Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
04 жовтня 2021 року Справа №520/5906/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №520/5906/21
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), в якому, з урахуванням уточнень позовної заяви, просить:
- визнати протиправною бездіяльність позивача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 341,62 грн. у день за період з 11.05.2017 по 16.01.2021 терміном 1345 календарних днів у сумі 459 476,91 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на момент виключення його зі списків особового складу, зокрема - 10.05.2017, відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з ним. Зазначає, що остаточний розрахунок з ним проведений відповідачем 16.01.2021 на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі №480/2873/2020, тобто з порушенням строків встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України. На переконання позивача, зазначене - є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій О.В.
Ухвалою Харківського окружного адміністрації суду від 12.04.2021 позовну заяву позивача залишено без руху у справі №520/5906/21 та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважності причин пропуску звернення до суду та наданням доказів, які підтверджують поважність таких причин.
Ухвалою Харківського окружного адміністрації суду від 27.04.2021 у справі №520/5906/21 поновлено позивачу поновлено строк звернення до адміністративного суду та прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у адміністративній справі №520/5906/21.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач 18.05.2021 до суду надав відзив на позовну заяву, згідно з яким останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з тих мотивів, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до фонду оплати праці та не є складовою заробітної плати. Вказує, що виплата середнього заробітку носить компенсаторний характер. На переконання представника відповідача, положення Кодексу законів про працю України не розповсюджується на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 у справі №520/5906/21 вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче провадження призначено на 29.06.2021 о 12:00 год. Водночас, витребувано у Військової частини НОМЕР_1 розрахунок середнього заробітку, у зв'язку з затримкою при звільненні ОСОБА_1 за період з 11.05.2017 по 15.01.2021 та довідку про заробітну плату ОСОБА_1 за останні два місяця перед звільненням.
У період з 06.05.2021 по 16.05.2021, з 29.06.2021 по 23.07.2021, з 29.06.2021 по 23.07.2021 та з 20.08.2021 по 02.09.2021 суддя перебувала у відпустці.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач у 2017 році звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення з 10.05.2017, що підтверджується копією витягу з наказу командира військової частини польової пошти НОМЕР_2 від 10.05.2017 №133 (а.с. 8).
Згідно вказаного наказу позивачу виплачено: надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військове звання та надбавки за вислугу років, премію за особливий внесок у загальні результати служби у розмірі 580% посадового окладу, щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% місячного грошового забезпечення з 01 по 10 травня 2017 року; виплатити винагороду за безпосередню участь в АТО у період з 05.05.2017 по 10.05.2017.
Проте, при звільненні з військової служби з позивачем проведено не у повному обсязі остаточний розрахунок, зокрема, нездійснено нарахування та виплату грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2017 рік та індексації грошового забезпечення за період з 10.07.2016 по 10.05.2017.
У подальшому бездіяльність відповідача, що виявилась у непроведенні остаточного розрахунку із позивачем при звільненні у повному обсязі, була предметом судового розгляду у рамках справ №520/13478/19 Харківського окружного адміністративного суду та №480/2873/20 Сумського окружного адміністративного суду з відповідними позовами.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 у справі №520/13478/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового станом на день звільнення з військової служби 10.05.2017 з урахування додаткових видів винагороди. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення з урахуванням додаткових видів грошової винагороди станом на день звільнення з військової служби 10.05.2017 з урахування додаткових видів винагороди.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі №480/2873/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 10.07.2016 до 10.05.2017. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 10.07.2016 до 10.05.2017. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.01.2020 у справі №520/13478/19 позивачу нараховано та виплачено компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017 роки у розмірі 7252,22 грн. відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк».
На виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 23.11.2020 у справі №480/2873/20 позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 10.07.2016 до 10.05.2017 у розмірі 34 884,35 грн. відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк».
Позивач, вважаючи протиправним проведений відповідачем несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон України №2011-ХІІ у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства неврегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби неврегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №240/11214/19, від 24.12.2020 у справі №340/401/20, від 05.08.2020 у справі №826/20350/16, від 15.07.2020 у справі №824/144/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16.
Положеннями статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Суд зазначає, що період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
У ході судового розгляду встановлено, що спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності роботодавця за невчасний розрахунок при звільненні у частині виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016, 2017 роки у розмірі 7 252,22 грн. та індексації грошового забезпечення за період з 10.07.2016 до 10.05.2017 у розмірі 34 884,35 грн.
Відтак, остаточний розрахунок із позивачем проведений відповідачем саме - 16.01.2021.
Таким чином, враховуючи дату звільнення позивача - 10.05.2017 та дату остаточного розрахунку - 16.01.2021, суд приходить до висновку, що відповідачем фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати зазначеної сум індексації, проведений поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, та затримка складає - 1346 календарних днів, що є підставою для виплати позивачеві середнього заробітку за весь час затримки.
Вирішення питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу з визначенням розміру такого заробітку здійснюється за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, у редакції, чинній на час спірних правовідносин (далі по тексту - Порядок №100).
Згідно з абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу 1 пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як убачається з абз. 2 п. 7 Порядку №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Відповідно до п. 1 підп. 4 розд. V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, у тому числі тим, хто перебуває в розпорядженні, та тим, хто на день вибуття на лікування звільнений від посад, за весь період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою, безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою згідно з висновком військово-лікарської комісії, але не більше чотирьох місяців з дня вибуття з органу Держприкордонслужби (крім випадків, коли законодавством передбачені більш тривалі терміни перебування на лікуванні) виплачується грошове забезпечення за останніми штатними посадами, які вони займали.
Таким чином, військовослужбовцям виплачується грошове забезпечення у повному обсязі незалежно від того чи перебувають вони у розпорядженні чи на лікуванні.
Відповідно до частини другої статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні.
Таким чином, військовослужбовці отримують грошове забезпечення не за робочі дні, а - за календарні дні, тому при розрахунку середньоденного заробітку необхідно брати кількість календарних днів.
Як зазначалось, днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 10.05.2021. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є березень 2017 року (31 календарний день) та квітень 2017 року (30 календарних днів).
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 розрахунок середнього заробітку, у зв'язку з затримкою при звільненні ОСОБА_1 за період з 11.05.2017 по 15.01.2021 та довідку про заробітну плату ОСОБА_1 за останні два місяця перед звільненням.
Виходячи зі змісту наданої на виконання ухвали суду відповідачем довідки про розмір грошового забезпечення за березень - квітень 2017 року, грошове забезпечення позивача за два повних місяці служби перед звільненням (за березень - квітень 2017 року) становить 20 838,73 грн. (10 656,00 грн. + 10 182,73 грн.), тобто середньомісячна заробітна плата позивача складає 10 419,37 грн. ((10 656,00 грн. + 10 182,73 грн.)/2 = 10 419,37 грн.).
Так, у березні 2017 року та квітні 2017 року був 61 день, отже середньоденна заробітна плата позивача за два повних місяці служби склала 341,65 грн.
Як зазначалося, у день звільнення позивача зі служби 10.05.2017, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, у розмірі 42 136,57 грн. (7252,22 грн. на виконання рішення ХОАС у справі №520/13478/19 + 34 884,35 грн. на виконання рішення СОАС у справі №480/2873/20).
Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (10.05.2017) та дату виплати заборгованості (16.01.2021), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1346 днів.
Отже, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 11.05.2017 (наступний день після звільнення) по 16.01.2021 (день виплати заборгованості) становить 459 860,90 грн. (341,65 грн. * 1346 днів).
З огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, у вказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Велика Палата у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.
Отже, враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд вважає за необхідне при визначенні розміру відшкодування врахувати наведені критерії оцінки розміру відшкодування за час розрахунку при звільненні.
Беручи до уваги зазначене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки при звільненні та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі
21068,30 грн.
Щодо зобов'язання виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, суд зазначає наступне.
Пунктами 2-5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, передбачено, що грошова компенсація виплачується особам, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб. Виплата грошової компенсації військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Отже, нормативно чітко визначено, що щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб виплачується виключно щодо сум грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних або право на які набуте у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби.
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є грошовим забезпеченням, під час проходження військової служби позивач не набув права на отримання такого середнього заробітку, підставою для його нарахування є не виконання обов'язків військової служби, а несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З огляду на зазначене, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів Порядку №44 та, відповідно, - для задоволення позову у вказаній частині.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на те, що позивач відповідно до Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 06.10.2017 по 16.01.2021 у розмірі 21 068,30 грн. (двадцять одна тисяча шістдесят вісім гривень 30 копійок).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 06.10.2017 по 16.01.2021 у розмірі 21068,30 грн. (двадцять одна тисяча шістдесят вісім гривень 30 копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено 04.10.2021.
Суддя О.В. Ніколаєва