79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
23.09.2021 справа № 914/1779/21
За позовом: Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
до відповідача: Львівського міського комунального підприємства “Львівтеплоенерго”, м.Львів
про: стягнення 1426236,76 грн заборгованості за договором №4070/1920-ЕЕ-21 від 24.09.2019
Суддя У.І. Ділай
Секретар В.Д.Андрусик
За участі представників сторін:
Від позивача: С.С.Орел - адвокат
Від відповідача: О.В.Трофимчук - представник
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до відповідача: Львівського комунального підприємства “Львівтеплоенерго”, про стягнення 1426236,76 грн заборгованості за договором №4070/1920-ЕЕ-21 від 24.09.2019.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2021, справу №914/1779/21 розподілено судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 29.06.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 15.07.2021.
Ухвалою від 15.07.2021 підготовче судове засідання відкладено на 09.09.2021.
Ухвалою від 09.09.2021 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.09.2021.
Представник позивача в судовому засіданні 23.09.2021 підтримав позов, з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.
Представник відповідача в судовому засіданні 23.09.2021 просив зменшити розмір неустойки на 90% та відстрочити виконання рішення на 2 роки.
В процесі розгляду матеріалів справи суд -
встановив:
24 вересня 2019 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 4070/1920-ЕЕ-21 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язувався поставити відповідачу природний газ, а відповідач зобов'язувався оплатити його на умовах договору.
Згідно п.5.1. договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв природній газ на загальну суму 24353289,69грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу долученими до матеріалів справи.
Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі прострочення відповідачем оплати згідно п. 5.1 договору, відповідач зобов'язується сплатити Позивачу пеню у розмірі 17,8 % річних (з 01.01.2020- 14,2% річних відповідно до Додаткової угоди від 28.01.2020 № 8 до Договору), але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
22.10.2019 сторони уклали Додаткову угоду №1, 31.10.2019 сторони уклали Додаткову угоду №2, 12.11.2019 сторони уклали Додаткову угоду №3, 29.11.2019 сторони уклали Додаткову угоду №4, 09.12.2019 сторони уклали Додаткову угоду №5, 26.12.2019 сторони уклали Додаткову угоду №6, 28.12.2019 сторони уклали Додаткову угоду №7, 18.01.2020 сторони уклали Додаткову угоду №8, 31.01.2020 сторони уклали Додаткову угоду №9, 24.02.2020 сторони уклали Додаткову угоду №10, 28.02.2020 сторони уклали Додаткову угоду №11, 23.03.2020 сторони уклали Додаткову угоду №12, 31.03.2020 сторони уклали Додаткову угоду №13, 28.04.2019 сторони уклали Додаткову угоду №14, 30.04.2020 сторони уклали Додаткову угоду №15, 22.05.2020 сторони уклали Додаткову угоду №16, 28.05.2020 сторони уклали Додаткову угоду №17, 22.06.2020 сторони уклали Додаткову угоду №18, 30.06.2020 сторони уклали Додаткову угоду №19.
Як зазначив позивач у позовній заяві, відповідач свої зобов'язання виконав у повному обсязі, проте, порушив строки виконання зобов'язання.
Керуючись умовами п.7.2. договору, у зв'язку із порушенням покупцем умов п.5.1. цього договору, нарахував відповідачу 382 162,38 грн пені.
Крім того, позивач згідно умов ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 418381,72грн інфляційних втрат та 625692,66грн 3% річних.
Відповідач не заперечив проти вимог позивача та просив зменшити розмір пені з огляду на таке.
Згідно п. 1.2 природний газ, що постачається за цим Договором, використовується виключно для виробництва електричної енергії.
ЛМКІІ «Львівтеплоенерго» є комунальним підприємством, основним видом діяльності якого є постачання нари та гарячої води, а найбільшу та переважну частину з споживачів послуг відповідача складає населення, заборгованість якого з кожним місяцем збільшується. Підприємство створено для задоволення потреб споживачів та не уповноважене чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому будь-які прострочення споживачів в оплаті послуг теплової енергії тягнуть для відповідача додаткові витрати, що виходять за межі визначеної тарифами вартості послуг. Підприємство не завжди може наперед покрити різницю в тарифах у зв'язку з відсутністю власних коштів та несистематичністю їх повернення з бюджету. Оплата споживачами за надані послуги з теплопостачання перераховується впродовж місяця після наданої послуги, тобто передплата відсутня. Значна частина заборгованості утворилася через несплату за теплопостачання населенням та бюджетними установами.
ЛМКП «Львівтеплоенерго» продає вироблену електричну енергію ДП «Енергоринок». Станом на 01.07.2021 перед підприємством існує заборгованість в розмірі 22497166,85грн за продану електроенергію. Ззаборгованість утворилась за 2016р. та 2019р.,що створило прострочення вчасного розрахунку за зобов'язаннями по Договору №4070/1920-ЕЕ-21 від 24.09.2019.
Відповідач зазначив, що підприємство перебуває у скрутному матеріальному становищі, що зумовлене збитковістю затвердженого тарифу на теплопостачання, та низьким рівнем розрахунку населення за надані послуги, зокрема, у тариф на теплопостачання для населення та бюджетних установ та організацій закладено значну нижчу вартість природного газу, ніж ринкова ціна, по якій підприємство його купляє. Тобто, ЛМКП «Львівтеплоенерго» повинне оплатити увесь поставлений газ за ринковою ціною згідно догорів, укладених з позивачем, а вже потім (інколи і через кілька років), отримати відшкодування сплачених кошів з Державного бюджету.
ЛМКП «Львівтеплоенерго» стверджує, що не може керуватися загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд за наявності покладених на нього зобов'язань з безперебійного забезпечення споживачів теплопостачанням, оскільки повинен діяти виключно в межах норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь. Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору, регулюються відповідними нормами законодавства, і зокрема, адміністративного (бюджетного) застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.
Відповідач звернув увагу, що позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, тому, як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами в Постанові Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 "Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки".
Як повідомив відповідач станом на сьогоднішній день все майно та рахунки підприємства арештовані, згідно із постановою про арешт коштів боржника від 23.06.2020 року ВП 51338962. Також у зв'язку з скрутним матеріальним становищем та недостатньою кількістю обігових коштів всіх працівників ЛМКП «Львівтеплоенерго» з денним графіком роботи, переведено на 4-ох денний робочий тиждень, оскільки немає достатньо коштів для виплати заробітної плати.
Враховуючи збитковість підприємства, а також, що підприємством погашено борг за Договором та відсутності в діях відповідача прямого умислу у порушенні зобов'язання відповідач просить зменшити розмір пені.
Також відповідач просить відстрочити виконання рішення суду на 2 роки, покликаючись на дефіцит коштів, пов'язаний з хронічними неплатежами, в основному, з боку населення за спожиті послуги.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір №4070/1920-ЕЕ-21 від 24.09.2019, у зв'язку із чим набули взаємних прав і обов'язків.
За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Позивач свої зобов'язання щодо передачі товару за спірним договором виконав повністю, що підтверджується копіями актів приймання-передачі природного газу, долучених до матеріалів справи.
Факт поставки позивачем відповідачу газу згідно умов спірного договору останнім не заперечено. Проте, відповідач свої зобов'язання за спірним договором виконав невчасно.
Інфляційні нарахування та стягнення трьох процентів річних від простроченої суми на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що вимога позивача про стягнення з відповідача 625692,66грн інфляційних втрат, 418381,72грн 3% річних підлягає до задоволення.
Щодо зменшення суми штрафних санкцій суд зазначає таке.
Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі прострочення відповідачем оплати згідно п. 5.1 договору, відповідач зобов'язується сплатити Позивачу пеню у розмірі 17,8 % річних (з 01.01.2020- 14,2% річних відповідно до Додаткової угоди від 28.01.2020 № 8 до Договору), але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Розрахунок пені, проведений стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог статті 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання.
Згідно з ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013).
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 19.03.2019 у справі №908/856/18).
Відповідач просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 90%.
Розглянувши прохання відповідача суд враховує, що відповідачем природній газ використовується виключно для повного задоволення потреб населення та юридичних осіб в тепловій енергії, яка використовується для опалення приміщень, отримання гарячої води і промислових технологічних процесів, що є й метою створення самого Підприємства. Основним напрямком діяльності підприємства є, зокрема, виробництво, транспортування і реалізація теплової енергії для опалення і гарячого водопостачання житлового фонду, об'єктів соціально-культурного та промислово-виробничого призначення міста Львів і підприємницької діяльності. При цьому відповідач перебуває у скрутному фінансовому становищі, що підтверджується фінансовими звітами за 2019-2020 роки.
Разом з тим позивач не надав доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором або погіршення матеріального стану Товариства, саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору. Станом на день звернення позивача з даним позовом до суду відповідачем в повному обсязі здійснена оплата отриманого за Договором природного газу і заборгованість відповідача відсутня. Також суд враховує, що предметом даного судового розгляду є стягнення штрафних санкцій та передбачених ст. 625 ЦК України нарахувань, що, в свою чергу, не є основним доходом АТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” і не може впливати на його господарську діяльність.
Крім цього, господарський суд звертає увагу, що окрім стягнення штрафних санкцій, позивачем було застосовано до відповідача також таку міру відповідальності, як стягнення 3% річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно оплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства. Відтак, суд доходить висновку, що нарахування та стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з відповідача пені у повному обсязі, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, враховуючи встановлені обставини, Господарський суд Львівської області приходить до висновку зменшити розмір пені на 30%, оскільки таке зменшення розміру пені є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін. Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 267513,67грн пені. В задоволенні решти вимог в цій частині слід відмовити.
Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення, господарський суд зазначає таке. Вирішення питання про відстрочку виконання судового рішення в порядку статті 239 ГПК України є дискрецією та правом суду, який вчиняє відповідну процесуальну дію з урахуванням конкретних обставин справи, доводів сторін та поданих доказів, з дотриманням принципу змагальності сторін (стаття 13 ГПК України) та правил оцінки доказів (стаття 86 ГПК України).
Відповідно до приписів статті 239 ГПК України, врахувавши вжиття відповідачем реальних та систематичних дій з добровільного погашення заборгованості, фінансовий стан останнього, ймовірні негативні наслідки для відповідача при виконанні судового рішення на усю нарахувань за цим спором одразу, а також з метою дотримання балансу інтересів сторін, суд доходить висновку подане клопотання задоволити частково та відстрочити виконання рішення до 23.12.2021.
Судовий збір покладається на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 91, 96, 120, 123, 129, 233, 236, 238-240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задоволити частково.
2.Стягнути з Львівського комунального підприємства “Львівтеплоенерго” (79040, м. Львів, вул. Данила Апостола, 1, ідентифікаційний код 05506460) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 267513,67грн пені, 625692,66грн інфляційних втрат, 418381,72грн 3% річних та 21393,55грн судового збору.
3.У стягненні 114648,71грн пені відмовити.
4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
5.Відстрочити виконання рішення до 23 грудня 2021 року.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 04.10.2021.
Суддя У.І. Ділай