Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 жовтня 2021 р. Справа№200/9524/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Міністерства юстиції України (місцезнаходження: вул. Архітектора Городецького, буд. 13, м. Київ, Київська область; код ЄДРПОУ: 00015622) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,
28 липня 2021 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про:
- визнання протиправними дії Міністерства юстиції України, що виявилася у відмові надати ОСОБА_1 публічну інформацію відповідно до його запиту на отримання публічної інформації № 12/07-07 від 12 липня 2021 року;
- зобов'язання Міністерство юстиції України повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації № 12/07-07 від 12 липня 2021 року, з урахуванням висновків суду, наведених у рішенні;
- допущення до негайного виконання рішення в цій адміністративній справі.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач звернувся до відповідача з запитом на отримання публічної інформації про надання копії ухвал судів загальної юрисдикції/повідомлення, які надійшли від судів загальної юрисдикції до Міністерства юстиції України протягом 14-30.06.2021 року щодо подання скарг сторонами виконавчого провадження, на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення/відкриття провадження за скаргою сторони виконавчого провадження, на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, за якими відповідачем визнано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державні виконавці Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або посадові особи Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Листом Міністерства юстиції України йому було відмовлено у наданні такої інформації, оскільки запитувану інформацію щодо ухвалених судових рішень можливо отримати з Реєстру судових рішень в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до судових рішень», що департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України облік запитуваної інформації не ведеться, Мінюст не є розпорядником запитуваної інформації в розумінні чинного законодавства України.
Зазначає, що запитувана інформація не є інформацією з обмеженим доступом, Міністерство юстиції України є розпорядником такої інформації, володіє і зобов'язано володіти документами (інформацією), щодо яких (якої) позивачем було зроблено запит № 12/07-07 від 12.07.2021. Зазначає, що позивачу відповідачем не надсилався рахунок про сплату фактичних витрат, пов'язаних з копіюванням або друком, позивачем було дотримано всі вимоги законодавства до поданого запиту на інформацію, які передбачені частиною 5 ст. 19 Закону України № 2939, а тому дії Міністерства юстиції України щодо відмові надати ОСОБА_1 запитувану інформацію є протиправнимі.
За таких обставин просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо не надання інформації на його запит та зобов'язати його повторно розглянути.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях і знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Запит на інформацію, для розгляду якого виникає потреба попередньої перевірки, аналізу запитуваної інформації та створення не підпадає під ознаки публічної інформації, а надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних, паралізувати роботу державних органів. Ніхто не може зловживати своїми правами на шкоду іншим.
Запитувані документи перебувають в не обмеженому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що свідчить про можливість позивача в їх отриманні, а також надає доступ до судових рішень та їх друк з автоматизованої системи збирання та обліку. Вказане свідчить, що Мінюст не є розпорядником запитуваної інформації в розумінні чинного законодавства України. Окрім того зазначає, що у текстах судових рішень зазначаються відомості, які не можуть бути розголошені, отже, запитувана інформація не відповідає критеріям публічності та не може бути надана позивачу.
Щодо позовної вимоги повторно розглянути запит позивача зазначає, що чинним законодавством не передбачено повторного розгляду запитів, на які заявникові вже була надана відповідь.
Зазначає, що заявлені судові витрати на правничу допомогу є завищеними, належним чином не обґрунтованими.
За таких обставин просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представник позивача надав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що кожному гарантується право на захист порушених прав в судовому порядку, а метою Закону України «Про доступ до публічної інформації» є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації прав кожного на доступ до публічної інформації та ним не заборонено повторний розгляд запиту на публічну інформацію, у тому числі і на виконання рішення суду.
Щодо тверджень відповідача про те, що сума витрат на правову допомогу є безпідставно завищеною зазначає що відповідач не надав доказів на таке завищення та що розмір винагороди адвоката не перевищують середні розміри винагороди адвоката України, а відносно міста Харкова та Києва є значно меншим.
Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
01 жовтня 2021 року ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального провадження.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
12 липня 2021 року ОСОБА_1 направив до Міністерства юстиції України запит на отримання публічної інформації № 12/07-07, яким просив надати йому копії ухвал судів загальної юрисдикції/повідомлення, які надійшли від судів загальної юрисдикції до Міністерства юстиції України протягом 14-30.06.2021 року щодо подання скарги сторони виконавчого провадження, на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення/відкриття провадження за скаргою сторони виконавчого провадження, на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, за якими відповідачем визнано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державні виконавці Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або посадові особи Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Листом від 15.07.2021 року №34447/20.6/31-21 Міністерство юстиції України надало ОСОБА_1 відповідь на вказаний запит, яким повідомило позивача, що Мінюст не є розпорядником запитуваної інформації в розумінні чинного законодавства України, запитувану інформацію щодо ухвалених судових рішень можливо отримати з Реєстру судових рішень в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до судових рішень». Зазначив, що Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України облік запитуваної інформації не ведеться.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 №2657-XII (далі - Закон України "Про інформацію") інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно зі статтею 5 Закону "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права інтереси юридичних осіб.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VІ (далі - Закон №2939-VІ), відповідно до статті 1 якого публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні, про що зазначено в частині першій статті 19 Закону №2939-VІ. Крім того, даною статтею визначено порядок оформлення запитів на інформацію.
Так, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга). Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частина третя вказаної статті) та має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (частина п'ята).
Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону №2939-VІ).
Розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність і об'єктивність наданої інформації та оновлювати оприлюднену інформацію (пункт 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VІ).
Відповідно до частини першої статті 6 Закону №2939-VІ інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Частиною другою статті 6 цього Закону №2939-VІ визначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Пунктом 2 частини першої статті 15 Закону №2939-VІ передбачено, що розпорядники інформації зобов'язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.
Відповідно до частини третьої статті 10 Закону №2939-VІ розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов'язані:
1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;
2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;
3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;
4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 Закону №2939-VІ розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до частини 2 статті 20 Закону України "Про інформацію" будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Вичерпний перелік випадків, коли розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту про надання інформації, установлений нормами частини першої статті 22 Закону №2939-VІ. Такими випадками є:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього закону.
Відповідно до частин другої-п'ятої статті 22 Закону №2939-VІ відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
2) дату відмови;
3) мотивовану підставу відмови;
4) порядок оскарження відмови;
5) підпис.
Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що публічна інформація як вид інформації виокремлена з-поміж інших за такими ознаками: вона має бути відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях; вона отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; вона перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації. Відсутність якоїсь із цих ознак має означати, що така інформація не є публічною. При цьому означення "публічна" не звужено повною відкритістю, доступністю інформації. Створені в процесі діяльності суб'єкта владних повноважень документи можуть містити як відкриту інформацію, так і інформацію з обмеженим доступом, яка, однак, не втрачає у зв'язку із цим ознаки публічної. Обов'язок розпорядника інформації надати на запит інформацію, яка є в його володінні, презюмується.
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VІ відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою. Тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, встановлених шляхом застосування "трискладового тесту", передбаченого частиною другою статті 6 Закону №2939-VI.
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових, передбачених частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI, означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права в подібних відносинах викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №9901/510/18, від 30.01.2020 у справі №806/1959/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №9901/249/19.
Положеннями статті 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що запитувач має право оскаржити, зокрема: відмову в задоволенні запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації; несвоєчасне надання інформації; інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, в пункті 1 Постанови Пленум Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" зазначено, що визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
Якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною.
Велика палата Європейського суду з прав людини у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі "Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary" (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати у кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин. Для цього, серед критеріїв, має бути оцінено чи є інформація готовою та доступною. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання та обробки даних.
З наведеного слід дійти висновку, що запитувана інформація повинна бути готовою та доступною, міститься, принаймні, в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник інформації не володіє запитуваною інформацією, але зобов'язаний нею володіти.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 228 (далі - Положення № 228) Міністерство юстиції України (Мін'юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мін'юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.
Відповідно до пункту 3 Положення № 228 основними завданнями Мін'юсту є, зокрема, забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері організації примусового виконання рішень, забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством.
Згідно з пунктом 4 Положення № 228 Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, надає роз'яснення з питань, пов'язаних з діяльністю Мін'юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства, а також стосовно актів, які ним видаються; аналізує результати діяльності та вживає заходів для підвищення ефективності функціонування територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства; організовує розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних із діяльністю Мін'юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно актів, які ним видаються; здійснює контроль за діяльністю державних виконавців; забезпечує контроль за роботою структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують здійснення повноважень у сфері примусового виконання рішень; здійснює інші повноваження, визначені законом.
Пунктом 5 Положення № 228 передбачено, що Мін'юст з метою організації своєї діяльності, зокрема, організовує та контролює роботу державних виконавців, вживає заходів щодо її поліпшення, здійснює керівництво та проводить перевірку діяльності структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, що забезпечують здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень; забезпечує представництво, самопредставництво інтересів Мін'юсту в судах України, зокрема через територіальні органи Мін'юсту; організовує ведення діловодства та архіву відповідно до встановлених правил.
Таким чином, відповідач наділений безпосереднім обов'язком щодо контролю роботи державних виконавців, здійснення керівництва та перевірок діяльності структурних підрозділів територіальних органів Мін'юсту, забезпечення здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень, забезпечення представництва, самопредставництва інтересів Мін'юсту в судах України, зокрема через територіальні органи Мін'юсту.
Так, позивач звернувся із запитом щодо надання копій ухвал судів, які надійшли до Міністерства юстиції України протягом 14.06.2021-30.06.2021 року, від судів загальної юрисдикції щодо подання скарги сторони виконавчого провадження, на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення/відкриття провадження за скаргою сторони виконавчого провадження, на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, за якими відповідачем визнано Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, державні виконавці Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або посадові особи Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Отже, надання інформації з цього приводу відноситься до компетенції відповідача.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача, що така інформація не узагальнена, а тому не відповідає критеріям "відображеності та задокументованості", оскільки, якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям "відображеності та задокументованості" і є публічною.
Суд вважає, що зібрання такої інформації за період часу зазначений у запиті не містить значних інтелектуальних зусиль. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на аналогічний запит, який було подано позивачем 07 червня 2021 року, де останній просив надати копію реєстраційно контрольної картки щодо реєстрації в Міністерстві юстиції ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року про відкриття провадження у справі №200/687/21-а, була надана відповідь від 9 червня 2021 року.
При цьому як вбачається з копії ухвали по справі №200/687/21-а відповідачем у справі є Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Вказане підтверджує, що у відповідача наявна запитувана ОСОБА_1 інформація.
Також суд відхиляє наведені відповідачем заперечення щодо неможливості надання ОСОБА_1 запитуваної інформації, що обумовлено захистом персональних даних, що містяться в ухвалах суду, через те, що таких мотивів та обгрунтувань в листі від 15.07.2021 року взагалі наведено не було.
Велика Палата ЄСПЛ у рішенні від 8 листопада 2016 року у справі «Угорський Гельсінський Комітет проти Угорщини»(«Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary») (заява № 18030/11) вказала, що те, наскільки заборона доступу до інформації є втручанням у права заявника на свободу вираження поглядів, слід оцінювати в кожному конкретному випадку та з урахуванням його особливих обставин (пункт 157). Для цього мають бути оцінені такі критерії (пункт 158-170):
- мета запитувача. Необхідно встановити, чи справді отримання інформації є необхідним для реалізації запитувачем інформації його функції зі сприяння публічній дискусії з суспільно важливих питань і чи справді ненадання інформації створить суттєву перешкоду свободі вираження поглядів;
- характер запитуваної інформації. Інформація, дані або документи, щодо яких вимагається доступ, повинні відповідати вимогам трискладового тесту, тобто збиратися в цілях задоволення саме суспільного інтересу;
- особлива роль запитувача інформації в отриманні та поширенні її серед громадськості. Розраховувати на захист свого права на доступ можуть насамперед журналісти, науковці, громадські активісти, зокрема блогери та популярні користувачі соцмереж, громадські організації, діяльність яких пов'язана з питаннями, що становлять суспільний інтерес, а також автори творів з означених питань;
- готовність і доступність запитуваної інформації. Надання інформації не повинно накладати на державні органи надмірного тягаря зі збирання й обробки даних.
Доведення дотримання вказаних критеріїв покладається на позивача - запитувача інформації. Особа, у розпорядженні якої знаходиться відповідна інформація та якій адресований запит на інформацію, має перевірити останній на предмет наявності в ньому відповідного обґрунтування.
Частинами першою - другою статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, але з дотриманням, зокрема, пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 2939-VI.
Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону (частина перша статті 22 Закону № 2939-VI).
Відмова в задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою (пункт 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VІ), тобто у відмові розпорядник інформації зобов'язаний обґрунтувати наявність підстав для обмеження в доступі до публічної інформації, встановленого шляхом застосування «трискладового тесту», передбаченого частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (частина друга статті 6 Закону № 2939-VI).
Обмеження доступу до конкретної інформації, яка є в її розпорядника, допускається за умови застосування цим розпорядником вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону № 2939-VІ у сукупності. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 9901/510/18 та від 10 грудня 2019 року у справі № 9901/249/19).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що розпорядник публічної інформації має обов'язок надати ту публічну інформацію, якою він володіє і яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації. Тому розпорядник не може нести тягар відповідальності за ненадання запитувачу інформації, якої нема в його володінні (див. близькі за змістом висновки в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 9901/925/18).
Крім того, суд зазначає, що в межах розгляду цієї справи судом не досліджується питання чи є Міністерство юстиції України розпорядником запитуваної інформації, оскільки саме вказаний орган 27 січня 2021 року надав відповідь на запит позивача про надання публічної інформації без жодних зазначень, що повна інформація відсутня у його розпорядженні та повідомлення про належного розпорядника інформації або про його відсутність.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до ч. 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо звернення рішення до негайного виконання.
Відповідно до приписів частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.
Таким чином, рішення суду у цій справі підлягає негайному виконанню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частин першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі та сплату позивачем суми судового збору при поданні позовної заяви, суд вбачає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму судового збору.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Міністерства юстиції України (місцезнаходження: вул. Архітектора Городецького, буд. 13, м. Київ, Київська область; код ЄДРПОУ: 00015622) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Міністерства юстиції України, що виявилася у відмові надати ОСОБА_1 публічну інформацію відповідно до його запиту на отримання публічної інформації № 12/07-07 від 12 липня 2021 року.
Зобов'язати Міністерство юстиції України повторно розглянути запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації № 12/07-07 від 12 липня 2021 року, з урахуванням висновків суду, наведених у рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Допустити негайне виконання рішення суду.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 04 жовтня 2021 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Л.В. Арестова