Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 жовтня 2021 р. Справа№640/8117/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Аканова О.О.,
при секретарі Ревва Е.Г.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представники відповідача та третьої особи не з'явились,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (місцезнаходження: 72316, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Індустріальна, 89, код ЄДРПОУ 42348993), третя особа Державного бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289, адреса реєстрації: вул. Панаса Мирного, буд. 28, м. Київ, 01011, адреса для листування: вул. Симона Петлюри, буд. 15, м. Київ, 01032) про
визнання протиправним та скасування наказу від 26.02.2021 № 23 о/с, яким позивача звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01.03.2021, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби;
поновлення на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді в цьому (або іншому) державному органі, з аналогічними функціональними обов'язками;
стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що оскаржуваний наказ територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі від 26.02.2021 №23 прийнято на підставі, яка не визначена статтею 87 Закону України «Про державну службу». Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 03.12.2019 року № 305-ІХ, з дня набрання чинності цим Законом ДБР як державний правоохоронний орган є правонаступником ДБР як центрального органу виконавчої влади, працівники ДБР, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених ним Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу ДБР. Отже, на думку позивача, вказані зміни гарантують залишення на посадах усім працівникам ДБР. Вказує, що напрями діяльності слідчого та його повноваження визначені Кримінальним процесуальним кодексом України та Законом України «Про Державне бюро розслідувань», тому звільнення позивача у зв'язку зі зміною штатного розпису та необхідність заміщення даної посади особами рядового та начальницького складу прямо суперечить підпункту 4 пункту 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 03.12.2020 року № 305-ІХ. В порушення трудового законодавства, позивачу не запропоновано іншу рівнозначну посаду. Позивач посилається на фактичну відсутності скорочення посади та скорочення штатної чисельності працівників, а вважає що в даному випадку відбулось лише перейменування посади. За обсягом та переліком функціональних завдань та обов'язків, повноважень і відповідальністю посади слідчого першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі та новостворених відділів Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі - є аналогічними та рівнозначними посадами. Скасування гарантій для державних службовців при їх звільненні у випадку реорганізації або ліквідації органу є дискримінацією порівняно із правовим положенням працівників у приватному секторі. Також вказує, що директор Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі є особою начальницького складу ДБР та не є керівником державної служби, до повноважень якого не відноситься звільнення державних службовців.
Представником відповідача до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції представником відповідача зазначено, що в рамках комплексних заходів щодо реформування існуючої системи, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР було прийнято Закон України від 03.12.2019 року №305-ІХ, який набрав чинності з 27.12.2019 року, та відповідно до якого ДБР набуло статусу державного правоохоронного органу. Указом Президента України від 05.02.2020 року №41/2020 та наказом ДБР від 14.02.2020 року №42 затверджено нову організаційну структуру ДБР. Слідчі ДБР, в тому числі і ТУ ДБР у м. Мелітополі, повинні відноситись до осіб рядового і начальницького складу. Законом України «Про Державне бюро розслідувань», зокрема статтею 14-3, не передбачено переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом. На підставі положень статті 12, 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», наказом ДБР від 20.10.2020 року № 202 ДСК «Про затвердження змін до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі», наказом Державного бюро розслідувань від 30.12.2020 року № 303 ДСК «Про затвердження змін до наказів Державного бюро розслідувань» внесено зміни до штатного розпису ТУ ДБР у м. Мелітополі, які вводились в дію з 01.03.2020 року. Відповідно до наказів ДБР від 20.10.2020 року № 202 ДСК та від 30.12.2020 року № 303 ДСК, посади державної служби у слідчому управлінні, в тому числі Другому слідчому відділі (відділі з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя), ТУ ДБР у м. Мелітополі, виведені зі штатного розпису та введено нові посади (іншої категорії) старшого та середнього начальницького складу, такі як старший слідчий в особливо важливих справах (підполковник ДБР), старший слідчий (майор ДБР) та слідчий (капітан ДБР). Тож, відбулось скорочення посади позивача. Переведення працівників ДБР як державних службовців на посади інших категорій неможливий. Позивача належним чином попереджено про наступне вивільнення: 26.01.2021 складено попередження №17-09/429/9-23/2021, із яким позивач ознайомився. Окреслена позивачем проблематика щодо відсутності керівника державної служби в ДБР не позбавляє можливості Директора ДБР (або особи, що його замінює) в незалежності від того, до якої категорії посад належить Директор або заступник Директора ДБР, виконувати повноваження керівника державної служби, які передбачені безпосередньо в статтях 12, 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».
Представником Державного бюро розслідувань до суду надано письмові пояснення, згідно з якими наказом ДБР від 08.07.2020 року № 323 затверджено Перелік посад у територіальних управліннях ДБР, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами. Надалі, наказом ДБР від 15.10.2020 року № 583 внесено зміни до наказу ДБР від 08.07.2020 року № 323, та доповнено Перелік посад у територіальних управліннях, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, зокрема посадами: начальник відділу (слідчого, оперативного) - підполковник ДБР; заступник начальника відділу (слідчого, оперативного) підполковник ДБР; старший слідчий слідчого відділу - майор ДБР; слідчий слідчого відділу - капітан ДБР. Згідно з додатком до наказу ДБР від 20.10.2020 року № 202 ДСК, посади державної служби ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі, в тому числі посаду, яку обіймав позивач виведено із штатного розпису. Водночас до штатного розпису ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі, введено нові посади (іншої категорії) - рядового та начальницького складу у новостворених відділах згідно нової структури територіального управління. Отже, посади державної служби у раніше діючих підрозділах, зокрема, у першому слідчому відділі (відділ з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) скорочено.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 07 червня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрити провадження в адміністративній справі розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 06 липня 2021 року об 11 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 06 липня 2021 року продовжено підготовче засідання на тридцять днів з ініціативи суду; відкладено підготовче судове засідання на 02 вересня 2021 року о 11:00 год.
Ухвалою суду від 02 вересня 2021 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Державне бюро розслідувань.
Ухвалою суду від 02 вересня 2021 року роз'єднано позовні вимоги у справі №640/8117/21 в самостійні провадження; в провадженні №640/8117/21 залишено позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу від 26.02.2021 № 23 о/с, яким позивача звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01.03.2021, у зв'язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби; поновлення на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, а за відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді в цьому (або іншому) державному органі, з аналогічними функціональними обов'язками; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою суду від 02 вересня 2021 року закрито підготовче провадження по адміністративній справі; призначено судовий розгляд по суті на 11:30 год. 30.09.2021року.
Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов.
Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.
Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (далі - ТУ ДБР у м. Мелітополі) від 07 лютого 2019 року № 2 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, як обраного за конкурсом з випробувальним терміном строком 6 місяців.
08.02.2019 року позивач склав присягу державного службовця.
Наказом Директора ДБР від 07.08.2019 року №270-ос позивачу присвоєно 8 (восьмий) ранг державного службовця.
18.11.2020 р. позивача попереджено про наступне вивільнення.
Відповідно до попередження про наступне вивільнення від 18.11.2020 року № 17-09/13637/9-23/2020 директор ТУ ДБР у м. Мелітополі, керуючись пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», попередив позивача про наступне скорочення посади державної служби - слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, яку він обіймав, з 01 лютого 2021 року.
Відповідно до попередження про наступне вивільнення від 26.01.2021 року № 17-09/429/9-23/2021 директор ТУ ДБР у м. Мелітополі, керуючись пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», попередив позивача про наступне скорочення посади державної служби - слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, яку він обіймав, з 01 березня 2021 року.
З вказаним попередженням позивач ознайомився особисто під підпис 28.01.2021року.
Наказом т.в.о. ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.02.2021 року № 23-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до п.1 ч.1, ч.4 ст. 87, ст. 89 Закону України «Про державну службу», керуючись п.п.2, 5 ч.3 ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань, позивача звільнено з посади слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01.03.2021 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненнями державної служби.
Підстава: наказ Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 202ДСК, наказ Державного бюро розслідувань від 30.12.2020 року № 303ДСК, наказ ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі від 22.10.2020 року №135 о/с, наказ ТУ ДБР, наказ ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі від 26.01.2021 №4 о/с персональне попередження про наступне вивільнення від 26.01.2021 року № 17-09/429/9-23/2021.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
12 листопада 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон № 794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (далі - Закон № 794-VIII), який набрав чинності з 01 березня 2016 року, відповідно до якого ДБР визначено як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції (ст.1).
Завданнями ДБР відповідно до статті 5 Закону № 794-VIII є запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування:
1) злочинів, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу", особами, посади яких віднесено до першої - третьої категорій посад державної служби, суддями та працівниками правоохоронних органів, крім випадків, коли ці злочини віднесено до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України;
2) злочинів, вчинених службовими особами Національного антикорупційного бюро України, заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або іншими прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України;
3) злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), крім злочинів, передбачених статтею 422 Кримінального кодексу України.
За змістом положень статті 6 Закону № 794-VIII, ДБР відповідно до покладених на нього завдань та у межах своєї компетенції, серед іншого: бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері протидії злочинності, вносить відповідні пропозиції на розгляд Кабінету Міністрів України; припиняє і розкриває злочини, розслідування яких віднесено до його компетенції; здійснює оперативно-розшукову діяльність та досудове розслідування злочинів, віднесених до підслідності ДБР, на підставах та в порядку, встановлених законом; розробляє і затверджує методику розслідування окремих видів злочинів; вживає заходів для повернення в Україну з-за кордону коштів та іншого майна, одержаних внаслідок вчинення злочинів, віднесених до підслідності ДБР; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
Незалежність ДБР від незаконного втручання у його діяльність гарантується, зокрема, визначеними цим та іншими законами: 1) спеціальним статусом ДБР, особливим порядком визначення його загальної структури, фінансування та організаційного забезпечення діяльності; 2) особливим порядком добору, призначення та звільнення ДБР, першого заступника Директора ДБР і заступника Директора ДБР, а також вичерпним, визначеним законом, переліком підстав для припинення їхніх повноважень; 3) порядком здійснення повноважень ДБР та його працівниками; 4) колегіальним прийняттям найбільш важливих рішень керівництвом ДБР; 5) забороною незаконного втручання у здійснення повноважень працівників ДБР; 6) належною оплатою праці працівників ДБР і соціальними гарантіями; 7) правовим захистом і забезпеченням особистої безпеки працівників ДБР, їхніх близьких родичів (стаття 4 Закону № 794-VIII).
Отже, нормами Закону № 794-VIII (у вказаній вище редакції) ДБР визначався як орган із спеціальним статусом, структурно незалежний від існуючих правоохоронних органів та органів безпеки.
На виконання пункту 1 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 794-VIII Кабінет Міністрів України 29 лютого 2016 року прийняв постанову № 127 «Про утворення Державного бюро розслідувань».
03 грудня 2019 року Верховна Рада України, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР, прийняла Закон № 305-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (далі - Закон № 305-IX), який набрав чинності 27 грудня 2019 року.
Статтею 1 Закону № 794-VIII (тут і надалі - у редакції Закону № 305-IX) визначено, що ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Отже, з 27 грудня 2019 року ДБР припинило своє існування, як центральний орган виконавчої влади, що здійснює правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції та змінило статус на державний правоохоронний орган.
На момент звільнення позивача Закон №794-VIII діяв в редакції Закону України №720-IX від 17.06.2020.
Отже, при вирішенні справи суд керується положеннями Закону №794-VIII в редакції Закону України №720-IX від 17.06.2020.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону №794-VIII керівництво діяльністю Державного бюро розслідувань здійснює його Директор, який має першого заступника та двох заступників. У разі відсутності Директора Державного бюро розслідувань його повноваження здійснює перший заступник Директора Державного бюро розслідувань, а в разі його відсутності - один із заступників Директора Державного бюро розслідувань згідно із розподілом обов'язків.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 12 Закону №794-VIII Директор ДБР:
затверджує структуру та штатну чисельність […] територіальних органів Державного бюро розслідувань;
визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у […] територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону №794-VIII повноваження, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, щодо діяльності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Директор Державного бюро розслідувань здійснює за поданням директорів відповідних територіальних управлінь.
Судом встановлено, що наказом т.в.о. ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.02.2021 року №23-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до п.1 ч.1, ч.4 ст. 87, ст. 89 Закону України «Про державну службу», керуючись п.п.2, 5 ч.3 ст. 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань, позивача звільнено з посади слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01.03.2021 року у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненнями державної служби
Вищевикладене свідчить, що посада державної служби «слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі» виведена з штатного розпису, а отже таку посаду скорочено.
Як зазначено в абзаці першому пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.
Отже, в зв'язку зі зміною правового статусу Державного бюро розслідувань (центральний орган виконавчої влади перетворений у державний правоохоронний орган) була скорочена посада державної служби, яку обіймав позивач, внаслідок зміни штатного розпису.
Вказані обставини підтверджують скорочення штату державних службовців ТУ ДБР.
Крім того, Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 18, 19 частини першої статті 4 КАС України рішення суб'єкта владних повноважень це або нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, або індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Отже, письмове попередження про наступне вивільнення у розумінні КАС України не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а лише засвідчує факт повідомлення працівника із зазначенням дати його вручення (ознайомлення). Така процедура має на меті виключення можливості спору з приводу як самого факту попередження про наступне вивільнення, так і дати вручення та змісту такого повідомлення.
Таким чином, попередження про звільнення є документом, який має інформативний характер та фіксує певні факти, такий документ не створює юридичних наслідків.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України від 12 листопада 2015 року №794-VIII «Про Державне бюро розслідувань» (в редакції Закону України № 720-IX від 17.06.2020, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) трудові відносини працівників Державного бюро розслідувань регулюються цим Законом (у частині переведення працівників Державного бюро розслідувань на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців Державного бюро розслідувань поширюється дія Закону України «Про державну службу». Посади державних службовців Державного бюро розслідувань відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.
Водночас, принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначаються Законом України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (тут і далі в редакції Закону України №805-IX від 16.07.2020, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №889-VIII державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:
1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;
2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;
3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;
4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;
5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;
6) управління персоналом державних органів;
7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Державний службовець це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
На підставі частин першої - третьої статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII однією з підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
При цьому, скорочення чисельності та скорочення штату - не є тотожніми поняттями. Чисельність працівників - це списковий склад працюючих, і скорочення чисельності працівників передбачає зменшення їх кількості.
Штат працівників - це сукупність посад, встановлених штатним розписом підприємства. Тому скорочення штату являє собою зміну штатного розпису за рахунок ліквідації певних посад або зменшення кількості штатних одиниць за певними посадами.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону №889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», яким внесені зміни до Кодексу законів про працю України та викладено його у новій редакції. Так, нормами зазначеного Закону змінено порядок скорочення державних службовців.
Зокрема, відповідно до частини 6 статті 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Отже, після внесення Законом України від 14 січня 2020 року №440-IX змін у Закон України «Про державну службу» норми частини 3 статті 49-2 КЗпП України в частині обов'язку власника або уповноваженого ним органу запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації на державних службовців не поширюються.
Суд зазначає, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.
Однак, положеннями частини 3 статті 5 Закону №889-VIII визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим законом.
Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону №889-VIII на час прийняття оскаржуваного наказу було врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників, тому в даному випадку саме норми спеціального законодавства підлягають застосуванню.
Отже, доводи позивача про невиконання відповідачем обов'язку щодо працевлаштування позивача, є безпідставними.
Вирішуючи вказаний трудовий спір, який пов'язаний зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII, суд зобов'язаний з'ясувати, чи дійсно у відповідача мало місце скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису з припиненням державної служби.
Суд враховує, що позивачем не оскаржене рішення в частині мотивів, з яких воно було прийнято. Отже доведеними є обставини скорочення штату ДБР та відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин положень ст.49-2 КЗпП України.
Крім того, суд зазначає наступне.
Припинення державної служби відбувається за ініціативою суб'єкта призначення з підстав, визначених частиною першою статтею 87 Закону №889-VIII.
Згідно з пунктами 3, 7 частини першої статті 2 Закону №889-VIII суб'єкт призначення це державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади, суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.
На підставі частини одинадцятої статті 91 Закону №889-VIII особливості вступу, проходження та припинення державної служби у […] правоохоронних […] органах регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених спеціальним законодавством у відповідній сфері.
Статтями 10 та 14 Закону №794-VIII визначено, що Директор Державного бюро розслідувань займає найвищу посаду служби в Державному бюро розслідувань, яка є державною службою особливого характеру.
Згідно зі статтею 12 Закону №794-VIII Директор Державного бюро розслідувань, зокрема,
координує і контролює діяльність центрального апарату та територіальних управлінь Державного бюро розслідувань,
затверджує структуру та штатну чисельність центрального апарату та територіальних органів Державного бюро розслідувань,
визначає відповідно до законодавства в межах граничної чисельності переліки посад у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, що підлягають заміщенню особами рядового та начальницького складу, граничних спеціальних звань за цими посадами,
вносить на розгляд Президента України подання про відзначення державними нагородами України осіб рядового та начальницького складу, державних службовців та інших працівників Державного бюро розслідувань, а також осіб, які сприяють у виконанні покладених на нього завдань,
видає у межах повноважень накази і розпорядження, дає доручення, які є обов'язковими для виконання працівниками Державного бюро розслідувань,
призначення на посади та звільнення з посад працівників центрального апарату Державного бюро розслідувань, директорів та заступників директорів територіальних управлінь Державного бюро розслідувань,
вирішує питання про заохочення працівників Державного бюро розслідувань,
присвоює у встановленому законодавством порядку ранги державних службовців працівникам Державного бюро розслідувань та спеціальні звання особам рядового і начальницького складу,
здійснює інші повноваження, передбачені цим та іншими законами […].
Аналіз наведених положень Закону №794-VIII свідчить, що для правозастосовної необхідності законодавець поєднав суб'єкта призначення (керівника державної служби) та директора ДБР, як посадову особу, якій, відповідно до законодавства, надано повноваження призначати (звільняти) на відповідну посаду державної служби, отже, в усіх випадках, де в Законі №794-VIII значиться директор ДБР, розуміється й суб'єкт призначення (керівник державної служби), виходячи з умов конкретної ситуації.
Згідно з частиною четвертою статті 12 Закону №794-VIII у разі звільнення Директора Державного бюро розслідувань з посади, його смерті або відсутності відомостей про місце його перебування повноваження Директора Державного бюро розслідувань протягом 60 днів виконує його перший заступник, а в подальшому - почергово кожний із заступників і знову перший заступник з ротацією кожні 60 днів до того часу, доки не буде призначено нового Директора Державного бюро розслідувань у порядку, передбаченому цим Законом. Строк виконання повноважень розпочинається відповідно з дня, наступного за днем звільнення Директора Державного бюро розслідувань, або з дня, наступного за днем його смерті, або з дня, наступного за останнім днем, коли місце перебування Директора Державного бюро розслідувань було відомо.
Уповноваженому на виконання обов'язків Директора надаються усі права передбачені Законом №794-VIII, зокрема, але не виключно укладати угоди, видавати накази. Будь-яких обмежень по компетенції в.о. Директора, щодо повноважень директора не встановлено. Виконуючий обов'язки директора наділений повноваженнями самого Директора.
За сукупності викладених обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат по справі не здійснюється.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні позову - відмовити.
Вступну та резолютивну частини рішення прийнято в нарадчій кімнаті 30.09.2021 року та проголошено в судовому засіданні.
Повний текст рішення виготовлено 04 жовтня 2021 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Аканов