Справа № 654/633/21
Провадження №2/654/595/2021
21 вересня 2021 року Голопристанський районний суд Херсонської області у складі:
головуючого судді Сіянко В.М.,
за участю секретаря Петришак В.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Гола Пристань Херсонської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та соціальної роботи з сім'ями, дітьми та молоддю виконавчого комітету Голопристанської міської ради, про стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини, стягнення вартості частки автомобіля,-
15 березня 2021 року ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Луганська А.В., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини та стягнення вартості частки автомобіля.
В обґрунтування позову позивачка зазначила, що перебувала в шлюбі з відповідачем з ІНФОРМАЦІЯ_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_3 . Рішенням суду від 18.12.2020 шлюб розірвано. Після розірвання шлюбу дитина проживає з матір'ю та перебуває на її повному утриманні. Відповідач самоусунувся від виховання та утримання дитини, спілкування сина з батьком відбувається за ініціативи позивачки. Враховуючи викладене, позивачка просила стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку, щомісячно, а також визначити місце проживання дитини з матір'ю ОСОБА_1 за місцем її проживання.
Також позивачка у позові зазначила, що за час проживання у шлюбі з відповідачем, за спільні кошти було придбано автомобіль «Mazda 3», рік випуску 2004, державний номер НОМЕР_1 , який після розірвання шлюбу відповідач забрав та продовжував ним користуватися, та 06.01.2021 відчужив без відома та дозволу позивачки. Посилаючись на ст.ст. 63, 70 СК України, позивачка просила стягнути з відповідача на свою користь вартість 1/2 частки автомобіля в розмірі 75000 грн, а також судові витрати.
Від відповідача 16.04.2021 надійшов відзив, у якому він визнав позов в частині стягнення з нього на користь позивачки аліментів на утримання сина та визначення місця проживання дитини з матір'ю, але категорично заперечує проти задоволення вимог щодо стягнення вартості автомобіля, оскільки за час шлюбу у будинку, в якому проживали сторони та який належить матері позивачки, були виконані значні будівельні роботи, на оплату яких відповідач кошти взяв у борг, та після продажу автомобіля всі гроші він віддав на погашення заборгованості. Крім того, автомобіль було продано за ціною 40500 грн, тобто значно менше, ніж позивачка зазначає у позові. Також зазначив, що на момент укладення шлюбу з позивачкою, він працював та мав стабільний заробіток, утримуючи дружину, яка працевлаштована лише останні три роки.
Позивачка подала відповідь на відзив, у якій зазначила, що викладені у відзиві обставини не відповідають дійсності, оскільки вона як до шлюбу, так і під час спільного проживання з відповідачем, працювала, за виключенням періоду декретної відпустки. Крім того, спірний автомобіль було придбано за кошти, які було отримано від продажу автомобіля, що належав позивачці. Крім того, відповідач після розірвання шлюбу самовільно забрав рухоме майно, яке було придбано ними за час шлюбу. Щодо вартості автомобіля, позивачка наполягає на стягненні половини ринкової вартості автомобіля в сумі 75000 грн.
Відповідач подав заперечення, зміст яких зводиться до змісту відзиву.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Луганська А.В. підтримали заявлені вимоги і просили їх задовольнити з підстав, зазначених у позові та відповіді на відзив.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Беспалов О.С. позов визнали частково: в частині стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини. Щодо вимог про стягнення вартості автомобіля позов не визнали.
Заслухавши сторони, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів.
Згідно з свідоцтвом про народження батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Дитина проживає та знаходиться на утриманні матері.
Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.
Відповідно до ст.182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ст.191 Сімейного кодексу України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
За частинами першою, другою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Суд, з урахуванням вищевказаних норм матеріального права та встановлених обставин під час розгляду справи, встановивши, що відповідач участь в утриманні сина не приймає, кошти на його утримання не надає, з урахуванням того, що дитина знаходиться на утриманні позивачки, з якою постійно проживає, відповідач працездатний, інших дітей на утриманні не має, а тому, враховуючи засади розумності та справедливості, дійшов висновку, що з відповідача необхідно стягнути аліменти на утримання дитини до досягнення нею повноліття в примусовому порядку, визначивши розмір аліментів - 1/4 частки заробітку (доходів) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати подачі позову до суду до досягнення дитиною повноліття.
Щодо позовних вимог про визначення місця проживання дитини.
Як встановлено у судовому засіданні, дитина проживає на даний час з матір'ю в с. Гладківка Скадовського району Херсонської області, що підтверджується довідками Гладківського старостинського округу Голопристанської міської ради.
З матеріалів справи вбачається, що малолітній ОСОБА_3 відвідує дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Ялинка». З грудня 2020 року приводить та забирає дитину з садка мама та бабуся.
Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1 , позивачкою створені належні умови для проживання та виховання малолітньої дитини.
Позивачка працює в КНП «Обласний територіальний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» ХОР. За місцем роботи характеризується позитивно.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
За змістом положень частин 7, 8 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до статті 3, статті 18 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року (набрала чинності для України 02 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Стаття 141 СК України визначає, що мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.
Відповідно до частини 2 статті 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно із статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.
Частиною 2 статті 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно із частиною 4 статті 150 СК України, батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до статті 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Частиною 2 статті 155 СК України передбачено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Отже, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Частинами 1, 2 стаття 161 СК України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Отже, найкращі інтереси дітей повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків (правовий висновок Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року в справі N 6-1945цс17).
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно встановлювати не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина має бути розлучена зі своєю матір'ю, а крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку іншим обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У теперішній час, мешкаючи з матір'ю, малолітній ОСОБА_3 залишається проживати у звичному для нього середовищі. Мати піклується про його фізичне та духовне виховання, займається його оздоровленням.
Орган опіки та піклування виконавчого комітету Голопристанської міської ради надав висновок №11-34/56 від 24.05.2021, згідно з яким вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з його матір'ю ОСОБА_1 .
Таким чином, суд, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, керуючись положеннями Конвенції про права дитини (в якій реалізовано принцип домінанту інтересів дитини над усіма іншими), ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, з урахуванням встановлених обставин справи, зокрема, ставлення матері та батька до своїх батьківських обов'язків, інтересів дитини, уваги і турботи батьків, розвитку дитини в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості, а також фактичне місце проживання дитини з матір'ю, суд приходить до висновку про задоволення позову про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір'ю.
Щодо позовних вимог про стягнення вартості частки автомобіля.
Судом встановлено, що з 04 жовтня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 18 грудня 2020 року.
Під час перебування у шлюбі сторонами придбано автомобіль «Mazda» модель 3, рік випуску 2004, VIN-код НОМЕР_2 .
Як встановлено у судовому засіданні та не заперечувалось сторонами, ОСОБА_2 06.01.2021 продав вказаний автомобіль.
Позивачкою надано довідкове повідомлення судового експерта Дадонова В.В. №7/П-2021 від 20.07.2021 згідно з яким середня ринкова ціна автомобіля «Mazda» модель 3, рік випуску 2004 на дату 06.01.2021 становить 175250 грн
Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Автомобіль «Mazda» модель 3, рік випуску 2004, VIN-код НОМЕР_2 є спільним майном подружжя та підлягає поділу.
Оскільки ОСОБА_2 розпорядився автомобілем на власний розсуд без письмової згоди ОСОБА_1 , то остання має право на грошову компенсацію 1/2 вартості спірного транспортного засобу.
Визначаючи розмір грошової компенсації 1/2 вартості автомобіля, суд виходить з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з подружжя, визначається із вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові № 127/7029/15-ц від 03 жовтня 2018 року відступив від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц, провадження № 61-189ск17, та дійшов висновку, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Доводи відповідача про те, що вартість автомобіля визначена на момент його продажу висновком експерта ОСОБА_4 та становить 40500 грн, не заслуговують на увагу, оскільки вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого.
Перевіривши співставлення цін на аналогічні транспортні засоби в Інтернет-ресурсах та ціни, за яку відповідач продав спірний автомобіль, суд вважає, що вартість автомобіля, визначена при його продажі експертом ОСОБА_4 на замовлення відповідача є несправедливою та значно заниженою, тому суд при визначенні розміру компенсації надає перевагу розрахунку, наданому позивачкою, зробленому на підставі повідомлення судового експерта Дадонова В.В. №7/П-2021 від 20.07.2021, який узгоджується з цінами, що склалися на ринку ідентичних транспортних засобів.
За клопотанням сторін суд допитав свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які надали пояснення щодо ремонтних робіт, проведених під час спільного проживання сторін у будинку, що належить матері позивачки.
Проте показання вказаних свідків в даному випадку не є належним доказом в розумінні статті 77 ЦПК України, оскільки взагалі не стосуються предмета доказування.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Суд, з урахуванням встановлених обставин під час розгляду справи, дослідивши зібрані у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України, встановивши, що автомобіль «Mazda» модель 3, рік випуску 2004, VIN-код НОМЕР_2 є спільною сумісною власністю подружжя та відчужене без згоди одного з подружжя, дійшов висновку, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 75000 грн в рахунок компенсації від вартості продажу транспортного засобу.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню також судові витрати у розмірі 1816 грн.
Керуючись ст.ст. ст. ст. 4, 11, 76-78, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, визначення місця проживання дитини, стягнення вартості частки автомобіля задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходів) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 15 березня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з його матір'ю ОСОБА_1 , за місцем її проживання.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля в сумі 75000 (сімдесят п'ять тисяч) гривень, а також 1816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять) гривень судових витрат, а всього 76816 (сімдесят шість тисяч вісімсот шістнадцять) гривень.
Зазначити дані сторін:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Херсонського апеляційного суду безпосередньо або через Голопристанський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строкз дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повне судове рішення складено 01 жовтня 2021 року.
Суддя В. М. Сіянко