Справа № 2-1631/10
14 червня 2010 року м. Сімферополь
Київський районний суд м. Сімферополя в складі: Головуючого, судді Харченко І.О., при секретарі Мевлюдовій Ф.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Сімферополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання договору недійсним та розподіл майна,
23.03.2001 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, визнання договору недійсним та розподіл майна (а.с. 5-6). Свої вимоги мотивувала тим, що з 1985 року по листопад 2005 року вона перебувала у шлюбних відносинах з відповідачем ОСОБА_2 У період спільного проживання у них народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, до того у цей період ними спільно придбано квартиру АДРЕСА_1. У 2003 році без її відома відповідач подарував квартиру своїй сестрі ОСОБА_3 Просить визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1; розділити в рівних частках між ними цю квартиру та визнати за нею право власності на ? частку квартири.
14.05.2009 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про доповнення позовних вимог (а.с. 26-27), де вказала про те, що за період спільного проживання з відповідачем ними, крім квартири, були також придбані автомобілі марки «ГАЗ 24», 1976 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та марки «IFA W 50L», 1985 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, у зв'язку з чим просить розділити в рівних частках автомобілі та виплатити їй компенсацію вартості ? частки цих транспортних засобів.
Ухвалою суду від 30.03.2010 року (а.с. 104) ОСОБА_3 виключено зі статусу третьої особи та залучено до участі у справі в якості співвідповідача.
У судовому засіданні позивачка та її представник свої позовні вимоги підтримали та наполягали на їх задоволенні.
Відповідач ОСОБА_2 та представник співвідповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити у їх задоволенні.
Вислухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи та докази, надані сторонами відповідно до приписів ст.ст. 10, 60 ЦПК України, суд дійшов до наступного.
Судовим розглядом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 01.04.1997 року.
14.04.2003 року приватним нотаріусом Сімферопольського міського округу ОСОБА_6 посвідчено договір дарування квартири. Відповідно до цього договору ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1.
Договір купівлі-продажу квартири відповідає вимогам закону за формою і змістом, а також моральним принципам суспільства. Особи, які здійснювали угоду, мали повний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі.
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання цього договору недійсним, оскільки вважає квартиру спільно нажитим майном відповідно до ст. 74 СК України, вказує на те, що в період придбання квартири, вони з відповідачем знаходилися у фактично шлюбних відносинах, вели спільне господарство. Також вказувала про наявність іншого спільного майна: автомобілів марки «ГАЗ 24», 1976 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та марки «IFA W 50L «, 1985 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2.
Однак посилання позивачки на ст. 74 СК України є безпідставним, оскільки і квартира, і автомобілі були придбані у той час коли діяв Кодекс про шлюб та сім'ю 1969 року, який на відміну від СК, не регулював майнові відносини осіб, що проживають у незареєстрованому шлюбі. Кодекс про шлюб та сім'ю 1969 року визначав спільною сумісною власністю лише майно, що нажите подружжям під час шлюбу (ст. 22 КпШС), який укладено в органах ЗАГС (ст. 12 КпШС).
Позивач не вказав та не довів жодної підстави, передбаченої ЦК України для визнання договору купівлі-продажу квартири недійним.
Суд розглядає цивільну справу не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі, доказів поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ст. 11 ЦПК України).
Крім того, з пояснень свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали разом до 1996 року. Сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що спірне майно (квартира та автомобілі), на яке позивачка посилається у своєму позові, не може бути спільною сумісною власністю сторін.
Розглянувши дану цивільну справу за участю усіх зацікавлених осіб, у рамках заявлених вимог, на основі дотримання принципів диспозитивності, змагальності і справедливості судочинства, всебічного та повного дослідження обставин справи, перевірки їх наданими сторонами доказами, оцінивши їх у сукупності, виконавши вимоги процесуального закону, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі 203,215 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, с у д, -
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, визнання договору недійсним та розподіл майна - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Київський районний суд міста Сімферополя шляхом подачі в 10 - денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
Суддя: