про продовження строку для усунення недоліків позовної заяви
05 жовтня 2021 року м. Київ 320/7431/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., розглянувши матеріали в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні
до суду звернувся ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (код: 19477064, адреса: 08301, а/с 115, аеропорт, м. Бориспіль-1), в якому просить суд стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 960 208,3 грн. (один мільйон дев'ятсот шістдесят тисяч двісті вісім гривень тридцять копійок).
У зв'язку з невідповідністю поданої позовної заяви вимогам процесуального законодавства, керуючись статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалою суду від 29.06.2021 позовна заява залишена без руху із наданням позивачеві строку для усунення її недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтованими поясненнями та доказами на їх підтвердження що свідчать про існування обставин, які об'єктивно перешкоджали особисто позивачеві з'ясувати стан справ протягом місяця, а саме з червня 2019 року при неотриманні повного розрахунку при звільненні та звернутись до суду з адміністративним позовом у строки, визначені частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
24.09.2021 судом отримано пояснення представника позивача на виконання вимог ухвали від 29.06.2021, які передані на розгляд судді Панченко Н.Д. 01.10.2021, про що відділом Документального забезпечення і контролю Київського окружного адміністративного суду складено акт від 01.10.2021.
Так, у наданих поясненнях вказується зокрема на те, що в ухвалі від 29.06.2021 суд із посиланням на правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 11.02.2021 по справі №240/532/20, дійшов помилкового висновку про відлік строку для подачі даного позову з дня звільнення позивача, а саме з 18.06.2019.
В той же час, за доводами представника позивача, відповідно до зазначеної вище постанови Верховного Суду та зокрема рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 перебіг такого строку розпочинається з дня проведення фактичного розрахунку.
У зв'язку з цим, представник позивача вважає, що при зверненні до суду з даним позовом встановлений Законом строк останнім не пропущено, та при цьому цей строк має обраховуватись з дати виплати останньої частини вихідної допомоги позивачеві, згідно договору від 27.04.2021, укладеного ним із відповідачем.
При вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі за наведених позивачем пояснень, поданих на виконання вимог ухвали суду від 29.06.2021, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В свою чергу, згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, звертаючись до суду позивач в обґрунтування позову вказав, що відповідач всупереч вимогам законодавства не провів із позивачем повного розрахунку при звільненні з військової служби.
При цьому, зверненню до суду передувало укладення позивачем (отримувач) договору із відповідачем (підприємство) від 27.04.2021 №2-ВС/2021, за пунктом 1.1 якого Підприємство зобов'язувалось виплатити Отримувачу належну йому матеріальну допомогу у порядку, встановленому цим Договором.
Підприємство виплачує Отримувачу матеріальну допомогу частинами протягом 6 місяців з дня укладення договору (пункт. 3.1).
Підписанням цього Договору Сторони підтвердили і гарантували відсутність спору між ними у питанні стягнення та виплати матеріальної допомоги з дати укладення даного договору (пункт. 5.3).
Зокрема, перша частина відповідних виплат, визначена пунктом 3.2 Договору, була проведена 05.05.2021, про що вказано у позовній заяві та підтверджується поданими доказами.
При цьому, 22.06.2021 позивач вирішив звернутись до суду з даним адміністративним позовом з метою стягнення із відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Разом з цим, усуваючи недоліки позовної заяви, на виконання вимог ухвали суду від 29.06.2021 представник позивача, як вже було вказано вище, наголошував на висновках Верховного Суду та Конституційного Суду України, викладених у постановах від 11.02.2021 №240/532/20 та від 22.02.2012 №4-рп/2012 відповідно, за якими перебіг строку на звернення до суду з даним адміністративним позовом має обраховуватись починаючи з моменту проведення фактичного розрахунку.
Водночас, за твердженням позивача, такий розрахунок із позивачем, зокрема станом на 24.09.2021, згідно пояснень, поданих на виконання вимог про залишення позовної заяви без руху, відповідачем не проведено.
У поданих поясненнях зазначається, що дата виплати першої частини вихідної допомоги взята за основу для зручності і для того, щоб не затягувати подання даного позову після повного розрахунку.
Суд звертає увагу, що відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України судовому захисту підлягає лише порушене право, а не спосіб відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, наявність вказівки у законі на можливість оскарження рішення до суду не є безумовною підставою для задоволення позову.
Відсутність предмету захисту у суді, без визначення права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, фактично вказує на безпредметність позову.
Отже, за наведених обставин, в контексті заявлених вимог та наявних обґрунтувань позову, позивачеві слід надати пояснення щодо наявності порушеного права саме станом на час звернення позивача до суду, тобто докази проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні.
Суд зауважує, що здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій суб'єкта владних повноважень у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує.
Відповідно до пункту 10.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У п. 30- 32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява №49069/11) Суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються,
Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, №93, п. 59).
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18).
При вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті ч. 3 ст. 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду (правову позицію висловлено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі №9901/497/18, від 5 лютого 2019 року у справі №9901/638/18 та від 27 лютого 2019 року у справі №9901/798/18).
Отже, приймаючи до уваги, що за твердженням позивача повний розрахунок при звільненні із позивачем наразі не здійснений відповідачем, а також що між останніми укладено договір про фактичну реструктуризацію та розстрочення здійснення цих виплат, суд також позбавлений можливості при вирішенні спору провести чіткий розрахунок заявлених до стягнення виплат, у тому числі встановити та врахувати усі необхідні складові.
Таким чином, приймаючи до уваги викладене у сукупності, з метою дотримання розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, дотримання принципу рівності перед законом і судом, що відповідає міжнародним стандартам, зокрема частині 1 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, суд вважає за доцільне продовжити позивачеві на п'ять днів строк для усунення недоліків поданої заяви шляхом надання до суду: - пояснень та доказів на їх підтвердження щодо наявності порушеного права позивача саме станом на час звернення до суду з даним адміністративним позовом або доказів на користь проведення відповідачем остаточного розрахунку із позивачем при звільненні, у урахуванням висновків наведених в даній ухвалі.
Керуючись статтями 121, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Продовжити ОСОБА_1 на п'ять днів строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії цієї ухвали.
Копію ухвали надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Панченко Н.Д.