Єдиний унікальний номер 235/1835/21
Номер провадження 22-ц/804/2090/21
06 жовтня 2021 року
м. Бахмут
справа № 235/1835/21
провадження № 22-ц/804/2090/21
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого - Тимченко О.О.,
суддів: Мірути О.А., Хейло Я.В.,
за участю секретаря судового засідання - Цимбал Д.А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 235/1835/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на нерухоме майно,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 09 червня 2021 року (суддя Назаренко Г.В.), ухваленого в приміщенні Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 21 червня 2021 року,-
В березні 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області з зазначеним позовом в обґрунтування якого послався на те, що у серпні 2000 року він та ОСОБА_2 домовились про продаж житлового будинку, присадибної земельної ділянки, призначеної для будівництва та обслуговування домобудівництва та господарських будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . 15 серпня 2000 року сторонами фактично виконано договірні відносини, оскільки він передав ОСОБА_2 кошти в сумі 4 500 доларів США в рахунок купівлі житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , в свою чергу відповідач підтвердила факт отримання грошей за відчуження майна розпискою. В зазначеній розписці від 15 серпня 2000 року ОСОБА_2 власноруч зазначила, що здійснює оплатне відчуження на його користь нерухомого майна (житлового будинку, земельної ділянки), між ними проведено повний розрахунок, досягнуто домовленості про нотаріальне посвідчення правочину. Крім розписки, про те, що договір купівлі-продажу є таким, що відбувся, отже, на його думку, є дійсним, свідчить також передача ОСОБА_2 йому 15 серпня 2000 року оригіналу правовстановлюючого документа на житловий будинок та земельну ділянку, ключів від домобудівництва, чим реалізовано вступ позивача в права володіння придбаним майном, гарантувало використання житлового приміщення і земельної ділянки за призначенням.
Він та ОСОБА_2 підчас передачі грошових коштів, написання розписки за фактом продажу житлового будинку разом із земельною ділянкою, домовилися про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу. Разом з тим, в подальшому відповідач проявила повну незаінтересованість в нотаріальному посвідченні договору та припинила виходити на зв'язок
20 серпня 2000 року він вселився в житловий будинок та до теперішнього часу протягом останніх 20 років відкрито володіє нерухомим майном, обробляє присадибну земельну ділянку, перебуває на реєстраційному обліку за адресою: АДРЕСА_2 . Жодного разу між ними не виникало спірних питань щодо власності на будинок, земельну ділянку.
На підставі наведеного просив визнати договір купівлі-продажу житлового будинку, земельної ділянки, укладений у формі розписки від 15 серпня 2000 року між ним та ОСОБА_2 , дійсним, а також визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та земельну ділянку площею 0,1000 га, яка розташована на території АДРЕСА_2 , цільове призначення: будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель.
Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 09 червня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що правила частини 2 статті 47 ЦК УРСР 1963 року не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів пов'язується з державною реєстрацією.
В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
Апеляційна скарга мотивована тим, що до правовідносин в даній справі не підлягає застосуванню стаття 220 ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, тобто після укладення 15.08.2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу. На думку скаржника, такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду в постанові від 12.09.2018 року у справі № 522/50/16-ц.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не надано.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивач та його представник в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали, просили її задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.
Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з'явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 29 червня 1999 року державним нотаріусом Першої красноармійської державної нотаріальної контори Кудіновою В.І., власником спадкового майна після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме жилого будинку, який знаходиться у АДРЕСА_1 , є його дочка ОСОБА_2 (а.с.10, 11).
Відповідно до копії Державного акту на право приватної власності на землю серія 11-ДН № 149973, виданого Красноармійським міським головою 15 серпня 2002 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 червня 1999 року № 635, власником земельної ділянки площею 0,1000 гектарів в межах згідно з планом, яка розташована на території АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель, є ОСОБА_2 (а.с.14-15).
Позивач разом із членами своєї сім'ї ( ОСОБА_4 , 1991р.н., - дочка, ОСОБА_5 , 2014р.н., - онук) з 2000 року проживає в будинку АДРЕСА_2 , що слідує з копії довідки Комунальної установи Покровський координаційний комітет самоорганізації населення № 3774 від 15.07.2020р. (а.с.13).
З копії акту Комунальної установи Покровський координаційний комітет самоорганізації населення № 5528 від 09.10.2020р., а також показань свідка ОСОБА_6 встановлено, що в будинку АДРЕСА_2 проживають: ОСОБА_1 , 1960р.н., ОСОБА_4 , 1991р.н. (дочка), ОСОБА_5 , 2014р.н. (онук). В будинку знаходиться належне родині майно, особисті речі. Вселення в зазначений будинок ОСОБА_1 відбулося 20 серпня 2000 року, де він до теперішнього часу безперервно проживає (а.с.12).
З наданих копій квитанцій про оплату комунальних послуг випливає, що позивачем протягом 2000 - 2020 років здійснюється оплата комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_2 , від свого імені (а.с.16-42).
Технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 10 грудня 2020 року виготовлено на ім'я ОСОБА_1 (а.с.43-48).
Факт отримання 15 серпня 2000 року грошових коштів в сумі 4 500 доларів США ОСОБА_2 від ОСОБА_1 за проданий нею житловий будинок та земельну ділянку площею 0,1000 га, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , а також передачі ОСОБА_2 ОСОБА_1 ключів від житлового будинку та оригіналів правовстановлюючих документів на будинок та земельну ділянку, доведений наданою суду копією розписки ОСОБА_2 від 15 серпня 2000 року, відповідачем не оспорений, а, отже, вважається встановлений судом.
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що правила частини 2 статті 47 ЦК УРСР 1963 року не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів пов'язується з державною реєстрацією.
Проте, погодитись з таким висновком суду першої інстанції неможливо з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
З огляду на зазначені вище вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
За таких обставин, посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду України від 18 квітня 2011 року у справі № 3-28гс11 та постанову Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 207/4472/15-ц є неправильним, оскільки правовідносини, які склалися між сторонами в цих справах, не є тотожними до правовідносин в даній справі. Крім того, зі змісту судових рішень, на правові позиції з яких, посилався суд першої інстанції, встановлено, що відносини між сторонами урегульовані ЦК України 2003 року. В той час як в даній справі на правовідносини розповсюджуються правові норми ЦК Української РСР 1963 року.
Вищезазначене не було враховано судом першої інстанції, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими.
Так, відповідно до статті 153 ЦК Української РСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадян.
Відповідно до статті 47 ЦК Української РСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
За змістом наведених норм саме позивач має довести факт ухилення відповідача від нотаріального посвідчення угоди. При цьому, ухилення - це умисні дії, направлені на не вчинення своїх обов'язків.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 389/122/16-ц (провадження № 61-12634св18) зазначено, що «для визнання судом угоди дійсною повинен мати місце не лише факт повного чи часткового виконання угоди, що потребує нотаріального посвідчення, а також факт ухилення іншою стороною від нотаріального оформлення угоди».
Таким чином, колегія суддів виходить з того, що факт реєстрації майнових прав на спірний будинок у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем, не свідчить про ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення угоди. Крім того, з матеріалів справи не встановлено, що відповідач ухилявся від нотаріального посвідчення угоди, чи взагалі одна зі сторін зверталася до нотаріуса для вчинення нотаріальної дії.
За таких обставин, підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, встановивши, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення неправильно застосував норми матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з інших підстав.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
В даному випадку апеляційний суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні позову з інших підстав.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 09 червня 2021 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на нерухоме майно, відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий О.О.Тимченко
Судді: О.А.Мірути
Я.В. Хейло
Повний текст постанови складено 06 жовтня 2021 року.
Головуючий: О.О. Тимченко