28 вересня 2021 року Справа № 915/1056/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,
за участю секретаря судового засідання Астахової С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9; адреса електронної пошти legal.collection@raiffeisen.ua; ідентифікаційний код 14305909)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Маковської Надії Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )
про: стягнення 431 834,54 грн,
за участю представників сторін:
від позивача: Салтиков С.С., у порядку самопредставництва,
від відповідача: не з'явився,
Суть спору:
12.07.2021 Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 114-43/3-175821 від 30.06.2021 (з додатками), в якій просить суд:
- прийняти позовну заяву АТ «Райффайзен Банк» до провадження та призначити розгляд по справі у порядку спрощеного провадження;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Маковської Надії Володимирівни, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 на користь АТ «Райффайзен Банк» кредитну заборгованість, за Кредитним договором № 011/31202/523391 від 18.03.2019 року в сумі 431834,54 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 384532,26 грн, заборгованості за відсотками - 47302,28 грн;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Маковської Надії Володимирівни, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 на користь АТ «Райффайзен Банк» витрати по сплаті судового збору у сумі - 6477,52 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: Анкети-заяви на отримання кредиту № Д2-В48/61/25 від 28.02.2019; Кредитного договору № 011/31202/523391 від 18.03.2019 з додатком та додатковою угодою до нього; банківської виписки; Договору поруки № 011/31202/523391/1 від 18.03.2019; вимоги про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором № 114-43/3-139336 від 12.02.2021; застосування норм статей 16, 509, 526, 527, 530, 536, 549, 611, 625 Цивільного кодексу України; та мотивовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором.
Ухвалою суду від 16.07.2021 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1056/21 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; розгляд справи по суті призначено на 27 серпня 2021 року о 10:00; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи; зобов'язано позивача в 10 денний строк від дня отримання даної ухвали надати суду та направити відповідачу докази фактичного погашення кредитного ліміту, на яке наявне посилання у наданому до позовної заяви розрахунку позовних вимог.
27.08.2021 до суду від Фізичної особи-підприємця Маковської Надії Володимирівни надійшов відзив на позовну заяву б/н та без дати (вх. № 12893/21), в якому відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, та просить суд відмовити позивачу - АТ «Райффайзен Банк» - по даній справі в рамках даного позову в повному обсязі.
Заперечення відповідача, викладені у відзиві, мотивовані, зокрема, таким:
Тривалий час відповідач виконувала взяті на себе зобов'язання в строк та належним чином, але в певний період часу, через недобросовісних контрагентів та світову пандемію, пов'язану з СОУЮ-19, в нашій країні офіційно карантин почався з 11.03.2020 року, а 25.03.2020 року Кабінет міністрів України ввів на всій території держави режим надзвичайної ситуації, відповідачу стало складно виконувати взяті раніше на себе зобов'язання по даному кредитному договору в зв'язку з тим позивачем було наполегливо рекомендовано 09.06.2020 року укласти Додаткову угоду №011/31202/523391/1 до кредитного договору № 011/31202/523391 від 18.03.2019 року. Укладання даної угоди тільки ускладнило виконування взятих раніше на себе зобов'язань, так як згідно з нею, позивач сплачувала послуги та проценти за користування кредитом Банку, а не покривала тіло кредиту, чим не зменшувала фактичний борг перед Банком.
Крім того, відповідач наголошує, що позичальник не має обов'язку достроково повертати кошти за договором споживчого кредиту, не отримавши вимоги кредитора, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15-ц. З урахуванням наведеного відповідач стверджує, що в додатках до позовної заяви міститься вимога про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором датована 12.02.2021 року, на яку і посилається позивач, але ні відповідач її не отримувала, ні в матеріалах справи не міститься фактичного доказу про те, що саме дану вимогу було надіслано відповідачу до відповідного звернення до суду за даним оспорюваним позовом. Отже, на переконання відповідача, за договором не настав термін виконання грошових зобов'язань у повному обсязі, оскільки банк не дотримав установлений договорами порядок дострокового повернення коштів, а саме не направив вимогу про дострокове їх повернення, внаслідок чого термін погашення заборгованості у повному обсязі не настав.
Також відповідач звертає увагу суду на невідповідність в сумах претензій - різниця в 100 000 гривень, в позовній заяві із Вимогою про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором від 12.02.2021.
За результатами судового засідання, проведеного 27.08.2021 за участю представника відповідача, судом було постановлено ухвалу, якою розгляд справи по суті відкладено на 28 вересня 2021 року о 09:40.
06.09.2021 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № 114-43/3-192504 від 02.09.2021, у якій заявник просить суд: прийняти відповідь на відзив та долучити до матеріалів справи; не приймати до уваги відзив на позовну заяву як необґрунтований; задовольнити позовні вимог Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» в повному обсязі.
Позиція позивача у відповіді на відзив аргументована, зокрема, таким:
18.03.2019 між позивачем та відповідачем був укладений Кредитний договір № 011/31202/523391, відповідно до умов якого, кредит надавався позичальнику на розвиток бізнесу, окрім витрат на придбання послуг, сировини, матеріалів, які будуть використані у виробництві продукції; внесків до статутного фонду позичальника, благодійні внески, виплату дивідендів, надання/повернення фінансової допомоги, надання кредитів, погашення інших кредитів (до відносин сторін не застосовується Закону України «Про споживче кредитування») (п. 1.4 Кредитного договору). Тому, посилання представника відповідача на положення Закону України «Про споживче кредитування» та судової практики з цього питання є необґрунтованим та не можу бути прийнято до уваги.
Позивач стверджує, що відповідно до ст. 8 Кредитного договору, Банк скористався своїм правом та направив на адресу Відповідача вимогу про дострокове погашення заборгованості. Листи направлялись на адреси зазначені в Кредитному договорі. За адресою: АДРЕСА_1 - згідно відмітки на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення вимогу було отримано чоловіком позичальниці. Крім того, неотримання вказаної вище вимоги про дострокове погашення заборгованості не позбавляє Банк права на захист своїх порушених прав шляхом подачі позову про дострокове стягнений заборгованості за Кредитним договором.
Також, позивач зазначає, що у вимозі за вих. № 114-43/3-139336 від 12.02.2021 було допущено технічну помилку в заборгованості по сумі кредиту, а саме замість правильної суми 384 532 грн. 26 коп. помилково зазначено - 284 532 грн. 26 коп.
Крім того, позивач вказує, що посилання представника відповідача на вимушеність укладення ФОП Маковською Н.В. Додаткової угоди №011/31202/523391/1 від 09.06.2020 не відповідає дійсності, оскільки, умови Додаткової угоди були погоджені сторонами та засвідчені підписами та печатками обох сторін.
23.09.2021 на офіційну електронну пошту суду від позивача надійшла заява № 114-43/3-197085 від 22.09.2021 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, на яку суд відреагував відповідною ухвалою від 28.09.2021.
28.09.2021 до суду від представника відповідача надійшла заява б/н від 28.09.2021 (вх. №14623/21) про відкладення розгляду справи, призначеного на 28.09.2021, мотивована неможливістю представника відповідача брати участь в засіданні за станом здоров'я.
Станом на момент проведення судового засідання від учасників справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, до суду не надходило.
28.09.2021 в судове засідання з'явився повноважний представник позивача, якого суд заслухав.
Відповідач свого повноважного представника в судове засідання не направив, про час та місце його проведення був повідомлений належним чином. При цьому, як було наведено вище, відповідач просив розгляд справи відкласти, посилаючись на неможливість забезпечити явку представника (заява б/н від 28.09.2021 (вх. №14623/21)).
За результатами розгляду відповідної заяви суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно зі ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За приписами підпункту 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника.
З урахуванням наведеного вище, суд зазначає, що відповідачем, по-перше, не надано доказів, на підтвердження викладених у заяві обставин; по-друге неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах, проте, відповідачем суду таких обставин взагалі не зазначено.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.03.2019 по справі № 910/12842/17, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, суд зазначає, що оскільки явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, відсутність повноважного представника відповідача у даному засіданні не перешкоджає розгляду справи по суті, то суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви представника відповідача б/н від 28.09.2021 (вх. №14623/21) про відкладення розгляду справи, а отже про можливість розгляду справи по суті за відсутності представника відповідача.
Відповідно до змісту статей 195, 240 ГПК України, 28.09.2021 за результатами розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, заслухавши в судових засіданнях представників сторін, суд -
28 лютого 2019 року Фізичною особою-підприємцем Маковською Надією Володимирівною було підписано Анкету-заяву на отримання кредиту № Д2-В48/61/25 у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
18 березня 2019 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»), як Кредитором, та Фізичною особою-підприємцем Маковською Надією Володимирівною, як Позичальником, був укладений Кредитний договір № 011/31202/523391 (далі - Кредитний договір), відповідно до предмету якого Кредитор зобов'язався надати Позичальнику кредитні кошти (надалі - Кредит) в формі Невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 500 000,00 грн (надалі - Ліміт), а Позичальник зобов'язався використати Кредит за цільовим призначенням, повернути Кредитору суму Кредиту, сплатити проценти за користування Кредитом, відповідно до Графіку погашення заборгованості за кредитом та сплати процентів (далі - Графік) та комісії, а також виконати інші обов'язку, визначені Договором. Графік складається за формою згідно з Додатком 1 до Договору. Під «Невідновлювальної кредитною лінією» Сторону розуміють форму видачі Кредиту частинами (траншами), при якій після отримання Позичальником первної суми кредитних коштів подальша видача кредитних коштів Позичальнику припиняється незалежно від фактичної суми заборгованості за Кредитом протягом строку дії Договору (п. 1.1).
За умовами наведеного Договору:
- кінцевий термін погашення Кредиту Позичальником - 18.03.2022р. або інша дата, визначена відповідно до пункту 5.4 або статті 8 Договору (останній день строку користування Кредитом, в який Позичальник має здійснити остаточне погашення будь-якої заборгованості за Договором (п. 1.3);
- Кредит надається Позичальнику на розвиток бізнесу, окрім витрат на придбання послуг, сировини, матеріалів, які будуть використані у виробництві продукції, внесків до статутного фонду Позичальника, благодійні внески, виплату дивідендів, надання/повернення фінансової допомоги, надання кредитів, погашення інших кредитів (до відносин Сторін не застосовується Закон України «Про споживче кредитування»). Кредитор у будь-який час протягом строку дії Договору має право здійснювати перевірку цільового використання Кредиту, вимагати від Позичальника надання доступу до приміщень або матеріальних цінностей та будь-яких документів, необхідних для здійснення такої перевірки, а Позичальник зобов'язаний на першу вимогу Кредитора забезпечити представникам Кредитора доступ до відповідних приміщень або матеріальних цінностей та надати документи, що підтверджують цільове використання Кредиту (п. 1.4);
- протягом всього строку фактичного користування Кредитом Позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця Кредитору проценти, сума яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 28% річних, в т.ч. за користування Кредитом після настання кінцевого терміну погашення Кредиту, визначеного пунктом 1.3 Договору. Розмір процентної ставки може змінюватися в порядку та у випадках, передбачених цим Договором (п. 2.1);
- виконання зобов'язань Позичальника, що виникають (у т.ч. виникнуть у майбутньому) за Договором, забезпечується порукою відповідно до договору поруки, який повинен бути укладений одразу ж укладання Договору, між Кредитором і Маковська Надія Володимирівна (надалі за текстом - Поручитель). Поручитель солідарно відповідає за виконання зобов'язань Позичальника, що виникли або виникнуть у майбутньому на підставі Договору. Забезпечення, зазначене у цьому пункті, оформлюється відповідним договором поруки, який зі текстом Договору згадується як «Договір забезпечення» (п. 4.1);
- Позичальник зобов'язаний здійснити Погашення заборгованості в порядку, визначеному Договором. Під поняттям Погашення заборгованості Сторони розуміють повернення Позичальником Кредитору суми Кредиту, сплати процентів за користування Кредитом, сплати комісій, пені, штрафу та інших платежів, якщо такі матимуть місце, які передбачені Договором, в тому числі відшкодування витрат та збитків Кредитора, пов'язаних з неналежним виконанням Позичальником умов Договору (п. 5.1);
- у разі настання обставин Дефолту (невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов'язань (обов'язків) за Договором, а також інші обставини, як, на думку Кредитора, свідчать про те, що зобов'язання Позичальника за Договором не будуть виконані), Кредитор має безумовне право на власний розсуд без необхідності укладення будь-яких додаткових угод (договорів) вжити один або декілька таких заходів: відмовити в наданні Кредиту або його частини за Договором (п. 8.1.1); скасувати або встановити розмір Ліміту в розмірі фактичної заборгованості Позичальника за кредитом (п. 8.1.2); вимагати дострокового повного/часткового виконання Позичальником зобов'язань за Договором (п. 8.1.3); вимагати від Позичальника та/або Поручителів надання забезпечення (додаткового забезпечення) виконання зобов'язань Позичальника за Договором (п. 8.1.4);
- Кредитор вправі скористатися правами, зазначеними в пункті 8.1 Договору, та пред'явити Позичальнику відповідні вимоги при настанні будь-якої з обставин, зокрема: порушення Позичальником строків виконання або невиконання будь-яких грошових зобов'язань за Договором (п. 8.2.1);
- якщо Кредитор вирішив скористатися правами, визначеними у підпунктах 8.1.1-8.1.3 пункту 8.1 цієї статті Договору, він повідомляє про це Позичальника шляхом відправлення письмового повідомлення. У цьому разі зобов'язання Кредитора щодо надання Кредиту є припиненими з дати прийняття Кредитором відповідного рішення. Позичальник зобов'язаний виконати вимогу, зазначену в письмовому повідомленні Кредитора, і здійснити Погашення заборгованості негайно, але не пізніше 30 календарного дня з дня направлення Кредитором Позичальнику відповідного повідомлення (якщо у відповідному повідомленні не зазначений менший строк). У разі невиконання Позичальником зазначеної вимоги, кредитор має право пред'явити вимогу Позичальнику/Поручителям та вжити інші заходи для стягнення заборгованості Позичальника за Договором, які не суперечать законодавству України (п. 8.3);
- Договір вступає в силу з моменту його підписання Сторонами і скріплення печатками (за наявності) і діє до повного виконання ними прийнятих зобов'язань за договором (п. 12.1).
У подальшому 09 червня 2020 року між Сторонами було підписано Додаткову угоду № 011/31202/523391/1 до Кредитного договору, відповідно до якої погоджено, зокрема, таке:
- тимчасово, на період з Дати застосування змін до « 17» вересня 2020 р. (надалі - Кредитні канікули) Сторони домовились зменшити розмір щомісячного ануїтетного платежу відповідно до зміненого Графіку погашення заборгованості за Кредитом та сплати процентів, що є додатком до цієї Додаткової угоди та ЇЇ невід'ємною частиною, та підлягає застосуванню за Договором з Дати застосування змін до повного виконання Позичальником майнових зобов'язань окрім його зміни чи скасування з підстав, встановлених Договором з врахуванням Додаткової угоди. Протягом Кредитних канікул Позичальник сплачує проценти за користування Кредитом відповідно до умов Договору та Графіку погашення заборгованості за Кредитом та сплати процентів (п. 1);
- Сторони дійшли згоди врегулювати заборгованість Позичальника за Договором, строк сплати якої настав, у такому порядку: станом на дату укладення цієї Додаткової угоди заборгованість Позичальника за Договором по сплаті суми Кредиту становить 375 608,41 (надалі - Фактична заборгованість за сумою кредиту); станом на дату укладення цієї Додаткової угоди заборгованість Позичальника за Договором, строк сплати якої настав, складає 31 783,95 грн, у тому числі 22 860,10 грн заборгованість з погашення суми Кредиту та 8 923,85 грн - заборгованість з погашення процентів (Заборгованість за Процентами) (п. 2);
Крім того, відповідно до умов Додаткової угоди Сторонами було змінено Графік погашення заборгованості за Кредитом та сплати процентів.
Також на виконання п. 4.1 Кредитного договору, 18 березня 2019 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»), як Кредитором, та громадянином України Маковською Надією Володимирівною , як Поручителем, був укладений Договір поруки № 011/31202/523391/1 (далі - Договір поруки), відповідно до Предмету якого Поручитель зобов'язався відповідати перед Кредитором солідарно з Позичальником за виконання Забезпечених зобов'язань (всі та окремі зобов'язання Позичальника - Фізичної особи-підприємця Маковської Надії Володимирівни перед кредитором, що випливають з умов Кредитного договору (зокрема Кредитний договір № 011/31202/523391 від 18.03.2019) щодо повернення суми Кредиту, сплати процентів за користування Кредитом, сплати комісій, пені, штрафів та інших платежів, у т.ч. відшкодування витрат та збитків Кредитора, пов'язаних з належним та неналежним виконанням Позичальником умов Кредитного договору), у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов Кредитного договору , за умовами якого Позичальник зобов'язаний:
- повернути кредит в розмір 500 000,00 грн, в порядку передбаченому Кредитним договором, не пізніше 18.03.2022, або іншої дати, визначної відповідно до умов Кредитного договору;
- сплатити проценти за користування Кредитом в розмірі 28% річних або в будь-якому іншому розмірі, зміненому відповідно до умов Кредитного договору, у т.ч. на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим Договором;
- сплатити комісії в розмірах, передбачених Кредитним договором;
- сплатити пені, штрафи, передбачені Кредитним договором, а також відшкодувати втрати та збитки Кредитора, пов'язані з неналежним виконанням Позичальником умов Кредитного договору.
Вищенаведені Кредитний Договір з Додатковою угодою та Договором поруки до нього скріплено підписами обох сторін.
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача, як кредитора, до відповідача, як позичальника, про стягнення з останнього заборгованості за кредитом та відсотками за укладеним між сторонами Кредитним договором.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, до предмету доказування у даній справі належать обставини укладання позивачем та відповідачем кредитного договору та наявність відповідного розміру заборгованості і прострочення відповідачем зобов'язань з повернення грошових коштів.
Позивач на підтвердження власної правової позиції надав суду такі докази по суті позовних вимог:
- Анкета-заява на отримання кредиту № Д2-В48/61/25 від 28.02.2019;
- Кредитний договір № 011/31202/523391 від 18.03.2019 з додатком та додатковою угодою до нього;
- банківська виписка;
- Договір поруки № 011/31202/523391/1 від 18.03.2019;
- вимога про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором № 114-43/3-139336 від 12.02.2021, з копіями поштових реєстрів та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач доказів на підтвердження своєї правової позиції суду не надав.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про кредитні зобов'язання.
Так, згідно з приписами статей 1054 (ч. 1), 1049 (ч. 1) Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов договору, 19.03.2019 Банк надав Позичальникові кредитні кошти у розмірі 500 000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку позичальника (а.с. 20).
Позичальник, в свою чергу, зобов'язання зі своєчасного та повного повернення кредиту виконував не в повному обсязі, та не здійснював погашення заборгованості згідно з умовами Кредитного договору, у зв'язку з чим за розрахунком банку станом на 26.01.2021 виникла заборгованість в сумі 431 834,54 грн, яка складається з 384 532,26 грн заборгованості за кредитом та 47 302,28 грн заборгованості за відсотками, що підтверджується наданими банком розрахунком заборгованості (а.с. 5-6).
При цьому, суд зауважує, що за приписами ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію.
За змістом п.п. 42-43 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04.07.2018 № 75 (далі - Положення) підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг.
Відповідно до п. 48 Положення у первинних документах, на підставі яких здійснюються записи в бухгалтерському обліку, мають зазначатися номери кореспондуючих рахунків за дебетом і кредитом, сума операції, дата виконання, підпис відповідального виконавця, підпис контролера (якщо операція підлягає додатковому контролю), підпис уповноваженої особи (якщо підставою для здійснення операції було відповідне розпорядження).
Відповідно до п. 51 Положення первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.
Відповідно до п. 57 Положення інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного).
Відповідно до п. 59 Положення банк обов'язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри: 1) особові рахунки та виписки з них; 2) аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій; 3) книги реєстрації відкритих рахунків; 4) оборотно-сальдовий баланс/оборотно-сальдову відомість.
У разі складання регістрів бухгалтерського обліку в електронному вигляді банк зобов'язаний зробити їх копії на паперових носіях на вимогу учасників операції, а також органів контролю та правоохоронних органів відповідно до вимог законодавства України.
Відповідно до абз. 1 п. 60 Положення особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
Відповідно до п. 61 Положення форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: 1) номер особового рахунку; 2) дату здійснення останньої (попередньої) операції; 3) дату здійснення поточної операції; 4) код банку, у якому відкрито рахунок; 5) код валюти; 6) суму вхідного залишку за рахунком; 7) код банку-кореспондента; 8) номер рахунку кореспондента; 9) номер документа; 10) суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); 11) суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; 12) суму вихідного залишку.
Відповідно до п. 62 Положення виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/ електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Таким чином, банківські виписки по особовому рахунку позичальника є належними доказами, що підтверджують факт здійснення господарських операцій між банком та позичальником, виконання банком у повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором, надання відповідачу/позичальнику кредитних коштів у відповідних розмірах та невиконання останнім своїх грошових зобов'язань за зазначеним кредитним договором.
З урахуванням наведеного суд констатує, що за даними позивача, не спростованими та не запереченими відповідачем, станом на 26.01.2021 заборгованість відповідача за Кредитним договором склала 431 834,54 грн, яка складається з:
- 384 532,26 грн заборгованості за кредитом;
- 47 302,28 грн заборгованості за відсотками.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин обов'язок доведення факту повного та своєчасного виконання зобов'язань за кредитним договором закон покладає на позичальника.
Крім того, суд відмічає, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Умовами Кредитного договору сторони погодили кінцевий термін погашення кредиту Позичальником - 18.03.2022.
При цьому, з матеріалів справи також вбачається, що банк у спірних правовідносинах скористався правом дострокового повернення кредиту.
Так, право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов'язання до настання строку виконання, визначеного договором.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, постанова Верховного Суду від 09.12.2019 № 285/3950/17-ц).
Пред'явлення кредитором вимоги про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку частини другої статті 1050 ЦК України вважається, що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.20 у справі № 916/4693/15).
Після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов'язання простроченого боржника за договором не припиняється (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).
Враховуючи наведене, 18.02.2021 Кредитор (позивач) направив Позичальнику (відповідач) вимогу № 114-43/3-139336 від 12.02.2021 про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, в якій керуючись умовами Кредитного договору, ст.ст. 625, 1050 Цивільного кодексу України, Законом України «Про споживче кредитування», вимагав протягом 30 календарних днів з дати одержання цієї вимоги, здійснити дострокове погашення Кредиту у повному обсязі разом зі сплатою процентів та пені.
Таким чином, банком було змінено порядок, умови і строк дії кредитного договору, а строк виконання кредитного договору вважається таким, що настав в повному обсязі.
Суд зауважує, що вищенаведена вимога містить зазначення суми заборгованості за кредитом у розмірі 284 532,26 грн, що відповідно до викладених у відповіді на відзив пояснень, є технічною помилкою, а розмір заборгованості Позичальника за кредитом станом на дату подання вимоги складав 384 532,26 грн.
Також, судом досліджено аргументи відповідача, викладені у відзиві, щодо неотримання вказаної вимоги фізичною особою-підприємцем, та відсутності в матеріалах справи фактичного доказу, що саме дану вимогу було надіслано відповідачу (відсутній опис вкладення).
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що матеріали справи містять такі надані позивачем докази направлення відповідачеві вимоги № 114-43/3-139336 від 12.02.2021:
- копія списку відправлень рекомендованих листів № 3141, з копією фіскального чеку АТ «Укрпошта» від 18.02.2021. Зі списку відправлень рекомендованих листів вбачається під № 57 направлення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 7300310597537 ФОП Маковській Надії Володимирівні, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 7300310597537, з якого вбачається, що відповідне поштове відправлення було вручено члену сім'ї Фізичної особи-підприємця Маковської Надії Володимирівни. При цьому, відповідно до п. 99 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою «Судова повістка»), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним.
Відповідач не надав суду доказів на підтвердження свого твердження про неотримання вимоги № 114-43/3-139336 від 12.02.2021 (наприклад, доказів щодо отримання у поштовому відправленні зі штрихкодовим ідентифікатором 7300310597537 документів інших, ніж відповідна вимога).
За такого, суд зазначає, що законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у спосіб, який дозволить дотриматись переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної стороною обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.
17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип «рівної зброї» («equality of arms»), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.
Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands» від 27.10.1993 та «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996).
Таким чином, суд, з урахуванням стандарту доказування «вірогідність доказів», вважає за можливе вбачати доведеною обставину направлення позивачем відповідачу вимоги № 114-43/3-139336 від 12.02.2021.
Позичальник же вимоги Кредитора не виконав, кредит не повернув, нараховані проценти не сплатив. Отже, відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов'язаннями.
Таким чином, за висновками суду в спірних правовідносинах Фізичною особою-підприємцем Маковською Надією Володимирівною дійсно порушено умови Кредитного договору в частині повноти та своєчасності проведення розрахунків за наданим кредитом та нарахованими відсотками, в зв'язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.
Так, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що станом на момент звернення Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до суду з позовною заявою розмір заборгованості Фізичної особи-підприємця Маковської Надії Володимирівни за кредитом за Кредитним договором становить 384 532,26 грн.
Заперечення ж відповідача щодо умов Додаткової угоди № 011/31202/523391/1 від 09.06.2020, відхиляються судом, як необґрунтовані, оскільки, як слушно зазначив позивач, умови вказаної додаткової угоди були погоджені між сторонами та скріплені підписами і печатками сторін.
Також відхиляються судом і посилання відповідача на Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки, як вже було наведено вище, суд вважає доведеною обставину щодо направлення відповідачу вимоги про дострокове виконання грошових зобов'язань за кредитним договором. Крім того, суд погоджується з доводами позивача про те, що приписи законодавства та судова практика щодо споживчого кредитування до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки спірний кредит надався Позичальнику не на споживчі потреби, а на розвиток бізнесу (п. 1.4 Кредитного договору).
За такого, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджені та підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Пунктом 2.1 Кредитного договору сторонами погоджено, що протягом всього строку фактичного користування Кредитом Позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця Кредитору проценти, сума яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 28% річних, в т.ч. за користування Кредитом після настання кінцевого терміну погашення Кредиту, визначеного пунктом 1.3 Договору.
На підставі наведеного позивач цілком правомірно нарахував та просить стягнути з відповідача заборгованість за відсотками.
Відповідачем розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум не спростовано.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок заборгованості за відсотками і встановлено, що позивачем відповідні нарахування проведено вірно.
Отже, позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, відомості про розподіл судових витрат.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, у зв'язку з задоволенням позову, витрати по сплаті судового збору у даній справі підлягають покладенню на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Маковської Надії Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9; ідентифікаційний код 14305909) заборгованість за Кредитним договором № 011/31202/523391 від 18.03.2019 у сумі 431 834,54 грн, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 384 532,26 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 47 302,28 грн, а також 6477,52 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
Позивач: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9; ідентифікаційний код 143059 09);
Відповідач: Фізична особа-підприємець Маковська Надія Володимирівна ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).
Повне рішення складено та підписано судом 04.10.2021.
Суддя О.Г. Смородінова