Іменем України
27 вересня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2427/21
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тихонова І.В.,
за участю секретаря судового засідання - Моспанюк Є.С.,
позивача - ОСОБА_1 ;
представника відповідача Щербина П.О.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луганського апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення від 02.04.2020 № 50-к/тр/а, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,
11 травня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) до Луганського апеляційного суду (далі відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. керівника апарату Луганського апеляційного суду Беззубенка К. № 50-к/тр/а від 02.04.2021 "Про звільнення ОСОБА_1 " з посади начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду та поновити на вказаній посаді;
- стягнути з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- стягнути з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 компенсацію на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням відповідача, у розмірі 200000 гривень.
В обґрунтування позивач зазначає, що 09.01.2019 наказом № 2-ос1/а т.в.о. керівника апарату Луганського апеляційного суду позивача було призначено на посаду начальника відділу режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 09.01.2019 в порядку переведення з Апеляційного суду Луганської області та збережено шостий ранг державного службовця. Стаж державної служби складає понад 20 років.
11.12.2020 наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду Савчука О. № 248-к/тр/а позивача втретє незаконно звільнено з посади, у зв'язку з чим позивач звернулась до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 в адміністративній справі № 360/26/21 позовні вимоги ОСОБА_1 до Луганського апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Луганського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року № 248-к/тр/а "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 12 грудня 2020 року. Стягнуто з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн., з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати на користь ОСОБА_1 .
Винесено рішення щодо допущення до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць, з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
На підставі вищезазначеного рішення 31.03.2021 позивач звернулась до Луганського апеляційного суду з письмовою заявою про поновлення на посаді та негайного допущення до виконання своїх посадових обов'язків начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду.
01.04.2021 наказом в.о. керівника апарату Луганського апеляційного суду Беззубенка К. № 48-к/тр/а позивача поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 12.12.2020.
01.04.2021 позивача письмово ознайомлено з посадовою інструкцією начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду, затвердженої в.о. керівника апарату Луганського апеляційного суду Беззубенком К.
02.04.2021 наказом в.о. керівника апарату Луганського апеляційного суду Беззубенка К. № 50-к/тр/ позивача звільнено з посади начальника відділу з режимно- секретної роботи, на підставі п.2 ст.40 КЗпП України, у зв'язку зі скасуванням допуску до державної таємниці.
Позивач не погоджується ані з встановленими фактами, ані з мотивами та підставами звільнення, та вважає, що наказ в.о. керівника апарату Луганського апеляційного суду Беззубенка К. № 50-к/тр/ від 02.04.2021 "Про звільнення ОСОБА_1 " є незаконним та таким, що порушує права та свободи, а отже підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 17.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, визначено дату підготовчого засідання (т.1 арк.спр.42-43).
Ухвалою суду від 11.06.2021 клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів задоволено (т.1 арк.спр.206).
Ухвалою суду від 23.06.2021 заяву представника Луганського апеляційного суду Щербини Петра Олександровича про відвід судді залишено без розгляду (т.1 арк.спр.218-219).
23.06.2021 позивачем надано відповідь на відзив (т.1 арк.спр.212-218).
Ухвалою суду від 24.06.2021 відзив на позовну заяву разом із клопотанням про зупинення провадження та призначення судово-психологічної експертизи у справі від 31 травня 2021 року повернуто Луганському апеляційному суду без розгляду (т.1 арк.спр.230-232).
Ухвалою суду від 24.06.2021 клопотання позивача про витребування доказів та продовження підготовчого провадження у справі задоволено. Зобов'язано відповідача надати довідку про середній заробіток ОСОБА_1 за останні 2 (два) повні місяці, що передували звільненню. Продовжено строк підготовчого засідання на тридцять днів (т.1 арк.спр.235).
30.06.2021 від представника Луганського апеляційного суду на виконання вищевказаної ухвали суду надано довідку про середній заробіток позивача за останні два повні місяці, а також надано копія положення про сектор з правових питань та договірної роботи ЛАС та посадової інструкції (т.1 срк.спр.238-251).
Представника відповідача адміністративний позов не визнав, про що 02.07.2021 за вхідним реєстраційним № 22390/2021 подав відзив на позовну заяву від 01.07.2021 № 5/1417/2021 (т.2 арк.спр.1-7).
В обґрунтування відзиву зазначив, що 01 квітня 2021 року на виконання виконавчого листа Луганського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі №360/26/21, що підлягав негайному виконанню, наказом в.о. керівника апарату Луганського апеляційного суду Беззубенка К.Ю. №48-к/тр/а ОСОБА_1 було поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 12 грудня 2020 року.
Листом СБУ №78/3/26/2634дск від 17.03.2020 року повідомлено Луганський апеляційний суд щодо скасування допуску до державної таємниці за формою 2 ОСОБА_1 , начальнику відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду. Позивача, неодноразово було повідомлено під підпис, що розпорядженням ГУ СБУ в Донецькій і Луганській областях від 10.03.2020 року ОСОБА_1 , як начальнику відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду, скасовано допуск до державної таємниці у зв'язку із припиненням діяльності, у зв'язку з якою надано допуск до державної таємниці.
В передбаченому законом порядку Наказ Луганського апеляційного суду від 07.08.2019 року №309дск про припинення доступу та рішення СБУ від 10.03.2020 щодо скасування допуску до державної таємниці позивачем не оскаржено і дані рішення не скасовані, тобто є діючими, а відповідно з ними погодилась і позивач.
Вважає, що дії керівника апарату Луганського апеляційного суду щодо звільнення позивача ОСОБА_1 на підставі п.2 ст.40 КЗпП України, є цілком правомірними та відповідають нормам Закону України «Про державну службу», оскільки ОСОБА_1 підлягала звільненню саме як державний службовець станом на 2020-2021 роки (без спеціальних доступів та допусків, як того вимагає посада начальника відділу PCP і яких вона вже не мала) і тим паче відмовилась від іншої запропонованої посади в апараті суду. Отже, в діях відповідача відсутні порушення процедури та порядку розгляду питання щодо надання допуску та доступу до державної таємниці, як на цьому акцентується позивачем, а право позивача на доступ до державної служби жодним чином не порушено (поновлено на посаді, запропоновано іншу посаду в апараті і після відмови зайняти іншу посаду звільнено).
Також існують інші обставини, що перешкоджають наданню ОСОБА_1 допуску до державної таємниці. Слідчими суддями було висловлено недовіру начальнику відділу з режимно-секретної роботи ОСОБА_1 , вказали на її низькі морально-етичні та ділові якості .
Зазначив, що керівник апарату суду не має права виступати від імені голови суду, так як і голова суду в свою чергу не має права виступати від імені керівника апарату та зобов'язати його вчинити певні дії, тобто виконати наказ щодо поновлення на посаді державного службовця. Суд безпідставно не розглянув ці вимоги і не спростував доводи своїми аргументами.
А тому, прийнятим рішенням ЛОАС від 31.03.2021 року саме з такою резолютивною частиною було поставлено під сумнів та унеможливило процедуру виконання в подальшому судового рішення.
Оскільки розпорядчий документ керівника апарату Луганського апеляційного суду Савчука О.І. «Про звільнення ОСОБА_1 » від 11.12.2020 за №248-к/тр/а є чинним, то позивача звільнено із займаної посади на підставі п.2 ст.40 КЗпП України із формулюванням як у попередньому наказі №248-к/тр/а. На підставі викладеного та з урахуванням наведених фактів, в.о.керівника апарату Луганського апеляційного суду Беззубенком К.Ю. 02 квітня 2021 року винесено наказ про звільнення позивача як державного службовця в рамках правового поля та норм діючого законодавства.
На підставі викладеного Луганським апеляційним судом винесено наказ про звільнення позивача в рамках правового поля та норм діючого законодавства про працю.
Щодо вимог позивача про зобов'язання Луганського апеляційного суду вчинити певні дії, то відповідач вважає, що це є прямим втручанням в діяльність суду і особисто в організаційно-розпорядчі повноваження голови Луганського апеляційного суду. Крім того, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Щодо стягнення моральної шкоди відповідач зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння їй моральної шкоди діями відповідача та наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заподіянням їй шкоди. А сам факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.
На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою суду від 26.07.2021 заяву керівника апарату Луганського апеляційного суду від 21.07.2021 № 5/1607/2021 про залучення його до розгляду у справи як третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача повернуто без розгляду (т.2 арк.спр.209-210).
Ухвалою суду від 26.07.2021 у задоволенні клопотання представника Луганського апеляційного суду про призначення судово-психологічної експертизи у справі відмовлено (т.2 арк.спр.211-212).
Ухвалою суду від 26.07.2021 у задоволенні клопотання Луганського апеляційного суду про зупинення провадження у справі відмовлено (т.2 арк.спр.213-214).
Ухвалою суду від 26.07.2021 у задоволенні клопотання представника Луганського апеляційного суду про залучення до розгляду справи керівника апарату Луганського апеляційного суду як третьої особи, що не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача відмовлено (т.2 арк.спр.215-216).
Ухвалою суду від 26.07.2021 підготовче провадження в адміністративній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.08.2021 (т.2 арк.спр.217-218).
27.07.2021 на адресу суду за вхідним реєстраційним №25186/2021 від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов (т.3 арк.спр.1-7).
Ухвалою суду 16.08.2021 зупинено провадження у справі до одужання позивача (т.4 арк.спр.8).
20.09.2021 ухвалою суду поновлено провадження в адміністративній справі (т.4 арк.спр.18).
Ухвалою суду 27.09.2021 у клопотанні відповідача про витребування доказів в адміністративній справі залишено без розгляду (т.4 арк.спр. 40-41).
У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позові та поясненнях.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відзив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , має статус учасника бойових дій, з 08.08.1998 по 06.11.2015 проходила службу в органах внутрішніх справ, з 05.11.2015 по 07.04.2016 - в Національній поліції, з 08.04.2016 позивачку призначено на посаду головного спеціаліста відділу діловодства та обліку звернень громадян Апеляційного суду Луганської області, та прийнято присягу державного службовця, 24.10.2016 - переведена на посаду головного спеціаліста з режимно-секретної роботи, 02.10.2017 - переведена на посаду начальника відділу з режимно-секретної роботи, 08.01.2019 - відповідно до статті 41 Закону України «Про державну службу» та пункту 5 статті 36 КЗпП України звільнена за власним бажанням із займаної посади за переведенням для подальшої роботи в Луганському апеляційному суді; 09.01.2019 - призначена на посаду начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду в порядку переведення з Апеляційного суду Луганської області; 04.09.2019 - звільнена з займаної посади за перевищення службових повноважень відповідно до пункту 4 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»; 01.06.2020 - поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи з 04.09.2020; 25.06.2020 - звільнена з займаної посади за п. 2 ст. 40 КЗпП України зв'язку зі скасуванням допуску до державної таємниці, оскільки виконання покладених на неї обов'язків потребує доступу до державної таємниці; 10.12.2020 - поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи з 26.06.2020; 11.12.2020 - звільнена з займаної посади за п. 2 ст. 40 КЗпП України зв'язку зі скасуванням допуску до державної таємниці, оскільки виконання покладених на неї обов'язків потребує доступу до державної таємниці; 01.04.2021 - поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи з 12.12.2020; 02.04.2021 - звільнена з займаної посади за п. 2 ст. 40 КЗпП України зв'язку зі скасуванням допуску до державної таємниці, що підтверджується матеріалами особової справи державного службовця № 77 ОСОБА_1 (т.2 арк.спр.35-169).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до Луганського апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ № 96-ос/а від 04.09.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 04 вересня 2019 року. Стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.09.2019 по 29.05.2020 в сумі 161366,16 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено (т.2 арк.спр.99).
29.05.2020 позивачка звернулась до Луганського апеляційного суду з заявою про поновлення на посаді та допущення до виконання своїх посадових обов'язків начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 04.09.2019 .
01.06.2020 наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду Савчука О. № 69-к/т позивача поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 04.09.2019 (т.2 арк.спр.97).
25.06.2020 наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду Савчука О. № 95-к/тр/а позивача звільнено з посади начальника відділу з режимно-секретної роботи, 25 червня 2020 року за п.2 ст.40 КЗпП України, у зв'язку зі скасуванням допуску до державної таємниці, оскільки виконання покладених на неї обов'язків потребує доступу до державної таємниці (т.2 арк.спр.106).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09.12.2020 по справі № 360/2775/20 позов ОСОБА_1 до Луганського апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Луганського апеляційного суду від 25 червня 2020 року №95-к/тр/а «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 26 червня 2020 року. Стягнути з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 26 червня 2020 року по 09 грудня 2020 року у загальному розмірі 101730,84 грн з відрахуванням обов'язкових податків та зборів, а також моральну шкоду в сумі 10000 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено (т.2 арк.спр.122).
Згідно з наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду від 10.12.2020 № 246-к/тр/а ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи з 26.06.2020 (т.2 арк.спр.125).
10.12.2020 позивачку ознайомлено з Правилами поведінки працівника суду та попереджено про спеціальні обмеження, встановлені Законами України «Про державну службу» та «Про запобігання корупції», щодо прийняття на державну службу та проходження державної служби (т.2 арк. спр. 129-131).
10.12.2020 позивачці запропоновано переведення на посаду провідного спеціаліста відділу забезпечення діяльності судових палат з розгляду кримінальних та цивільних справ, яка відповідно до Закону України «Про державну службу» відноситься до категорії В, підкатегорії В2 (т.2 арк.спр.135).
11.12.2020 позивачка повідомила відповідача, що законних підстав для пропонування та переведення її на іншу посаду не існує, тому від запропонованої посади вона відмовляється (т.2 арк.спр.133-134).
Наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду № 248-к/тр/а від 11.12.2020 позивачку ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу з режимно-секретної роботи 11.12.2020 на підставі ст. 26 Закону України «Про державну таємницю», п. 87 Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених постановою КМУ від 18.12.2013 № 939, п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скасуванням допуску до державної таємниці (т.2 арк.спр.132).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 по справі № 360/26/21 позов ОСОБА_1 до Луганського апеляційного суду про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Луганського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року №248-к/тр/а «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 12 грудня 2020 року. Стягнути з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 грудня 2020 року по 31 березня 2021 року в сумі 65774,25 грн з відрахуванням обов'язкових податків та зборів, а також моральну шкоду в сумі 15000 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено (т.2 арк.спр.154).
Згідно з наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду від 01.04.2021 № 48-к/тр/а ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи з 12.12.2020 (т.2 арк.спр.157).
Наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду № 50-к/тр/а від 02.04.2021 позивачку ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу з режимно-секретної роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скасуванням допуску до державної таємниці (т.2 арк.спр.163).
Вищезазначений наказ мотивований тим, що ОСОБА_1 поновили на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду.
Розпорядчі документи Луганським апеляційним судом відповідно до ст.29 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» щодо звільнення ОСОБА_1 не видавались.
На підставі викладеного та оскільки, розпорядчий документ керівника апарату Луганського апеляційного суду «Про звільнення ОСОБА_1 » від 11.12.2020 за № 248-к/тр/а є чинним (т.3 арк.спр.163).
Позивачка не погодилася зі вказаним наказом про звільнення, що стало підставою для звернення до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальними нормативно-правовими актами, що регулюють спірні правовідносини, є Закон України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 № 3855-ХІІ (далі - Закон № 3855) та Порядок організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 № 939 (далі - Порядок № 939).
Відповідно до статті 2 Закону № 3855 відносини у сфері охорони державної таємниці регулюються Конституцією України, законами України «Про інформацію» та «Про доступ до публічної інформації», цим Законом, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та іншими нормативно-правовими актами.
Дія Закону № 3855 поширюється на органи законодавчої, виконавчої та судової влади, органи прокуратури України, інші державні органи (частина 1 статті 3).
Стаття 18 Закону № 3855 передбачає, що з метою охорони державної таємниці впроваджуються в тому числі особливості здійснення державними органами їх функцій щодо державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з державною таємницею; режим секретності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею; спеціальний порядок допуску та доступу громадян до державної таємниці; технічний та криптографічний захисти секретної інформації.
Частиною 6 статті 5 Закону № 3855 передбачено, що забезпечення охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, діяльність яких пов'язана з державною таємницею, покладається на керівників зазначених органів, підприємств, установ і організацій.
Частина 1 статті 21 Закону № 3855 передбачає, що в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею, з метою розроблення та здійснення заходів щодо забезпечення режиму секретності, постійного контролю за їх додержанням створюються на правах окремих структурних підрозділів режимно-секретні органи (далі - РСО), які підпорядковуються безпосередньо керівнику державного органу, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації.
Відповідно до статті 22 Закону № 3855 допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України.
Для розгляду питання про надання громадянам допуску до державної таємниці державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, де працюють, проходять службу або навчаються громадяни, оформляються документи, які надсилаються до органів Служби безпеки України. Перелік та форми таких документів, а також порядок їх надання визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вимог частин 1 та 5 статті 37 Закону № 3855 керівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані здійснювати постійний контроль за забезпеченням охорони державної таємниці. Служба безпеки України має право контролювати стан охорони державної таємниці в усіх державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, а також у зв'язку з виконанням цих повноважень одержувати безоплатно від них інформацію з питань забезпечення охорони державної таємниці. Висновки Служби безпеки України, викладені в актах офіційних перевірок за результатами контролю стану охорони державної таємниці, є обов'язковими для виконання посадовими особами підприємств, установ та організацій незалежно від їх форм власності.
Відповідно до пункту 49 Порядку № 939 громадянин, якого призначено на посаду, включену до зазначеної номенклатури, у місячний строк з дня видання наказу про його призначення подає РСО підприємства, установи, організації документи, передбачені п. 54 цього Порядку.
РСО підприємства, установи, організації протягом 40 днів з дня призначення громадянина на посаду, яку включено до номенклатури посад подає до органу СБУ документи, передбачені пунктом 56 цього Порядку, для розгляду питання про надання громадянинові допуску до державної таємниці та проведення його перевірки у зв'язку з таким допуском.
Згідно з пунктом 55 Порядку № 939 з громадянином, якому необхідно оформити допуск до державної таємниці, проводиться співбесіда з метою попереднього з'ясування відсутності чи наявності обставин, передбачених статтею 23 Закону України «Про державну таємницю».
Відповідно до пункту 56 Порядку № 939 для розгляду питання про надання громадянину допуску до державної таємниці та проведення його перевірки у зв'язку з таким допуском РСО підприємства, установи, організації подає до органу СБУ підписаний керівником підприємства, установи, організації вмотивований запит, в якому зазначається необхідність надання громадянину допуску до державної таємниці та викладається інформація, отримана під час співбесіди з громадянином, що може мати значення для прийняття рішення про надання йому допуску до державної таємниці.
Пункт 58 Порядку № 939 передбачає, що за результатами перевірки орган СБУ, який проводив перевірку, приймає рішення щодо надання чи відмови у наданні громадянину допуску до державної таємниці.
Згідно з пунктом 60 Порядку № 939 якщо за результатами перевірки органом СБУ прийнято рішення щодо відмови в наданні громадянину допуску до державної таємниці, до підприємства, установи, організації, що звернулися з приводу надання громадянину допуску до державної таємниці, надсилається письмове повідомлення із зазначенням причин і підстав для відмови в наданні такого допуску та посиланням на відповідні положення статті 23 Закону України «Про державну таємницю».
Пунктом 61 Порядку № 939 визначено: після отримання письмового повідомлення органу СБУ про відмову в наданні громадянину допуску до державної таємниці керівник підприємства, установи, організації відмовляє такому громадину у доступі до секретної інформації.
Відповідно до пункту 63 Порядку № 939 право надання керівником підприємства, установи, організації доступу громадянину до державної таємниці настає з моменту отримання таким підприємством, установою, організацією від органу СБУ повідомлення про надання допуску до державної таємниці та облікової картки.
Громадянина, якому відмовлено у наданні допуску до державної таємниці або скасовано такий допуск, якщо виконання ним трудових чи службових обов'язків вимагає доступу до державної таємниці, а переміщення на інше робоче місце чи іншу посаду неможливе, може бути в передбаченому законодавством порядку переведено на іншу роботу або службу, не пов'язану з державною таємницею, чи звільнено (пункт 87 Порядку № 939).
З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду К. Беззубенко від 01.04.2021 № 48-к/тр/а позивача поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 12.12.2020.
31.03.2021 позивачка звернулася до Луганського апеляційного суду з заявою, в якій зокрема, зазначила про необхідність поновлення її на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду та негайно допустити до виконання своїх посадових обов'язків (т1.арк.спр.24).
02.04.2021 наказом керівника апарату Луганського апеляційного суду № 50-к/тр/ позивачку ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу з режимно-секретної роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скасуванням допуску до державної таємниці (т.2 арк.спр.163).
Проте, суд наголошує, що після скасування допуску до державної таємниці та звільнення позивачки останню було поновлено на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду, а суд у своєму рішенні зазначив про протиправність звільнення позивачки (справа № 360/26/21 від 31.03.2021).
Суд зазначає, що частиною 1 статті 23 Закону № 3855 встановлено, що допуск до державної таємниці не надається у разі:
1) відсутності у громадянина обґрунтованої необхідності в роботі із секретною інформацією;
2) сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України, або участі громадянина в діяльності політичних партій та громадських організацій, діяльність яких заборонена у порядку, встановленому законом;
3) відмови громадянина взяти на себе письмове зобов'язання щодо збереження державної таємниці, яка буде йому довірена, а також за відсутності його письмової згоди на передбачені законом обмеження прав у зв'язку з допуском до державної таємниці;
4) наявності у громадянина судимості за тяжкі або особливо тяжкі злочини, не погашеної чи не знятої в установленому порядку;
5) наявності у громадянина психічних розладів, які можуть завдати шкоди охороні державної таємниці, відповідно до переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України і Службою безпеки України.
У відповідності до вимог статті 24 Закону № 3855 перевірка громадян у зв'язку з їх допуском до державної таємниці здійснюється виключно органами Служби безпеки України у строк до одного місяця у порядку, встановленому цим Законом і Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність».
У ході перевірки органами Служби безпеки України з'ясовуються наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої та частиною другою статті 23 цього Закону. За результатами перевірки органи Служби безпеки України надсилають протягом п'яти робочих днів з дня її закінчення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, що звернулися з приводу надання громадянам допуску до державної таємниці, повідомлення про надання або відмову в наданні такого допуску.
Наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 1, 3 і 5 частини першої статті 23 цього Закону, з'ясовується державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, що оформляє документи на допуск.
Повідомлення органів Служби безпеки України про відмову в наданні громадянам допуску до державної таємниці мають містити посилання на відповідні положення статті 23 цього Закону. Відмова не виключає повторного звернення державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з цього приводу в разі зміни обставин, за яких у наданні допуску до державної таємниці було відмовлено.
Отже, виходячи з приписів наведеної норми, державним органом, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією, що оформляє документи на допуск, з'ясовується лише наявність чи відсутність обставин, передбачених пунктами 1, 3 і 5 частини першої статті 23 Закону № 3855.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано та не наведено будь-яких доказів, які б підтверджували наявність чи відсутність у позивачки обставин, передбачених пунктами 1, 3 і 5 частини першої статті 23 Закону № 3855.
Окрім того, у відповідності до вимог статті 24 Закону № 3855 рішення про відмову в наданні громадянам допуску до державної таємниці приймають органи Служби безпеки України.
Аналізуючи у сукупності зазначені вище матеріали справи та нормативно-правові акти, судом встановлено, що позивачка відповідно до вимог пункту 49 Порядку № 939 письмово звернулася в місячний строк з дня видання наказу про її поновлення на посаді до Луганського апеляційного суду. Однак, відповідач у порушення вимог вказаного пункту Порядку протягом 40 днів з дня призначення позивача на посаду, яку включено до номенклатури посад, не здійснив дій щодо подання до органу СБУ документів, передбачених пунктом 56 цього Порядку, для розгляду питання про надання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці та проведення відносно неї перевірки у зв'язку з таким допуском, на підставі якого орган СБУ приймає рішення щодо надання чи відмови у наданні позивачці допуску до державної таємниці.
Згідно з листом першого заступника начальника 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях від 31.05.2021 № 78/3/19-6816 протягом квітня 2021 року матеріали та вмотивований запит Луганського апеляційного суду щодо перевірки та надання допуску до державної таємниці відносно ОСОБА_1 на адресу 3 управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях не надходили (т.1 арк. спр.189).
Також суд звертає увагу на те, що на клопотання позивача до Служби безпеки України щодо надання правової інформації, консультації та роз'яснень з правових питань, було надана відповідь за №26/3883/с-16-П/110/С-17-П/110 від 07.07.2021, яким крім іншого також зазначено, що рішення про надання (чи відмову у наданні) громадянинові допуску до державної таємниці приймає начальник регіонального органу СБ України у формі розпорядження за результатами проведеної стосовно громадянина відповідної перевірки.
Направлення керівником установи вмотивованого запиту до органу СБУ про оформлення допуску до державної таємниці начальникові режимно-секретного органу (РСО) такої установи є необхідним для забезпечення належних умов діяльності самого РСО та роботи начальника РСО. Інакше без допуску до державної таємниці начальника РСО не може виконувати свої обов'язки, визначені Законом та Порядком (т.2арк.спрю204-206).
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено процедуру та порядок розгляду питання про надання допуску та доступу до державної таємниці стосовно позивачки відповідно до вимог Закону № 3855 та Порядку № 939.
Щодо посилання відповідача на те, що розпорядчий документ керівника апарату Луганського апеляційного суду Савчука О.І. «Про звільнення ОСОБА_1 » від 11.12.2020 за №248-к/тр/а є чинним, то позивача звільнено із займаної посади на підставі п.2 ст.40 КЗпП України із формулюванням як у попередньому наказі №248-к/тр/а. На підставі чого, в.о. керівника апарату Луганського апеляційного суду Беззубенком К.Ю. 02 квітня 2021 року винесено наказ про звільнення позивача як державного службовця в рамках правового поля та норм діючого законодавства - є безпідставними та незмістовними з наступних підстав.
Як вже встановлено, судом вище рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 по справі № 360/26/21 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Луганського апеляційного суду від 11 грудня 2020 року №248-к/тр/а «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 12 грудня 2020 року, та вирішено допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.
Постановою першого апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2021 року апеляційні скарги керівника апарату Луганського апеляційного суду Савчука О.І. - залишено без задоволення. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року та ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2021 року у справі № 360/26/21 - залишено без змін, тобто рішення суду набрало законної сили.
Таким чином, судом встановлено, що на виконання вищевказаного судового рішення по справі № 360/26/21, в.о. керівника апарату Луганського апеляційного суду, не скасував наказ Луганського апеляційного суду «Про звільнення ОСОБА_1 » № 248-к/тр/а від 11.12.2020 року, визнаючи його чинним, та звільнив позивача з посади, вказавши підстави для звільнення у зв'язку зі скасуванням допуску до державної таємниці, які вищевказаними рішеннями суду від 29.05.2020, 09.12.2020 та 31.03.2021 визнано безпідставними, протиправними та незаконними.
Доводи представника відповідача про неналежного відповідача не беруться судом до уваги, оскільки ОСОБА_1 перебувала у відносинах публічної служби саме з Луганським апеляційним судом, який приймає участь в справі в якості відповідача. Також ухвалою суду було вирішено клопотання представника відповідача щодо відсутності підстав для залучення до участі у справі як третьої особи, керівника апарату Луганського апеляційного суду.
З огляду на встановлені судом обставини та відповіді Служби безпеки України суд вважає, що неподання відповідачем після поновлення позивачки на посаді до органу СБУ необхідних документів для розгляду питання про надання ОСОБА_1 допуску до державної таємниці та проведення відносно неї перевірки у зв'язку з таким допуском, нездійснення дій щодо проведення з позивачкою передбачених чинним законодавством інструктажів свідчать про небажання відповідача поновлювати ОСОБА_1 на посаді.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 по справі «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11), звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення її порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.
Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Луганський окружний адміністративний суд в контексті спірних правовідносин відповідно до статті 235 КЗпП України у справі № 360/26/20 застосував ефективний спосіб захисту порушеного права позивача - визнав протиправним та скасував наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади та поновив позивачку на посаді, з якої її було звільнено.
Разом з тим, виконання зазначеного вище рішення суду шляхом винесення відповідачем наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді з одночасним звільненням її з посади носить суто декларативний характер, нівелює саму суть судового рішення, яке мало на меті захистити порушене право позивачки на працю відповідно до статті 43 Конституції України, а також зумовлює подальше звернення позивачки до суду за захистом порушених прав.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Луганського апеляційного суду від 02.04.2021 № 50-к/тр/а та поновлення позивачки на посаді є обґрунтованими й такими, що належать до задоволення.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 241-1 Кодексу законів про працю України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.
Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, днем звільнення вважається останній день роботи.
З вище зазначеного можна дійти висновку, що день звільнення працівника вважається його останнім робочим днем.
Отже, оскільки з посади начальника відділу з режимно-секретної роботи позивачку звільнено 02.04.2021 згідно з наказом від 02.04.2021 № 50-к/тр/а, який є останнім робочим днем, поновити ОСОБА_1 на начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду необхідно з наступного дня після звільнення - 03.04.2021.
Вирішуючи питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та періоду його стягнення, суд виходить з такого.
Вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати (постанова Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року по справі № 6-2123цс15).
Згідно з пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).
Згідно з довідкою Луганського апеляційного суду від 29.06.2021 № 66 заробітна плата позивачки склала: у червні 2019 року - 16557,80 грн (фактична кількість відпрацьованих робочих днів - 18), у липні 2019 року - 3613,07 грн (фактична кількість відпрацьованих робочих днів - 23), Середньоденна заробітна плата складає 876,99 грн (т.1 арк.спр. арк.спр.251).
Вимушений прогул позивачки слід обраховувати з 03.04.2021 по день ухвалення судового рішення - 27.09.2021.
У періоді вимушеного прогулу з 03.04.2021 по 27.09.2021 було 120 робочих днів (у квітні 2021 року - 20 робочих днів, у травні 2021 року - 18 робочих днів, у червні 2021 року - 20 робочих днів, у липні 2021 року - 22 робочих днів, у серпні 2021 року - 21 робочих днів та у вересні 2021 року - 19 робочих днів).
Кількість робочих днів обраховано з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 1191-р «Про перенесення робочих днів у 2021 році».
Таким чином, середня заробітна плата за весь час вимушеного прогулу за період з 03.04.2021 по 27.09.2021 складає 105238,80 грн (120 робочих дні х 876,99 грн (середньоденна заробітна плата).
Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Таким чином, Луганський апеляційний суд як податковий агент відповідно до норм Податкового Кодексу України та як страхувальник відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» зобов'язаний виплатити позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.04.2021 по 27.09.2021 в сумі 105238,80 грн, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.
Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню. Сума середнього заробітку за один місяць складає 16662,81 грн (19 робочих днів у січні 2021 року х 876,99 грн).
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 200000 грн суд дійшов такого.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Як зазначено у пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.
Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.
При вирішенні питання про наявність підстав відшкодування моральної шкоди позивачу суд виходить з того, що з боку роботодавця мало місце протиправне порушення трудових прав позивача неправомірним звільненням.
Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій суб'єкта владних повноважень. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції.
На думку суду, неодноразове звільнення позивачки в порушенням вимог чинного законодавства відповідачем, який є не лише суб'єктом владних повноважень, але й органом судової влади, небажання відповідача поновлювати позивачку на посаді на виконання рішення суду, формальне здійснення такого поновлення з одночасним звільненням безумовно призвело до моральних страждань позивачки та змусило позивачку докладати додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення своїх прав.
Виходячи із вимог розумності, справедливості і достатності та враховуючи психоемоційний стан позивача, їх характер та зусилля позивача на відновлення свого порушеного права, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 20000 грн.
Вказана позиція узгоджується з правовими висновками, які викладені в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 813/2869/17.
Щодо клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що Відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не довів суду правомірність оскаржуваного наказу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд керується таким.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини третьої цієї статті при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 2000,00 грн за вимогою майнового характеру (т.1 арк. спр. 12).
З огляду на часткове задоволення позову суд дійшов висновку про стягнення на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат зі сплати судового бору в сумі 200 грн пропорційно до задоволеної частини вимог.
При цьому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/не задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Луганського апеляційного суду (код ЄДРПОУ 42263208, місцезнаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, бульвар Дружби Народів, буд. 16) про визнання протиправним та скасування наказу від 02.04.2020 № 50-к/тр/а, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Луганського апеляційного суду від 02.04.2020 № 50-к/тр/а «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з режимно-секретної роботи Луганського апеляційного суду з 03 квітня 2021 року.
Стягнути з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.04.2021 по 27.09.2021 в сумі 105238,80 грн (сто п'ять тисяч двісті тридцять вісім грн. 80 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Стягнути з Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн (двадцять тисяч грн 00 коп.).
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Луганського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 200,00 грн (двісті грн 00 коп.).
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць в сумі 16662,81 грн (шістнадцять тисяч шістсот шістдесят дві грн 81 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов'язкових платежів.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 05 жовтня 2021 року.
Суддя І.В. Тихонов