04 жовтня 2021 року м. Ужгород№ 260/3724/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправними та скасування постанов, -
16 серпня 2021 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся Департамент соціальної політики Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш.Петефі, 24, код ЄДРПОУ 03192997) до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, площа Ш. Петефі, 14, код ЄДРПОУ 43316386), яким просить: "1. Визнати протиправними та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західний міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 04.08.2021 року ВП № 66386865 "Про стягнення виконавчого збору"; 2. Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західний міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) від 04.08.2021 року ВП № 66386865 "Про відкриття виконавчого провадження" в частині стягнення виконавчого збору в розмірі 24000,00 грн.".
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року дану позовну заяву було залишено без руху.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 року було прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.
Заявлені вимоги позивач аргументує тим, що на примусовому виконанні в органах Державної виконавчої служби перебуває виконавчий лист №260/3472/20, боржником в якому є Департамент соціальної політики Ужгородської міської ради. В межах такого виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 24000 грн, яку вважає протиправною. Зазначає, що обов'язковою умовою стягнення виконавчого збору є фактичне виконання судового рішення та вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Проте в даному випадку державний виконавець не вчиняв жодних дій, спрямованих на виконання рішення суду, а тому підстави для стягнення виконавчого збору відсутні. Окрім того, звертає увагу суду не неправильне визначення державним виконавцем розміру виконавчого збору, оскільки виконавчий лист №260/3472/20 стосується вимоги майнового характеру. Тому виконавчий збір слід обчислювати з розрахунку 10% суми, що підлягає примусовому стягненню. Крім того, позивач вказує, що оскільки, постанова про стягнення виконавчого збору в розмірі 24000 грн винесена на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто вона є похідною, дана постанова підлягає скасуванню в повному обсязі, а постанова про відкриття виконавчого провадження підлягає скасуванню в частині стягнення виконавчого збору.
До Закарпатського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву відповідно до змісту якого відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив. Так, зокрема, зазначив, що нормами Закону України "Про виконавче провадження" передбачено обов'язок державного виконавця виносити постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження. Підстави, за якими виконавчий збір не стягується, в спірних правовідносинах були відсутні. З огляду на що вважає, що оскаржені постанови прийняті відповідно до наявних повноважень та в порядку, встановленому законом, а тому скасуванню не підлягають. Окремо вказує на помилковість доводів позивача про майновий характер поданого на примусове виконання виконавчого листа, оскільки рішенням суду боржника зобов'язано саме вчинити певні дії, а отже таке носить немайновий характер.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, хоча судом вживалися заходи щодо виклику учасників справи, що передбачені Главою 7 Розділу І КАС України.
29 вересня 2021 року на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду надійшла заява від представника відповідача, відповідно до якої представник просить розглянути справу без його участі за наявними матеріалами у справі та відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с. 61).
Статтею 287 частиною 4 КАС України визначено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Відповідно до статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Згідно зі статтею 205 частини 2 пункту 3 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
А відтак, оскільки учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що 12 травня 2021 року Закарпатським окружним адміністративним судом на виконання рішення в адміністративній справі № 260/3472/20 від 04 грудня 2020 року видано виконавчий лист про зобов'язання Департамент праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради (далі - Департамент праці) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік, як учаснику бойових дій, у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, виходячи з розрахунку мінімальної пенсії за віком, встановленої Законом України "Про Державний бюджет на 2020 рік", з урахуванням раніше виплачених сум (а.с. 51).
Рішенням Ужгородської міської ради №2181 від 15 жовтня 2020 року Департамент праці перейменовано на Департамент соціальної політики Ужгородської міської ради.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Гаринець О.І. від 04 серпня 2021 року ВП №66386865 відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа та одночасно якою постановлено стягнути з позивача по даній справі виконавчий збір у розмірі 24000 грн (а.с. 53).
Одночасно, 04 серпня 2021 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Гаринець О.І. ухвалено постанову про стягнення з Департаменту праці виконавчого збору у розмірі 24000 грн (а.с. 56).
Вважаючи вказані постанови державного виконавця протиправними з огляду на відсутність підстав для стягнення у зв'язку з не здійсненням таким жодних дій щодо примусового виконання рішення суду, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті позовних вимог, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, встановлюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі по тексту - Закон України № 1404-VIII).
Так, статтею 1 Закону України № 1404-VIII встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 3 частини 1 пункту 1 Закону України № 1404-VIII, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, в тому числі, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (стаття 26 частина 1 пункт 1 Закону України № 1404-VIII).
Статтею 26 частиною 5 Закону України № 1404-VIII визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Виконавчий збір у розумінні статті 27 частини 1 Закону України № 1404-VIII, це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Відповідно до положень пункту 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.
Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.
Статтею 27 частиною 3 Закону України № 1404-VIII передбачено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Виключний перелік підстав, коли виконавчий збір за вчинення органами державної виконавчої служби примусового виконання рішень не стягується, передбачений статтею 26 частиною 5 Закону України № 1404-VIII.
Окрім того, статтею 27 частиною 9 Закону України № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі статті 39 частини 1 пункту 9 Закону України № 1404-VIII, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
З огляду на проведений правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють порядок справляння державним виконавцем виконавчого збору, суд дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від вчинення дій, спрямованих на примусове виконання, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання останнього до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Отже, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) законодавцем пов'язується з початком процедури примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору в постанові про відкриття виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця.
До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2020 року у справі № 480/3452/19.
Відповідно до статті 242 частини 5 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з того, що рішення Закарпатського окружного адміністративного суду № 260/3472/20 в добровільному порядку Департаментом праці виконано не було. Так, суд не вважає звернення боржника до Департаменту соціального захисту населення з проханням виділити кошти на виконання рішення суду належним доказом виконання такого, оскільки зазначена в рішенні суду сума коштів стягувачу виплачена не була. В свою чергу виконання рішення суду повинне здійснюватися відповідно до його резолютивної частини та свідчити про повне поновлення прав особи, на захист інтересів якої воно спрямоване.
Тому суд вважає дії виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому суд відхиляє посилання позивача на невчинення державним виконавцем будь-яких дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду, з огляду на те, що законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору саме з фактом відкриття виконавчого провадження.
Окрім того, суд відхиляє зауваження позивача щодо неправильного визначення державним виконавцем розміру виконавчого збору з огляду на майновий характер рішення суду № 260/3472/20 від 04 грудня 2020 року, оскільки рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення відноситься до рішень немайнового характеру.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно вимог статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 77 частини 2 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, дослідивши вищенаведені обставини справи крізь призму законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що даний адміністративний позов задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати з відповідача не стягуються.
Керуючись статтями 242-246, 287 КАС України, суд, -
У задоволенні позову Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Ш.Петефі, 24, код ЄДРПОУ 03192997) до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, площа Ш. Петефі, 14, код ЄДРПОУ 43316386) про визнання протиправними та скасування постанов - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України (пункт 15.5)).
СуддяС.Є. Гаврилко