28 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 904/6860/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
позивача - Лисенка В. О. (адвокат),
відповідача - не з'явилися,
розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства ?Національна акціонерна компанія ?Нафтогаз України?
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2021 (суддя Бондарєв Е. М. та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2021 (судді: Коваль Л. А. (головуючий), Кузнецов В. О., Чередко А. Є.) у справі
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради
про стягнення основного боргу 28 059 131,19 грн, пені 5 960 563,54 грн, 3% річних 1 948 348,59 грн, інфляційних втрат 2 426 156, 63 грн.
У грудні 2020 року Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (далі - Підприємство) заборгованості на загальну суму 38 394 199,95 грн, з яких:
- 28 059 131,19 грн заборгованість за газ, переданий в період із жовтня 2018 року по вересень 2019 року;
- 5 960 563,54 грн пеня за загальний період з 27.12.2018 по 25.04.2020;
- 1 948 348,59 грн 3% річних за загальний період з 27.12.2018 по 30.09.2020;
- 2 426 156,63 грн інфляційні втрати за загальний період з лютого 2019 року по вересень 2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором постачання природного газу від 04.10.2018 № 3468/18-БО-4 (далі - договір) в частині своєчасної та повної оплати за отриманий в період із жовтня 2018 року по вересень 2019 року природний газ на суму 237 711 857,40 грн за актами приймання-передачі природного газу:
1) за жовтень 2018 року від 31.10.2018 на суму 1 610 895,90 грн;
2) за листопад 2018 року від 30.11.2018 на суму 49 418 611,64 грн;
3) за грудень 2018 року від 31.12.2018 на суму 49 357 770,53 грн;
4) за січень 2019 року від 31.01.2019 на суму 63 079 691,21 грн;
5) за лютий 2019 року від 28.02.2019 на суму 39 593 777,47 грн;
6) за березень 2019 року від 31.03.2019 на суму 33 494 116,79 грн;
7) за квітень 2019 року від 30.04.2019 на суму 832 223,59 грн;
8) за травень 2019 року від 31.05.2019 на суму 117 775,25 грн;
9) за червень 2019 року від 30.06.2019 на суму 67 080,07 грн;
10) за липень 2019 року від 31.07.2019 на суму 57 130,62 грн;
11) за серпень 2019 року від 31.08.2019 на суму 38 000,28 грн;
12) за вересень 2019 року від 30.09.2019 на суму 44 784,05 грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2021, позов Компанії до Підприємства задоволено частково: закрито провадження у справі в частині суми 28 059 131,19 грн, у зв'язку з відсутністю предмета спору, стягнуто з Підприємства на користь Компанії 1 788 169,06 грн пені, 1 948 348,59 грн 3 % річних, 2 426 156,63 грн інфляційних втрат.
Судові рішення аргументовано тим, що відповідач сплатив позивачеві суму основного боргу, після звернення позивача до суду із цим позовом, тому провадження в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Перевіривши розрахунок заявленої пені, суди помилок не виявили. При цьому місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи факт погашення заборгованості, для забезпечення балансу інтересів сторін зменшив розмір пені на 70% та стягнув з відповідача пеню у сумі 1 788 169,06 грн.
У касаційній скарзі Компанія просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення 4 172 394,48 грн пені та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на те, що суди першої та другої інстанцій прийняли оскаржувані рішення без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14 щодо застосування положень статей 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Ухвалою Верховного Суду від 06.09.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Компанії на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2021 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2021 у справі № 904/6860/20 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 28.09.2020.
Суди встановили такі фактичні обставини
Між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", правонаступником якого є Компанія (постачальник), та Підприємством (споживач) 04.10.2018 укладено договір, за змістом якого з урахуванням додаткових угод:
- постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору (пункт 1.1);
- природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (пункт 1.2);
- приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному періоді постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Споживач в акті приймання-передачі природного газу зазначає той обсяг, який був фактично використаний споживачем у відповідному розрахунковому періоді для потреб, зазначених в пункті 1.2 договору (пункт 3.8);
- остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (пункт 5.1 в редакції додаткової угоди від 26.11.2018 № 4).
На виконання умов договору позивач в період із жовтня 2018 року по вересень 2019 року поставив відповідачу природний газ на суму 237 711 857,40 грн за актами приймання-передачі природного газу:
1) за жовтень 2018 року від 31.10.2018 на суму 1 610 895,90 грн;
2) за листопад 2018 року від 30.11.2018 на суму 49 418 611,64 грн;
3) за грудень 2018 року від 31.12.2018 на суму 49 357 770,53 грн;
4) за січень 2019 року від 31.01.2019 на суму 63 079 691,21 грн;
5) за лютий 2019 року від 28.02.2019 на суму 39 593 777,47 грн;
6) за березень 2019 року від 31.03.2019 на суму 33 494 116,79 грн;
7) за квітень 2019 року від 30.04.2019 на суму 832 223,59 грн;
8) за травень 2019 року від 31.05.2019 на суму 117 775,25 грн;
9) за червень 2019 року від 30.06.2019 на суму 67 080,07 грн;
10) за липень 2019 року від 31.07.2019 на суму 57 130,62 грн;
11) за серпень 2019 року від 31.08.2019 на суму 38 000,28 грн;
12) за вересень 2019 року від 30.09.2019 на суму 44 784,05 грн.
Зазначені акти підписано та скріплено печатками сторін без зауважень та заперечень.
Спір виник щодо неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині своєчасної та повної оплати за отриманий природний газ, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та втрат від інфляції.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
Згідно із частиною 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Компанії на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2021 у справі № 904/6860/20 необхідно закрити з огляду на таке.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновку щодо застосування норм права (статті 233 ГК України і частини 3 статті 551 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, оскільки підстави позовів у зазначеній справі та справі, що розглядається (№ 904/6860/20), і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
Так, на відміну від справи № 904/6860/20, під час розгляду якої суди надали оцінку обставинам неналежного виконання Підприємством зобов'язань за договором, який за своєю правовою природою є правочином постачання природного газу відповідачу виключно з метою виробництва ним теплової енергії, яка споживається здебільшого бюджетними установами/організаціями, релігійними громадами та населенням, у справі № 908/1453/14 суди виходили з недоведеності виняткових обставин, які б слугували підставою для зменшення розміру стягуваної пені з комунального підприємства у зобов'язаннях за договором постачання електричної енергії, оскільки фінансовий стан позивача (Відкритого акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго") є не менш скрутним, ніж у відповідача, зважаючи, зокрема, на наявність заборгованості позивача з виплати заробітної плати та великий податковий борг, тому задля досягнення оптимального балансу інтересів обох сторін суд у вказаному випадку не може надати перевагу відповідачу.
Натомість викладені у оскаржуваних судових рішеннях у справі № 904/6860/20 висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для зменшення розміру стягуваної пені на 70 % ґрунтуються на врахуванні таких фактичних обставин, які в їх сукупності мають винятковий характер для зменшення розміру штрафних санкцій:
1) відповідач здійснив оплату заявленої до стягнення суми основного боргу у повному обсязі;
2) відповідно до пункту 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, що споживається бюджетними установами/організаціями, які несвоєчасно розраховуються за надані послуги;
3) тяжкий фінансово-економічний стан відповідача, а також те, що ним здійснюються дії, спрямовані на зменшення розміру заборгованості споживачів за теплову енергію;
4) пеня не є основним доходом Компанії і не може впливати на її господарську діяльність;
5) вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат задоволено місцевим господарським судом і таке стягнення певною мірою компенсує знецінення несвоєчасно сплачених відповідачем коштів, тому при зменшенні розміру пені позивач не зазнає значного негативного наслідку у своєму фінансовому стані.
Отже, після відкриття касаційного провадження у справі № 904/6860/20 касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду у справі № 908/1453/14 та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 904/6860/20.
З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження позивачем не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Компанії на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2021 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2021 у справі № 904/6860/20.
Доводи скаржника стосовно обставин невирішення судом першої інстанції в резолютивній частині оскаржуваного судового рішення питання щодо решти позовних вимог, а фактично незазначення судом першої інстанції в резолютивній частині оскаржуваного рішення про відмову в іншій частині позову, колегія суддів відхиляє, оскільки вважає такими, що не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій та відповідно до положень статті 311 ГПК України не можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.
Відповідно до частини 1 статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, зокрема, якщо стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.
Отже, позивач має право звернутися до суду першої інстанції з відповідною заявою.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2021 і постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2021 у справі № 904/6860/20 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Ю. Я. Чумак
Судді Т.Б. Дроботова
Н. О. Багай