Постанова
Іменем України
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 478/856/20
провадження № 61-11567св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «ГАММА»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області у складі судді Сябренко І. П. від 16 березня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду у складі колегії суддів: Ямкової О. О.,
Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., від 23 червня 2021 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ГАММА» (далі - ТОВ «ГАММА») про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка, площею 7,26 га, що розташована на території Каширівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, вартістю 118 235,66 грн. Вказувала, що з 2012 року відповідач створює перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою, оскільки без погодження з нею засіває її та користується нею, посилаючись на укладення договору оренди 05 листопада 2012 року строком на 49 років. Проте позивачка стверджувала, що вона такий договір з відповідачем не укладала та не підписувала.
Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд усунути перешкоди в користуванні належною їй земельною ділянкою, що розташована на території Каширівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, площею 7,26 га, в тому числі шляхом заборони відповідачу без погодження з нею засівати сільськогосподарськими рослинами ділянку, знаходитися працівникам і механізмам товариства без її дозволу на вказаній земельній ділянці та перешкоджати використовувати земельну ділянку за призначенням, зокрема, за участю інших осіб на підставі договорів оренди.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області
від 16 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач як орендар за підписаним позивачкою договором оренди правомірно володіє та користується предметом оренди - належною позивачці земельною ділянкою, а тому підстав для усунення перешкод в користуванні цією ж земельною ділянкою її власнику немає.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 16 березня
2021 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач користується спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди, який укладено в письмовій формі та підписано сторонами, а його державна реєстрація здійснена у відповідності до закону. Суд апеляційної інстанції зазначив, що договір оренди набрав чинності, а відповідач набув прав орендаря за спірним договором оренди землі, сплачує на користь позивачки орендну плату та на час розгляду справи правомірно користується належною їй земельною ділянкою. На думку суду апеляційної інстанції, презумпція правомірності договору оренди може бути спростована, однак таких вимог позивачка не заявляла.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення Казанківського районного суду Миколаївської області
від 16 березня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 червня 2021 року і направити справу на новий розгляд, посилаючись на те, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 18 червня 2020 року у справі № 909/965/16, від 16 грудня 2020 року у справі № 908/1908/19, від 01 липня 2021 року у справі № 46/603 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник вказує також на відсутність висновку Верховного Суду щодо
питання застосування норм права у подібних правовідносинах
(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що позивачка просила суд усунути їй перешкод у користуванні власністю, вказувала, що про договір оренди (строком на 49 років), нібито на підставі якого відповідач користується спірною земельною ділянкою, вона дізналась та отримала другий екземпляр цього договору під час судового розгляду. Заявник зазначає, що відповідач подав докази з порушенням строків, передбачених ЦПК України.
У письмових поясненнях, які надійшли на адресу Верховного Суду 16 серпня 2021 року ОСОБА_1 повідомляє про фактичні обставини, які мали місце при укладенні договору оренди землі.
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ГАММА» просить суд залишити касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Відповідач вважає, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона підписала договір оренди земельної ділянки в іншій редакції, ніж той, що міститься в матеріалах справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У 2012 році між ОСОБА_1 та ТОВ «ГАММА» укладено договір оренди земельної ділянки, площею 7,2621 га, що розташована на території Каширівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, строком на 49 років та сплатою орендної плати у розмірі 3 %
від нормативної грошової оцінки, яка складає 118 235,66 грн.
Договір зареєстровано відділом Держкомзему у Казанківському районі Миколаївської області 05 листопада 2012 року за № 482360040012422012.
За вказаним договором орендарем на користь позивачки, як орендодавця, сплачена орендна плата та відповідні суми податку з доходів фізичних осіб, за 2013-2014 роки по 3650 грн доходу та 547,50 грн податку, потім 4 600 грн доходу та 690 грн податку і відповідно 7 600 грн доходу та 1 368 грн податку, а у 2017 року 168 000 грн доходу і 30 240 грн податку, зокрема за видатковими касовими ордерами від 23, 24 та 25 жовтня 2017 року 50 000 грн, 50 000 грн і 35 240 грн.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 заперечувала проти підписання договору оренди строком на 49 років, який знаходиться в матеріалах справи, посилаючись на його неукладеність й порушення її прав як власника внаслідок використання відповідачем належної їй земельної ділянки.
За ініціативою ОСОБА_1 в кримінальному провадженні проводилася судова почеркознавчі експертизи №120 від 30 березня 2020 року, за висновками яких останній аркуш договору оренди, який зареєстровано 05 листопада 2012 року, підписано від імені орендодавця особисто позивачкою.
Відповідно до висновку комплексної судової почеркознавчої та судової технічної експертизи, складеного Дніпропетровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, від 01 лютого 2021 року
№ 19/104-7/7/968/969 підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Орендодавець» договору оренди землі на 49 років, укладеного між ОСОБА_1 та
ТОВ «ГАММА», зареєстрованого 05 листопада 2012 року в реєстрі за
№ 482360040012422012, виконаний ОСОБА_1 . Один з двох аркушів договору оренди землі на 49 років, укладеного між ОСОБА_1 та
ТОВ «ГАММА», зареєстрованого 05 листопада 2012 року в реєстрі
за № 482360040012422012, був замінений.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Частинами першою, другою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За частиною першою статті 205 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до частин першої, другої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
У разі ж якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.
У той же час, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, а презумпція правомірності договору не спростована, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що відповідач користується спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 (особисто нею підписаного) та ТОВ «ГАММА», зареєстрованого відділом Держкомзему у Казанківському районі Миколаївської області 05 листопада 2012 року, строком на 49 років, а тому підстави для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користування спірною земельною ділянкою відсутні.
Суди правильно виходили із того, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту неукладення договору оренди спірної земельної ділянки з відповідачем, оскільки висновком комплексної судової почеркознавчої та судової технічної експертизи, складеним Дніпропетровським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром, від 01 лютого 2021 року № 19/104-7/7/968/969 встановлено, що договір підписано позивачкою.
Позивачка фактично не заперечувала, що на протязі 2013-2017 років отримувала орендну плату від ТОВ «ГАММА», оспорюючи лише розмір отриманих сум та вказуючи на наявність тяжких обставин, під впливом яких вона підписала відповідні документи. Однак, вказані обставини не можуть свідчити про неукладеність договору оренди земельної ділянки.
Аргумент касаційної скарги про те, що суди поклали в основу оскаржених рішень докази, подані відповідачем з порушенням строків, передбачених статтею 83 ЦПК України, є безпідставним, оскільки зазначене не вплинуло на обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій.
Частиною другою статті 410 ЦПК України передбачено, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, а зводяться значною мірою до переоцінки доказів та встановлення нових обставин у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень Верховного Суду. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області
від 16 березня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович