вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"22" вересня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1366/21
Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В. за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К., розглянувши справу в судовому засіданні
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО АКВА»
до Фізичної особи-підприємця Пікуль Альони Анатоліївни
про стягнення 31 320,00 грн.
Учасники судового процесу:
від позивача: Демський А.Л.;
від відповідача: Не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО АКВА» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Пікуль Альони Анатоліївни про стягнення 31 320,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору суборенди обладнання № 3902 від 26.09.2019, в частині здійснення оплати. Враховуючи наявну заборгованість відповідача позивачем подано зазначену позовну заяву про стягнення з останнього вартість обладнання в розмірі 31 320,00 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.05.2021 відкрито провадження по справі № 911/1366/21. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
04.06.2021 до канцелярії суду від відповідача було подано клопотання про витребування доказів та відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.06.2021 було вирішено здійснювати розгляд справи № 911/1366/21 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі № 911/1366/21 на 01.07.2021.
01.07.2021 до канцелярії суду від відповідача подано заяву про надання додаткового часу для написання відзиву.
В судове засідання 01.07.2021 представник відповідача не з'явився.
01.07.2021 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про відкладення судового засідання на 18.08.2021, яка занесена до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення відповідача про дату наступного судового засідання, 01.07.2021 судом складено та направлено останньому ухвалу-повідомлення.
07.07.2021 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
18.08.2021 в судове засідання представник відповідача повторно не з'явився, про причини нявки суд не повідомив, про дату та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
В судовому засіданні 18.08.2021 судом оголошено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 25.08.2021, яка занесена до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення відповідача про дату наступного судового засідання, 19.08.2021 судом складено та направлено останньому ухвалу-повідомлення.
25.08.2021 до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання.
В судове засідання 25.08.2021 представник відповідача в третій раз не з'явився, про причини нявки суд не повідомив, про дату та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
25.08.2021 в судовому засіданні судом вирішено закрити підготовчого провадження по справі та призначити розгляд справи по суті на 22.09.2021, про що занесено до протоколу судового засідання.
З метою повідомлення відповідача про дату наступного судового засідання, 26.08.2021 судом складено та направлено останньому ухвалу-повідомлення.
22.09.2021 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив позов задовольнити в повному обсязі.
Щодо неявки відповідача в судове засідання судом зазначається наступне.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту п. 1 ч. 3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії" (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
У судовому засіданні 22.09.2021 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -
21.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРО АКВА» (далі - позивач, позичкодавець) та Фізичною особою-підприємцем Пікуль Альоною Анатоліївною (далі - відповідач, користувач) укладено договір позички обладнання № 5002 (надалі - договір).
Пунктом 1.1 зазначеного правочину сторони узгодили, що позичкодавець передає, а користувач приймає в безоплатне користування автоматичні кавоварки (надалі - обладнання), виключно для цілей приготування та продажу кавових напоїв з використанням кави торгового знаку JACOBS DOUWE EGBERTS (ЯКОБЗ Дау Егбертс). Склад, перелік, найменування, адреса встановлення, кількість і заставна вартість з урахуванням індексації обладнання узгоджена сторонами та наведена в акті прийому-передачі, оформленому у відповідності до розділу 2 цього договору.
Згідно з п. 1.3 договору, обладнання належить ПрАТ «Якобз Україна» (далі -власник) на праві власності.
Відповідно до п. 1.6 договору, користувач несе повну матеріальну відповідальність за будь-яке пошкодження або втрату обладнання та зобов'язаний відшкодувати позичкодавцю (або за його вимогою безпосередньо власнику) будь-які збитки у повному обсязі, пов'язані з таким пошкодженням та/або втратою обладнання.
Факт передачі обладнання підтверджується актами прийому-передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються печатками сторін. Акти прийому-передачі обладнання в позичку є невід'ємною частиною цього договору. Дата підписання акта прийому-передачі є датою передачі обладнання в позичку (п.п. 2.2, 2.4 договору).
На виконання умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв у користування обладнання, а саме: кавову машину Bianchi GAIA STYLE № 17752341 інв. № 445799, в кількості 1 шт., вартістю 31 320,00 грн., про що сторонами в день укладення договору 21.02.2020 складений акт прийому-передачі № 183 від 21.02.2020, який підписаний в двосторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплений печаткою позивача, завірена копія якого залучена до матеріалів справи.
Сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов дійсного договору згідно з чинним законодавством України. У випадку втрати або знищення обладнання під час дії даного договору, користувач протягом 5-ти днів з моменту надсилання письмової вимоги з боку позичкодавця про відшкодування вартості обладнання, має відшкодувати вартість обладнання вказану в акті прийому-передачі обладнання позичкодавцю (або за його вимогою безпосередньо власнику), а також: якщо користувач не може повернути обладнання позичкодавцю (згідно з письмовим зверненням з боку позичкодавця та по закінченню терміну дії договору чи його дострокового розірвання) у разі його втрати, знищення (п. 4.1 та пп. 4.1.1 договору).
Судом встановлено, що позивач, враховуючи, що відповідачем було повідомлено про факт крадіжки переданого йому обладнання в користування - кавової машини Bianchi GAIA STYLE 17752341 інв. № 445799, надіслав на адресу відповідача вимогу б/н від 16.11.2020, в якій на підставі п. п. 1.6 та 5.1 договору вимагав відповідача сплатити вартість обладнання протягом 5-ти днів з моменту отримання даної вимоги у розмірі 31 320,00 грн. Надіслання відповідачу вказаної вимоги підтверджується описом вкладання у цінний лист від 20.11.2020 та накладною від 20.11.2020.
Відповідач листом від 01.12.2020 надав відповідь на вимогу позивача, в якій вказує, що відбулась не втрата обладнання, а його крадіжка, за фактом якої розпочато досудове розслідування, яке триває, винна особа не встановлена, а тому відповідальність у вигляді відшкодування її вартості в даному випадку, на думку відповідача, на нього не розповсюджується. Відтак, на думку відповідача, вимога позивача до закінчення кримінального провадження є необґрунтованою.
Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2021 (п. 8.1. договору).
Позивачем подано зазначену позовну заяву до суду про стягнення з відповідача 31 320,00 грн. вартості втраченого майна, а саме: автоматичної кавоварки Bianchi Gaia Style.
Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Нормами ст. 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з приписами статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то:
протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи;
шкідливий результат такої поведінки (збитки);
причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;
вина правопорушника.
Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.
Статтею 623 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Положення ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України кореспондує положенням ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, якщо кредитор пред'являє вимогу про відшкодування реальної шкоди та/або упущеної вигоди, він має надати докази наявності таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати, документи, що підтверджують наявність упущеної вигоди тощо).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Таким чином, важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Як встановлено судом та зазначено раніше, 21.02.2020 позивачем передано, а відповідачем прийнято у користування обладнання, а саме: кавову машину Bianchi GAIA STYLE № 17752341 інв. № 445799, в кількості 1 шт., вартістю 31 320,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі № 183 від 21.02.2020, копія якого долучена до матеріалів справи. Зазначений акт з боку сторін підписано без зауважень та заперечень.
Відповідно до п. 1.6. договору, користувач несе повну матеріальну відповідальність за будь-яке пошкодження або втрату обладнання та зобов'язаний відшкодувати позичкодавцю (або за його вимогою безпосередньо власнику) будь-які збитки у повному обсязі, пов'язані з таким пошкодженням та/або втратою обладнання.
Як було встановлено судом та зазначено раніше, позивач надіслав на адресу відповідача вимогу б/н від 16.11.2020, в якій на підставі п. п. 1.6 та 5.1 договору вимагав від відповідача сплатити вартість обладнання протягом 5-ти днів з моменту отримання даної вимоги у розмірі 31 320,00 грн. Надіслання відповідачу вказаної вимоги підтверджується описом вкладання у цінний лист від 20.11.2020 та накладною від 20.11.2020.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи, що відповідач в добровільному порядку вартість втрачено майна не відшкодував, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача вартості майна, переданого йому у користування за договором позички обладнання № 5002 від 21.02.2020 на суму 31 320,00 грн.
Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом досліджено заперечення відповідача проти позовних вимог з підстав того, що в матеріалах справи міститься акт прийому-передачі, який, за ствердженням відповідача, не стосується договору № 3902 від 26.09.2019, а стосується договору позички обладнання № 5002 від 21.02.2020, та встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено 2 договори: договір № 3902 від 26.09.2019 про суборенду обладнання та договір № 5002 від 21.02.2020 про надання обладнання у безоплатне користування. Обладнання, яке є предметом спору у справі, передано по договору № 5002 від 21.02.2020, та до матеріалів справи долучений акт прийому-передачі № 183 від 21.02.2020, щодо договору № 5002 від 21.02.2020. Враховуючи викладене, обставини, зазначені у відзиві, не підтверджені належними та допустимими доказами.
Відтак, суд дійшов висновку, що акт прийому-передачі № 183 від 21.02.2020 складено на виконання укладеного між сторонами договору позички обладнання № 5002 від 21.02.2020, про що зокрема свідчить і те, що вказаний договір та акт складені між сторонами у справі в один день - 21.02.2020.
При цьому, суд наголошує, що відповідач також не заперечує проти отримання кавомашини, та, в подальшому, її втрати (крадіжки).
Оскільки, відповідач всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, вимогу позивача в добровільному порядку про відшкодування вартості втраченого майна не виконав, то суд вважає, що позивачем правомірно заявлено позов про стягнення з відповідача 31 320,00 грн. вартості неповернутого обладнання. Доказів протилежного суду не надано.
Згідно з вимогами ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на зазначене та враховуючи, що відповідач вартість неповернутого обладнання не відшкодував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування відповідачем 31 320,00 грн. вартості неповернутого обладнання є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.
Посилання відповідача на те, що фактично сталася не втрата кавової машини, а її крадіжка, а тому відповідальність у вигляді відшкодування її вартості в даному випадку, на думку відповідача, на нього не розповсюджується, зокрема, відповідач на виконання п.п. 3.2.8 договору забезпечив приміщення, в якому зберігався кавовий прилад, належною охороною, не приймається судом до уваги при вирішенні даного спору та відхиляється, з огляду на те, що у відповідності до положень ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Положеннями ст. 617 Цивільного кодексу України, визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника.
Згідно ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Умовами укладеного між сторонами договору передбачено повну матеріальну відповідальність відповідача за будь-яке пошкодження або втрату орендованого ним обладнання та покладено на нього обов'язок у випадку втрати обладнання здійснити відшкодування його вартості, вказану в акті прийому-передачі обладнання. Вказані зобов'язання відповідача не стоять в залежності від третіх осіб.
Враховуючи викладене, обставини, на які відповідач посилається в обґрунтування підстав, які на його думку звільняють його від відповідальності, не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення ним взятих на себе договірних зобов'язань.
Наявність досудового розслідування за фактом крадіжки орендованого відповідачем майна не впливає на договірні зобов'язання та взаєморозрахунки між двома господарюючими суб'єктами - сторонами у даній справі, зокрема, обов'язку відповідача у випадку втрати обладнання здійснити відшкодування його вартості, вказану в акті прийому-передачі обладнання.
Посилання відповідача на те, що обставини викрадення майна фактично відносяться до форс-мажорних обставин, а тому відповідач звільняється від відповідальності не приймаються судом до уваги при вирішенні даного спору та відхиляється, з огляду на недоведеність вказаних обставин належними та допустимими доказами.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пікуль Альони Анатоліївни (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО АКВА» (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 37-41; код ЄДРПОУ 36800559) 31 320,00 грн. основного боргу та 2 270,00 грн. судового збору.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256 та п.п. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 04.10.2021.
Суддя Л.В. Сокуренко