16.09.2021 Справа № 469/1466/16-ц
2/469/16/21
07 вересня 2021 року смт.Березанка
Березанський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Гапоненко Н.О.
за участю секретаря судового засідання Якубець С.В.
учасники справи та їхні представники:
прокурор Бережна-Семененко С.В.,
відповідач ОСОБА_1 , представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 та представник відповідача Коблівської сільської ради - не з"явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування пунктів рішень, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов"язання повернути земельну ділянку,
Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 Миколаївської області 25 листопада 2016 року звернувся до суду в інтересах держави з вказаним позовом, у якому просив :
- визнати незаконними та скасувати пункти 25, 26 рішення Коблівської сільської ради № 9 від 14 грудня 2012 року про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.1000 га (пасовища) для ведення садівництва в с.Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;
- визнати незаконним та скасувати пункт 11 рішення Коблівської сільської ради № 11 від 26 грудня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_1 для ведення садівництва в межах населеного пункту с.Коблеве Коблівської сільської ради площею 0.1000 га (забудовані землі) на будівництво і обслуговування об"єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування;
- визнати недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт від 29 грудня 2012 року серії ЯК № 788976 на право власності на земельну ділянку га з кадастровим номером 4820982200:12:055:0120;
- зобов"язати ОСОБА_1 повернути Коблівській об"єднаній територіальній громаді в особі Коблівської сільської ради земельну ділянку площею 0,1 га, нормативною грошовою оцінкою 445130,00 грн. кадастровий номер 4820982200:12:055:0120, розташовану у с.Коблеве Миколаївської області, та стягнути з відповідачів на користь прокуратури Миколаївської області сплачений судовий збір.
У обгрунтування заявлених вимог прокурор зазначав, що надана відповідачу ОСОБА_1 земельна ділянка розташована у пляжній зоні прибережної захисної смуги Чорного моря, відстань від її південного краю до урізу води Чорного моря складає 30-40 метрів, від північного - 50-60 метрів, а тому, відповідно до ст.ст.85,88 Водного кодексу України, ст.ст.59,84 ЗК України, вказана земельна ділянка може перебувати виключно у державній та комунальній власності і надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей, до яких не відноситься ведення садівництва та будівництво і обслуговування об"єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.
Ведення садівництва та будівництво і обслуговування об"єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування у межах прибережної захисної смуги Чорного моря та в зоні рекреації заборонено також існуючими будівельними нормами та містобудівною документацією.
Крім того, усупереч вимогам ч.ч.2.3 ст.186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки не погоджено з природоохоронним органом та органом містобудування та архітектури.
Тому прокурор вважає, що оскаржувані пункти рішення Коблівської сільської ради суперечать законодавству та порушують інтереси держави, що, згідно із ст.ст.16, 21 ЦК України, ст.152 ЗК України, ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", є підставою для визнання їх недійсними у судовому порядку, наслідком чого має бути визнання недійсним виданого на їх підставі державного акта на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку та витребування земельної ділянки на користь власника.
Ухвалою суду від 16 грудня 2016 року відкрито провадження у вказаній справі у порядку, визначеному ЦПК України (2004 року).
Ухвалою суду від 16 грудня 2016 року за заявою прокурора забезпечено позов шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку площею 0,1 га із кадастровим номером 4820982200:12:055:0120, та заборони органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, здійснювати реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки.
23 травня 2018 року ухвалою суду продовжено розгляд справи у порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 08 липня 2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні прокурор заявлені вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. У судовому засіданні 08 вересня 2017 року прокурор надав письмові пояснення щодо недоведеності зазначених представником відповідача обставин спливу позовної давності, посилаючись на ненадходження до прокуратури протоколів сесій та рішень із земельних питань за 2012 рік та неможливість встановлення факту порушення законодавства зі змісту оскаржуваних рішень.
Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_3 , який представляв її інтереси до набрання чинності ЦПК України у редакції 2017 року, посилався на те, що Коблівською сільською радою 08 серпня 2013 року до прокуратури району було направлено копії рішень сільської ради із земельних питань за 2012 рік, а 21 січня 2013 року - протоколи 22 сесії від 14 грудня 2012 року та позачергової 23 сесії від 26 грудня 2012 року, на яких були прийняті оскаржувані рішення.
Відповідач ОСОБА_1 , її представник адвокат Судаков В.В. та представник Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області декілька разів у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відзив на позовну заяву суду не надали.
За таких обставин, зважаючи, що відповідачі належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи і їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд на підставі ст.223 ЦПК України постанови розглянути справу без їх участі.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.
Як встановлено у судовому засіданні, рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №9 від 14 грудня 2012 року затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам України для ведення садівництва із земель, не наданих у власність та постійне користування в межах території населеного пункту с.Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, та надано, зокрема, відповідачу ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1000 га (пасовища) для ведення садівництва в с.Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (пункти 26,27 рішення, а.с.18-19).
На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримано державний акт від 29 грудня 2012 року серії ЯК №788976 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4820982200:12:055:0120 (а.с.21).
Рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 26 грудня 2014 року №11 затверджено проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 4820982200:12:055:0120, наданої ОСОБА_1 , із ведення садівництва на будівництво і обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (а.с.20).
Місцезнаходження, розмір та склад земель земельної ділянки підтверджено матеріалами поземельної книги (а.с.23).
Згідно з повідомленням відділу Держгеокадастру у Березанському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, за даними Національної кадастрової системи від урізу води Чорного моря до меж земельної ділянки до південної межі - 30-40 м., до північної - 50-60 м. (а.с.22).
З повідомлення Управління екології та природних ресурсів Миколаївської ОДА вбачається, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки на розгляд до управління не надходив, висновок про погодження (відмову) не надавався (а.с.27).
За положеннями ст.60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.
Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.
Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.
Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.
Відповідно до положень ст.58 ЗК України землі, зайняті прибережними захисними смугами, віднесено до земель водного фонду.
У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води (ч.10 ст.88 Водного кодексу України).
Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського середовища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог санітарного законодавства.
З урахуванням зазначених нормативних розмірів та даних Національної кадастрової системи є підстави вважати, що спірна земельна ділянка розташована в межах пляжної зони прибережної захисної смуги Чорного моря, мінімальна ширина якої відповідно до ч.10 ст.88 Водного кодексу має складати 100 м. від урізу води.
За змістом ст.ст.88, 90 ВК України, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.
Згідно з частиною четвертою статті 59 ЗК (у редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваних рішень), громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Передача земельних ділянок прибережних захисних смуг у приватну власність і для потреб, не зазначених у ч.4 ст.59 ЗК України, законодавством України не передбачено.
Окремий проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги на час прийняття спірних рішень був відсутній, тому межі прибережної захисної смуги визначаються відповідно до меж, встановлених законом.
Таким чином, Коблівською сільською радою всупереч зазначеним нормам законодавства передано у приватну власність земельну ділянку, що знаходиться у межах пляжної зони прибережної захисної смуги, для потреб, не передбачених законом.
Частиною третьою статті 62 ЗК заборонено будівництво у межах пляжної зони прибережних захисних смуг будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.
Отже, рішення Коблівської сільської ради про затвердження проекту із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки у пляжній зоні на комерційне для будівництва і обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури і закладів громадського харчування суперечить нормам законодавства.
Відповідно до ст.17 Закону України “Про основи містобудування” основою для вирішення питань про вилучення (викуп), передачу (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.
Абзацом 2 ст.48 Закону України “Про охорону земель” передбачено, що розміщення і будівництво об'єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об'єктів.
Згідно з повідомленням Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації № 776-01-21 від 13 вересня 2016 року (а.с.26), земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:055:0120 площею 0,1 га відповідно до проекту планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затвердженого постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23.10.1985 року, розташована в зоні рекреації; згідно з Генеральним планом с.Коблеве, затвердженим рішенням Коблівської сільської ради від 16 грудня 2014 року №28, земельна ділянка з цільовим призначенням “для ведення садівництва” - відносилась до земель сільськогосподарського призначення та після зміни цільового призначення "для будівництва і обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування” - відносилась до земель громадської забудови, що не відповідало чинній в той час містобудівній документації.
Заборона щодо будівництва об"єктів, не пов"язаних з розвитком та обслуговуванням курорту, встановлена п.10.17 ДБН 360-92 “Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень”, затверджених наказом Держкоммістобудування №44 від 17 квітня 1992 року.
При цьому відповідно до підрозділу 4 розділу V проекту планування та забудови Березанського району Миколаївської області установлено, що у трикілометровій зоні Чорноморського узбережжя забороняється будівництво об"єктів, не пов"язаних з розвитком та обслуговуванням курортів, а ведення садівництва взагалі не передбачено.
Таким чином, надання земельної ділянки для ведення садівництва зі зміною цільового призначення для будівництва і обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування суперечить містобудівній документації, будівельним нормам та правилам.
Невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗК України).
Відповідно до ч.ч.2,3 ст.186-1 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного рункту, на якій розташовано об'єкт будівництва або планується розташування такого об'єкта, подається також на погодження до органу містобудування та архітектури; проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги, підлягає погодженню з природоохоронним органом.
Посилання прокурора на відсутність таких погоджень встановлена з вказаних вище доказів та відповідачами не спростовані.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (п.10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Таким чином, рішення Коблівської сільської ради №9 від 14 грудня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки площею 0,1000 га (пасовища) для ведення садівництва та рішення Коблівської сільської ради №11 від 26 грудня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з ведення садівництва на комерційне призначення для будівництва і обслуговування об"єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування у власність ОСОБА_1 підлягають визнанню незаконними та скасуванню як такі, що суперечать законодавству України та порушують цивільні права та інтереси держави.
Одночасно із скасуванням незаконних рішень Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області про передачу земельної ділянки у власність відповідача ОСОБА_1 підлягає визнанню недійсним і документ, який посвідчує право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку та є похідним від зазначених рішень і лише посвідчує виникнення права власності.
Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу.
Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять “суспільний”, “публічний” інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає (правова позиція, висловлена Верховним Судом України при розгляді справи №6-157цс16 від 29.06.2016р.).
Фактично звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з державної власності у приватну та повернення у власність державі землі, яка вибула з її власності незаконно.
Великою Палатою Верховного Суду у справі № 469/1044/17 (п.п.36-38) зазначено, що прокурор, звертаючись з позовом в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області з приводу незаконного виділення у приватну власність земельної ділянки, яка належить до комунальної власності територіальної громади с. Коблеве, зазначив про те, що первинним суб'єктом місцевого самоврядування та суб'єктом права комунальної власності є територіальна громада. З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки.
Прокурор наголошував на особливому режимі прибережних захисних смуг, їх значенні у формуванні водно-екологічного правопорядку та забезпеченні екологічної безпеки населення України; указав на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої права власності на земельну ділянку, так і публічного, суспільного інтересу як інтересу державного.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з такими аргументами прокурора та вважала необґрунтованим довід касаційної скарги про те, що прокурор не може представляти інтереси територіальної громади, бо вони не є державними. Конституція України та Закон України "Про прокуратуру" надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави. Більше того, у збереженні прибережних захисних смуг виражаються загальнодержавні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що прокурор оскаржив рішення Коблівської сільради, саме тому визначивши останню відповідачем. Він мав підстави звернутися до суду як позивач, вважаючи, що відсутній орган, який може захистити інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 40)). Проте за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 77-83)).
За змістом ст.ст.80, 83 ЗК України, суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадім сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Отже, органом, який на даний час розпоряджається земельними ділянками комунальної власності на території с. Коблеве, є Коблівська сільська рада.
Тому належним способом захисту порушеного права власності є зобов'язання повернути земельну ділянку від ОСОБА_1 у власність належного власника - Коблівської об"єднаної територіальної громади в особі Коблівської сільської ради.
Згідно зі ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності 3 роки.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до витягу з «Єдиної системи статистики та аналізу роботи органів прокуратури України» щодо реєстрації вхідної кореспонденції, супровідні листи Коблівської сільської ради від 21.01.2013 №73 та від 08.08.2013 р. №1021 про направлення протоколів сесії та рішень із земельних питань за 2012 рік до прокуратури не надходили, що у ході розгляду справи не спростовано (а.с.72-77).
Крім того, з самого лише тексту рішень неможливо встановити факт порушення Коблівською сільською радою законодавства, так як у рішеннях не вказано, що спірна земельна ділянка перебуває у межах пляжної зони Чорного моря. Без дослідження проектної документації, усіх додатків до спірних рішень, проведення перевірки розташування земельних ділянок відповідно до урізу води неможливо дізнатися про факт порушення інтересів держави.
Отже, посилання представника відповідача на пропуск прокурором строку позовної давності для звернення прокурора з даним позовом не підтверджені у судовому засіданні.
Як зазначено у п.83 Постанови Великої палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №14-317цс19 рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52)). Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу.
Тому строк звернення прокурора з позовом до суду не пропущено.
Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 на користь прокуратури Миколаївської області сплачені судові витрати в рівних частках з кожного пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Визнати незаконними та скасувати пункти 25, 26 рішення Коблівської сільської ради № 9 від 14 грудня 2012 року про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0.1000 га (пасовища) для ведення садівництва в с.Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
Визнати незаконним та скасувати пункт 11 рішення Коблівської сільської ради № 11 від 26 грудня 2012 року в частині затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_1 для ведення садівництва в межах населеного пункту с.Коблеве Коблівської сільської ради площею 0.1000 га (забудовані землі) на будівництво і обслуговування об"єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.
Визнати недійсним та скасувати виданий ОСОБА_1 державний акт від 29 грудня 2012 року серії ЯК № 788976 на право власності на земельну ділянку га з кадастровим номером 4820982200:12:055:0120.
Зобов"язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), повернути Коблівській об"єднаній територіальній громаді в особі Коблівської сільської ради земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 4820982200:12:055:0120, розташовану у с.Коблеве Миколаївської області.
Стягнути з ОСОБА_1 та Коблівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04375748, вул.Одеська, 4, с.Коблеве Миколаївської області) на користь прокуратури Миколаївської області, р/р 35215058000340, ЄДРПОУ 02910048, банк ДКСУ м.Києва, МФО 820172, сплачений судовий збір у сумі 5749,98 грн. з кожного.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: