ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
06 жовтня 2021 року Справа № 906/324/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Гудак А.В.
судді Петухов М.Г.
судді Мельник О.В.
секретар судового засідання Орловська Т.Й.
за участю представників:
позивача: не з'явився
відповідача: не з'явився
третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космос-1971" на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.08.21р. у справі № 906/324/21 (суддя Лозинська І.В., м.Житомир, повний текст складено 06.08.2021 р.)
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Бориса Тена 104" (м.Житомир)
до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космос-1971" (м.Житомир)
за участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департаменту реєстрації Житомирської міської ради (м.Житомир)
про визнання недійсним рішення Житлово-будівельного кооперативу "Космос", викладеного в протоколі № 3 від 31.10.2014
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Бориса Тена 104" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом до ОСББ "Космос-1971", з врахуванням уточнення позовної заяви від 05.04.2021, про визнання недійсним рішення Житлово- будівельного кооперативу "Космос", викладеного в протоколі № 3 від 31.10.2014 в частині прийняття на баланс підсобного приміщення №ХХХХХІ по вул. Бориса Тена, 104 (загальна площа 15,70 м. кв., рік забудови 1987, поверх -1), на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності за Житлово - будівельним кооперативом "Космос" на приміщення №ХХХХХІ, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Бориса Тена, 104.
Позов обґрунтований тим, що відповідач як правонаступник ЖБК "Космос" протиправно набув право власності на спільне майно мешканців будинку без зміни його цільового призначення, безпідставно видаючи частину допоміжного приміщення сходової клітки за нежитлове приміщення, як самостійного об'єкту нерухомого майна.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 04.08.21р. у справі №906/324/21 позов задоволено. Визнано недійсним рішення правління Житлово- будівельного кооперативу "Космос", викладене в протоколі № 3 від 31.10.2014 в частині прийняття на баланс підсобного приміщення №ХХХХХІ по вул. Бориса Тена, 104, (загальна площа 15,70 м. кв., рік забудови 1987, поверх -1), на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності за Житлово - будівельним кооперативом "Космос" на приміщення №ХХХХХІ, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Бориса Тена, 104. Стягнуто з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космос-1971" на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Бориса Тена 104" - 2270,00 грн. судового збору; - 7730,00 грн. витрат на професійну правову допомогу.
Рішення господарського суду мотивоване тим, що відповідач як правонаступник Житлово-будівельного кооперативу "Космос" протиправно набув права власності на спільне майно мешканців спірного житлового будинку без зміни його цільового призначення, безпідставно видаючи частину допоміжного приміщення сходової клітки за нежитлове приміщення, яке є самостійним об'єктом нерухомого майна. Відповідач помилково ототожнив підсобне приміщення в складі житлового фонду з нежитловим приміщенням непромислового характеру, що до житлового фонду не входить та не врахував, що місцем розташування підсобного приміщення є під'їзд житлового будинку, який призначений для постійного проживання мешканців та не призначений для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру сторонніх осіб і не може бути самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космос-1971" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 04.08.2021р. №906/324/21 у повному обсязі.
Вважає, що відповідно до п.4.17.11. Статуту ЖБК «Космос» рішенням правління ЖБК «Космос» від 31.10.2014р., протокол №3, керуючись ст.19 Закону України «Про кооперацію» прийнято рішення про взяття на баланс та оформлення право власності на нежитлове приміщення, підсобного приміщення №ХХХХХІ, загальною площею 15,7 кв.м. по вул. Бориса Тена, 104 у м.Житомирі, що зареєстровано в єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.03.2016р. за №882715718101. Отже, при прийнятті рішення 31.10.2014р. члени кооперативу (правління ЖБК) ніяк не порушили право власності ОСББ «Бориса Тена 104», що передбачено ст.91 ЦК України.
Скаржник зазначає, що спірне приміщення було запроектоване, як нежиле приміщення для потреб кооперативу по обслуговуванню житлових будинків, які безпосередньо знаходься поруч з будинком по вул. Б.Тена,104 в м.Житомирі. Відповідно до витягу з єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно 23.03.2016р. за №882715718101, зазначено приміщення є нежитлове приміщення, підсобного приміщення №ХХХХХІ, загальної площі 15,7 кв.м. в будинку №104 по вул. Бориса Тена, 104 у м. Житомирі.
Отже, відповідно до наведених доказів та інвентаризаційної справи, вищезазначене приміщення є нежитловим приміщення за №ХХХХХІ, загальною площею - 15,7 кв.м. та не відноситься до допоміжних приміщень, житлового будинку по вул. Бориса Тена, 104 у м. Житомирі.
На думку скаржника суд першої інстанції не взяв до уваги вимоги статей 256, 257 Цивільного Кодексу України. Позивач знав, що з листопада 2016 р. нежитлове приміщення №ХХХХХІ загальною площею - 15,7 кв.м перебуває у власності ЖБК «Космос», а також про прийняте рішення ЖБК «Космос» від 31.10.2014р., ніяких претензій не пред'являв, акт прийому передачі майна підписаний сторонами без зауважень. У зв'язку із тим, що сплинув строк позовної давності 30.10.2017р. 3 (три) роки у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права, просимо суд застосувати строки позовної давності у відповідності до ст.267 ЦК України, щодо позовних вимог ОСББ «Бориса Тена 104» до ОСББ "Космос-1971" при розгляді справи №906/324/21 Господарським судом Житомирської області.
Також скаржник зазначає, що рішенням господарського суду Житомирської області від 04.08.2021р. №906/324/21 суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача витрати на професійну правову допомогу. Оскільки, позивач ОСББ « Бориса Тена 104» не надіслав на адресу відповідача ОСББ «Космос-1971» попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат також він відсутній у позовній заяві. Також позивач не надіслав на адресу відповідача докази про надання правової допомоги. Договір про надання правової допомоги, розрахунок вартості послуг та витраченого часу, обсяг наданих робіт, акт виконаних робіт, докази сплати вартості правових послуг. Докази надсилання цих документів відповідачу у матеріалах справи відсутні. Тому відповідач був позбавлений права надати свої заперечення щодо вартості наданих правових послуг позивачу.
Крім того, скаржник вважає, що заява про стягнення витрат на професійну правову допомогу повинна бути судом залишена без розгляду, оскільки позивачем не подано доказів розміру судових витрат протягом встановленого процесуального строку.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космос - 1971" на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.08.21р. у справі №906/324/21. Розгляд апеляційної скарги призначено на 06 жовтня 2021 року.
27 вересня 2021 року від ОСББ « Бориса Тена 104» надійшов відзив в якому просить суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.
01 жовтня 2021 року від Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космос - 1971" надійшло клопотання в якому просить суд розглядати справу №906/324/21 без участі нашого представника, за наявними в матеріалах справи документами. Апеляційну скаргу ОСББ «Космос-1971» підтримує в повному обсязі та просить її задоволити.
В судове засідання 06.10.2021 Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Бориса Тена 104" та Департаменту реєстрації Житомирської міської ради своїх представників не направили, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Бориса Тена 104", Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космос-1971" та Департаменту реєстрації Житомирської міської ради.
Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космос-1971" слід задовольнити частково, а рішення Господарського суду Житомирської області від 04.08.21р. у справі № 906/324/21 скасувати в частині стягнення 7730,00 грн. витрат на професійну правову допомогу та увалити в цій частині нове рішення, яким заяву представника Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космос-1971" адвоката Павліченка М.С. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №906/324/21 - залишити без розгляду. В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 04.08.21р. у справі №906/324/21 залишити без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, на засіданні правління ЖБК "Космос" від 31.10.2014 року, яке оформлене протоколом № 3 вирішено прийняти на баланс кооперативу "Космос" всі нежитлові приміщення, розташовані у будинках кооперативу, згідно додатку №1 (а.с.128).
З витягу з додатку № 1 до вказаного протоколу вбачається, що до нежитлових приміщень, розташованих у будинках кооперативу віднесено, зокрема, підсобне приміщення № ХХХХХІ по вул. Б.Тена,104 (загальна площа 15,70 кв.м., рік забудови 1987 р., поверх -1) (а.с. 129).
Рішенням установчих зборів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку №104 по вул. Бориса Тена, м. Житомир від 20.10.2016 створено Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Бориса Тена 104" (далі - ОСББ "Бориса Тена 104"). 09 листопада 2016 року проведено державну реєстрацію ОСББ "Бориса Тена 104", номер запису 130510200000013669, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.12).
В присутності представників Житомирської міської ради 27.04.2017 ОСББ "Бориса Тена 104" прийняло від Житлово-будівельного кооперативу "Космос" житловий багатоквартирний будинок, за адресою: м. Житомир, вул. Бориса Тена, 104, що підтверджується актом приймання-передачі житлового комплексу з балансу на баланс (а.с. 4-5). Разом з вказаним будинком передано відповідну документацію, у тому числі Інвентарну справу №15054 на житловий будинок, виготовлену 18.02.1987 Житомирським міжміським бюро технічної інвентаризації, копія витягу з якої міститься в матеріалах справи (а.с. 6-10).
З матеріалів інвентарної справи №15054, до складу житлового будинку входять 358 квартир з допоміжними приміщеннями в 10 під'їздах. Поряд з цим, за даними інвентарної справи №15054 та акту приймання-передачі житлового комплексу з балансу на баланс житловий будинок не має нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна.
Згідно Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космос-1971" затвердженого установчими зборами ОСББ "Космос-1971 оформленого протоколом №3 від 11.05.2017 року, вказане об'єднання створене відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" шляхом реорганізації житлово-будівельного кооперативу "Космос" і є його правонаступником (а.с.58-60).
10 березня 2021 року адвокатом, як представником ОСББ "Бориса Тена 104" під час надання правової допомоги з метою підготовки загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку, виявлено, що в житловому будинку у під'їзді №7 на першому поверсі допоміжне приміщення загального користування № ХХХХХІ зареєстровано на праві приватної власності за ЖБК "Космос" (а.с.11).
Враховуючи вищевикладене, оскільки за Житлово-будівельним кооперативом "Космос" зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна "нежитлове приміщення, підсобне приміщення № ХХХХХІ", загальною площею 15,7 кв.м, позначене в інвентарній справі на першому поверсі будинку в під'їзді №7 під номером ХХХХХІ як допоміжне приміщення в складі сходових кліток, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Бориса Тена 104" звернулося до Господарського суду Житомирської області з цією позовною заявою.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може буті протиправно позбавлений нього права чи обмежений у його здійсненні.
Як встановлено ч. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитку. Допоміжні приміщення (комірки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Офіційне тлумачення положень частини другої статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №№14-рп/2011, а саме: "1.1. Допоміжні приміщення (підвали сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього".
Відповідно до змісту ч.2 ст. 382 ЦК України (в редакції на час виникнення спору) усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Отже, у вказаній правовій нормі до спільного майна багатоквартирного будинку віднесено допоміжні приміщення загального користування, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку.
Відповідно до статей 4, 6 Житлового кодексу України до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб. Жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.
З вищевикладеного вбачається, що для вирішення цього спору ключовим є визначення правового статусу нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи належить спірне приміщення до числа допоміжних чи є нежитловим приміщенням у структурі житлового будинку.
Будинок, що знаходиться на вул. Б. Тена,104 збудований в 1984 році виключно як житловий будинок та повністю віднесений до житлового фонду і не містить в своєму складі вбудованих нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійними об'єктами цивільно-правових відносин та підлягав інвентаризації відповідно до "Інструкції про порядок проведенння технічної інвентаризації житлового фонду" затвердженої наказом ЦСУ СРСР від 15.07.1985 №380, яка не застосовується на території України відповідно до наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05. 2001 №127 "Про затвердження Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна" із змінами.
Так, згідно з відомостями Інвентарної справи №15054 проведено визначення площ приміщення житлового будинку та відображено їх в "Експлікації внутрішніх площ житлового будинку", яка складена за Формою №6-а для житлових будинків, що не мають вбудованих приміщень та згідно з якою в житловий фонд входить 326 квартир (аркуш 49 Інвентарної справи) та допоміжні приміщення: багатоквартирного будинку. Зокрема, на аркушах 49-50 Інвентарної справі міститься перелік приміщень сходових клітин першого поверху, в т.ч. спірного підсобного приміщення пронумерованого римськими цифрами за № ХХХХХІ.
Відповідно до абзацу 35 п.2.5.2. Інструкції коридор спільного користування, також міжквартирні приміщення підсобного характеру спільного користування номеруються римськими цифрами чорною тушшю.
Отже, спірне приміщення після проведення інвентаризації житлового будинку ввійшло до складу житлового фонду, як підсобне приміщення спільного користування, тому, маючи статус частини житлового фонду спільного користування не могло бути виділене в натурі із складу приміщень спільного користування житлового фонду та спільного майна співвласників багатоквартирного житлового будинку.
При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, на які не поширюється правовий режим допоміжних приміщень.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 справі 906/1169/17, від 18.07.2018 у справі 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі 904/1040/18.
Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов'язані з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначені Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".
Відповідно до наведеної у частині 1 статті 1 вказаного Закону термінології:
- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення) (пункт 2);
- нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом нерухомого майна (пункт 3);
- спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія (пункт 6).
До прийняття Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" аналогічні законодавчі визначення відповідних понять були наведені в Законі України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності багатоквартирного будинку" спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
З аналізу наведених норм права вбачається, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників, які мають право прямо або створивши окремого суб'єкта реалізувати свої права власників.
Відповідно до статті 385 Цивільного кодексу України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об'єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту. Об'єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.
З матеріалів справи вбачається, що 09 листопада 2016 року проведено державну реєстрацію ОСББ "Бориса Тена 104", номер запису 130510200000013669, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.12).
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".
Як встановлено ст. 1 цього Закону, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Згідно із частиною четвертою статті 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників.
Положеннями статті 18 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначено, що об'єднання відповідно до цього Закону та статуту зобов'язане припиняти дії третіх осіб, що утруднюють або перешкоджають реалізації прав володіння, користування і розпорядження спільним майном співвласниками; у випадках, передбачених законодавством, статутом об'єднання, представляти інтереси співвласників відповідно до наданих повноважень у відносинах з третіми особами.
Отже, матеріалами даної господарської справи підтверджується факт наявності обсягу правомочностей у позивача щодо підсобного приміщення №ХХХХХІ, загальною площею 15,7 кв.м. по вул. Бориса Тена, 104 у м.Житомирі у позивача.
Колегією суддів встановлено, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в частині опису та адреси об'єкту зазначено наступне: загальна площа (кв.м.): 15,7, опис: підсобне приміщення №ХХХХХІ позначене на плані літ. "А". Житомирська обл., м.Житомир, вулиця Тена Бориса, будинок 104 (а.с. 11).
З технічного паспорту на виробничий будинок (підсобне приміщення) також вбачається, що спірне приміщення є підсобним приміщенням за адресою: м.Житомир, вул.Бориса Тена, буд.№104, площею 15,7 кв.м.(а.с.131-133).
Згідно з положеннями Державних будівельних норм України "Будинки і споруди" ЖИТЛОВІ Будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005(в редакції діючої на момент прийняття оскаржуваного рішення), підсобні приміщення багатоквартирного житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, комори, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти тощо).
Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що спірне приміщення за своїм призначенням відноситься до підсобних приміщень багатоквартирного житлового будинку за адресою: м.Житомир, вулиця Тена Бориса, будинок 104.
Тобто, за своїм функціональним призначенням спірне приміщення належить до числа допоміжних приміщень житлового будинку, передбачене для експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців, що виключає можливість його віднесення до числа нежитлових.
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази, що це приміщення було запроектовано як самостійний об'єкт нерухомого майна.
Згідно з ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, враховуючи, що співвласники будинку №104 за адресою: м.Житомир, вулиця Тена Бориса є співвласниками всіх допоміжних приміщень в даному будинку, яким зокрема є підсобне приміщення № ХХХХХІ по вул. Б.Тена,104 (загальна площа 15,70 кв.м., рік забудови 1987 р., поверх -1), право приватної власності на яке зареєстровано за Житлово-будівельним кооперативом "Космос" правонаступником якого є Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космос-1971", що унеможливлює використання такого позивачем, і такі обставини мають триваючий характер, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна вимога Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Бориса Тена 104" про визнання недійсним рішення Житлово - будівельного кооперативу "Космос", викладеного в протоколі № 3 від 31.10.2014 в частині прийняття на баланс підсобного приміщення №ХХХХХІ по вул. Бориса Тена, 104 (загальна площа 15,70 м. кв., рік забудови 1987, поверх -1), на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності за Житлово - будівельним кооперативом "Космос" на приміщення №ХХХХХІ, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Бориса Тена, 104 є правомірною та підлягає до задоволення.
Щодо поданої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності, в якій заявник просить суд відповідно до ст. 267 ЦК України застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСББ "Бориса Тена 104", колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Частиною 1 ст. 261 цього ж Кодексу передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Згідно з ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Разом з цим, у ст. 268 ЦК України наведено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється.
Проте, за змістом зазначеної норми, такий перелік не є вичерпним.
Так, ч. 2 ст. 268 ЦК України передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.
Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.08.2021 року у справі №910/20607/17.
Таким чином, враховуючи те, що відповідач до цього часу використовує спірне приміщенні без згоди власника, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до вказаних вимог позовна давність не поширюється. А отже, слід відмовити в задоволенні заяви відповідача від 09.07.2021, вих. № 166 про застосування строку позовної давності.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Приписами ч. 1 ст. 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Частиною третьою вказаної статті встановлено, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. п. 6, 9 ст. 1 Закону).
Згідно ст. 19 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно п. 28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017 р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018 р. у справі № 904/8308/17 та від 01.08.2019 р. у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018 р. у справі №910/23210/17.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04).
При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.
Також судом враховано позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 03.10.2019 р. у справі №922/445/19 та від 18.12.2019 р. у справі №910/13731/18, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.12.2019 р. у справі № 922/902/19, від 12.12.2019 р. у справі №922/1897/18 та від 20.12.2019 р. у справі №903/125/19.
Як вказує Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 р. у справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України.
Зокрема відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 р. у справі №905/1795/18.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, відшкодування судових витрат здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 01.07.2020 р. у справі №920/1018/19 та ухвалах Верховного Суду від 29.10.2020 р. у справі №915/1734/18, від 22.10.2020 р. у справі №916/728/16.
З звукозапису судового засідання у суді першої інстанції, яке відбулось 04.08.2021 року колегією суддів встановлено, що адвокат позивача Павліченко М.С. просив суд першої інстанції задовольнити витрати на правову допомогу у розмірі 7730,00 грн.
У доданому до позовної заяви попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв'язку із розглядом справи в суді позивач зазначає про наступні витрати, а саме: витрати по сплаті судового збору - 2270,00 грн.; витрати на підготовку позову - 2500,00 грн.; витрати на відправку поштової кореспонденції - 70,00 грн.; орієнтовні витрати на правову допомогу під час судового розгляду судом першої інстанції - 10000,00 грн. (а. с.15).
Павліченко М.С. є адвокатом і представником позивача, що підтверджується долученими до матеріалів справи ордером серії АМ № 1009264 від 23.03.2021, виданий позивачем (а. с.16) та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю № 322 від 18.04.2002, видане Павліченку М.С. (а. с.185).
Водночас, колегією суддів встановлено, що ні Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Бориса Тена 104" ні його представником - адвокатом Павліченком М.С. у встановлений частиною восьмою статті 129 ГПК України строк (до закінчення судових дебатів у справі) відповідні докази до суду першої інстанції не подано.
Таким чином з урахуванням наведеного усна заява представника Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Бориса Тена 104" адвоката Павліченка М.С. заявлена останнім у судовому засіданні суду першої інстанції 04.08.2021 року про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7730,00 грн. у справі №906/324/21 підлягає залишенню без розгляду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає про передчасність висновків суду першої інстанції щодо задоволення заяви представника позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 7730,00 грн., що є підставою для скасування рішення Господарського суду Житомирської області від 04.08.21р. у справі № 906/324/21 в даній частині.
Поряд з цим, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні стягнення 70,00 грн. понесених поштових витрат, оскільки позивачем не надано суду належних доказів, які підтверджують здійснення позивачем відповідних витрат на вказану суму грошових коштів.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд також вважає за необхідне послатися на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04) від 10.02.2010 р. у якому зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи
Згідно із п. 1 ст. 76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частинами 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є зокрема порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космос-1971" на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.08.21р. у справі №906/324/21 слід задовольнити частково. Рішення Господарського суду Житомирської області від 04.08.21р. у справі №906/324/21 скасувати в частині стягнення 7730,00 грн. витрат на професійну правову допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення: «Заяву представника Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Бориса Тена 104" адвоката Павліченка М.С. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7730,00 грн. у справі №906/324/21 - залишити без розгляду.». В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 04.08.21р. у справі №906/324/21 залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги в частині суті спору, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Космос-1971" на рішення Господарського суду Житомирської області від 04.08.21р. у справі №906/324/21 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 04.08.21р. у справі №906/324/21 скасувати в частині стягнення 7730,00 грн. витрат на професійну правову допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення:
«Заяву представника Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Бориса Тена 104" адвоката Павліченка М.С. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7730,00 грн. у справі №906/324/21 - залишити без розгляду.»
В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 04.08.21р. у справі №906/324/21 залишити без змін.
3. Справу №906/324/21 повернути Господарському суду Житомирської області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "07" жовтня 2021 р.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Петухов М.Г.
Суддя Мельник О.В.