вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" жовтня 2021 р. Справа№ 910/8188/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Станіка С.Р.
Шаптали Є.Ю.
секретар судового засідання Макуха О.А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
на ухвалу Господарського суду міста Києва
від 10.06.2021
у справі №910/8188/21 (суддя Усатенко І.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі»
до Приватного акціонерного товариства «Національна
енергетична компанія «Укренерго»
про зобов'язання припинити нарахування
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2021 у справі №910/8188/21 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» про вжиття заходів забезпечення позову задоволено.
Заборонено Приватному акціонерному товариству «Національна енергетична компанія «Укренерго» до набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/8188/21:
- застосовувати заходи щодо присвоєння Товариству з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» статусу «Переддефолтний» відповідно до положень п. 1.7.1. Глави 1.7. розділу I Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 307 від 14.03.2018, у зв'язку з наявністю заборгованості за послуги з передачі;
- надсилати Товариству з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» та регулятору повідомлення про набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» статусу «Переддефолтний»;
- публікувати на офіційному веб-сайті адміністратора розрахунків повідомлення про набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» статусу «Переддефолтний» із зазначенням дати набуття такого статусу;
- використовувати фінансові гарантії, що надаються Товариством з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» для покриття його заборгованості за послуги з передачі експортованої електричної енергії перед оператором системи передачі;
- використовувати фінансові гарантії, що надаються Товариством з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» для покриття заборгованості перед адміністратором розрахунків;
- направляти до уповноважених банків довідку, що містить інформацію щодо повного та скороченого найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі», його ЄДРПОУ, розміру простроченої електропостачальником оплати вартості його небалансів електричної енергії;
- надсилати Товариству з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» та регулятору повідомлення про набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» статусу «Дефолтний»;
- публікувати на офіційному веб-сайті адміністратора розрахунків повідомлення про набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» статусу «Дефолтний» із зазначенням дати набуття такого статусу;
- зупиняти майбутні та скасовувати діючі реєстрації двосторонні договори щодо продажу електричної енергії Товариством з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі»;
- встановлювати нульовий обсяг продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку для Товариства з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі»;
- здійснювати переведення постачання електричної енергії споживачам Товариства з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» на постачальника «останньої надії» відповідно до Правил роздрібного ринку;
- направляти до уповноважених банків довідку, що містить інформацію щодо повного та скороченого найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі», його ЄДРПОУ та кінцевий розмір простроченої оплати вартості його небалансів електричної енергії.
Не погоджуючись із згаданою ухвалою, Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» оскаржило її в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» в задоволенні заяви про забезпечення позову. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржувана ухвала постановлена за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права, а також не містить мотивів, за наявності яких місцевий суд дійшов висновку про можливість задоволення заяви позивача про забезпечення позову. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції неправильно застосував положення глави 1.7 розділу 1 Правил ринку, затверджених постановою НКРЕКП № 307 від 14.03.2018, оскільки вжив неспівмірних заходів забезпечення позову, що є невідповідним до заявлених позовних вимог, фактично зупиняючи дію ряду положень Правил ринку. При цьому, апелянт вказував на ненадання позивачем жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявних підстав для забезпечення позову, зокрема, існування можливого істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або позбавлення позивача можливості ефективно захистити свої порушені чи оспорювані права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду. На переконання апелянта, саме лише посилання позивача на можливість набуття ним статусу «Переддефолний» та «Дефолтний» за неоплату послуг за Договором, без зазначення та надання доказів на підтвердження цих обставин, не є достатньою підставою для визначених позивачем заходів забезпечення позову, а також не є доказом реалізації відповідачем глави 1.7 розділу 1 Правил ринку. Крім цього, апелянт вказував, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що присвоєння учасникам ринку електричної енергії, в тому числі позивачу, статусу «Переддефолтний» не є повноваженням НЕК «Укренерго», на останнє покладено певні обов'язки вже за наслідками набуття учасником ринку електричної енергії статусу «Переддефолтний».Незважаючи на те, що предметом позову є вимоги, які пов'язані з правомірністю врахування послуги з передачі електричної енергії, місцевий суд заборонив відповідачеві вчиняти усі встановлені главою 1.7 розділу 1 Правил ринку дії загалом, що не пов'язані з позовними вимогами, тим самим звільнив позивача від наслідків невиконання інших зобов'язань перед відповідачем, як існуючих, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. На переконання апелянта, застосовуючи обмеження, не пов'язані з предметом спору, суд першої інстанції вжив заходи забезпечення, які не є адекватними, а також не врахував висновки Верховного Суду в постанові від 12.12.2019 у справі №910/13985/19, де вказано, що «під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судом слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватись обмеження, не пов'язані з предметом спору». За твердженнями апелянта, наведені позивачем у заяві про забезпечення позову обставини можливо встановити лише під час розгляду справи по суті, з наданням оцінки кожному наявному в матеріалах справи доказу та перевіркою усіх доводів учасників справи, що виключає можливість вжиття заходів забезпечення позову на стадії підготовчого провадження. Також апелянт звертав увагу на безпідставне не вирішення місцевим господарським судом питання про зустрічне забезпечення, чим порушено розумний баланс між інтересами позивача та відповідача та принципи пропорційності.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін. Зокрема, зазначив, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції надав належну оцінку обставинам справи та доказам, які були долучені позивачем до позовної заяви, виклав юридичну оцінку їм, тобто дотримався вимог, що ставляться до мотивувальної частини рішення суду відповідно до чинного процесуального законодавства. За твердженнями позивача, з огляду на статус та повноваження відповідача, як оператора системи передачі, так і адміністратора розрахунків, в розумінні пункту 1.2.2 Розділу І Правил ринку, а також статус та повноваження позивача, як електропостачальника, існує обґрунтоване припущення, що за умов несплати позивачем коштів, відповідач мав би достатньо підстав для застосування до Позивача наслідків в результаті набуття статусу «Переддефолтний», а в подальшому - «Дефолтний». Зазначене заблокувало б роботу позивача, як електропостачальника, та зробило б повністю неможливим продовження здійснення ним своєї господарської діяльності. При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції керувався не припущеннями позивача (як про це зазначив апелянт), а тим, що станом на сьогодні існують підстави для формування обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; невжиття заявлених заходів забезпечення позову в подальшому може призвести до порушення вимог щодо справедливого/ефективного захисту порушених прав позивача, внаслідок чого він вимушений буде повторно звертатися до суду з новим позовом. Також позивач акцентував увагу на тому, що заявлені ним заходи забезпечення позову є співмірними та адекватними з позовною вимогою про зобов'язання відповідача припинити дії, оскільки це стосується правомірності нарахування відповідачем обсягів вартості послуг з передачі електричної енергії, їх включення до рахунків та актів приймання-передачі послуг, що у разі їх несплати надає апелянту право застосовувати до позивача заходи, передбачені розділом 1.7 Правил ринку. На переконання позивача, вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу застосовувати до заявника обмежувальні заходи на ринку електричної енергії, не обмежить його права та законні інтереси, адже такі заходи мають тимчасовий характер та не перешкоджають здійсненню відповідачем господарської діяльності, в той час як їх вжиття забезпечить збереження балансу інтересів сторін, адже узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності. Крім цього, позивач стверджував, що матеріали оскарження не містять, а відповідачем не доведено того, що обрані позивачем способи забезпечення позову у даному випадку призведуть до невиправданого обмеження прав відповідача чи інших осіб. Позивач також акцентував увагу на тому, що постановляючи оскаржувану ухвалу про вжиття заходів до забезпечення позову, суд першої інстанції заборонив відповідачу лише до набрання законної сили рішенням суду першої інстанції застосовувати заходи, передбачені главою 1.7 розділу І Правил ринку «у зв'язку з наявністю заборгованості за послуги з передачі», що в свою чергу свідчить про безпідставність доводів відповідача про неповязаність заходів забезпечення позову з предметом позову. Окрім цього, позивач зазначив, що вжиття заявлених позивачем у заяві заходів забезпечення позову не зумовлює жодним чином вирішення спору по суті, оскільки спрямоване виключно на збереження існуючого статусу позивача на ринку електричної енергії та недопущення негативних наслідків (у вигляді усунення учасника з ринку) до вирішення спору у даній справі. На переконання позивача, застосування зустрічного забезпечення саме за ініціативою суду є виключно його правом, а не обов'язком.
В судове засідання апеляційної інстанції 05.10.2021 з'явились представники сторін, представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржувану ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про зобов'язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії по Договору про надання послуг з передачі електричної енергії від 04.11.2020 № 1910-02024 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що у відповідності до вимог чинного законодавства відповідач не надає послуги з передачі електричної енергії при здійсненні експортних операцій з продажу електричної енергії, а отже виставлення відповідачем рахунків за квітень 2021 року на оплату таких послуг є неправомірним.
03.06.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» про забезпечення позову, в якій останнє просило заборонити Приватному акціонерному товариству «Національна енергетична компанія «Укренерго» до набрання законної сили рішенням суду вживати по відношенню до Товариства з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» заходи, передбачені главою 1.7 розділу І Правил ринку, які затверджено постановою №307 від 14.03.2018 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, мотивуючи свої вимоги тим, що позивач змушений оплачувати рахунки, виставлені відповідачем, оскільки їх несплата автоматично призводить до негативних наслідків по відношенню до позивача (розділ 1.7 Правил ринку), а саме - надання позивачеві, як учаснику ринку, статусу «Переддефолтний» та «Дефолтний» та припинення можливості провадити господарську діяльність на ринку електричної енергії. За твердженнями заявника, застосування цього способу забезпечення позову спрямовано виключно на збереження балансу інтересів сторін та забезпечення ефективного захисту прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі».
За приписами ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положеннями ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
З аналізу згаданих положень закону видно, що заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Проте особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову є обов'язковим.
В ході вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника про необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника про забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Відповідний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 915/167/20.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем певних дій не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Відповідно до позиції Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанова від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18), якщо судове рішення у разі задоволення позовної вимоги не вимагатиме примусового виконання, то взагалі не має застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічний висновок наведено в постановах Верховного Суду від 10.03.2020 у справі № 910/11648/19, від 08.11.2018 у справі № 910/3440/18 та від 13.10.2020 у справі № 917/273/20.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного суду від 30.03.2018 у справі №905/2130/17 та від 13.02.2018 у справі №911/2930/17.
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Крім цього, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року в справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Поняття «ефективний засіб», за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії»), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
В ході вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як встановлено матеріалами справи, позивач у даній справі є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, виданої на підставі постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1905 від 13.10.2020.
Порядок реєстрації учасників ринку, порядок та вимоги до забезпечення виконання зобов'язань за договорами про врегулювання небалансів електричної енергії, правила балансування, правила функціонування ринку допоміжних послуг, порядок проведення розрахунків на балансуючому ринку та ринку допоміжних послуг, порядок виставлення рахунків, порядок внесення змін до цих Правил, положення щодо функціонування ринку при виникненні надзвичайної ситуації в об'єднаній енергетичній системі України визначено Правилами ринку, які затверджено постановою №307 від 14.03.2018 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
За приписами п. 1.7.1 Правил ринку учасник ринку, крім ОСП, ОР та гарантованого покупця, набуває статусу «Переддефолтний» при настанні принаймні однієї з таких подій або обставин: 1) учасник ринку до 18:00 банківського дня, що є другим робочим днем після дати отримання на електронну адресу учасника ринку через систему управління ринком платіжного документа від АР, не здійснив відповідну оплату; 2) учасник ринку, який є СВБ, не надавав, не підтримував, не збільшував та не поновлював фінансові гарантії в необхідному обсязі відповідно до розділу VI цих Правил; 3) учасник ринку не здійснив оплату послуги з передачі електричної енергії та/або з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у строк понад 30 календарних днів з дати отримання акта приймання-передачі послуги.
Одночасно, відповідно до п.1.7.2 Правил ринку при набутті статусу «Переддефолтний» АР на період існування такого статусу: 1) надсилає учаснику ринку та Регулятору повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Переддефолтний»; 2) публікує на офіційному вебсайті АР повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Переддефолтний» із зазначенням дати набуття такого статусу; 3) використовує фінансові гарантії, що надаються учасником ринку, для покриття його заборгованості перед ОСП; 4) використовує фінансові гарантії, що надаються ним, для покриття заборгованості перед АР та/або, якщо учасник виступає в якості електропостачальника, після набуття ним статусу «Переддефолтний» кожного банківського дня (о 12:00) направляє до уповноважених банків довідку, що містить інформацію щодо повного та скороченого найменування учасника ринку або ПІБ (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа- підприємець), ЄДРПОУ або РНОКПП (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа-підприємець), розміру простроченої електропостачальником оплати вартості його небалансів електричної енергії.
Положеннями п. 1.7.4 Правил ринку унормовано, що учасник ринку, крім ОСП, ОР та гарантованого покупця, набуває статусу «Дефолтний» при настанні принаймні однієї з таких подій або обставин: 1) тривалість статусу «Переддефолтний» для учасника ринку становить більше двох робочих днів; 2) судом прийнято рішення про визнання учасника ринку банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або учасником ринку або його уповноваженими органами прийнято рішення про ліквідацію учасника ринку; 3) у випадку анулювання ліцензії учасника ринку.
За змістом п. 1.7.5 згаданих Правил на період існування статусу «Дефолтний» АР вживає до такого учасника ринку такі заходи: 1) надсилає учаснику ринку та Регулятору повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Дефолтний»; 2) публікує на офіційному вебсайті АР повідомлення про набуття учасником ринку статусу «Дефолтний» із зазначенням дати набуття такого статусу; 3) зупиняє майбутні та скасовує діючі реєстрації ДД щодо продажу електричної енергії учасникам ринку; 4) установлює нульовий обсяг продажу електричної енергії на РДН та ВДР для такого учасника ринку; 5) якщо учасник ринку також виступає в якості електропостачальника (або споживача), після набуття ним статусу «Дефолтний» постачання електричної енергії споживачам такого учасника ринку (або такому учаснику ринку) здійснюється постачальником «останньої надії» відповідно до Правил роздрібного ринку; 6) якщо учасник ринку також виступає в якості електропостачальника, після набуття ним статусу «Дефолтний» кожного банківського дня о 12:00 направляє до уповноважених банків довідку, що містить інформацію щодо повного та скороченого найменування учасника ринку або ПІБ (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа-підприємець), ЄДРПОУ або РНОКПП (якщо учасником ринку є фізична особа або фізична особа - підприємець) та кінцевий розмір простроченої електропостачальником оплати вартості його небалансів електричної енергії.
Як вище згадувалось, предметом спору у даній справі є зобов'язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг з передачі електричної енергії до Договору про надання послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії.
З огляду на наведене та зміст розділу 1.7 Правил ринку, які затверджено постановою №307 від 14. 03.2018 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, апеляційний суд вважає, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову в частині заборони ПрАТ «НЕК «Укренерго»:
- застосовувати заходи щодо присвоєння Товариству з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» статусу «Переддефолтний» відповідно до положень п. 1.7.1. Глави 1.7. розділу I Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 307 від 14.03.2018, у зв'язку з наявністю заборгованості за послуги з передачі;
- надсилати Товариству з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» та регулятору повідомлення про набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» статусу «Переддефолтний»;
- публікувати на офіційному веб-сайті адміністратора розрахунків повідомлення про набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» статусу «Переддефолтний» із зазначенням дати набуття такого статусу;
- використовувати фінансові гарантії, що надаються Товариством з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» для покриття його заборгованості за послуги з передачі експортованої електричної енергії перед оператором системи передачі;
- використовувати фінансові гарантії, що надаються Товариством з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» для покриття заборгованості перед адміністратором розрахунків;
- направляти до уповноважених банків довідку, що містить інформацію щодо повного та скороченого найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі», його ЄДРПОУ, розміру простроченої електропостачальником оплати вартості його небалансів електричної енергії;
- надсилати Товариству з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» та регулятору повідомлення про набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» статусу «Дефолтний»;
- публікувати на офіційному веб-сайті адміністратора розрахунків повідомлення про набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» статусу «Дефолтний» із зазначенням дати набуття такого статусу;
- зупиняти майбутні та скасовувати діючі реєстрації двосторонні договори щодо продажу електричної енергії Товариством з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі»;
- встановлювати нульовий обсяг продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» та внутрішньодобовому ринку для Товариства з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі»;
- здійснювати переведення постачання електричної енергії споживачам Товариства з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі» на постачальника «останньої надії» відповідно до Правил роздрібного ринку;
- направляти до уповноважених банків довідку, що містить інформацію щодо повного та скороченого найменування Товариства з обмеженою відповідальністю «Артлекс-Енерджі», його ЄДРПОУ та кінцевий розмір простроченої оплати вартості його небалансів електричної енергії
є співмірними та адекватними з позовною вимогою про зобов'язання відповідача припинити дії, оскільки остання стосується правомірності нарахування відповідачем обсягів вартості послуг з передачі електричної енергії, їх включення до рахунків та актів приймання-передачі послуг, що у разі їх несплати надає ПрАТ «НЕК «Укренерго» право застосовувати до позивача заходи, передбачені розділом 1.7 Правил ринку.
Таким чином, є обґрунтовані підстави стверджувати про існування обставин щодо унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених прав позивача, як учасника ринку електричної енергії, адже підприємство фактично буде позбавлене можливості здійснювати господарську діяльність на енергетичному ринку, що призведе, зокрема, до неможливості виконання останнім своїх договірних зобов'язань перед третіми особами та заподіяння заявнику збитків.
Як вище згадувалось, матеріали оскарження не містять й апелянтом не доведено, що обрані позивачем способи забезпечення позову у наведеній частині призведуть до невиправданого обмеження прав відповідача чи інших осіб.
Вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу застосовувати до заявника обмежувальні заходи на ринку електричної енергії не обмежить права та законні інтереси відповідача, адже такі заходи мають тимчасовий характер та не перешкоджають здійсненню відповідачем господарської діяльності, в той час як їх вжиття забезпечить збереження балансу інтересів сторін та узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності.
Аналогічну правову позицію наведено Верховним Судом в постанові від 29.03.2021 у справі № 910/13772/20 з подібних процесуальних правовідносин.
Одночасно апеляційним судом враховано, що посилання апелянта на те, що до повноважень ПрАТ «НЕК «Укренерго» не належить присвоєння учасникам ринку електричної енергії, в тому числі і позивачу, статусу «Переддефолтний», дійсно узгоджуються з пунктом 1.7.1 глави 1.7 розділу І Правил ринку, проте при набутті учасником ринку статусу «Переддефолтний» відповідач, як адміністратор розрахунків, на період існування такого статусу вчиняє ряд дій, передбачених пунктом 1.7.2 глави 1.7 розділу І Правил ринку.
Доводи відповідача (апелянта) про те, що оскаржуваною ухвалою йому заборонено вживати до позивача заходи без прив'язки до певної обставини та/або події є безпідставними, оскільки приймаючи рішення про вжиття заходів до забезпечення позову, суд першої інстанції заборонив відповідачу лише застосовувати заходи, передбачені главою 1.7 розділу I Правил ринку «у зв'язку з наявністю заборгованості за послуги з передачі».
З приводу тверджень апелянта про фактичне вирішення судом першої інстанції спору по суті на стадії підготовки справи до судового розгляду, слід зазначити, що вжиття заявлених позивачем в заяві заходів забезпечення позову жодним чином не зумовлює вирішення спору по суті, оскільки спрямоване виключно на збереження існуючого статусу позивача на ринку електричної енергії та недопущення негативних наслідків у вигляді усунення учасника з ринку, до вирішення спору у даній справі, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду (постанова від 09.12.2020 у справі № 910/9400/20).
З огляду на статус та повноваження ПрАТ «НЕК «Укренерго» як оператора системи передачі, так і адміністратора розрахунків, в розумінні пункту 1.2.2 розділу I Правил ринку, а також статус та повноваження позивача, як електропостачальника, та беручи до уваги обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Наведені правові висновки відповідають правовим висновкам Верховного Суду у подібних процесуальних правовідносинах, наведеним в постановах від 09.12.2020 у справі № 910/9400/20, від 21.12.2020 у справі № 910/9627/20, від 12.03.2021 у справі № 910/16796/20, від 29.03.2021 у справі № 910/13772/20, від 19.05.2021 у справі № 910/19775/20.
Доводи апелянта про те, що місцевим господарським судом не вирішено питання щодо зустрічного забезпечення, чим порушено принцип пропорційності, відхиляються апеляційним судом як безпідставні та необгурнтвоані, адже суд у разі необхідності вирішує питання щодо зустрічного забезпечення в ухвалі про забезпечення позову, та у разі, якщо питання застосування зустрічного забезпечення не було вирішено судом, учасник справи на підставі ч. 4 ст. 141 ГПК України після застосування судом заходів забезпечення позову може подати клопотання про зустрічне забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2021 у справі № 910/16796/20.
Апеляційним судом в силу приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України враховано правові висновки Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду в постановах від 18.06.2019 у справі № 904/661/19, від 11.06.2019 у справі № 916/2933/18 від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19, відповідно до яких частиною першою статті 141 ГПК України передбачено право суду, а не обов'язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення), а тому розгляд судом заяви про забезпечення позову, яка не містить пропозиції щодо зустрічного позову, не є порушенням норм ст.ст. 139, 140 ГПК України та не свідчить про незаконність оскаржуваної ухвали місцевого суду.
Доводи апелянта з приводу неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права та відсутності мотивувальної частини оскаржуваної ухвали, а саме, мотивів, з яких суд першої інстанції дійшов висновку про можливість задоволення заяви позивача про забезпечення позову не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
За рішенням від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на правильність прийняття судом оскаржуваної ухвали у даній справі.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, ухвала місцевого суду є законною, обґрунтованою обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування ухвали суду апеляційний господарський суд не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні (ухвалі) висновків.
Керуючись ст.ст. 255, 269-270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2021 у справі №910/8188/21 - без змін.
Матеріали оскарження у справі № 910/8188/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.
Повний текст постанови підписано 07.10.2021
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді С.Р. Станік
Є.Ю. Шаптала