Єдиний унікальний номер справи: 663/3722/20 Головуючий в І інстанції: Шульга К.М.
Номер провадження: 22-ц/819/1669/21 Доповідач: Майданік В.В.
05 жовтня 2021 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Майданіка В.В.,
суддів: Кузнєцової О.А.,
Орловської Н.В.
секретар Дундич А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 24 червня 2021 року, у складі судді Шульги К.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання та визнання права власності на житловий будинок,
02 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила:
--- встановити факт, що в період з 1970 року по 1999 рік вона проживала разом з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу;
--- встановити факт, що придбаний спільно з ОСОБА_3 житловий будинок по АДРЕСА_1 , є їх спільним майном, оскільки придбаний за спільні кошти під час спільного проживання та в інтересах сім'ї;
--- визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтований наступним.
У 1962 році вона уклала шлюб зі своїм чоловіком ОСОБА_3 . В 1970 році шлюб було розірвано, але вони продовжували проживати разом, однією сім'єю, вели спільне господарство. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_2 .
До 1971 року вони з чоловіком проживали в с. Птахівка Скадовського району у житловому будинку, який належав їй на праві власності. ОСОБА_3 працював в "Сільгосптехніка" в м. Скадовську, тому було вирішено придбати будинок у місті.
Вони знайшли недорогий будинок, в якому продавалась 1/2 частина, але грошей все одно не вистачало, а тому вони вирішили продати належний їй будинок в с. Птахівка, щоб за виручені кошти купити вказаний будинок.
23.02.1971 року вони з чоловіком придбали 1/2 житлового будинку по АДРЕСА_1 , будинок оформили на чоловіка. Покупців на належний їй будинок спочатку не було, тому було вирішено позичити гроші у її (тобто позивачки) сестри ОСОБА_4 . Сестра позичила їм 300 рублів, які вони доклали до тих спільних коштів, які в них були на купівлю будинку.
Лише 25.09.1971 року вона продала за 500 рублів належний їй будинок у с. Птахівка та відразу віддала борг сестрі, а на залишок тих грошей були куплені меблі у придбаний будинок.
Оскільки вони з чоловіком і дітьми проживали разом, у 1999 році вирішили знову укласти шлюб.
За час після купівлі будинку він значно збільшився у своїй вартості, адже вони з чоловіком купували лише 1/2 його частину та один сарай, а потім спільно будували прибудови, літню кухню, сарай, гараж, терасу і т.д.
З моменту купівлі будинку і по цей час вона зареєстрована і проживає в ньому.
ІНФОРМАЦІЯ_2 її чоловік ОСОБА_3 помер. Їх молодший син ОСОБА_2 , відповідач, обманним шляхом змусив її підписати заяву та відмовитися від спадщини на його користь після смерті чоловіка. Але через деякий час після цього син почав виганяти її з будинку, вказуючи, що він буде одноосібним господарем будинку. Тобто він не визнає її співвласником будинку.
На вказаний позов адвокатом Охлопковим Олександром Івановичем, діючим від імені відповідача, подано відзив, у якому ставиться питання про відмову у позові.
Зазначив, що вимога про встановлення факту спільного проживання не має жодного значення щодо предмета спору, оскільки до положень діючих на той час КпШС та ЦК УРСР у осіб, які співмешкають, право спільної власності на майно не виникало.
Також вказав, що до спірних правовідносин, які виникли у 1971 році, немає правових підстав для застосування Закону України "Про власність" від 07.02.1991 року. Частина 1 статті 17 вказаного Закону застосовується у випадку установлення факту створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету, після набрання цим законом чинності, а саме з 15.04.1991 року.
Також зазначив, що належними доказами не доведені доводи позивачки щодо належності їй половини спірного житлового будинку з підстав, вказаних нею (купівля його за спільні кошти та за 300 рублів, одержаних у борг від сестри позивачки).
Крім того, вказав, що в порушення норм процесуального закону позивачка не повідомила суд про те, що вона вже зверталася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/2 частку спірного житлового будинку. І під час розгляду тієї справи вона не зазначала про те, що вона приймала участь у придбанні цього будинку, вона обґрунтовувала свої вимоги тільки тим, що має право на спадщину як дружина померлого, а відмову від спадщини вона зробила під впливом помилки та обману. Рішенням Скадовського районного суду від 21.10.2020 року у справі №663/3120/19 їй у задоволенні позову було відмовлено.
Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 24 червня 2021 року позов було задоволено частково. Суд вирішив:
--- встановити факт, що в період з 1970 року по 1999 рік ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу;
--- встановити факт, що житловий будинок по АДРЕСА_1 , є спільним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , придбаний за спільні кошти під час спільного проживання та в інтересах сім'ї.
--- в решті вимог відмовити.
Задовольняючи частково позовні вимоги, встановлюючи факт проживання позивачки та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 1970 року по 1999 рік та встановлюючи факт належності житлового будинку по АДРЕСА_1 до спільного майна ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , як придбаного за спільні кошти під час спільного проживання та в інтересах сім'ї, суд першої інстанції виходив з положень ч.1 ст.17 Закону України "Про власність", ч.2 ст.112 ЦК УРСР та пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 №29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності".
Задовольняючи частково позовні вимоги та відмовляючи в задоволенні вимоги про визнання права власності позивачки на 1/2 частину спірного житлового будинку, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для цього, виходив з того, що Скадовською державною нотаріальною конторою було зареєстровано спадкову справу після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину на кошти у ВАТ "Державний Ощадний Банк України". Також суд виходив з того, що рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 21.10.2020 року у справі №663/3120/19 було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 , про визнання недійсним правочину (позивачка просила визнати недійсною її заяву про відмову від спадщини від 18.03.2005 року та визнати право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 ). Також суд виходив з встановлених зазначеним рішенням суду обставин, а саме, що 18.03.2005 року ОСОБА_1 відмовилася від належної їй частини спадкового майна після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь сина спадкодавця ОСОБА_2 , що ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя після смерті ОСОБА_3 , оскільки відсутні документи, що підтверджують право власності подружжя на це майно та документи, що посвідчують шлюбні відносини зі спадкодавцем у відповідний період. Крім того, дружина спадкодавця ОСОБА_1 та син спадкодавця ОСОБА_5 відмовилися від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 , який є єдиним спадкоємцем.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги про визнання за нею права власності на 1/2 частину спільного майна та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог та визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 . При цьому послалася на неповне з'ясування обставин справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Зокрема, зазначила, що суд не звернув увагу на те, що відмова її від спадкування частки померлого чоловіка немає ніякого значення для вирішення питання про визнання права власності на частку у спільному майні.
Також вказала, що поза увагою суду залишилось і те, що, встановивши факт спільного проживання її разом з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу та факт придбання ними спірного житлового будинку за спільні кошти під час спільного проживання, безпідставно було відмовлено у визнанні за нею права власності на 1/2 частину будинку.
Також зазначила, що суд при ухваленні рішення не врахував висновки Верховного Суду у подібних справах, зокрема Верховний Суд України у постанові від 25.12.2013 року у справі №6-135 цс13 вказав, що майно, набуте під час спільного проживання до 01.04.2004 року, є об'єктом спільної сумісної власності, якщо придбане внаслідок спільної праці в інтересах сім'ї.
Отже, рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину спірного будинку та не оскаржується в решті.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Фактичні обставини, встановлені судом
З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.
Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу (повторне) 23.01.1970 року було розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , про що складено відповідний актовий запис №18; прізвища після реєстрації розірвання шлюбу ОСОБА_6 та ОСОБА_6 (а.с.34).
Згідно нотаріально посвідченому договору купівлі-продажу від 23.02.1971 року ОСОБА_3 купив за 600,00 рублів 1/2 частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель в АДРЕСА_2 . Будинок в цілому має 4 кімнати жилою площею 31,36 кв.м та розташований на земельній ділянці площею 925 кв.м. В постійне користування покупця згідно поверхового та генерального планів переходять: з жилого будинку 1-1 (коридор), 1-2 (кухня), 1-3 та 1-4 (жилі кімнати), а також сарай під літ."Б" (а.с.4-5).
На вказаному нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу від 23.02.1971 року наявна відмітка керівника БТІ ОСОБА_7 про те, що номер будинку АДРЕСА_3 змінено на АДРЕСА_4 на підставі рішення виконкому Скадовської міської ради № 177/22 від 19.11.1976 року.
Також на зазначеному нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу від 23.02.1971 року наявна відмітка приватного нотаріуса Скадовського районного нотаріального округу про те, що на підставі ст.1243 ЦК України та у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , накладається заборона відчуження зазначеного у заповіті подружжя майна, житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями та спорудами 1/2 частка за адресою АДРЕСА_1 , яке належить гр.. ОСОБА_1 . Зареєстровано в реєстрі за № 311.
Відповідно до довідки КП "Херсонське БТІ" Херсонської обласної ради від 10.11.2020 року №085947 станом на 31.12.2012 року житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою АДРЕСА_4 належить на праві приватної спільної часткової власності: 1/2 частина - ОСОБА_3 згідно нотаріально посвідченому договору купівлі-продажу від 23.02.1971р; 1/16 частина - ОСОБА_8 згідно свідоцтву про право на спадщину за законом від 31.07.2009р, Р № 1-1267; 1/4 частина - ОСОБА_8 згідно свідоцтву про право на спадщину за законом від 31.07.2009р, Р № 1-1265 (а.с.6).
Згідно копії технічного паспорту власниками вказаного житлового будинку значаться: 1/2 частина - ОСОБА_9 ; 1/4 та 1/16 частина - ОСОБА_8 ; 3/16 частини - ОСОБА_10 (а.с.7-10).
Відповідно довідки Олександрівської сільської ради Скадовського району Херсонської області від 24.11.2020 року №02-21-126/к та Договору купівлі-продажу від 25.09.1971 року, посвідченого виконавчим комітетом місцевої Ради депутатів трудящих, ОСОБА_1 продала ОСОБА_11 за 500,00 рублів належний їй житловий будинок в с. Птахівка Скадовського району Херсонської області (а.с.11-12).
Згідно довідки Олександрівської сільської ради Скадовського району Херсонської області від 20.11.2020 року №02-21-126/к у період 1971-1973 в с. Птахівка були зареєстровані:
--- ОСОБА_9 , 1932 р.н., голова господарства,
--- ОСОБА_1 , 1938 р.н., дружина,
--- ОСОБА_5 , 1960 р.н., син.
Особовий рахунок було закрито у зв'язку з вибуттям до м. Скадовськ (а.с.13).
З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що вона постійно працювала з 1959 року, з 23.06.1971 року по 04.08.1975 року вона працювала на Скадовському хлібокомбінаті (а.с.16а).
Відповідно до копії свідоцтва про народження батьками ОСОБА_2 (відповідача у цій справі), який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Скадовськ, є ОСОБА_9 та ОСОБА_1 (а.с.15).
Згідно копії свідоцтва про одруження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 одружились 02.03.1999 року, про що Скадовським райвідділом реєстрації актів громадянського стану Херсонської області складено відповідний актовий запис №20 (а.с.16).
За копією свідоцтва про смерть ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Скадовськ Херсонської області (а.с.14).
Відповідно до витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі та Свідоцтва про право на спадщину за законом від 30.01.2008, Скадовською державною нотаріальною конторою було зареєстровано спадкову справу після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та видано його сину ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину на 1/1 частку майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадкове майно, на яке в указаній частці видано це свідоцтво, складається з грошових вкладів у ВАТ "Державний Ощадний Банк України" (а.с.27, 28).
Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 21.10.2020 у справі №663/3120/19, яке набрало законної сили 24.11.2020 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 , про визнання недійсним правочину та визнання права власності на 1/2 частину будинку (а.с.29-30; 38-39).
Вказане рішення оприлюднено в ЄДРСР.
У вказаній справі позивачка просила визнати недійсною заяву про відмову від спадщини від 18.03.2005 року та визнати право власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала, зокрема, тим, що 27.05.2004 року вона з чоловіком ОСОБА_3 склали заповіт подружжя, згідно якого будинок заповіли ОСОБА_5 . В подальшому вона звернулася до нотаріуса, щоб скласти новий заповіт, проте отримала відмову, оскільки існувала заборона на нерухоме майно, зазначене у заповіті. Після зняття заборони через суд нотаріус знову відмовив у здійсненні нотаріальної дії, оскільки позивачка та ОСОБА_5 відмовилися від спадщини, що не відповідає дійсності, а саме намірам заяви, яку вони підписали у нотаріуса після смерті ОСОБА_3 . Будинок мав залишитися спочатку позивачці, а потім ОСОБА_5 , як вказано у заповіті. ОСОБА_2 залишався банківський вклад і транспортний засіб, оскільки житлом ін. був забезпечений раніше. Стверджувала, що заяву про відмову від спадщини написано під впливом помилки.
Третя особа ОСОБА_5 пояснював, що між ними та ОСОБА_2 була усна домовленість про відмову на користь брата від транспортного засобу та банківського вкладу. Зі слів нотаріуса ця відмова не розповсюджувалась на інше майно, тому вони і підписали ці заяви. Але, враховуючи, що ОСОБА_5 погрожує виселенням матері ОСОБА_1 , просив визнати відмову від спадщини недійсною.
Судом було встановлено, що ОСОБА_1 та син спадкодавця ОСОБА_5 відмовилася від належних їм частин спадкового майна після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь сина спадкодавця ОСОБА_2 . Також судом було встановлено, що ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя після смерті ОСОБА_3 , оскільки відсутні документи, що підтверджують право власності подружжя на це майно та документи, що посвідчують шлюбні відносини зі спадкодавцем у відповідний період.
Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_5 , син позивачки та відповідно брат відповідача, повідомив, що він народився в с. Нова Маячка, де сім'я ОСОБА_6 спочатку проживала. Потім, взимку 1970 року, батьки розійшлися, і він з другого півріччя 3-го класу навчався в с. Птахівка Скадовського району. Це було у 1970 році. Влітку він був у піонерському таборі, куди його провідати приїхали разом мати і батько. Потім, коли він повернувся з табору, їм повідомили, що батько захворів, і вони поїхали його провідати. Він був ініціатором примирення батьків. Батьки знову почали жити разом в липні-серпні 1971 року. Батько переїхав до них в с. Птахівка, влаштувався на роботу у радгосп. Але потім батько вирішив, що треба переїхати до м. Скадовська, щоб він міг продовжити навчання у музичній школі, до якої він вступив у с. Нова Маячка та якої не було в с. Птахівка. Батько якийсь час проживав у родичів, працював у сільгосптехніці, підшукував будинок, а до них приїздив на вихідні. У 1971 році після 4-го класу вони переїхали до м. Скадовськ. Потім народився менший брат, мати працювала на хлібокомбінаті. Батьки проживали без реєстрації шлюбу до 1999 року. Грошима розпоряджалась мати, батько віддавав їй зарплату.
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_4 повідомила, що є двоюрідною сестрою позивачки, тому їй відомо, що ОСОБА_1 розійшлася з чоловіком, який залишився жити в с. Маячка, а позивачка повернулася до с. Птахівка, купила там собі будинок, де жила зі старшим сином ОСОБА_5 . Потім чоловік повернувся до позивачки і вони вирішили переїхати до м. Скадовськ, щоб син продовжив навчання у музичній школі. Коли знайшли будинок, сестра прийшла до неї позичити грошей, бо не вистачало для купівлі будинок. Також сестра (тобто позивачка) пояснила, що віддасть борг відразу після продажу свого будинку в с. Птахівка. Так і сталося. ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_3 , вона була присутня на їхніх сімейних святах.
Нормативне обґрунтування
Відповідно до ст.ст.22, 28 та 29 КпШС України 1969 року майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них. Якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні тощо.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності”. Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.
Так, згідно із ч.1 ст.17 Закону України "Про власність", який набрав чинності з 01.04.1991 року, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Відповідно до ч.1 ст.112 ЦК Української РСР 1963 року в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (на час купівлі спірного житлового будинку, 23.02.1971 року), майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам.
Частиною другою вказаної норми закону в зазначеній редакції визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.
За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону “Про власність”, статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України “Про власність", тощо).
Позиція суду апеляційної інстанції
У цій справі спірні правовідносини виникли 23.02.1971 року, в день купівлі ОСОБА_3 спірного житлового будинку за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу. На той час покупець у шлюбі з позивачкою не перебував, оскільки шлюб між ним було розірвано більше 1 року назад, а саме 23.01.1970 року. Вдруге ОСОБА_9 та ОСОБА_1 уклали шлюб 02.03.1999 року.
Стосовно позовної вимоги про встановлення факту проживання позивачки з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 1970 року по 1999 рік
Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Відповідно до п.1 розділу VII "Прикінцеві Положення" СК України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
Положення КпШС України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім'єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.
Зазначене положення передбачене ст.74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Тому встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.
Такою є й правова позиція Верховного Суду у постанові від 17.06.2021 року у справі справа № 489/5982/17.
Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув і прийшов до помилкового висновку про задоволення цієї позовної вимоги.
Відповідно до ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Тому є підстави для виходу за межі доводів апеляційної скарги.
Таким чином, вказана позовна вимога задоволенню не підлягає.
Щодо позовної вимоги про встановлення факту того, що придбаний спільно з ОСОБА_3 житловий будинок по АДРЕСА_1 , є їх (позивачки та ОСОБА_3 ) спільним майном
У цій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядається, як таке, що не оскаржується.
Стосовно позовної вимоги про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину спірного майна
З мотивами відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї вимоги погодитися не можна, оскільки вони не ґрунтуються на законі та суперечать встановленим обставинам справи.
Так, як правильно зазначено у скарзі, відмова позивачки від спадкування частки померлого чоловіка немає жодного значення для вирішення питання про визнання права власності на частку у спільному майні.
Нормами ст.22, 28, 29 КпШС України передбачено режим спільної сумісної власності подружжя і ці норми не застосовуються до спорів про поділ майна осіб, які проживали однією сім'єю, але не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою в період з 08 липня 1944 року (після видання Указу Президії Верховної Ради СРСР від 08 липня 1944 р) до 01 січня 2004 року. Такі спори повинні вирішуватися відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про власність" від 07 лютого 1991 року, де зазначено, що майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Аналіз норм КпШС України 1969 року та Закону України "Про власність" дає підстави для наступного висновку.
Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо:
--- майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід уважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);
--- іншого не встановлено в письмовій угоді між ними.
Крім того, слід враховувати й положення ч.1 ст.112 ЦК Української РСР 1963 року в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої майно може належати на праві спільної власності двом чи кільком громадянам.
У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини у справі стосовно факту спільного проживання сторін, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки в разі встановлення цих фактів положення ч.1 ст.17 закону "Про власність" уважається правильно застосованим.
Така сама по суті позиція висловлена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-66цс13.
У цій справі належними доказами (пояснення позивачки, покази свідків, народження дитини, а саме відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 ) доведено, що позивачка та ОСОБА_9 на момент купівлі спірного житлового будинку проживали спільно, однією сім'єю. Вони вели спільне господарств, побут та бюджет. Проти цього фактично не заперечує й відповідач. Вказаний житловий будинок (його 1/2 частина) був куплений за кошти внаслідок спільної праці позивачки та її "цивільного чоловіка" ОСОБА_3 , як сім'ї. Адже позивачка постійно працювала з 1959 року, а саме до купівлі спірного будинку працювала більше 10 років. Тобто, вона отримувала доходи, які разом з доходами "цивільного чоловіка ОСОБА_3 " були об'єднані для купівлі спірного житлового будинку (його 1/2 частини).
При встановленні ступеню трудової участі кожного з "фактичного подружжя" при придбанні 1/2 частини будинку апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірний житловий будинок належить до спільного майна ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , як придбаного за спільні кошти під час спільного проживання та в інтересах сім'ї.
Як встановив суд першої інстанції і проти цього сторона відповідача не заперечує, оскільки погодилася з рішенням суду першої інстанції у цій частині, спірний житловий будинок належить до спільного майна ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , як придбаного за спільні кошти під час спільного проживання та в інтересах сім'ї.
А тому, на думку суду апеляційної інстанції, є усі підстави для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину спірного майна. Адже, як вважає апеляційний суд, доказами (покази свідків, пояснення позивачки, народження дитини, а саме відповідача, ІНФОРМАЦІЯ_1 ) доведено, що вказаний житловий будинок (його 1/2 частина) був куплений за кошти внаслідок спільної праці позивачки та її "цивільного чоловіка" ОСОБА_3 , як сім'ї. З рішенням суду у цій частині погодився й відповідач. А тому, вважаючи участь вказаних осіб у придбання майна рівною, апеляційний суд вважає за можливе визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину вказаного спірного майна. Вказане буде відповідати й принципу справедливості, який закладено в п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.
Суд же першої інстанції на вказане уваги не звернув, неправильно застосував норми матеріального закону, а тому прийшов до помилкового висновку про відмову в позові в цій частині.
Висновки суду апеляційної інстанції
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд вважає, що відповідно до п.2 ч.1 ст.374, п.п.1 і 4 ч.1 ст.376 ЦПК України:
- рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання позивачки з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 1970 року по 1999 рік слід скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в позові в цій частині за необґрунтованістю;
- рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати за позивачкою право власності на 1/2 частину спірного майна, а саме на 1/4 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Відповідно апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Це ж рішення суду в частині задоволення позовної вимоги про встановлення факту, що житловий будинок по АДРЕСА_1 , є спільним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , придбаний за спільні кошти під час спільного проживання та в інтересах сім'ї, в апеляційному порядку не переглядалось як таке, що не оскаржувалось.
Керуючись ст.ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.п.1 і 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 24 червня 2021 рокув частині задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання позивачки з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 1970 року по 1999 рік скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в позові в цій частині.
Це ж рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спірного майна, а саме на 1/4 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Це ж рішення суду в частині задоволення позовної вимоги про встановлення факту, що житловий будинок по АДРЕСА_1 , є спільним майном ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , придбаний за спільні кошти під час спільного проживання та в інтересах сім'ї, в апеляційному порядку не переглядалось як таке, що не оскаржувалось.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 07 жовтня 2021 року.
Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік
Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.А. Кузнєцова
_ _ _ _ _ _ _ _ _ Н.В. Орловська