ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
31.05.2010м.Київ№ 11/202
За позовомДочірнього підприємства «ІМЕКС Вітней»
до
за участю 1) Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва
2) Головного управління Державного казначейства України у м. Києві
Прокуратури Солом'янського району м. Києва
простягнення бюджетної заборгованості, процентів та штрафних санкцій
Суддя Смирнова Ю.М.
Секретар с.з. Пунейко Л.М.
Представники:
від позивачаКурінна О.М., Юзвенко В.Г.-представники
від відповідачів
від прокуратури1) Мокрицька К.В., Чичирко Р.М. -представники
2) Субота О.В. -представник
Демиденко Н.П. -старший помічник прокурора
31.05.2010 у судовому засіданні відповідно до п. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Дочірнє підприємство “ІМЕКС Вітней” звернулось до господарського суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва, Відділення державного казначейства Солом'янському районі м. Києва про стягнення 605 611 грн. бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.
30.09.2008 представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить зобов'язати Державну податкову інспекцію в Солом'янському районі м. Києва подати до Державного казначейства України висновок про відшкодування податку на додану вартість Дочірньому підприємству “ІМЕКС Вітней” в сумі 605611 грн.
14.05.2010 позивачем змінені позовні вимоги. Відповідно до поданої у судовому засіданні заяви про уточнення позовних вимог за №1405/08-10 позивач просить стягнути бюджетну заборгованість з ПДВ шляхом списання коштів з розрахункового рахунку відділення Державного казначейства України у Солом'янському районі м. Києва на користь позивача у сумі 605611 грн.; стягнути проценти, нараховані на бюджетну заборгованість з ПДВ, в розмірі 45425,80 грн. шляхом списання коштів з розрахункового відділення Державного казначейства України у Солом'янському районі м. Києва на користь позивача; стягнути нараховані штрафні санкції шляхом списання коштів з розрахункового рахунку відділення Державного казначейства України у Солом'янському районі м. Києва на користь позивача у сумі 121122,17грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачами не відшкодовано позивачу бюджетну заборгованість з ПДВ липень 2001 року. Підставою для відмови позивачеві у відшкодуванні слугувало рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Києва від 31.10.2001 №2505/10/23-2-30220999-8194, яким позивачу донараховані податкові зобов'язання по ПДВ та застосовані штрафні санкції. В подальшому це рішення було визнано недійсним в судовому порядку, і на момент розгляду справи жодної перешкоди для відшкодування бюджетної заборгованості не існує, проте відповідачі не вчинили дій з перерахування належного позивачеві бюджетного відшкодування. З урахуванням цих обставин, позивач вважає, що бюджетна заборгованість підлягає відшкодуванню позивачу разом з пенею, а також на користь позивача мають бути стягнуті штрафні санкції, донараховані вищевказаним рішенням Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Києва від 31.10.2001 №2505/10/23-2-30220999-8194.
Відповідач-1 -Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва проти позову заперечує, посилаючись на те, що розмір бюджетної заборгованості, заявленої позивачем до стягнення, не підтверджений даними облікової картки позивача як платника ПДВ; у нині діючій редакції Закону України «Про податок на додану вартість»відсутні положення, якими б установлювалося право платника ПДВ на нарахування та отримання процентів у разі несвоєчасного відшкодування ПДВ; штрафні санкції, нараховані за результатами перевірки платнику податку не є бюджетним відшкодуванням, а тому на них не розповсюджуються вимоги щодо стягнення коштів з бюджету на рахунок платника.
Відповідач-2 -Головне управління державного казначейства України у м. Києві проти позову також заперечує. Зазначає, що прав та охоронюваних законом інтересів позивача не порушував. В силу покладених законодавством повноважень та функцій здійснює виключно обслуговування державного бюджету, а не є його уособленням.
Прокурор позицію відповідачів підтримав.
Дослідивши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд
17.08.2001 позивачем до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Києва (правонаступником якої згідно наказу Державної податкової адміністрації у м. Києві від 06.12.2001 №583 є відповідач - Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва) подано податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2001 року.
Згідно рядка 23 цієї декларації сума бюджетного відшкодування, яка може бути відшкодована платнику протягом 30 календарних днів з дати подання декларації (рядок 6 розрахунку експортного відшкодування /додаток 1/), становить 657423 грн.; порядок здійснення відшкодування -100% перерахування на рахунок в установі банку (рядок 23.2 декларації).
Відповідно до рядка 6 розрахунку експортного відшкодування (додаток №1 до податкової декларації з податку на додану вартість), поданого позивачем до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Києва 17.08.2001, сума експортного відшкодування, яка може бути відшкодована платнику через 30 календарних днів з дати подання цього розрахунку, становить 657423 грн.
29.10.2001 Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Києва проведено тематичну документальну перевірку обґрунтованості відшкодування позивачу з бюджету сум ПДВ за липень 2001 року, про що складений акт №143-04-23-20-8.
Актом перевірки підтверджено р. 21 податкової декларації з ПДВ за липень 2001 року в сумі 782294 грн., в т. ч. р. 23- 654351 грн., р.25 -127943 грн., а також встановлено збільшення від'ємного значення об'єкта оподаткування з ПДВ в сумі 605611 грн.
На підставі вказаного акта Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Києва прийнято рішення від 31.10.2001 №2505/10/23-2-30220999-8194, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування на 605611 грн. та застосовані штрафні санкції з ПДВ в розмірі 121122 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2004 у справі №29/145, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2004, рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Києва від 31.10.2001 №2505/10/23-2-30220999-8194 визнано недійсним.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.10.2004 касаційна скарга Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2004 у справі №29/145 повернута скаржнику без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду України від 09.12.2004 у порушенні провадження з перегляду у касаційному порядку ухвали Вищого господарського суду України від 21.10.2004 у справі №29/145 відмовлено.
Пунктом 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 (зі змінами та доповненнями, в редакції Закону, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було встановлено наступний порядок визначення сум податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, та строки розрахунків з бюджетом.
Зокрема, п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 названого Закону передбачалося, що у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.
Відшкодування здійснюється шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунку на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговує, або шляхом видачі казначейського чека, який приймається до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами. Правила випуску, обігу та погашення казначейських чеків встановлюються законодавством.
Суми, що не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 відсотків від облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до суду з позовом про стягнення коштів бюджету та притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні надмірно сплачених податків.
Як випливає з акта перевірки від 29.10.2001 №143-04-23-20-8 та судових рішень у справі №29/145, у спірному податковому періоді позивачем здійснювалась діяльність з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України.
Особливості оподаткування такого роду операцій регламентувалися ст. 8 Закону України «Про податок на додану вартість».
Пунктом 8.1 зазначеної статті передбачалося, що платник податку, який здійснює операції з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України (експорт) і подає розрахунок експортного відшкодування за наслідками податкового місяця, має право на отримання такого відшкодування протягом 30 календарних днів з дня подання такого розрахунку.
Зазначений розрахунок передбачалося подавати разом із такими документами:
а) митною декларацією, яка підтверджувала факт вивезення (експортування) товарів за межі митної території України відповідно до митного законодавства, або актом (іншим документом), який засвідчував передання права власності на роботи (послуги), призначені для їх споживання за межами митної території України;
б) копіями платіжних доручень, завірених банком, про перерахування платником податку коштів на користь іншого платника податків, в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), з урахуванням податків, нарахованих на ціну такого придбання, а при вивезенні (експортуванні) товарів, попередньо ввезених (імпортованих) таким платником податку, - ввізною митною декларацією, що підтверджує факт митного оформлення товарів для їх вільного використання на митній території України.
Відповідно до п. 8.2 ст. 8 Закону для визначення суми експортного відшкодування згідно з пунктом 8.4 цієї статті до складу податкового кредиту включалися суми податку, фактично сплачені платником податку - експортером коштами у складі ціни товарів (робіт, послуг), придбаних у інших платників податку - постачальників таких товарів (робіт, послуг), вартість яких відносилась до валових витрат виробництва (обігу) або підлягала амортизації, починаючи з першого числа звітного місяця та закінчуючи днем подання розрахунку експортного відшкодування, включаючи такий день, а при ввезенні (імпортуванні) таких товарів (робіт, послуг) - суми податку, сплачені у такий самий період до бюджету у зв'язку з таким ввезенням (імпортуванням) або визначені у податковому векселі, виданому протягом такого місяця згідно з пунктом 11.5 статті 11 цього Закону, але не погашеному до дня подання такого розрахунку.
Згідно з пунктом 8.6 статті 8 Закону експортне відшкодування надавалося протягом 30 календарних днів, наступних за днем подання розрахунку експортного відшкодування.
Правильність оподаткування експортних операцій позивача ПДВ була предметом перевірки, оформленої актом від 29.10.2001 №143-04-23-20-8.
Неправомірність висновків акта перевірки щодо донарахування податкових зобов'язань та стягнення штрафних санкцій, і як наслідок, визнання прийнятого Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Києва на підставі цього акта рішення від 31.10.2001 №2505/10/23-2-30220999-8194, покладена позивачем в основу позову і є єдиним аргументом, яким позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
Як вже зазначалося, у розрахунку експертного відшкодування розмір суми експортного відшкодування, що може бути відшкодованою через 30 календарних днів з дати подання цього розрахунку, за липень 2001 року становить 657423 грн.
За правилами ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Сам позивач вказує та підтверджується відповідачами, що із заявленої до відшкодування суми ПДВ за липень 2001 року, позивачу фактично відшкодовано 724034 грн., тобто розмір відшкодованого податку перевищує розмір ПДВ, заявлений позивачем до відшкодування у розрахунку експортного відшкодування за липень 2001 року.
Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 цієї статті якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів (ч. 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суду не надано доказів того, що до фактично здійсненого позивачу відшкодування не увійшла сума, заявлена позивачем до стягнення у межах даної справи. Наявність заборгованості бюджету перед позивачем за спірний податковий період даними облікової картки позивача як платника ПДВ не підтверджена. Чіткого і обґрунтованого розрахунку суми заборгованості до матеріалів справи позивачем не надано. Акти звірки, надані позивачем до справи, містять лише загальні дані про розмір переплати позивача з ПДВ на певну календарну дату. Більш того, ці акти підписані з боку позивача із зауваженнями.
Сам факт надмірної сплати ПДВ у спірний період позивач документально не підтвердив, в той час як законодавче визначення бюджетного відшкодування як суми, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету в зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом, безпосередньо пов'язане із сплаченими платником сумами податку. Таке відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.
Питання сплати позивачем ПДВ за господарськими операціями в липні 2001 року в ході розгляду справи №29/145 господарськими судами не досліджувалося. Предметом дослідження в цій справі були лише обставини щодо правомірності застосування позивачем нульової ставки ПДВ при здійсненні операцій з експорту товарів.
Враховуючи викладене, а також те, що жодного клопотання про витребування доказів позивачем не заявлялося, суд вважає вимоги позивача про стягнення на його користь 605611 грн. бюджетної заборгованості недоведеними.
Суд також відзначає, що способом захисту порушеного права у випадку невідшкодування платнику податку бюджетної заборгованості з податку на додану вартість є стягнення бюджетної заборгованості з цього податку.
Натомість, позивачем відповідно до остаточної редакції позовних вимог заявлено вимогу про стягнення бюджетного відшкодування шляхом списання коштів з розрахункового рахунку відділення державного казначейства України у Солом'янському районі м. Києва.
Пунктом 4.1 Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України, Державного казначейства України від 21.05.2001 № 200/86 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.06.2001 за № 489/5680, зокрема, зазначено, відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів або за рішенням суду.
Пунктом 4 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2008 № 609, зокрема, зазначено, що юридичні та фізичні особи, на користь яких прийняті судові рішення про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджету, подають ці рішення органам Державного казначейства, що здійснюють безспірне списання, у разі повернення за рішенням суду, зокрема, відшкодування за рішенням суду з державного бюджету податку на додану вартість та/або відсотків за бюджетну заборгованість за несвоєчасно відшкодовані суми податку.
Згідно пункту 5 Порядку взаємодії між органами державної податкової служби України та Державного казначейства України в процесі відшкодування податку на додану вартість за висновками органів державної податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України від 03.08.2004 № 451/501/132 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.08.2004 за № 971/9570, (далі - Порядок) зазначено, що Державна податкова адміністрація України надає Державному казначейству України реєстр суб'єктів підприємницької діяльності з визначенням розміру відшкодування податку на додану вартість з бюджету.
Пунктом 6 Порядку, одночасно з повідомленням Державного казначейства України, Державна податкова адміністрація України повідомляє державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях та м. Києві та Севастополі про обсяги можливих сум відшкодування та про перелік суб'єктів підприємницької діяльності з визначенням розміру відшкодувань податку на додану вартість, за якими регіональні податкові органи протягом дня подають до регіональних органів державного казначейства висновки на проведення відшкодування податку на додану вартість.
Пунктом 7 Порядку Державне казначейство України у відповідності до чинного законодавства здійснює відшкодування податку на додану вартість підприємствам згідно з отриманими реєстром та висновками, про що протягом двох днів з моменту отримання реєстру інформує Державну податкову адміністрацію України про здійснені відшкодування податку.
Внаслідок проведеної реорганізації відділення Державного казначейства у районах м. Києва з 31.10.06 припинені як юридичні особи та приєднані до Головного управління Державного казначейства України у м. Києві як відокремлені структурні підрозділи, а саме як Управління Державного казначейства у відповідних районах Головного управління Державного казначейства України у м. Києві.
Таким чином, Відділення Державного казначейства України у Солом'янському районі припинено як юридичну особу. Правонаступником Відділення Державного казначейства у Солом'янському районі м. Києва є Головне управління Державного казначейства України у м. Києві, у зв'язку з чим ще 05.09.2008 у даній справі судом винесена ухвала про заміну відповідача Відділення Державного казначейства у Солом'янському районі м. Києва правонаступником - Головним управлінням Державного казначейства України у м. Києві.
Пунктом 12 Положення про Головне управління Державного казначейства України у м. Києві, затвердженого головою Державного казначейства України 14.04.2009 зазначено, що Головне управління утримується за рахунок коштів державного бюджету в межах, передбачених на утримання Державного казначейства України.
У ч. 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України, зокрема, зазначено, що відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.
Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.
Жодним законом чи нормативно-правовим актом не передбачено повернення надмірно сплаченого податку та зборів за рахунок коштів кошторису на утримання Головного управління.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення бюджетної заборгованості (в тому числі і нарахованих процентів) шляхом списання коштів з розрахункового рахунку відділення казначейства не відповідає встановленому законом способу захисту права на отримання платником податку бюджетного відшкодування.
Стосовно вимог позивача про стягнення процентів суд відзначає і те, що відмова судом в позові стосовно стягнення бюджетної заборгованості з мотивів недоведеності самого факту її існування виключає можливість стягнення з бюджету нарахованих на таку заборгованість процентів. До того ж, ст. 8 Закону України «Про податок на додану вартість»у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції, якою встановлювалися особливості оподаткування операцій по вивезенню товарів (робіт, послуг) за митну територію України, взагалі не передбачає нарахування на суму експортного відшкодування процентів і не містить відсильної норми до ст. 7 Закону. Так само п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону не передбачає можливості нарахування процентів на суму експортного відшкодування.
Також є необґрунтованими вимоги позивача про стягнення нарахованих штрафних санкцій в розмірі 121122,17 грн. шляхом списання коштів з розрахункового рахунку відділення казначейства, оскільки позивач помилково ототожнює суми нарахованих за результатами документальної перевірки штрафних санкцій з ПДВ і механізм їх повернення платнику, відображення та списання в обліковій картці з відшкодуванням вказаного податку в порядку, передбаченому ст. 7, 8 Закону України «Про податок на додану вартість».
З урахуванням викладених обставин позов задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в позові судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 71, 72, 94, 160-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.
Суддя Ю.М. Смирнова
Дата підписання постанови:10.06.2010