вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" вересня 2021 р. м. Київ Справа № 911/3041/20
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.
за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К,дослідившиматеріалисправи
За позовом Державного підприємства “Коростишівськелісовегосподарство”
доТовариства з обмеженоювідповідальністю “ЗВЄРЄВ І ПАРТНЕРИ”
простягнення 73 702,09 грн.
Учасники судового процесу:
відпозивача: Налапко М. М.;
відвідповідача: не з'явився;
Державне підприємство «Коростишівське лісове господарство» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗВЄРЄВ І ПАРТНЕРИ» про стягнення 73 702,09 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконанні свої зобов'язання щодо виконання умов договору купівлі-продажу № 62 від 12.02.2019 в частині оплати за поставлений товар. У зв'язку із чим позивачем було подану зазначену позовну заяву про стягнення з відповідача 73 702,09 грн. основного боргу.
Ухвалою Господарського суду Київської області у справі № 911/3041/20 від 22.10.2020 позовну заяву Державного підприємства «Коростишівське лісове господарство» залишено без руху.
12.11.2020 на електронну адресу суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 22.10.2020.
17.11.2020 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 22.10.2020
Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.11.2020 відкрито провадження по справі № 911/3041/20. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу для подання відповіді на відзив.
29.12.2020 до канцелярії суду відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому останнім викладені заперечення по суті позову.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.01.2021 розгляд справи № 911/3041/20 вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі № 911/3041/19 на 27.01.2021.
В судовому засіданні 27.01.2021 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 18.02.2021, яка занесена до протоколу судового засідання.
12.02.2021 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача на позовну заяву.
В судовому засіданні 12.02.2021 представник позивача та представник відповідача надали усні пояснення по справі.
Ухвалою суду від 18.02.2021 у справі № 911/3041/20 відкладено судове засідання у справі № 911/3041/20 на 25.03.2021 о 14:30; зобов'язано сторін провести звірку взаєморозрахунків щодо здійснених поставок продукції та здійснених розрахунків за договорами № 269 від 05.11.2018 та № 62; за результатами проведеної звірки надати до суду акт звірки взаєморозрахунків.
У зв'язку з перебуванням судді Сокуренко Л.В. з 23.03.2021 по 02.04.2021 у відпустці, судове засідання, призначене на 25.03.2021, не відбулось.
Ухвалою суду від 06.04.2021 справу призначено до розгляду на 12.05.2021 о 15:30.
В судовому засіданні 12.05.2021 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 27.05.2021, яка занесена до протоколу судового засідання.
18.05.2021 до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду у справі № 911/3041/20.
27.05.2021 до канцелярії суду від позивача надійшла заява про вирішення питання про розподіл судових витрат.
27.05.2021 до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи № 911/3041/20 без участі представника.
27.05.2021 представник відповідача в судове засідання не з'явився.
Ухвалою суду від 27.05.2021 судом залишено без руху позовну заяву Державного підприємства «Коростишівське лісове господарство».
Судом встановлено позивачу спосіб усунення недоліків, шляхом подачі до суду - договору № 86 купівлі-продажу, на який позивач посилається у позовній заяві; - всі ТТН накладні за весь період дії договору № 86 купівлі-продажу; - банківські виписки або платіжні доручення за весь період дії договору № 86 купівлі-продажу; зазначені витребувані судом документи надати суду в оригіналі для огляду в судовому засіданні та належним чином засвідчених копіях, для долучення до матеріалів справи; встановлено Державному підприємству «Коростишівське лісове господарство» строк на усунення недоліків позовної заяви не пізніше 10 днів з дня вручення зазначеної ухвали.
15.06.2021 до суду від Державного підприємства «Коростишівське лісове господарство» надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 27.05.2021 та заява про зміну підстав позову.
Ухвалою суду від 24.06.2021 судом вирішено призначити підготовче засідання у справі № 911/3041/20 на 14.07.2021 о 15:50.
14.07.2021 в судове засідання з'явилися представники сторін та надали усні пояснення.
В судовому засіданні суд прийняв заяву позивача про зміну підстав позову. В судовому засіданні 14.07.2021 судом вирішено закрити підготовче провадження по справі та призначити розгляд справи по суті на 19.08.2021, про що оголошено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.
18.08.2021 відповідачем подано до суду письмові пояснення.
19.08.2021 у судове засідання з'явились представники позивача та відповідача.
Представник позивача в судовому засіданні 19.08.2021 надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив суд позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань в частині оплати за поставлений товар обсягом 4 541,2201 м. куб. Позивач стверджує, що існуюча заборгованість в розмірі 73 702,09 грн. утворилася за поставлений товар у 2019 році (3 арк. заяви про зміну підстав позову).
В свою чергу, представник відповідача в судовому засіданні 19.08.2021 надав усні заперечення по справі, відповідно до яких проти позовних вимог заперечував в повному обсязі, з огляду на наступне.
На думку відповідача, посилання позивача на невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо повної оплати за товар є безпідставними та нормативно недоведеними, оскільки за договором № 62 у 2019 році позивачем було передано відповідачу продукції - лісоматеріалів круглих, порода-береза на суму 416 272,09 грн., а не на суму 3 742 813,59 грн., як зазначає позивач. При цьому, за твердженнями відповідача, зазначені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копіями товаро-транспортних накладних. Також, відповідач зазначає, що за вказаним договором було повернення товару. Враховуючи вищенаведене, відповідач стверджує, що безпосередньо за товар, поставлений 2019 року в рамках договору № 62 у нього взагалі відсутня заборгованість.
В судовому засіданні 19.08.2021 судом оголошено перерву до 16.09.2021, що занесено до протоколу судового засідання.
16.09.2021 в судове засідання з'явився представник позивача. Представник відповідача в дане судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Наразі, з приводу неявки вказаного учасника судового процесу, суд зазначає наступне.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, з урахуванням вищенаведеного у сукупності, а також те, що в минулому судовому засіданні представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, за висновками суду, неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 16.09.2021.
За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 16.09.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -
05.11.2018 між Державним підприємством «Коростишівське лісове господарство» (далі позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗВЄРЄВ І ПАРТНЕРИ» (далі відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу товару № 269 (далі договір 1).
Відповідно до п.п 1.1 та 1.2 договору 1, продавець зобов'язується передати у власність покупцеві товар, що визначений у цьому договорі, вільний від прав та претензій третіх осіб, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість. Найменування, кількість товару: техсировина хвойна, 300 м. куб.
Згідно з п.п. 2.1 та 2.2 договору 1, ціна товару визначається з ПДВ в рахунках фактурах продавця та встановлена згідно діючих ринкових цін на підставі протоколу погодження цін. Загальна сума даного договору складається з вартості всіх партій товару згідно видаткових накладних продавця.
Пунктами 4.1-4.3 договору 1 визначено, що товар постачається засобами і за рахунок покупця - самовивіз; передача товару продавцем покупцю здійснюється згідно накладних та доручення на отримання товару представником покупця; право власності на товар переходить від продавця до покупця після передачі товару покупцю згідно накладної продавця та здійснення оплати товару покупцем.
Позивач стверджує, що на виконання умов договору № 269 передав, а відповідач прийняв 925.407 м.куб. продукції на загальну суму 998 885,83 грн.
Відповідно до пп. 3.1 та 3.1.1. договору 1, оплата за товар здійснюється покупцем на підставі виставлених продавцем рахунків-фактури згідно замовлень покупця.
Покупець оплачує товар 100% передоплатою.
За твердженнями позивача, відповідач, на виконання умов договору № 269, здійснив оплату за продукцію в розмірі 1 002 700,00 грн. У зв'язку з вищенаведеним, позивач зазначає, що у відповідача за 2018 рік утворилася переплата на користь позивача у розмірі 3 814,17 грн.
Відповідно до п. 6.1 договору 1, цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018 р., в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Крім того, згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України, вказаного підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Аналогічну позицію наведено у постановах від 14.07.2014р. та від 26.06.2014р. Вищого господарського суду по справах №904/1378/14 та №911/4611/13.
Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За змістом ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
При цьому, за приписами ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За висновками суду, здійснення позивачем поставки товару на загальну суму 552 659,00 грн. грн., у період з 01.01.2019 до 11.02.2019, та, в свою чергу, його оплата відповідачем, свідчать про виникнення між сторонами правовідносин щодо поставки товару. Також, зазначені обставини свідчать про волю сторін до настання відповідних правових наслідків, що не суперечить вимогам ст.205 Цивільного кодексу України. Отже, між сторонами діяв договір купівлі-продажу, укладений у спрощений спосіб (усний договір - далі договір 2).
Також, судом встановлено, що 12.02.2019 між Державним підприємством «Коростишівське лісове господарство(далі позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗВЄРЄВ І ПАРТНЕРИ» (далі відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу товару № 62 (далі - договір 3).
Відповідно до п.п 1.1 та 1.2 договору 3, продавець зобов'язується передати у власність покупцеві товар, що визначений у цьому договорі, вільний від прав та претензій третіх осіб, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість. Найменування, кількість товару - лісоматеріали круглі, порода - береза, клас якості - А, B, Cd-20 см і більше. Вид, кількість товару зазначається в накладних, які є невід'ємною частино даного договору.
Згідно з п.п. 2.1 та 2.2 договору 3, ціна товару визначається з ПДВ в рахунках фактурах продавця та встановлена згідно діючих ринкових цін на підставі протоколу погодження цін: 2100,00 грн./м.куб. Загальна сума даного договору складається з вартості всіх партій товару згідно видаткових накладних продавця.
Пунктами 4.1-4.3 договору 3 визначено, що товар постачається засобами і за рахунок покупця - самовивіз; передача товару продавцем покупцю здійснюється згідно накладних та доручення на отримання товару представником покупця; право власності на товар переходить від продавця до покупця після передачі товару покупцю згідно накладної продавця та здійснення оплати товару покупцем.
Судом встановлено, що позивачем, на виконання умов договору 3, здійснено поставку продукції (порода - береза) на загальну суму 363 864,49 грн., що підтверджується товарно-транспорними накладними, копії яких наявні у матеріалах справи.
Відповідно до пп. 3.1 та 3.1.1. договору 3, оплата за товар здійснюється покупцем на підставі виставлених продавцем рахунків-фактури згідно замовлень покупця.
Покупець оплачує товар 100% передоплатою.
Матеріали справи містять докази здійснених відповідачем оплат за поставлену у 2019 році продукцію (порода - береза) на загальну суму 371 000,00 грн.що підтверджується банківськими виписками, копії яких наявні у матеріалах справи.
Одночасно, судом враховано, що позивач стверджує, що на виконання умов договору № 62 та усного договору 2 за 2019 рік позивач передав, а відповідач прийняв 3 581,4531м.куб. продукції на загальну суму 3 742 813,59 грн., а відповідач здійснив оплату за продукцію в розмірі 3 660 247,00 грн., що підтверджується копією банківської виписки, наявної в матеріалах справи. У зв'язку з вищенаведеним, за твердженнями позивача, у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем за поставлений товар у 2019 році у розмірі 82 566,59 грн.
Відповідно до п. 6.1 договору 3, цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019 р., в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Крім того, судом встановлено, що поставка продукції, здійснена у 2020 році відбувалась на умовах договору, укладеного у спрощений спосіб, оскільки примірник наявного у матеріалах справи договору між Державним підприємством «Коростишівське лісове господарство» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗВЄРЄВ І ПАРТНЕРИ»№ 86 від 29.01.2020 був підписаний тільки з боку позивача та не підписаний з боку відповідача.
Судом встановлено, що на виконання умов усного договору № 86 позивач передав, а відповідач прийняв 34,3600 м.куб. продукції на загальну суму 42 950,15 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною, копія якої наявна в матеріалах справи. Відповідач, у свою чергу, на виконання умов усного договору здійснив оплату за продукцію в розмірі 48 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою, копія якої наявна в матеріалах справи. У зв'язку з вищенаведеним, у відповідача за 2020 рік утворилася переплата на користь позивача у розмірі 5 049,85 грн.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір купівлі-продажу № 269 (договір 1) від 05.11.2018, усний договір купівлі-продажу, що діяв між сторонами у період з 01.01.2019 по 11.02.2019 (договір 2), договір купівлі-продажу товару № 62 від 12.02.2012 (договір 3) та усний договір купівлі-продажу, який діяв між сторонами у 2020 році, як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За правовою природою укладені між сторонами договори 1 та 3 є договорами купівлі-продажу, укладені письмово та договори за період з 01.01.2019 до 11.02.2019, а також у 2020 році - договори купівлі-продажу, тільки укладені у спрощений спосіб (усні договори).
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
За приписами ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Отже, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, позивач стверджує, що існуюча заборгованість у розмірі 73 702,09 грн. виникла у відповідача перед позивачем безпосередньо за поставлену продукцію у 2019 році.
Наразі, господарський суд зазначає, що, при дослідженні долучених документів до матеріалів справи, судом встановлено, що у 2019 році поставка продукції здійснювалась у періоді з 01.01.2019 до 11.02.2019 на підставі усного договору, а з 12.02.2019 по 31.12.2019, на підставі укладеного договору № 62 від 12.02.2019.
При цьому, як стверджує сам позивач, за період з 01.01.2019 до 11.02.2019 позивачем було поставлено продукції на загальну суму 552 659,00 грн. (реєстр операцій). В той же час, судом досліджено та встановлено, що в матеріалах справи наявні копії ТТН за зазначений період на загальну суму 519 692,00 грн.
Також, у заяві про зміну предмету позову позивач стверджує, що у лютому-березні 2019 року позивачем поставлено відповідачу лісопродукції хвойних порід на загальну суму 1 441 302,00 грн.
В той же час, господарський суд наголошує, що поставка продукції, прочинаючи з 12.02.20219, відбувалась на підставі договору № 62.
При цьому, п. 1.2 зазначеного договору сторонами погоджено, що найменування, кількість товару - лісоматеріали круглі, порода - береза, клас якості - А, B, Cd-20 см і більше.
Отже, дослідивши наявні матеріали справи, а саме ТТН за період з 12.02.2019 по 31.12.2019, господарський суд встановив, що позивачем було поставлено відповідачу саме лісоматеріали - березу на загальну суму 363 864,49 грн. Доказів поставки зазначеної продукції у періоді з 12.02.2019 по 31.12.2019 на суму, яку зазначає позивач - 1 441 302,00 грн., матеріали справи не містять. Протилежного не доведено, доказів поставки саме берези на суму 1 441 302,00 грн. у спірний період до матеріалів справи не долучено.
Отже, з урахуванням вищенаведеного у сукупності, господарський суд встановив, що позивачем здійснено поставку товару у 2019 році на підставі усного договору (за період з 01.01.2019 до 11.02.2019), а також, договору № 62 (за період з 12.02.2019 по 31.12.2019) на загальну суму 883 556,49 грн.
При цьому, судом досліджені ТТН за 2019 рік за період дії договору № 62, в яких предметом поставки є не береза, а інші лісоматеріали - сосна. Однак, враховуючи чітко визначену сторонами умову щодо предмета договору № 62, а саме: п. 1.2 - найменування, кількість товару - лісоматеріали круглі, порода - береза, клас якості - А, B, Cd-20 см , а також, беручи до уваги п. 6.2. договору, який визначає, що зміни в цей договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформлюється додатковою угодою до цього договору (якої матеріали справи не містять), тому, господарський суд не приймає всі долучені до матеріалів справи копії ТТН щодо поставки сосни у 2019 році в якості належних доказів здійснення позивачем поставки продукції на виконання умов договору № 62.
Як вказувалось вище, сторонами передбачено та закріплено у п.п. 3.1 та 3.1.1 договору № 62, що оплата за товар здійснюється покупцем на підставі виставлених продавцем рахунків-фактури згідно замовлень покупця. Покупець оплачує товар 100% передоплатою.
Наразі, судом досліджено та встановлено, що матеріали справи містять докази здійснення відповідачем оплати за договором № 62 на суму 371 000,00 грн., оскільки є точне призначення платежу. Крім того, сам позивач підтверджує, що відповідачем здійснено оплату за продукцію, поставлену у 2019 році, на загальну суму 3 660 247,00 грн.
Отже, враховуючи те, що позивачем було здійснено поставку відповідачу товару у 2019 році на підставі усного договору (за період з 01.01.2019 до 11.02.2019), а також, договору № 62 (за період з 12.02.2019 по 31.12.2019) на загальну суму 883 556,49 грн., а відповідачем здійснено оплати на загальну суму 3 660 247,00 грн., тому у останнього відсутня заборгованість за поставку продукції у 2019 році на підставі усного договору та договору № 62.
Відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 924/233/18 від 25.06.2020.
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005 р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам-учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України,належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд встановив, що позивачем недоведено в установленому порядку обставини, які ним повідомлені, а відповідачем, в свою чергу, спростовано належними та допустимими доказами наявність заявленої до стягнення заборгованості, тому господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості в розмірі 73 702,09 грн. за поставку берези у 2019 році за договором № 62 від 12.02.2019 нормативно та документально не доведені, а тому не підлягаютьзадоволенню.
Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «РуїсТоріха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2.Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 04.10.2021.
Суддя Л.В. Сокуренко