Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 жовтня 2021 р. Справа№200/10093/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86; код ЄДРПОУ 40109058) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, в загальній кількості 42 доби за 2017 - 2019 роки;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити суму середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки;
- стягнути з відповідача грошові кошти, витрачені на правову допомогу в сумі 6000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що під час проходження служби в Національній поліції з 01.02.2015 по 30.04.2018 він приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, є учасником бойових дій. При звільненні зі служби відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13.08.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Головне управління Національної поліції до суду надало відзив на адміністративний позов, в якому заперечило проти задоволення заявлених вимог. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не віднесена до щорічних додаткових відпусток, визначених п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки». Тобто цей вид додаткової відпустки не належить до тих, за які сплачується компенсація в разі її невикористання. Також відповідач зазначає, що Закон України "Про соціальний захист і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не поширюється на позивача. Він не проходив військову службу, оскільки під час проходження служби поліцейські не підлягають мобілізації, зокрема і за оголошеною Указом Президента частковою мобілізацією. Жодним нормативним актом не було заборонено поліцейським використовувати відпустки як учасникам бойових дій. Позивач не надавав відповідні рапорти, отже вказана відпустка не надавалась. Крім того, відповідач вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом.
Стосовно понесених позивачем витрат на правничу допомогу зазначив, що вони є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Звертає увагу на те, що провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні). Однак, адвокат до відкриття провадження у справі надав позивачу послуги у вигляді участі у суді під час розгляду справи. Крім того, зазначив, що адвокат вже надавав юридичні послуги в трьох ідентичних судових справах, отже кількість витраченого часу є завищеним.
Відповідно статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , 22.09.2017 рішенням комісії Національної поліції України про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських № 6/І/V/118 позивачу надано статус учасника бойових дій.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 11.10.2017 року.
30.04.2021 року наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 268 о/с майора поліції ОСОБА_1 - старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 4 Краматорського районного управління поліції звільнено зі служби в поліції за власним бажанням.
Під час проходження служби позивач додаткову відпустку учасника бойових дій за 2017 - 2019 роки не використовував, грошову компенсацію не отримував, що підтверджується листом Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Донецькій області від 26.07.2021. Також даним листом позивача повідомлено, що нарахування та виплата грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових чинним законодавством не передбачено.
При наданні правової оцінки спірним правовідносинам суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) та іншими нормативно-правовими актами.
Так, частиною першою статті 3 Закону № 580-VIII встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 92 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ визначено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги як одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
У відзиві на адміністративний позов відповідач не заперечує наявність у позивача як учасника бойових дій права на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, а також те, що впродовж 2017-2019 років позивач цю відпустку не використав, грошова компенсація за невикористані дні цієї відпустки не була нарахована і виплачена.
Частиною 10 статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Крім того, відповідно до частини 8 статті 8 Розділу III Порядку 260 виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Слід зазначити, що в ч.10 ст. 93 Закону № 580-VIII та ч.8 ст.8 Розділу III Порядку 260 йдеться про «невикористану в році звільнення відпустку» без вказівки на її вид (основна чи додаткова).
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а (номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 73249814).
Згідно з нормами частини 1 статті 83 КЗпП України, частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.
Рішенням Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, аналізуючи зазначене, суд зазначає, що в силу ч.10 ст. 93 Закону № 580-VIII та ч.8 ст.8 Розділу III Порядку 260, не використання позивачем відпустки не означає припинення права на відпустку, отже при звільненні з поліції останній мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку, передбачену п. 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року по справі № 360/4127/19.
Вказаний висновок підтверджено і постановою Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року в справі № 160/10875/19.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій у кількості 42 днів, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
При цьому суд зазначає, що розмір грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку визначається виходячи із місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити суму середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільнені слід зазначити, що оскільки спеціальними нормами права, які регулюють питання проходження служби та виплати грошового забезпечення таким особам, як позивач, питання порядку проведення остаточного розрахунку при звільненні та відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільнені не врегульовані, тому підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства.
Оскільки при звільненні зі служби в поліції позивачу не було виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, відповідач повинен виплатити середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зазначена позиція узгоджується з постановою Верховного суду від 01.03.2018 року у справі № 806/1551/17. Крім того, суд враховує викладені нижче висновки Великої Палати Верховного Суду наведені у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці просить суд зобов'язати управління нарахувати та виплатити суму середнього заробітку без визначення її розміру.
За приписами ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд вважає за необхідне визначити розмір зазначеного стягнення з огляду на наступне.
Оскільки останній день перебування позивача на службі наказу про звільнення був 30.04.2021, обов'язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний 30.04.2021 року.
Таким чином, строк затримки виплати компенсації за невикористані дні відпустки становить з 01.05.2021 року по 01.10.2021 року (день прийняття судового рішення) - 154 дня.
Згідно з довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Донецькій області від 07.09.2021 № 1224 про розмір грошового забезпечення позивача, середньоденний розмір грошового забезпечення на день звільнення становить 462,06 грн.
Відтак, середній заробіток позивача за період з 01.05.2021 року по 01.10.2021 року складає 71157,24 грн.
Разом з тим, суд враховує, що Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
При цьому з даним позовом до суду позивач звернувся лише 09.08.2021, тобто через три місяці після звільнення. Отже затримка у відновлені порушеного права позивача пов'язана і з його зволіканням.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача (зокрема, звернення до суду через три місяці після звільнення) та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 2000 грн.
При цьому ефективним способом захисту прав позивача суд вважає стягнення цих сум на його користь з відповідача.
Щодо доводів відповідача, що позивач обмежений правом на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час звернення до суду та грошової компенсації за невикористані дні відпустки місячним строком з дня проведення з позивачем остаточного розрахунку, суд зазначає наступне.
За правилами частини 1статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, за приписами статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В аспекті спірних правовідносин, поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення поліцейським, у тому числі компенсації за невикористані дні відпустки, охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці» та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 04 лютого 2021 року (справа № 160/5393/19).
Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн., суд виходить з наступного.
Згідно з частинами першою - третьою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною четвертою наведеної норми передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд застосовує частину п'яту статті 134 КАС України.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем і адвокатом Овчаренко О.О. укладено договір про надання юридичних (адвокатських) послуг від 14.07.2021. Факт надання послуг та їх вартість сторони визначають в акті прийому-передачі наданих послуг, які є невід'ємною частиною цього договору.
З наявного в матеріалах справи акту надання юридичних (адвокатських) послуг від 07.08.2021 вбачається, що адвокат надав клієнту правничу допомогу в наступному обсязі:
ознайомлення з документами ОСОБА_1 стосовно його звільнення зі служби в НП та іншими матеріалами звернення до суду за захистом порушених прав, попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин, оцінка правової позиції судів України - 2 години - 1500 грн.;
складання позовної заяви, роздруківка, підготування копій матеріалів для сторін, складання акту надання юридичних послуг, направлення позову до Донецького окружного адміністративного суду - 4 години - 3000 грн.;
участь в Донецькому адміністративному суді при розгляді справи - 2 години - 1500 грн.
Всього: 6000 грн. (на момент звернення до суду з позовною заявою 4500 грн.).
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи конкретні обставини справи, яка не є занадто складною, суті виконаних послуг, суд погоджується з твердженням відповідача, що заявлена до відшкодування сума 6000 грн. є надмірною.
Дана справа розглянута судом в спрощеному провадженні без виклику сторін, отже адвокат не приймав участь при розгляді справи в суді.
Також суд враховує, що даний адвокат вже звертався з аналогічними позовами до того самого відповідача у справах № 200/93/21, №200/208/21, №200/85/21, отже є обізнаним щодо характеру спірних правовідносин, їх правового регулювання та судової практики. Відтак суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу у сумі 2000,00 грн.
Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 90, 139, 205, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86; код ЄДРПОУ 40109058) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькі області щодо не здійснення нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017 - 2019 роки.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькі області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017 - 2019 роки в кількості 42 дня.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькі області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017 - 2019 роки у сумі 2000 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькі області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.П. Бабаш