вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"28" вересня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2411/20
Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, при секретарі судового засідання О.О.Стаднік, розглянувши скаргу Приватного акціонерного товариства "Енергія" №1188 від 10.09.2021 року (вх.№87/21 від 13.09.2021) на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипів Андрія Миколайовича
у справі №911/2411/20
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",м. Київ
до Приватного акціонерного товариства "Енергія", Київська обл., м. Обухів
про стягнення заборгованості
представники:
від позивача (стягувача) - П.А.Яковенко
від відповідача (боржника) - О.К.Потапова, О.М.Семак
від приватного виконавця - Л.Л.Лепех
приватний виконавець Филипів А.М.
Рішенням Господарського суду Київської області від 14.01.2021 року у справі № 911/2411/20 (суддя В.М.Бабкіна) позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства Енергія на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 808547,49 грн. пені, 158538,71 грн. 3% річних, 81452,08 грн. інфляційних втрат, 15728,07 грн. судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 року апеляційну скаргу ПрАТ «Енергія» залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 року у даній справі залишено без змін.
До суду від боржника - ПрАТ «Енергія» надійшла скарга №1188 від 10.09.2021 року (вх. №87/21 від 13.09.2021) на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипів Андрія Миколайовича, відповідно до якої, скаржник просить визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипів А.М. щодо накладення арешту на банківський рахунок ПрАТ «Енергія» в АТ «Креді Агріколь Банк»; скасувати постанову про арешт коштів боржника ВП№66661088 від 31.08.2021 року; зобов'язати приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипів А.М. повернути стягнуті з рахунку боржника грошові кошти у розмірі 976077,19 грн. та скасувати постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження ВП№66661088 від 31.08.2021 року у зв'язку з необґрунтованістю та відсутністю документального підтвердження розміру мінімальних витрат на проведення виконавчого провадження.
В обгрунтування поданої скарги боржник зазначає, що на момент стягнення приватним виконавцем грошових коштів з рахунку боржника останній не був проінформований про відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на його банківські рахунки; на думку боржника дії приватного виконавця щодо накладення арешту на рахунок, відкритий в АТ "Креді Агріколь Банк" є неправомірними, оскільки, такий рахунок використовується для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України; боржник вважає, що штрафні санкції згідно наказу Господарського суду Київської області №911/2411/20 від 16.08.2021 підлягають списанню у відповідності до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" №1639-ІХ від 14.07.2021 року; боржник зазначає, що документи виконавчого провадження надсилались йому невчасно та з порушенням строків надіслання таких документів, а також, не було надіслано на електронну адресу боржника копії документів виконавчого провадження; боржник також заперечує проти постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 31.08.2021 року у звязку із її необгрунтованістю та відсутністю документального підтвердження розміру мінімальних витрат на проведення виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 342 ГПК України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Ухвалою суду від 17.09.2021 року розгляд скарги призначено на 28.09.2021 року.
До суду від позивача (стягувача) надійшли заперечення на скаргу №39/3-6181-21 від 17.09.2021 року (вх. №22070/21 від 21.09.2021 року).
До суду від приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипіва А.М. надійшли заперечення на скаргу б/н, б/д (вх. №22364/21 від 24.09.2021 року).
До суду від відповідача (боржника) надійшли додаткові пояснення №1290 від 27.09.2021 року (вх. №22432/21 від 27.09.2021 року).
Представником відповідача (боржника) у судовому засіданні 28.09.2021 року заявлено усне клопотання про відкладення розгляду скарги на один місяць для надання часу необхідного для включення боржника до Реєстру згідно Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання та водовідведення» для врегулювання заборгованості. Представники позивача (стягувача) та приватного виконавця у судовому засіданні 28.09.2021 року проти заявленого клопотання відповідача (боржника) заперечили. Протокольною ухвалою у судовому засіданні 28.09.2021 року відповідачу (боржнику) відмовлено у задоволенні клопотання про відкладення розгляду скарги на один місяць у зв'язку із обмеженими процесуальними строками для розгляду скарги.
Представник відповідача (боржника) у судовому засіданні 28.09.2021 року вимоги скарги підтримав та просив суд її задовольнити.
Представники позивача (стягувача) та приватного виконавця у судовому засіданні 28.09.2021 року проти скарги заперечили, зазначили про її необґрунтованість та просили суд відмовити відповідачу (боржнику) у задоволенні скарги на дії приватного виконавця.
Розглянувши у судовому засіданні 28.09.2021 року скаргу ПрАТ "Енергія" №1188 від 10.09.2021 року (вх.№87/21 від 13.09.2021) на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипів А.М. у справі №911/2411/20, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з огляду на наступне.
Згідно постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипів А.М. від 31.08.2021 року №ВП66661088 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 16.08.2021 року №911/2411/20.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипів А.М. від 31.08.2021 року №ВП66661088 про стягнення з боржника основної винагороди постановлено стягнути з боржника основну винагороду приватного виконавця у сумі 88688,86 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипів А.М. від 31.08.2021 року №ВП66661088 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження постановлено стягнути з боржника розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 500,00 грн.
Згідно постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипів А.М. від 31.08.2021 року №ВП66661088 про накладення арешту на кошти боржника, накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також, на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ПрАТ «Енергія» у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів у сумі 976077,49 грн.
03.09.2021 року згідно постанови приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипів А.М. виконавче провадження ВП№66661088 закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом.
Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Відповідно до ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 326 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та ін. цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку відкритому у порядку визначеному ст. 351 ПК України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та ін. рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Частинами 1, 2, 3 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 351 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 151 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 191 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України "Про теплопостачання", статті 181 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Відповідно до п. 3 Інструкції про порядок відкриття і закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банків - резидентів і нерезидентів, яку затверджено постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 року №492, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. До поточних рахунків також належать рахунки із спеціальним режимом їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.
З наведених норм права вбачається, що судове рішення є обов'язковим до виконання. У разі невиконання боржником рішення суду добровільно державним або приватним виконавцем здійснюється його примусове виконання. Під час вчинення виконавчих дій виконавець має право накладати арешт на кошти божника, що містяться на його рахунках у банківських установах. При цьому, ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Таким чином, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому, саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту з цих коштів згідно ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Також, виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі №905/361/19.
Враховуючи викладене, до компетенції приватного виконавця не входить перевірка цільового призначення рахунків боржника, відкритих в банках. В той же час, статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язано виконавця зняти арешт з рахунку боржника в разі надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом. Тобто, повідомлення приватного виконавця про рахунки, які не підлягають арешту, є завданням банку.
У постанові про арешт коштів боржника від 31.08.2021 року приватним виконавцем зазначено, що арешт накладається на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також, на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику ПрАТ «Енергія».
Так, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно відповіді AT «Креді Агріколь Банк» (копія якої наявна в матеріалах справи) із спеціальним режимом використання у боржника відкритий рахунок № НОМЕР_1 арешт на який не накладався.
В той же час, списання коштів відбулось з рахунку боржника № НОМЕР_2 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення, який, відповідно до повідомлення AT «Креді Агріколь Банк», не є рахунком із спеціальним режимом використання.
Зазначений рахунок не відноситься до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на кошти на якому заборонено (доказів зворотнього матеріали справи не містять і сторонами чи приватним виконавцем станом на час винесення цієї ухвали суду не надано).
Судом враховано, що АТ «Креді Агріколь Банк», на який нормами ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» покладено обов'язок визначати статус рахунку та можливість накладення арешту на кошти які містяться на ньому, постанову приватного виконавця про накладення арешту на кошти боржника та списання коштів з рахунку НОМЕР_2 виконав (доказів зворотнього матеріали цієї справи не містять). Зазначене підтверджує що АТ «Креді Агріколь Банк» не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення.
До того ж, самим боржником до скарги на дії приватного виконавця додано копію довідки AT «Креді Агріколь Банк» від 03.09.2021 року №13670/172, згідно якої зазначено, що рахунок № НОМЕР_2 є поточним рахунком з якого здійснюються всі види розрахунково-касових операцій, в тому числі операції з виплати заробітної плати працівникам компанії, сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів до бюджету. Господарський суд зазначає, що чинним законодавством України не заборонено накладення арешту на поточний рахунок. Судом також прийнято до уваги, що чинним законодавством України не передбачено відкриття суб'єктам господарювання рахунків зі спеціальним режимом їх використання для виплати заробітної плати.
Крім того, суд звертає увагу, що у своїй скарзі боржник вказує інший номер спеціального рахунку - НОМЕР_3, який не відображається ані у відповіді Банку, ані у відповіді ДФСУ про наявні рахунки боржника, копія якої наявна в матеріалах справи.
Щодо наявності підстав для списання штрафних санкцій суд зазначає наступне.
30.11.2016 року набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», дія якого поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (ст. 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії»).
Законом України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» від 14.07.2021 року №1639-ІХ (далі - Закон №1639), який набрав чинності 29.08.2021 року, внесено зміни до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» від 03.11.2016 року №1730-VІІІ (далі - Закон №1730).
Отже, саме відповідно до норм Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» №1730 від 03.11.2016 року, буде здійснюватися процедура врегулювання заборгованості підприємств теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та послуги з його розподілу і транспортування, за теплову енергію, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію.
Так, в новій редакції Закону України №1730 (в редакції Закону №1639) передбачено, що учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу, оператор газотранспортної системи та особа, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, оператори газорозподільних систем, електроностачальники або оператори системи розподілу (як правонаступники в частині прав та обов'язків за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією), оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.
Статтею 1 Закону №1730 (в редакції Закону №1639) визначено, що процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списаннята/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, підприємств централізованого водопостачання і водо відведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Згідно п. 1 ст. 3 Закону №1730 (в редакції Закону №1639), для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Частину 1 ст. 3 Закону №1730 доповнено абзацом 2 згідно із Законом №1639-IX від 14.07.2021 відповідно до якого участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до статті 4 цього Закону не потребує обов'язкового включення до реєстру.
Тобто, в новій редакції Закону №1730 згідно із Законом №1639-IX від 14.07.2021 передбачено, що учасником процедури врегулювання заборгованості в межах вказаного Закону може бути лише підприємство, яке включено до Реєстру.
Так, пунктом 2 ч. 3 Закону №1730 (в редакції Закону №1639) визначено, що для включення до реєстру підприємства централізованого водопостачання і водовідведення теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, заяву до якої додаються документи згідно переліку, наведеному в даній нормі.
Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу.
З викладеного вбачається, що лише Міністерство розвитку громад та територій України, як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, має повноваження приймати рішення про включення підприємства до Реєстру, та відповідно, вирішує питання про можливість врегулювання заборгованості відповідно до положень Закону №1730.
З даних Реєстру, розміщеного на офіційному сайті Мінрегіону ( https://www.minregion.gov.ua/) не вбачається, що ПрАТ «Енергія» включено до Реєстру в частині врегулювання заборгованості перед ПАК «Нафтогаз України», як сгягувачем у виконавчому провадженні №66661088.
Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз", оператором газотранспортної системи та операторами газорозподільних систем, за спожитий природний газ, а також послуги з його транспортування та розподілу відповідно, перед теплогенеруючими організаціями за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, перед електропостачальниками або операторами системи розподілу (як правонаступниками в частині прав та обов'язків за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією) за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
Законом №1639 внесено зміни до ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом доповнення пунктом 19, згідно якого врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість учасників процедури врегулювання заборгованості, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили; пунктом 20, згідно якого врегулювання (погашення, списання) оператором газорозподільної системи заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", якщо таке виконавче провадження розпочато за рішенням про зобов'язання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановити оператору газорозподільної системи економічно обґрунтований тариф на послуги з розподілу природного газу з включенням компенсацій за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2020 року включно".
Враховуючи зазначені норми Закону України «Про виконавче провадження», виконавець у разі внесення боржника до Реєстру за кожним договором окремо зобов'язаний закінчити виконавче провадження відповідно до п.п.19, 20 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Для закінчення приватним виконавцем виконавчого провадження №ВП66661088 на підставі п. 16 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» в контексті положень ч. 1 ст.7 Закону №1730, встановленню підлягає факт списання заборгованості сторонами та дослідження доказів, якими підтверджується таке списання.
Таким чином, викладене вище унеможливлює закінчення виконавчого провадження №ВП66661088 на підставі п. 16 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Стосовно посилань скаржника на недотримання приватним виконавцем строків надіслання документів виконавчого провадження, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Матеріалами справи підтверджується, що прийняті приватним виконавцем 31.08.2021 року постанови про відкриття виконавчого провадження, про стягнення з боржника основної винагороди, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про арешт коштів боржника надіслані на адресу боржника рекомендованим листом з повідомленням 01.09.2021 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскальних чеків та рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.
Постанова про закінчення виконавчого провадження від 03.09.2021 року надіслана на адресу боржника 03.09.2021 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Таким чином, судом встановлено, що документи виконавчого провадження ВП №66661088 надіслано приватним виконавцем в межах строків, встановлених ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно ч. 4 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо у виконавчому документі зазначено адреси електронної пошти стягувача та/або боржника, документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та/або боржнику також електронною поштою. На підставі письмової заяви учасника виконавчого провадження документи виконавчого провадження можуть надсилатися адресатам каналами факсимільного зв'язку, електронною поштою або з використанням інших засобів зв'язку. Документи виконавчого провадження, надіслані каналами факсимільного зв'язку, електронною поштою або з використанням інших засобів зв'язку, вважаються врученими, за наявності належного підтвердження їх одержання адресатами.
Так, у наказі Господарського суду Київської області від 16.08.2021 року №911/2411/20 електронна адреса боржника - ПрАТ «Енергія» не зазначена.
З матеріалів справи вбачається, що згідно відповіді приватного виконавця №553 від 08.09.2021 року, на заяву ПрАТ «Енергія» №1182 від 07.09.2021 року, скановані копії документів виконавчого провадження №ВП66661088 надіслано на електронну адресу боржника, зазначену в заяві.
Стосовно посилань скаржника на наявність підстав для зупинення виконавчого провадження, слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.08.2021 року у справі №911/2411/20 у задоволенні заяви боржника - ПрАТ «Енергія» від 26.07.2021 року про відстрочення виконання рішення Господарського суду Київської області від 14.01.2021 року у справі №911/2411/20 відмовлено.
До матеріалів справи боржником додано копію ухвали Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 року у справі №911/2411/20 про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПрАТ «Енергія» на ухвалу Господарського суду Київської області від 12.08.2021 року про відмову у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення.
Враховуючи зазначене, судом встановлено, що на момент відкриття виконавчого провадження (31.08.2021 року) та його закінчення (03.09.2021 року) підстав, передбачених ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» для зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №ВП66661088, у приватного виконавця не було.
Стосовно заперечень боржника щодо постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою - ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.
Аналогічні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.03.2019 року у справі №545/2246/15-ц, від 06.06.2018 року у справі №921/16/14-г/15, від 28.11.2018 року у справі №2-01575/11.
Відтак, оскільки, у поданій скарзі ПрАТ «Енергія» оскаржуються дії приватного виконавця щодо визначення розміру мінимальніх витрат виконавчого провадження, то в силу ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» скарга в цій частині не підлягає розгляду в господарських судах України (в тому числі в порядку ст. 339 ГПК України), а належить до юрисдикції адміністративного суду.
З огляду на неведені положення чинного законодавства України та встановлені обставини, відсутні підстави для задоволення вимог заявника в частині скасування постанови приватного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 31.08.2021 року №ВП66661081 в розмірі 500,00 грн., оскільки, витрати виконавчого провадження не входять до суми стягнення за виконавчим документом суду, а тому, до них не можуть бути застосовані норми ГПК України.
Крім того, у запереченнях приватного виконавця на скаргу, останнім заявлено про стягнення з ПрАТ «Енергія» 30000,00 грн. витрат на правничу допомогу у разі відмови судом у задоволенні вимог скарги.
Згідно ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, згідно ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.
Як встановлено судом, у судовому засіданні 28.09.2021 року представником приватного виконавця було заявлено усне клопотання про стягнення з відповідача (боржника) у справі, у випадку відмови у задоволенні скарги, витрат на професійну правничу допомогу. Також, безпосередньо в судовому засіданні 28.09.2021 року представником приватного виконавця суду подано клопотання про стягнення із скаржника витрат на послуги адвоката та долучені до нього акт надання послуг №7 від 28.09.2021 року, копію платіжного доручення №1553 від 23.09.2021 року, опис виконаних робіт №02 від 28.09.2021 року на суму 30000,00 грн.
Судом встановлено, що в якості доказів понесення витрат на правничу допомогу приватним виконавцем до заперечень на скаргу додано копію Договору про правову допомогу №17/09/2021/01 від 17.09.2021 року, протоколу №1 до Договору №17/09/2021/01 про правову допомогу від 17.09.2021 року, ордеру серії КС №510447 від 17.09.2021 року, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №7139/10 від 19.10.2018 року, копію платіжного доручення №1553 від 23.09.2021 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
За положеннями ч. 2 ст. 124 ГПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Отже, наведена норма процесуального закону надає суду право у разі невиконання стороною обов'язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору.
Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених ГПК України, та крім того, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення по справі) здійснювати розподіл судових витрат.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі №910/9784/18.
З огляду на приписи ст. ст. 42, 50 ГПК України обов'язок подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат для забезпечення дотримання, у тому числі, принципу змагальності, поширюється як на позивача та відповідача, так і на третіх осіб, які мають процесуальні права та обов'язки, встановлені ст. 42 цього Кодексу.
Так, разом із запереченнями приватного виконавця на скаргу б/н, б/д (вх. №22364/21 від 24.09.2021 року) в якості орієнтовного (попереднього) розрахунку судових витрат до суду подано Протокол №1 до Договору №17/09/2021/01 про правову допомогу від 17.09.2021 року, який має назву «Гонорар адвоката у справі №920/1060/19» на суму 30000,00 грн.
Дослідивши зазначений Протокол №1 до Договору №17/09/2021/01 про правову допомогу від 17.09.2021 року, який визначено заявником як попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на суму 30000,00 грн., судом встановлено, що його складено в межах справи №920/1060/19, а не справи №911/2411/20, у якій господарським судом розглядається скарга боржника на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипіва А.М. Також, наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення №1553 від 23.09.2021 року про сплату приватним виконавцем витрат на правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн. містить посилання на Договір №17/09/21/02 від 17.09.2021 року, в той час, як приватний виконавцеь просить стягнути витрати на правничу допомогу, надану в межах Договору про правничу допомогу №17/09/2021/01 від 17.09.2021 року. До того ж, Акт про надання послуг №7 на суму 30000,00 грн. складено 28.09.2021 року, в той час, як платіжне доручення №1553 про сплату послуг з правничої допомоги датовано 23.09.2021 року.
Розглядаючи клопотання приватного виконавця про покладення на відповідача (боржника) понесених ним витрат на професійну правничу допомогу судом досліджено подані заявником документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у справі.
Таким чином, Протокол №1 до Договору №17/09/2021/01 про правову допомогу від 17.09.2021 року не є належним та допустими доказом виконання приватним виконавцем вимог ст. 124 ГПК України, оскілький такий доказ складено в межах іншої справи, ніж та, яка розглядається наразі судом.
Враховуючи викладене, судом встановлено, що приватним виконавцем разом із першою заявою по суті спору (заперечення на скаргу) не подано попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.
Вказані обставини є підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат на підставі ч. 2 ст. 124 ГПК України.
Господарським судом у даній справі враховано конкретні обставини справи, тому суд дійшов висновку про можливість застосування ч. 2 ст. 124 ГПК України.
Висновки про право суду відмовити у відшкодуванні судових витрат у разі, коли учасник справи під час розгляду справи в суді першої інстанції разом з першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв'язку з розглядом справи, викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 року у справі №904/4494/18.
Також, у додатковій постанові Верховного Суду від 21.05.2020 року у справі №922/2167/19, процитовано ст. 126 ГПК України та зазначено, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Приписами ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 та ч. ч. 1, 9 ст. 80 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Так, до заперечень приватного виконавця додано неналежні, в розумінні ст.ст. 75-79 ГПК України, докази, які підтверджують понесені приватним виконавцем витрати на правничу допомогу. В той же час, під час розгляду скарги у судовому засіданні 28.09.2021 року представником приватного виконавця подано клопотання про стягнення зі скаржника витрат на послуги адвоката від 28.09.2021 року та додані до нього акт надання послуг №7 від 28.09.2021 року, копію платіжного доручення №1553 від 23.09.2021 року, опис виконаних робіт №02 від 28.09.2021 року. Однак, в порушення вищевказаних процесуальних приписів, доказів надіслання вказаних документів іншим учасникам справи, у тому числі відповідачу (боржнику), як не долучено до заяви, так і не надано суду.
Вказані обставини представник приватного виконавця у судовому засіданні 28.09.2021 року не заперчив, але доказово не підтвердив, що такі докази є в інших учасників, у тому числі у боржника, а також, що такі документи є публічно доступними. Представник відповідача (боржника) у судовому засіданні 28.09.2021 року не заперечував обставини відсутності у нього вказаних доказів.
Неповідомлення відповідача (боржника) у справі про звернення із заявою та не надіслання доказів на підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу порушує процесуальні права відповідача (боржника), принципи рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, закріплені ч. 3 ст. 2 ГПК України та позбавляє останнього, надати заперечення або пояснення по суті поданої заяви.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про залишення поза увагою наданих представником приватного виконавця доказів понесення витрат на правничу допомогу, як наслідок відсутність підстав для їх розподілу між сторонами, як таких, що не підтвердженні та не доведені у розмінні приписів ст. ст. 126, 129 ГПК України.
Тому, у задоволенні клопотання представника приватного виконавця про покладення на ПрАТ «Енергія» витрат на правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн. слід відмовити.
Відповідно до ст. 343 ГПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
За таких обставин, вимоги скаржника - ПрАТ «Енергія» про визнання неправомірними дій та рішень приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипів Андрія Миколайовича у виконавчому провадженні №ВП№66661088 з примусового виконная наказу Господарського суду Київської області від 16.08.2021 року №911/2411/20 є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 75-79, 124, 126, 234, 339-344 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні скарги Приватного акціонерного товариства «Енергія» №1188 від 10.09.2021 року (вх.№87/21 від 13.09.2021) на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипів Андрія Миколайовича у виконавчому провадженні №ВП№66661088 з примусового виконная наказу Господарського суду Київської області від 16.08.2021 року №911/2411/20 відмовити.
2. У задоволенні клопотання приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипів Андрія Миколайовича про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Енергія" 30000,00 грн. витрат на правничу допомогу відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення відповідно до ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня підписання відповідно до ст.ст.254-256 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Дата підписання 04.10.2021 року.
Суддя Д.Г. Заєць