"27" вересня 2021 р. м. Харків Справа № 922/1676/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Пуль О.А. , суддя Шевель О.В.
за участю представників сторін:
позивача- Шевченко Д.С., ордер АХ № 1063815 від 17.08.21;
відповідача - Черняк А.Л., довіреність № б/н від 20.05.21;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача -Приватного акціонерного товариства “Виробниче підприємство “Твін-друк”, м. Харків (вх. № 2316 Х2/5) на рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2021, ухвалене суддею Кухар Н.М. в приміщенні господарського суду Харківської області (повний текст рішення складено та підписано 09.07.2021) у справі № 922/1676/21
за позовом Спільного українсько-німецького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Україна ЛТД", м.Харків,
до Приватного акціонерного товариства "Виробниче підприємство "Твін-Друк", м.Харків,
про стягнення 256981,12 грн.,-
Спільне українсько-німецьке підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Україна ЛТД", м.Харків, звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою (вх. № 1676/21 від 05.05.2021) до Приватного акціонерного товариства "Виробниче підприємство "Твін-Друк", м.Харків, про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди частини нежитлового приміщення від 01.04.2008 № 09 СК в розмірі 21363,82 грн. за період з квітня 2019 року по червень 2019 року, а також неустойки на підставі ч. 2 статті 785 Цивільного кодексу України в розмірі 235617,30 грн. за період з липня 2019 року по жовтень 2020 року за користування частиною нежитлового приміщення поза межами дії вказаного Договору.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення умов договору оренди частини нежитлового приміщення від 01.04.2008 № 09 СК та положень чинного законодавства, не сплатив орендну плату за період квітень-червень 2019 року та не повернув об'єкт оренди за актом приймання-передачі після закінчення 30.06.2019 строку дії вказаного Договору.
Рішенням господарського суду Харківської області від 06.07.2021 у справі № 922/1676/21 позов Спільного українсько-німецького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Україна ЛТД" задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Виробниче підприємство "Твін-Друк" на користь Спільного українсько-німецького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Україна ЛТД" заборгованість з орендної плати в розмірі 7031,50 грн., неустойку в розмірі 235617,30 грн за період користування частиною нежитлового приміщення поза межами дії договору та витрати зі сплати судового збору в розмірі 3854,72 грн.
В частині стягнення 14332,32 грн заборгованості з орендної плати провадження у справі закрито за відсутністю предмету спору.
В обґрунтування рішеня суд послався,зокрема, на те, що відповідач, всупереч вимогам чинного законодавства та умовам Договору лише частково сплатив орендну плату за спірний період , а саме, після відкриття провадження у справі сплатив орендну плату на суму 14332,32 грн. за квітень-травень 2019 року, а несплаченою залишилась заборгованість за червень 2019 року в сумі 7031,50 грн.; після закінчення строку дії Договору оренди орендоване приміщення не звільнив і не повернув його наймодавцю (позивачу), у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за червень 2019 року в розмірі 7031,50 грн та нарахованої на підставі ч. 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойки в розмірі 235617,30 грн за період користування частиною нежитлового приміщення поза межами дії Договору - з 01.07.2019 по 30.10.2020 (протягом 16 місяців) є обгрунтованими та підлягають задоволенню, а в частині стягнення 14332,32 грн заборгованості з орендної плати провадження у справі слід закрити за відсутністю предмету спору на підставі п. 2 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач - Приватне акціонерне товариство “Виробниче підприємство “Твін-друк”, не погодившись із зазначеним рішенням суду, подав на нього до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність викладених в рішенні висновків суду обставинам справи, просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обгрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, зокрема, про неврахування судом першої інстанції істотних обставин щодо того, що за відповідачем у певний період часу -з червня 2019 по вересень 2020 було зареєстроване право власності на орендоване за спірним договором нежитлове приміщення на підставі рішення господарського суду Харківської області від 09.01.2019 у справі № 922/2503/18, яким за ним визнано переважне право на придбання у власність вказаного приміщення та переведено права та обов'язки покупця на нього за договором купівлі-продажу, у зв'язку з чим в діях відповідача,який добросовісно вважав це приміщення у зазначений період не орендованим, а власним, була відсутня вина, що свідчить про відсутність правових підстав для нарахування за вказаний період передбаченої ч. 2 статті 785 ЦК України неустойки за прострочення обов'язку орендаря з повернення орендованого приміщення після закінчення строку договору оренди,.
Також відповідач вказує на неврахування судом першої інстанції положень Податкового кодексу України щодо відсутності підстав включення до складу суми спірної неустойки податку на додану вартість.
Крім цього, скаржник зазначає про безпідставність висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення орендної плати за Договором за червень 2019 року, оскільки позивачем не виставлялось відповідного рахунку та не складалось відповідного Акту наданих послуг, в яких міститься сума, що підлягає оплаті, які пунктом 3.3. Договору визначені підставою сплати орендної плати.
Згідно з протоколом системи автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2021 для розгляду судової справи № 922/1676/21 було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - доповідач Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.08.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - Приватного акціонерного товариства “Виробниче підприємство “Твін-друк”, м. Харків (вх. № 2316 Х 2/5) на рішення господарського суду Харківської області від 06.07.2021, у справі № 922/1676/21 та призначено розгляд апеляційної скарги на 06.09.2021 р. о 16:00.
18.08.2021 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу(вх. № 9599), згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.
В судовому засіданні 06.09.2021 протокольною ухвалою було оголошено перерву до 27.09.2021 о 15:00 год.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2021, у зв'язку із знаходженням у відпустці судді Білоусової Я.О. для розгляду судової справи № 922/1676/21 було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - доповідач Тарасова І.В., суддя Пуль О.А., суддя Шевель О.В.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, а представник позивача проти її задоволення заперечував.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зважаючи на наступне.
Спільне українсько-німецьке підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Україна ЛТД" (позивач) з 24.05.2005 є власником частини нежитлового приміщення,площею 111,00 кв.м. яке знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Роганська, 149, літ. "В-2", , що підтверджується наявними матеріалах справи інформаційнми довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 238745362 від 2.12.2020 (а.с. 37), № 137068397 від 10.09.2018(а.с. 96).
01.04.2008 між позивачем та Приватним акціонерним товариством "Виробниче підприємство "Твін-Друк" (відповідач) було укладено Договір оренди частини нежитлового приміщення № 09 СК, згідно з умовами якого позивач, як орендодавець, надав, а відповідач, як орендар, прийняв у строкове володіння та користування (відплатне) нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: м.Харків, вул. Роганська, 149, площа якого складає 111,00 кв.м.
Відповідно до п. 4.1 вищевказаного Договору, майно надається в оренду на період з 01.04.2008 по 31.03.2011.
Внесення орендних платежів орендар здійснює щомісячно на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 15 числа місяця, наступного за платіжним (п. 3.3 Договору).
Актом прийому-передачі майна від 01.04.2008 сторони підтвердили прийняття
орендарем нерухомого майна в оренду.
Додатковою угодою № 1 від 31.03.2011 до Договору оренди № 09 СК від 01.04.2008 сторонами було погоджено, що строк оренди встановлюється на період з 01.04.2011 по 31.03.2014 (менш, ніж три роки).
01.04.2014 між сторонами було укладено новий Договір оренди № 10-ск, відповідно до умов якого, відповідачем було прийнято в оренду від позивача ту ж саму частину нежитлового приміщення площею 111,00 кв.м, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Роганська, 149.
Згідно з п. 1.2. Договору, до нього додається план (Додаток № 1) з позначенням майна, що передається в оренду.
Дослідженням цього плану встановлено, що він не містить відомостей щодо того, в приміщенні літ. "В-1" чи в приміщенні літ "Б-2" знаходиться передане в оренду майно.
Відповідно до п. 4.1 Договору оренди, строк оренди встановлено з 01.04.2014 по 31.01.2016.
Актом прийому-передачі майна від 01.04.2014 сторони підтвердили прийняття орендарем нерухомого майна в оренду.
Разом з тим, в цьому Акті також не зазначено відомостей щодо того, в приміщенні літ. "В-1" чи в приміщенні літ "Б-2" знаходиться передане в оренду майно.
Додатковою угодою № 2 від 31.01.2016 сторонами було погоджено, що строк оренди встановлюється на період з 31.01.2016 по 31.12.2017.
30.11.2017 року сторонами укладено Додаткову угоду № 3, відповідно до якої строк оренди за вказаним Договором оренди нежитлового приміщення № 10-ск встановлюється на період з 31.01.2017 по 31.12.2018.
Додатковою угодою № 4 від 02.03.2018 строк оренди даного приміщення продовжено до 30.06.2019.
Листом-вимогою від 06.06.2019 за вих. № 06/19 позивач повідомив відповідача про відсутність у СУНП ТОВ "ТВП Україна ЛТД" бажання на продовження договору оренди та необхідність повернути орендоване приміщення негайно після закінчення строку оренди. Одночасно зазначено, що у зворотному випадку позивач буде змушений вимагати сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Разом з цим, рішенням господарського суду Харківської області від 09.01.2019 у справі № 922/2503/18 було частково задоволено позов Приватного акціонерного товариства "Виробниче підприємство "Твін-Друк" та визнано за ним переважне право на придбання у власність нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: м.Харків, вул.Роганська, 149, площа якого складає 111,00 кв.м, орендованого за Договором оренди № 10-ск від 01.04.2014, укладеного між СУНП "ТВП Україна ЛТД" та АТ "ВП "Твін-Друк". Даним рішенням також вирішено перевести частково на АТ "ВП "Твін-Друк" права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу від 17.07.2018 № 846, укладеним між ТОВ "Тріален" та СУНП "ТВП Україна ЛТД" у частині придбання приміщення площею 111,00 кв.м, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Роганська, 149,орендованого за Договором оренди № 10-ск від 01.04.2014.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 рішення господарського суду Харківської області залишено без змін.
На підставі рішення господарського суду Харківської області від 09.01.2019 у справі № 922/2503/18, що на той час набрало законної сили після його перегляду судом апеляційної інстанції, позивачем відповідно до вимог статті 655 Цивільного кодексу України платіжним дорученням від 20.11.2018 № 3330 було перераховано ціну проданого за договором купівлі-продажу від 17.07.2018 приміщення та на підставі вказаного рішення суду та договору купівлі-продажу зареєстровано за відповідачем право власності на це приміщення, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.06.2019 № 171513243( т. 1 а.с. 89).
В подальшому постановою Верховного Суду від 23.10.2019 рішення Господарського суду Харківської області від 09.01.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 у справі № 922/2503/18 скасовано; справу №922/2503/18 передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду Харківської області від 04.03.2020 у справі № 922/2503/18 у позові відмовлено.
Під час нового розгляду справи №922/2503/18 Господарським судом Харківської області, з урахуванням вказівок Верховного Суду, було встановлено, що предмети договору оренди і договору купівлі-продажу не співпадають, тобто предмети договорів не тотожні, а отже, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 777 ЦК України, оскільки орендовані позивачем приміщення знаходяться у споруді літ. "В-2", а продані приміщення знаходяться у споруді літ. "В-1" у м. Харкові по вул. Роганській, 149.
Східним апеляційним господарським судом під час перегляду вищевказаного рішення (постанова від 13.05.2020 у справі № 922/2503/18) було встановлено, що згідно з технічним паспортом на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами та експлікацією нежитлової будівлі літ. "В-2" за адресою: м. Харків, вул. Роганська, 149 вбачається, що зазначене приміщення складається з приміщень 1-го та 2-го поверхів, на 1-му поверсі наявні санвузли, які також є у техпаспорті орендованого позивачем приміщення, площею 111 кв.м., наданому позивачем до позову. На 2-му поверсі санвузли в експлікації відсутні.
Згідно з технічним паспортом на виробничий будинок та експлікацією нежитлової будівлі літ. "В'-1", за адресою: м.Харків, вул.Роганська, 149 та експлікації, воно складається з приміщень підвалу та 1-го поверху. Санвузли в експлікації не зазначені.
Здійснивши порівняння технічний паспортів нежитлових будівель літ. "В'-1" та літ. "В-2", судова колегія Східного апеляційного господарського суду погодилася з висновком місцевого господарського суду про те, що орендоване позивачем за спірним Договором оренди нежитлове приміщення площею 111,00 кв.м, знаходиться в нежитловій будівлі літ. "В-2".
Таким чином, рішення Господарського суду Харківської області від 09.01.2019 у справі №922/2503/18 було прийнято відносно іншого приміщення, ніж те, що було орендоване відповідачем, а відтак, воно не породжувало будь-яких правових наслідків щодо правовідносин, які виникли з Договору оренди № 10-ск від 01.04.2014.
Зважаючи на це, в подальшому реєстрація права власності відповідача на нежитлове приміщення площею 111,00 кв.м, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Роганська, 149 було скасовано та поновлено запис про реєстрацію права власності позивача на це приміщення, що підтверджується інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.09.2020.
Відповідно до п. 3.3 Договору оренди частини нежитлового приміщення № 10-ск від 01.04.2014, сплата орендних платежів має бути виконана не пізніше 15 числа місяця, що наступає за звітнім. ,шляхом перерахування грошових коштів з банківського рахунку Орендаря на банківський рахунок орендодавця,згідно з виставленим рахунком та/або актом наданих послуг.
У період дії Договору оренди, останній орендний платіж було здійснено відповідачем за березень 2019 року в розмірі 7057,59 грн.
20.04.2021 позивачем разом з актами прийому-передачі об'єкту оренди було направлено вимогу № 51 від 12.04.2021 про сплату заборгованості з орендної плати за квітень-червень 2019 року в розмірі 21363,82 грн., сплату 235617,30 грн. неустойки за період з липня 2019 року по жовтень 2020 року за користування частиною нежитлового приміщення поза межами дії вказаного Договору,нарахованої на підставі ч. 2 статті 785 Цивільного кодексу України та підписання акту прийому-передачі об'єкту оренди.
Відповіді з боку відповідача на дану вимогу не надходило , орендна плата за Договором оренди за квітень-червень 2019 року в розмірі 21363,82 грн. та неустойка в розмірі 235617,30 грн. за період з липня 2019 року по жовтень 2020 року за користування частиною нежитлового приміщення поза межами дії вказаного Договору,нарахованої на підставі ч. 2 статті 785 Цивільного кодексу України, не були сплачені, що стало підставою для подання позову у даній справі, предметом якого є стягнення з відповідача вказаних сум боргу та неустойки.
В подальшому, після відкриття провадження у даній справі відповідачем було частково сплачено заборгованість з орендної плати за квітень-травень 2019 року в сумі 14332,32 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 07.06.2021 № 1713.
Таким чином, на час прийняття оскаржуваного рішення несплаченою залишилась орендна плата за червень 2019 року в розмірі 7031,50 грн.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що протягом періоду з червня 2019 року по вересень 2020 року AT "ВП "Твін-Друк" було власником, а не орендарем приміщення площею 111 кв.м на підставі рішення господарського суду Харківської області від 09.01.2019 у справі № 922/2503/18, у зв'язку з чим він не повинен був сплачувати орендну плату.
При цьому Приватне акціонерне товариство "Виробниче підприємство "Твін-Друк" займало нежитлове приміщення площею 111 кв.м по вул. Роганській, 149 у період дії Договору оренди та після її закінчення, до листопада 2020, що останнім не заперечується.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарськізобов'язання таорганізаційно-господарські зобов'язання.
Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов'язань передбачено господарські договори.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексуУкраїни підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Статтею 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно зі статтею 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із частинами першою та другою статті 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також передбачені у статті 764 ЦК України, якою визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Аналогічні за змістом положення містить частина четверта статті 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Зазначені норми не встановлюють форму заяви про припинення договору оренди. Така вимога може бути викладена однією із сторін у листі, телеграмі, факсограмі тощо. Істотне значення у цьому випадку має зміст такої заяви, оскільки вимога обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та її направлення у межах строку, встановленого законом.
При цьому сторони не обмежені в праві заявити про припинення або зміну договору як протягом одного місяця після закінчення договору, так і в будь-який час протягом всього строку дії такого договору.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 906/742/18, № 906/743/18, № 906/746/18 та від 16.07.2019 у справі № 906/744/18, від 13.08.2019 у справі № 906/740/18, від 26.12.2019 у справі № 904/342/19.
Оскільки, як зазначено вище, додатковою угодою від 02.03..2018 № 4 сторони останній раз продовжили строк дії Договору оренди до 30.06.2019, а позивач -орендар листом-вимогою від 06.06.2019 вих. № 06/19, тобто до закінчення встановленого строку дії Договору оренди повідомив відповідача-орендаря про свій намір не продовжувати дію Договору оренди та про необхідність повернення приміщення після закінчення строку його дії, цей строк не продовжувався відповідно до положень статті 764 Цивільного кодексу України, а тому Договір оренди припинив свою дію 30.06.2019 у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено (ч. 2 статті 291 Господарського кодексу України).
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, , зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то вонопідлягаєвиконанню у цей строк (термін).
Як зазначено вище, на час подання позову відповідачем не сплачено орендну плату, нараховану позивачем у відповідності до умов Договору оренди за період з квітня 2019 року по червень 2019 року в розмірі 21363,82 грн.
Оскільки відповідачем після відкриття провадження у даній справі було частково сплачено заборгованість з орендної плати, а саме на суму 14332,32 грн. за квітень-травень 2019 року, що підтверджується платіжним дорученням від 07.06.2021 № 1713,несплаченою залишилась заборгованість за червень 2019 року в розмірі 7031,50 грн., суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення 7031,50 грн. основного боргу з орендної плати та закриття провадження у справі в частині 14332,32 грн. за відсутністю предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів відхиляє як такі, що суперечать чинному законодавству доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності підстав для стягнення орендної плати за Договором за червень 2019 року, через те, що позивачем не виставлялось відповідного рахунку та не складалось відповідного Акту наданих послуг, в яких міститься сума, що підлягає оплаті, які пунктом 3.3. Договору визначені підставою сплати орендної плати.
Як зазначено вище, пунктом 3.3 Договору оренди частини нежитлового приміщення № 10-ск від 01.04.2014 передбачено, що сплата орендних платежів має бути виконана не пізніше 15 числа місяця, що наступає за звітнім, шляхом перерахування грошових коштів з банківського рахунку Орендаря на банківський рахунок орендодавця,згідно з виставленим рахунком та/або актом наданих послуг.
В матеріалах справи відсутні докази надсилання позивачем відповідачу рахунків на сплату орендної плати за червень 2019 року або Акту наданих послуг за цей період, проте зазначена обставина не впливає на обов'язок відповідача з її сплати у встановлений в п. 3.3. Договору строк, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Посилання у п. 3.3. Договору на здійснення оплати згідно виставленим рахунком та/або актом наданих послуг не є визначенням конкретного строку чи терміну сплати орендної плати в розумінні ст.252 Цивільного кодексу України, в той час як граничний строк сплати орендної плати визначено в зазначеному пункті Договору - не пізніше 15-го, місяця, що слідує за звітним.
У вищевказаному пункті Договору сторони визначили конкретне число місяця, до якого потрібно здійснити оплату вартості оренди, а саме не пізніше 15-го числі місяця, що слідує за звітним і при цьому ніякого 15-денного терміну відстрочення платежу після отримання рахунку чи акту наданих послуг умовами Договору не передбачено.
Тому зазначена в пункті 3.3. Договору умова, що орендна плата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів з банківського рахунку Орендаря на банківський рахунок орендодавця,згідно з виставленим рахунком та/або актом наданих послуг не змінює строк виконання грошового зобов'язання, який обраховується не пізніше 15-го числі місяця, що слідує за звітним.
Відповідно до положень статті 212 Цивільного кодексу України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) (ч.1). Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина) (ч.2). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала (ч.3). Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала (ч.4).
Разом з тим, рахунок є лише документом, що містить платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, і не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує господарську операцію в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» .
Крім цього, оскільки договір оренди, виходячи з його предмету, визначеного статтею 759 ЦК України та статтею 283 ГК України -надання майна у строкове платне користування, за своєю правовою природою не є договором про надання послуг, предметом якого відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України є надання послуги, яка споживається в процесі вчинення певної діяльності або здійснення певної діяльності, передання майна в користування за договором оренди не може підтверджуватись актом наданих послуг, а повинни підтверджуватися актом приймання-передачі майна в оренду.Як зазначено вище, спірне приміщення було передано в оренду відповідачу за спірним Договором за актом приймання-передачі від 01.04.2014 та не було повернуто останнім позивачу протягом спірного періоду нарахування орендної плати та неустойки, що підтверджують сторони в заявах по суті справи.
З огляду на наведене, виставлення рахунку чи акту наданих послуг у спірних договірних правовідносинах оренди не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, оскільки не є обумовленою сторонами обставиною, з якою пов'язано виникнення прав та обов'язків за Договором, щодо якої невідомо, настане вона чи ні.
Частиною першою статті 613 наведеного Кодексу визначено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Проте, з обставин справи та доводів, наведених в апеляційній скарзі, не вбачається, що відповідач не міг виконати свого обов'язку зі сплати орендної плати до отримання рахунку на оплату, з огляду на те, що умовами п. 3.3 Договору оренди передбачено перерахування орендної плати на поточний рахунок орендодавця, який визначений в цьому Договорі і відповідач, як зазначено вище, після відкриття провадження у справі за спірний період сплатив орендну плату частково на суму 14332,32 грн. за квітень-травень 2019 року, а несплаченою залишилась лише заборгованість за червень 2019 року в сумі 7031,50 грн.
Таким чином, зазначення в Договорі про здійснення орендної оплати шляхом перерахування грошових коштів з банківського рахунку Орендаря на банківський рахунок орендодавця,згідно з виставленим рахунком та/або актом наданих послуг, не є встановленням строку чи терміну виконання зобов'язання, який в Договорі чітко визначений, виставлення рахунку та надання акту наданих послуг не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, а їх ненадання не є простроченням кредитора в розумінні статі 613 цього кодексу, у зв'язку з чим відсутність рахунку та акту наданих послуг не звільняє відповідача від обов'язку сплатити обумовлену умовами Договору орендну плату у встановлений строк- не пізніше 15 числа місяця, що наступає за звітнім.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі №37/405, постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18, від 29.04.2020 у справі № 915/641/19.
Щодо позовних вимог про стягнення стягнення неустойки в розмірі 235617,30 грн за період з липня 2019 року по жовтень 2020 року за користування частиною нежитлового приміщення поза межами дії Договору, колегія суддів зазначає наступне.
Як зазначено вище, договір оренди частини нежитлового приміщення від 01.04.2008 № 09 СК припинив свою дію 30.06.2019, у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено.
Частиною 4 статті 291 Господарського кодексу України передбачено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються приписами Цивільного кодексу України щодо регулювання договору найму.
Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з вимогами цієї норми, у відповідача після припинення 30.06.2019 Договору виник обов'язок з негайного повернення орендоване майно, тобто наступного дня-01.07.2019.
Відповідач орендоване майно не повернув до листопада 2020 року, що ним не заперечується. У зв'язку із такими діями відповідача, позивачем на підставі ч. 2 статті 785 Цивільного кодексу України нараховано до стягнення неустойку за користування відповідачем частиною нежитлового приміщення поза межами дії Договору оренди в розмірі подвійної орендної плати в на суму 235617,30 грн. за період з липня 2019 року по жовтень 2020 року.
За змістом статей 610- 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).
Законодавець у частині першій статті 614 Цивільного кодексу України визначив, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Після припинення договору оренди користування майном стає неправомірним. Якщо орендар не повертає майно після закінчення строку договору оренди орендодавець вправі звернутися до суду з позовом про стягнення з орендаря неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина друга статті 785 Цивільного кодексу України).
При цьому колегія суддів зазначає, що правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором оренди у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Такий правовий висновок викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
Разом з тим, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов'язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов'язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.При цьому в межах розгляду спору про стягнення такої неустойки орендар вправі спростувати доводи щодо неповернення ним цього майна чи наявності вини у такому неповерненні.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, від 24.04.2018 у справі № 910/14032/17 та від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18, а також в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19,від 14.07.2021 у справі № 904/342/19.
Разом з тим, з вищенаведених обставин вбачається, що відповідач, займаючи спірне приміщення в період після припинення Договору оренди до скасування рішення господарського суду Харківської області від 09.01.2019 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 у справі №922/2503/18 постановою Верховного Суду від 23.10.2019-з 01липня 2019 року по 23 жовтня 2019 року, мав обґрунтовані підстави вважати себе титульним власником цього приміщення, враховуючи, що вказаним рішенням, яке після його перегляду судом апеляційної інстанції до його скасування Верховним Судом вважалось таким, що набрало законної сили та було обов'язковим до виконання, на відповідача переведено права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу від 17.07.2018 № 846, на виконання цього рішення відповідачем відповідно до вимог статті 655 ЦК України на депозитний рахунок суду перераховано ціну проданого приміщення й на підставі вказаного Договору купівлі-продажу проведено державну реєстрацію права власності саме на спірне приміщення площею 111 кв.м.
За наявності вищенаведених передбачених законодавством підстав вважати себе власником спірного приміщення у період з 01 липня 2019 року по 23 жовтня 2019 року у відповідача були відсутні підстави вважати себе його орендарем, а не власником, й, відповідно, підстави для усвідомлення наявності обов'язку орендаря з повернення об'єкту оренди після припинення дії Договору оренди.
Разом з тим, після прийняття Верховним Судом 23.10.2019 постанови у справі №922/2503/18, якою було скасовано рішення господарського суду Харківської області від 09.01.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 у справі №922/2503/18 у відповідача були відсутні передбачені законом підстави вважати себе власником спірного приміщення, оскільки з прийняття вказаної постанови Верховного Суду вбачається відсутність підстави набуття такого права-відповідного рішення суду, на підставі якого йому, як покупцю, передано право власності на спірне приміщення.
При цьому колегія суддів зазначає, що направлення постановою Верховного Суду від 23.10.2019 справи №922/2503/18 на новий розгляд та наявність протягом певного часу після прийняття вказаної постанови запису в Державному реєстрі речових прав про державну реєстрацію за відповідачем права власності на нежитлове приміщення площею 111,00 кв.м, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Роганська, 149, не свідчить про наявність у відповідача достатніх підстав вважати себе власником цього приміщення до закінчення такого судового розгляду та скасування відповідної реєстрації, оскільки зазначена постанова Верховного Суду згідно зі статтею 317 ГПК України набрала законої сили з моменту її прийняття, а тому на відповідну дату відсутнє чинне рішення суду про переведення на ПрАТ "Твін-Друк" прав покупця спірного приміщення за договором купівлі-продажу, а реєстраційна дія щодо реєстрації за ним права власності на спірне приміщення, як похідна технічна дія, яка може проводиться лише на підставі правовстановлювального документа, який підтверджує факт набуття речового права, а не безпосереднє створює такий факт та не має самостійного правовстановлювального характеру, вчинена на підставі зазначеного договору купівлі-продажу, за яким ПрАТ "Твін-Друк" відповідно до постанови Верховного Суду не є стороною, а тому відповідна реєстрація не свідчить про виникнення вказаного права власності та його існування до скасування відповідного реєстраційного запису.
Відповідна правова позиція щодо відсутності самостійного правовстановлювального характеру державної реєстрації узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 906/538/16.
Таким чином, з наведених обставин вбачається доведеність відсутності у відповідача вини у неповерненні спірного приміщення після припинення Договору оренди у період з 01 липня 2019 року по 23 жовтня 2019 року, а тому господарський суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про наявність правових підстав для нарахування за вказаний період неустойки відповідно до ч. 2 статті 785 Цивільного кодексу України, в той час як вбачається наявність підстав для стягнення вказаної неустойки за іншу частину спірного періоду прострочення - з 24 жовтня по жовтень 2020 року.
Господарський суд першої інстанції обставини які мають істотне значення для справи щодо наявності вини відповідача у неповерненні спірного приміщення після припинення Договору оренди, як підстави для стягнення спірної суми неустойки, взагалі не з'ясовував та в обгрунтування відхилення відповідних заперечень відповідача та наявності підстав для стягнення неустойки за весь заявлений позивачем період прострочення послався лише на наявність обов'язку відповідача з повернення спірного приміщення, враховуючи те, що скасоване рішення господарського суду Харківської області від 09.01.2019 у справі №922/2503/18 було прийнято відносно іншого приміщення, ніж те, що було орендоване відповідачем, у зв'язку з чим воно не породжувало будь-яких правових наслідків щодо правовідносин, які виникли з Договору оренди від 01.04.2014 № 10-ск.
Крім цього, господарський суд першої інстанції не врахував безпідставного включення позивачем до спірної суми неустойки податку на додану вартість.
Так, справляння податку на додану вартість регулюється розділом V. "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України. Статтею 185 ПК України, яка входить до цього розділу, об'єктом оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) визначено: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Отже, застосування будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань до юридичної особи не віднесено законодавцем до об'єктів оподаткування ПДВ.
Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
Отже, Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов'язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України.
Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 статті 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, статті 180, статті 188 ПК України, податок на додану вартість (ПДВ) - це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).
Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).
Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.
Виходячи з аналізу частини другої статті 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов'язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.
Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 ЦК України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об'єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.
З огляду на наведене, при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.
Зазначена правова позиція щодо відсутності правових підстав для включення до суми неустойки за ч. 2 статті 785 Цивільного кодексу України податку на додану вартість викладена в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 916/1319/19.
Зважаючи на наведене, господарський суд першої інстанції внаслідок нез'ясування обставин, що мають значення для справи та неправильного застосування норм матеріального права, дійшов неправильного висновку про наявність підстав для стягнення спірної суми неустойки, нарахованої за період прострочення з 01 липня 2019 року по 23 жовтня 2019 року, а також включеної до складу неустойки суми податку на додану вартість, тоді як наявні правові підстави для стягнення неустойки, нарахованої за період прострочення з 24 жовтня 2019 року по жовтень 2020 року без врахування ПДВ, в розмірі 145185,76 грн., у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає відповідній зміні.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення -відповідній зміні.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст.126, 129, 269, п. 2 ч.1 ст. 275, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 277, ст.ст. 281, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Виробниче підприємство “Твін-друк”задовольнити частково.
Рішення господарського суду Харківської області у справі № 922/1676/21 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
“Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Виробниче підприємство "Твін-Друк" (61172, м.Харків, вул. Роганська, буд. 149; код ЄДРПОУ: 23454034) на користь Спільного українсько-німецького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Україна ЛТД" (61172, м.Харків, вул. Роганська, буд. 149; код ЄДРПОУ: 23918284) - заборгованість з орендної плати в розмірі 7031,50 грн.; неустойку в розмірі 145185,76 грн. за період користування частиною нежитлового приміщення поза межами дії договору; витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2497,86 грн.
В частині стягнення 14332,32 грн. заборгованості з орендної плати провадження у справі закрити за відсутністю предмету спору.
В іншій частині позову відмовити. ”
Стягнути зі Спільного українсько-німецького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВП Україна ЛТД" (61172, м.Харків, вул. Роганська, буд. 149; код ЄДРПОУ: 23918284) на користь Приватного акціонерного товариства "Виробниче підприємство "Твін-Друк" (61172, м.Харків, вул. Роганська, буд. 149; код ЄДРПОУ: 23454034) 2035,29 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 07.10.2021
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя О.А. Пуль
Суддя О.В. Шевель