельного кодексу України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Відповідно до частин першої-третьої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюєтьсяв порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. Згідно з статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними, і водночас такі правочини можуть бути визнані недійсними.

Згідно з статтею 203 Цивільного кодексу України: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Закон дійсно не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності, відтак, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Питання щодо поважності цих причин, тобто, наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Водночас, до висновку про поважність причин пропуску позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.

Встановлення обставин, які свідчать про поважність причин пропуску позовної давності, здійснюється судом за загальними правилами доказування, визначеними процесуальним законом. Визначаючи поважною причину пропуску позовної давності, суд у своєму рішенні повинен послатися на відповідні докази. За законодавством поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторін, та пов'язані із дійсними істотним перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення стороною у справі процесуальних дій. До поважних причин також слід віднести причини, за якими кредитор проявляв належну дбайливість про захист свого порушеного права, але не міг своєчасно заявити позов з причин, які від нього не залежать та не знаходилися під його контролем.

Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Ставищенської районної ради від 20.02.2000 №121 надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки загальною площею 25 га в тимчасове користування строком на 49 років Іванівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів для сільськогосподарського використання за рахунок земель запасу Іванівської сільської ради. Також, пунктом 2 вказаного рішення Іванівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів визначено замовити документацію по виготовленню проекту відведення земельної ділянки.

Розпорядженням Ставищенської районної державної адміністрації Київської області від 28.12.2009 №811 «Про передачу в оренду земельної ділянки Іванівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу на території Іванівської сільської ради Ставищенського району» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Іванівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області; передано земельну ділянку загальною площею 24,4458 га в оренду терміном на 49 років Іванівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області.

На виконання вказаного розпорядження між Ставищенською районною державною адміністрацією Київської області та Іванівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів укладено договір оренди земельної ділянки від 03.03.2010.

Факт передачі в оренду земельної ділянки за кадастровим номером 3224283200:04:002;0108 підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки площею 23,5408 га, відповідно до якого Іванівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів приймає в довгострокову оренду терміном на 49 років земельну ділянку загальною площею 23,5408 га для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області.

Розпорядженням Ставищенської районної державної адміністрації Київської області від 07.12.2011 №761 надано дозвіл на передачу земельної ділянки за кадастровим номером 3224283200:04:002:0108 в суборенду.

07.02.2012 між Іванівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів (далі - орендодавець) та Селянським фермерським господарством «Райдуга» (далі - орендар) укладено договір суборенди землі, згідно з яким орендодавець, на підставі дозволу Ставищенської райдержадміністрації № 837 від 29.12.2011, надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 3224283200:04:002:0108 та площею 23,5408 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області за межами населеного пункту.

Відповідно до пункту 3.1. Договір укладено терміном на 5 років, починаючи з дати його державної реєстрації.

Отже, враховуючи те, що договір суборенди землі укладено на підставі дозволу Ставищенської райдержадміністрації № 837 від 29.12.2011, виданого владним суб'єктом в межах своїх повноважень, з урахуванням вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», суд дійшов висновку про правомірність передачі спірної земельної ділянки в суборенду, у цій частині та відповідні доводи прокурора не підтверджуються обставинами справи та вищевказаними положеннями законодавства.

Пунктом 4.2. Договору визначено, що орендна плата сплачується орендарем щороку у розмірі 7702,27 грн.

Статтею 8 Закону України «Про оренду землі» визначено, що умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Згідно з статтею 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Як вбачається з основного договору оренди, земельна ділянка 3224283200:04:002:0108 площею 23,5408 га передана Іванівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів в довгострокову оренду для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області, проте, як вбачається з договору суборенди, цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зміни виду використання земельної ділянки, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19).

З огляду на те, що Розпорядженням Ставищенської районної державної адміністрації Київської області № 761 від 07.12.2011 (дозволу Ставищенської райдержадміністрації № 837 від 29.12.2011) надано дозвіл на передачу земельної ділянки за кадастровим номером 3224283200:04:002:0108 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в суборенду Селянському фермерському господарству «Райдуга» та, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів прокурора про те, що відбулась зміна цільового призначення землі.

Проте, відповідно до частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Крім вищезазначеного, Постановою Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 визначено, що: «Разом з тим, користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником».

Тобто, з огляду на те, що за договором оренди передано земельну ділянку для сільськогосподарського використання та організації навчально-виховного процесу, а за договором суборенди вид використання в межах цільового призначення земельної ділянки змінився на ведення товарного сільськогосподарського виробництва, очевидно, що порушено вимоги статті 22 Земельного кодексу України.

До матеріалів справи не додано документів на підтвердження зміни виду використання земельної ділянки в межах цільового призначення під час передачі її в суборенду, що, у свою чергу, унеможливлює дослідження правомірності зміни виду її використання.

Перелік вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, визначений статтею 203 Цивільного кодексу України та є вичерпним.

Відповідно до пункту 9.3.2. Договору оренди, орендар має право за згодою орендодавця передавати земельну ділянку або її частину іншій особі у суборенду без зміни цільового призначення, на умовах, які обмежені договором, на строк, що не перевищує термін оренди, визначений цим договором. Плата за суборенду не може перевищувати орендну плату.

Пунктом 4.2. Договору суборенди визначено, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1 % від нормативно грошової оцінки і складає 2570,00 грн.

Пунктом 4.2. Договору суборенди визначено, що орендна плата сплачується орендарем щороку у розмірі 7702,27 грн.

Враховуючи вищенаведені вимоги основного договору оренди, Цивільного кодексу України та Закону України «Про оренду землі», очевидно, що договір суборенди укладено з порушенням вимог частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки договір суборенди від 07.02.2012 суперечить умовам пунктів 4.2., 9.3.2. основного Договору оренди, статті 8 Закону України «Про оренду землі», отже, підлягає визнанню недійсним на підставі статті 215 Цивільного кодексу України.

Доводи відповідача-2 у цій частині щодо збільшення нормативно грошової оцінки землі не спростовують вказані висновки суду, до внесення відповідних змін до основного договору оренди землі, у передбаченому законом порядку, оскільки розмір орендної плати є істотною умовою договору для договорів оренди.

Згідно з частиною 1 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і в разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Предмет позову: визнання недійсним договору суборенди землі від 07.02.2012 та зобов'язання звільнити земельну ділянку.

Підстави позову: нормами спеціального земельного законодавства визначено особливий порядок передачі в оренду земель, який, у даному випадку, сторонами не дотримано та, заважаючи на те, що зміст спірного правочину не відповідає вимогам статтей 4, 8, 16 Закону України «Про оренду землі», нормам Земельного кодексу України - договір суборенди від 07.02.2012 (у редакції на дату його підписання та реєстрації, що вбачається з матеріалів справи, що зібрані на стадії підготовчого провадження) підлягає визнанню недійсним.

07.02.2012 між Іванівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів та Селянським фермерським господарством «Райдуга» укладено договір суборенди землі, згідно з яким орендодавець, на підставі дозволу Ставищенської райдержадміністрації № 837 від 29.12.2011, надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Іванівської сільської ради Ставищенського району Київської області за межами населеного пункту.

Відповідно до пунтку 3.1. Договору цей договір укладено терміном на 5 років, починаючи з дати його державної реєстарції. Строк суборенди земельної ділянки не може перевищувати строку оренди.

Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі, орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору письмово повідомити орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 3.2. Договору).

Згідно з пунктом 3.3. Договору, у разі, якщо орендар продовжує користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договору та за відсутності письмових заперечень орендодавця (які здійснюються у формі надісланого орендарю листа-повідомлненя) протягом одного місяця після закінчення строку договору, він підлягає поновленню на той самий трок і на тих самих умовах, які передбачені цим договором.

27.01.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 1, якою продовжено строк дії договору до 07.02.2027, що не заперечується учасниками справи.

Ні прокурором, ні позивачами до матеріалів справи зазначеної додаткової угоди до спірного договору, разом із заявами по суті справи, що передбачені статтями 162, 166 Господарського процесуального кодексу України або процесуальними заявами, що передбачені статтею 169 Господарського процесуального кодексу України не подано.

У судовому засіданні 29.06.2021 судом здійснено процесуальні дії, що передбачені частиною 2 статі 182 Господарського процесуального кодексу України: оголошено склад суду, а також прізвище секретаря судового засідання, з'ясовано наявність підстав для відводів; з'ясовано, чи бажають сторони мирно врегулювати спір; з'ясовано позиції сторін щодо уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглянуто всі наявні заяви; вирішені питання щодо належності відповідачів у справі, роз'яснено учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з'ясовувалось, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; з'ясовувалось, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішувалось питання, чи необхідне витребування додаткових доказів, всі строки для подання заяв по суті справи вже були встановлені; встановлено порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначено в протоколі судового засідання; з'ясовано розмір заявлених сторонами судових витрат; призначено справу до розгляду по суті, визначено дату, час і місце проведення судового засідання для розгляду справи по суті; здійснено інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.06.2021 підготовче провадження у справі закрито та призначено розгляд справи по суті на 27.07.2021.

Станом на дату закриття підготовчого провадження, до матеріалів справи не долучено спірної додаткової угоди № 1 від 27.01.2017, а прокурором, у межах підстав позову, не зазначається про порушення будь-яких прав позивачів у частині її укладення, що підтверджується як змістом заяв по суті справи, так і звукозаписами судових засідань, оскільки зазначене питання неодноразово досліджувалось у межах підготовчого провадження, до обставин, що підлягають встановленню у даній справі, вказане питання не включалось.

У судових засіданнях 27.07.2021, 17.08.2021, 31.08.2021, 07.09.2021 був пристуній прокурор, проте, жодних клопотань відносно поновлення строку для подання зазначеної додакової угоди або неможливості її подання у визначений Господарським процесуальним кодексом України строк, від нього або позивачів не надходило.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.09.2021 зобов'язано прокурора надіслати Ставищенській селищній раді Білоцерківського району Київської області копію позовної заяви та доданих до неї документів - до 08.09.2021 та докази надіслання надати суду, зобов'язано Київську обласну прокуратуру надати письмові пояснення, з відповідними доказами у додатку, щодо підтвердження повноважень прокурора на здійснення представництва інтересів в суді та відкладено судове засідання у справі №911/2086/19 на 21.09.2021.

Проте, в останньому судовому засіданні з розгляду справи по суті - 21.09.2021 від Київської обласної прокуратури надійшли додаткові пояснення (вх. № 22051/21 від 21.09.2021) з додатками на виконання вимог ухвали суду від 07.09.2021 до яких долучено спірну додаткову угоду № 1 від 27.01.2017, без жодних клопотань про поновлення строку для подання документів або зазначення обставин неможливості подання цих доказів в межах строків, визначених Господарським процесуальним кодексом України.

Крім того, додаткові пояснення з доказами у додатку (вх. № 22051/21 від 21.09.2021) не містять доказів направлення їх копій іншим учасникам справи, як це передбачено частиною 9 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням вищезазначених обставин справи, предмету і підстав заявленого позову, що неодноразово досліджувалось у межах підготовчого провадження та вимог статтей 13, 42, 46, 53, 73, частини 4 статті 74, статтей 80, 86, 162, 164, 166, 169, 182, частини 3 статті 184, статті 207 Господарського процесуального кодексу України, суд з об'єктивних підстав не бере до уваги долучену прокурором в останньому судовому засіданні з розгляду справи по суті додаткову угоду № 1 від 27.01.2017 до договору суборенди землі від 07.02.2012, а також не з'ясовує правомірності обставин щодо її укладання.

Відносно строків позовної давності суд зазначає таке.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Строк, у межах якого пред'являється позов як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу) Цивільним кодексом України визначено як позовну давність (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливою є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (такий правовий висновок наведено, зокрема, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 902/538/14).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, висновками у якій прокурором обґрунтована наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наведено правовий висновок про те, що і в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.

Для цілей застосування частини 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

З огляду на це, у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Аналогічні за змістом висновки містяться і у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2020 у справі № 391/1217/140-ц, висновками у якій прокурором також обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

На позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності або іншого речового права держави, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, а на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення своїх прав і законних інтересів. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №359/2421/15-ц та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 32/5009/5385/11, від 10.04.2018 у справі № 11/5009/77731/11, від 11.04.2018 у справі № 30/5009/7730/11, від 16.04.2018 у справі № 18/5009/7393/11).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Аксіс та інші проти Туреччини" (Aksis and Other v. Turkey) зазначено, що очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики стали причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд.

Як вбачається з матеріалів справи - заступник прокурора Київської обслаті звернувся з позовом в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Київській області та Ставищенської районної державної адміністрації Київської області 16.08.2019, проте, договір суборенди землі від 07.02.2012 погоджений Головою Ставищенської районної державної адміністрації Лимар Д.П., що підтверджується підписом та відтиском печатки, крім того, договір зареєстрований в управлінні Держкомзему у Ставищенському районі Київської області про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 07.02.2012 за № 322420004001671 (реєстратор управління Держкомзему у Ставищенському районі - Стороженко С.А.), що підтверджується підписом та відтиском печатки, тобто, позивачі в інтересах яких прокурор звернувся з позовом до суду, дізнались про порушення свого права саме 07.02.2012, тобто, в момент підписання та державної реєстрації спірного договору, що, у свою чергу, з урахуванням вимог статті 257 Цивільного кодексу України та дати звернення прокурора з позовом до суду - 16.08.2019, свідчить про наявність підстав для застосування строків позовної давності та відмови у задоволенні позову.

Відносно аргументів прокурора про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності та його поновлення, суд зазначає таке.

Як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, у цій справі прокурор звернувся до суду в інтересах держави - в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області та Ставищенської районної державної адміністрації Київської області, але, як зазначено вище, норми матеріального права не наділяють прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, зокрема: від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15, від 13.04.2016 у справі № 3-224гс16, від 22.03.2017 у справі № 3-1486гс16, від 22.03.2017 у спарві № 5004/2115/11, від 07.06.2017 у справі № 3-455гс17, від 18.10.2017 у справі № 3-932гс17, 10.04.2018 у справі № 915/463/17, від 12.04.2018 у справі № 914/999/17, від 16.04.2018 № 18/5009/7393/11, від 10.05.2018 у справі № 17/5007/98/11, від 30.05.2018 у справі № 914/1634/17, від 05.02.2019 у справі № 911/479/18, від 19.05.2020 у справі № 303/5411/17.

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обгрнутовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Практика Європейського суду з прав людини, яка була застосована під час розгляду справи

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 62 рішення у справі "Єршова проти Російської Федерації" Європейського суду з прав людини, зазначено, що, враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади. Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно держава мають бути в межах Конвенції визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства.

На окрему увагу заслуговує прийняте 09.10.2018 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фонд "Батьківська турбота" проти України" (набуває статусу остаточного у порядку, передбаченому пунктом другим статті 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року). За змістом цього рішення Європейський суд з прав людини визнав наявність у діях держави Україна порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Зокрема, суд послався на непослідовність дій держави, яка через свої уповноважені органи спочатку здійснювала реєстрацію права власності за профспілками та суб'єктами господарювання, створеними за їх участю, а після цього через органи прокуратури заявляла про своє право власності на спірне майно. Європейський суд з прав людини наголосив, що помилки чи прогалини, допущені державними органами, повинні слугувати на користь потерпілих, особливо там, де не йдеться про жоден інший конфлікт приватних інтересів. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої державними органами, повинна нести держава, а допущені помилки не можна виправляти за рахунок приватної особи. Суд також зазначив, що не розуміє, чому держава чекала так довго, щоб відновити своє право власності (у цьому випадку від часу, коли заявник придбав майно у 2002 році, до звернення прокурора із позовом у 2011 році).

Слід також звернути увагу на позицію Європейського суду з прав людини стосовно того, що принцип рівності сторін є одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Останній потребує «справедливої рівноваги сторін»: кожна сторона повинна мати розумну можливість надати свою позицію в умовах, які не створюють для неї суттєвих незручностей порівняно з іншою стороною (рішення Європейського суду з прав людини від 24.07.2003 у справі Yvon v. France, application no. 44962/98, рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.1997 у справі Niderost-Huber v. Switzerland, application no. 18890/91, рішення Європейського суду з прав людини від 07.06.2001 у справі Kress v. France, application no. 39594/98).

Принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип «рівної зброї» («equality of arms») - «кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента». Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні. Однак, цілком очевидно, що перш ніж подавати докази і пояснення в судовому провадженні, необхідно мати змогу ініціювати порушення такого провадження. Тому Європейський суд з прав людини визнає принцип «рівної зброї» не додержаним, зокрема, і в тих випадках, коли до протилежних сторін спору застосовуються необґрунтовано різні строки позовної давності.

Результати розгляду справи

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на пропуск строку позовної давності.

Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання позовної заяви, в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на Київську обласну прокуратуру.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 11, 73, 74, 76-80, 129, 232, 237, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позову (вх. № 2159/19 від 16.08.2019) заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області, Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області до Опорного закладу освіти "Іванівський заклад загальної середньої освіти I-III ступенів - заклад дошкільної освіти Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області, Селянського фермерського господарства "Райдуга" про визнання недійсним договору суборенди землі та зобов'язання звільнити земельну ділянку - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 08.10.2021.

Суддя С.О. Саванчук

Попередній документ

100213410

Наступний документ

100213412

Інформація про рішення:

№ рішення:	100213411
№ справи:	911/2086/19
Дата рішення:	21.09.2021
Дата публікації:	11.10.2021
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Київської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про припинення права користування земельною ділянкою; щодо припинення права оренди

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (03.06.2021)
Дата надходження:	16.08.2019
Предмет позову:	Визнати недійсним договір суборенди землі та зобов'язати звільнити земельну ділянку

Розклад засідань:

Минулі засідання (17)

21.01.2020 17:45	Господарський суд Київської області
18.02.2020 16:45	Господарський суд Київської області
27.08.2020 10:00	Господарський суд Київської області
29.09.2020 15:00	Господарський суд Київської області
25.01.2021 11:20	Північний апеляційний господарський суд
22.02.2021 11:20	Північний апеляційний господарський суд
01.06.2021 14:00	Господарський суд Київської області
29.06.2021 17:30	Господарський суд Київської області
27.07.2021 14:00	Господарський суд Київської області
17.08.2021 14:30	Господарський суд Київської області
31.08.2021 14:00	Господарський суд Київської області
07.09.2021 15:30	Господарський суд Київської області
05.04.2022 12:15	Північний апеляційний господарський суд
06.09.2022 12:15	Північний апеляційний господарський суд
05.10.2022 12:00	Північний апеляційний господарський суд
22.11.2022 12:15	Північний апеляційний господарський суд
14.12.2022 13:00	Північний апеляційний господарський суд