ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.10.2021Справа № 910/12082/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго”
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про стягнення 41 654,05 грн.,
Без повідомлення (виклику) представників сторін.
Приватне акціонерне товариство “Національна енергетична компанія “Укренерго” (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) про стягнення компенсації середньої заробітної плати за перебування на навчальних зборах працівників позивача у загальному розмірі 41 654,05 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на приписи статей 11, 526, 530 Цивільного кодексу України, статей 174, 193 Господарського кодексу України, статті 29 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам” від 23.11.2006 року № 1644, пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, пункти 11, 12 Інструкції про умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 12.03.2007 року № 80.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.07.2021 року вказаний позов було залишено без руху та надано Приватному акціонерному товариству “Національна енергетична компанія “Укренерго” строк для усунення недоліків.
03.08.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго” від 03.08.2021 року № 02-4-1/326 про усунення недоліків.
Враховуючи наведені обставини, ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2021 року відкрито провадження у справі № 910/12082/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 05.08.2021 року про відкриття провадження у справі № 910/12082/21 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення з трек-номером 0105478489869 на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04053, місто Київ, вулиця Артема, будинок 59, відповідно до якого відповідач ухвалу суду отримав 16.08.2021 року.
Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Крім цього, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 05.08.2021 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2021 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі “Смірнова проти України”).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання “розумності” строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Згідно з повідомленням Макарівського районного військового комісаріату від 05.08.2019 року № 900 працівника позивача - електрослюсаря з ремонту устаткування розподільних пристроїв 5 розряду ПС 750 кВ “Київська” в Центральній електроенергетичній системі НЕК “Укренерго” ОСОБА_1 відповідно до статті 29 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” було призвано на навчальні збори оперативного резерву першої черги до 169 НЦ м. Десна у період з 06.08.2019 року по 25.08.2019 року.
Наказом Центральної електроенергетичної системи НЕК “Укренерго” від 06.08.2019 року № 292-к вищенаведеного працівника позивача було увільнено від роботи з 06.08.2019 року по 25.08.2019 року на час проходження навчальних зборів військовозобов'язаних зі збереженням за ОСОБА_2 місця роботи, посади та середньої заробітної плати на час проходження означених зборів.
Факт перебування ОСОБА_1 на військовій службі (у військовій частині НОМЕР_1 ) згідно з повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05.08.2019 року № 900 підтверджується, зокрема, наявною в матеріалах справи копією довідки Начальника штабу військової частини НОМЕР_1 від 22.08.2019 року № 853/19. Крім того, у матеріалах справи наявні копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 , картки цієї фізичної особи - платника податків, а також військового квитка.
Листами від 05.11.2019 року № 169 та від 08.10.2020 року № 162 (повторно), адресованими військовому комісару ІНФОРМАЦІЯ_2 , Центральна електроенергетична система НЕК “Укренерго” просила компенсувати витрати позивача на виплату середньої заробітної плати його працівнику - ОСОБА_3 , залученому до проведення військових зборів у 2019 році. Додатками до вказаних листів були довідка з підприємства, яка підтверджує факт роботи військовозобов'язаного ОСОБА_1 , відомість на виплату заробітної плати, нарахованої призваному на збори військовозобов'язаному працівнику позивача (у розмірі 9 585,13 грн.), рахунок для оплати з реквізитами підприємства та детальний розрахунок заробітної плати.
Проте матеріали справи не містять доказів направлення позивачу відповіді на означені листи чи документів, які свідчать про задоволення вимог позивача-роботодавця.
Зважаючи на викладені обставини, листом від 05.02.2021 року № 08/4447 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з вимогою про сплату середньої заробітної плати за час проходження ОСОБА_2 навчальних зборів, яка за розрахунком позивача (з урахуванням ставки ЄСВ - 22 %) склала 9 585,13 грн. До цієї вимоги було долучено копії довідки про роботу військовозобов'язаного працівника, відомості про виплату йому заробітної плати та розрахунку заробітної плати.
У відповідь на означену вимогу Макарівський районний центр комплектування та соціальної підтримки Київської області направив позивачу лист від 22.02.2021 року № 147, в якому з метою вирішення питання щодо виплати середньої заробітної плати за час проходження працівником позивача навчальних зборів просив надіслати оригінали довідки про роботу військовозобов'язаного ОСОБА_1 , відомості про виплату йому заробітної плати та розрахунку заробітної плати цього працівника.
На виконання наведених рекомендацій супровідним листом від 02.03.2021 року № 40 позивач надіслав на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 оригінали вищевказаних документів, а також відповідний рахунок для оплати з реквізитами підприємства-роботодавця.
Однак вимоги позивача про компенсацію суми середньої заробітної плати за час проходження ОСОБА_2 навчальних зборів у розмірі 9 585,13 грн. були залишені без задоволення.
Крім того, відповідно до наявного у матеріалах справи повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_3 працівника позивача - майстра І групи ПС 330 кВ “Новокиївська” в Центральній електроенергетичній системі НЕК “Укренерго” ОСОБА_4 відповідно до статті 39 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” 03.08.2018 року було призвано на учбові збори строком на 45 днів.
Наказом Центральної електроенергетичної системи НЕК “Укренерго” від 03.08.2018 року № 451-к наведеного працівника позивача було увільнено від роботи з 03.08.2018 року по 16.09.2018 року на час проходження навчальних зборів військовозобов'язаних зі збереженням за ОСОБА_4 місця роботи, посади та середньої заробітної плати на час проходження означених зборів.
Факт перебування ОСОБА_4 на військовій службі (у військовій частині НОМЕР_2 ) згідно з повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_3 підтверджується, зокрема, наявною в матеріалах справи копією довідки Командира військової частини НОМЕР_2 від 20.08.2018 року № 7. Також у матеріалах справи наявні копії паспорта громадянина України ОСОБА_4 , картки цієї фізичної особи - платника податків, а також військового квитка.
Листами від 18.12.2018 року № 200, від 06.09.2019 року № 143, від 15.01.2020 року № 5, від 17.03.2020 року № 85, від 08.10.2020 року № 161 та від 31.03.2021 року № 48, адресованими заступнику військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 , Центральна електроенергетична система НЕК “Укренерго” просила компенсувати витрати позивача на виплату середньої заробітної плати його працівнику - ОСОБА_4 , залученому до проведення військових зборів у 2018 році. Додатками до вказаних листів були, зокрема, довідка з підприємства, яка підтверджує факт роботи військовозобов'язаного ОСОБА_4 , відомість на виплату заробітної плати, нарахованої призваному на збори військовозобов'язаному працівнику позивача (у розмірі 32 068,92 грн.), рахунок для оплати з реквізитами підприємства та детальний розрахунок заробітної плати, копія паспорта, ідентифікаційного коду, військового квитка наведеного працівника, а також копія довідки про перебування останнього на військових зборах.
Проте матеріали справи не містять доказів направлення позивачу відповіді на означені листи чи документів, які свідчать про задоволення вимог позивача-роботодавця.
Враховуючи викладене, листом від 05.02.2021 року № 08/4448 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 з вимогою про сплату середньої заробітної плати за час проходження ОСОБА_4 навчальних зборів, яка за розрахунком позивача (з урахуванням ставки ЄСВ - 22 %) склала 32 068,92 грн. До цієї вимоги також було долучено копії довідки про роботу військовозобов'язаного працівника, відомості про виплату йому заробітної плати та розрахунку заробітної плати.
Зважаючи на отримання уповноваженими суб'єктами обох вимог позивача (від 05.02.2021 року № 08/4447 та від 05.02.2021 року № 08/4448), а також несплату вказаних у цих вимогах сум грошової компенсації, листом від 04.06.2021 року № 08/23166 позивач звернувся до Київського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки з претензією про сплату середньої заробітної плати за час проходження ОСОБА_2 та ОСОБА_4 навчальних зборів на загальну суму 41 654,05 грн.
Однак вказана претензія, отримана Уповноваженою особою Київського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки 15.06.2021 року, була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
За умовами статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України господарські зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічне положення закріплено у статті 526 Цивільного кодексу України. Так, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У частинах 1, 2 статті 119 Кодексу законів про працю України зазначено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України “Про військовий обов'язок і військову службу” і “Про альтернативну (невійськову) службу”, “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
Згідно з приписами пункту 1 статті 29 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” військовозобов'язані призиваються на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори. Резервісти проходять підготовку та збори відповідно до програм у порядку, встановленому положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві. Про початок та закінчення зборів військовозобов'язаних та резервістів видається відповідний наказ командира військової частини.
Військовозобов'язаними у розумінні статті 1 наведеного Закону є особи, які знаходяться в запасі для комплектування Збройних Сил України і інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт по забезпеченню оборони держави.
Відповідно до частин 4, 9, 11, 13 статті 29 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (у редакції, чинній на час призову працівників позивача) час і строки проведення навчальних зборів військовозобов'язаних та резервістів визначаються Генеральним штабом Збройних Сил України та органами управління іншими військовими формуваннями відповідно до цього Закону. Військовозобов'язані, яким надійшла повістка районного (міського) військового комісаріату (органу Служби безпеки України) на прибуття для призову на збори, зобов'язані прибути в пункт і в строк, зазначені у повістці. Керівники підприємств, установ, організацій та навчальних закладів незалежно від підпорядкування та форми власності на вимогу військових комісаріатів забезпечують своєчасне прибуття військовозобов'язаних до визначених пунктів збору. За призваними на збори військовозобов'язаними на весь період зборів та резервістами на весь час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середня заробітна плата на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування і форм власності. Виплата середньої заробітної плати військовозобов'язаним за весь період зборів та резервістам за час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 року № 1644 “Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам” виплата середнього заробітку військовозобов'язаним, у тому числі резервістам, призваним на збори, проводиться підприємствами, установами та організаціями, в яких працюють призвані на збори громадяни, з наступним відшкодуванням цих витрат за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міністерства оборони та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.
Розрахунок середньої заробітної плати проводиться відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, виходячи із заробітку за два останні місяці.
Згідно з пунктами 7, 8 Інструкції про умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 12.03.2007 року № 80 (далі - Інструкція), на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2006 року № 1644, за військовозобов'язаними, призваними на збори, зберігається на весь період зборів, уключаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, місце роботи, займана посада та середній заробіток як на основній, так і на сумісних роботах. Особам, призваним на збори, виплачується заробітна плата за відпрацьований час до дня припинення роботи у зв'язку з від'їздом на збори, а також середня заробітна плата за перші півмісяця зборів. За решту часу перебування на зборах виплата заробітної плати провадиться у звичайні строки, установлені на підприємстві, в установі чи організації, де працює військовозобов'язаний.
Відповідно до пунктів 11, 12, 13 Інструкції виплата середнього заробітку військовозобов'язаним, призваним на збори, провадиться підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, з подальшим відшкодуванням цих витрат військовими комісаріатами (пункт 11). Підприємства, установи та організації для покриття витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов'язаним, призваним на збори, подають до районного військового комісаріату, у якому перебувають на обліку військовозобов'язані, рахунки, котрі акцептуються і передаються до обласного військового комісаріату для оплати. Відшкодуванню підлягають всі витрати, пов'язані з виплатою середнього заробітку (у тому числі і єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) (пункт 12). Середній заробіток військовозобов'язаних, призваних на збори, розраховується підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, відповідно до чинних нормативно-правових актів (пункт 13 Інструкції).
За умовами пункту 4.6 Інструкції з організації і проведення навчальних зборів з військовозобов'язаними у військових частинах і установах Збройних Сил України, затвердженої наказом Міноборони України від 11.11.2009 року № 560 (з подальшими змінами та доповненнями), командири військових частин (установ) зобов'язані під час проведення навчальних зборів організувати: видання наказу про зарахування військовозобов'язаних до списків особового складу військової частини (установи), організувати їх облік; внесення відповідних записів про проходження навчальних зборів у військово-облікові документи військовозобов'язаних із зазначенням тривалості і виду навчальних зборів, завіривши їх підписом, скріпленим гербовою печаткою військової частини (установи), тощо.
Умовами пункту 4.7 цієї Інструкції передбачено, що обласні військові комісаріати (військовий комісаріат Автономної Республіки Крим, ІНФОРМАЦІЯ_4 ) зобов'язані після закінчення навчальних зборів відшкодувати витрати підприємствам (установам та організаціям), на яких працюють військовозобов'язані, призвані на навчальні збори, з виплатою середнього заробітку за весь період проведення навчальних зборів та урахуванням часу перебування у дорозі до місця проведення навчальних зборів і у зворотному напрямку, тощо.
Відповідно до пункту 10 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року № 389, обласні військові комісаріати, крім виконання функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, здійснюють відшкодування роботодавцям середнього заробітку військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міноборони.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відповідач є особою, відповідальною за відшкодування витрат позивача на оплату військовозобов'язаним працівникам, які проходили військові збори, середньої заробітної плати.
Судом встановлено, що позивачем виконано вимоги наведених вище положень щодо надання відповідних документів про виплату його військовозобов'язаним працівникам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 середнього заробітку за період знаходження їх на навчальних зборах у 2018 та 2019 роках.
Проте з матеріалів справи вбачається, що всупереч положенням чинного законодавства, відповідачем не здійснено позивачеві відшкодування наведених витрат у загальному розмірі 41 654,05 грн. Доказів безпідставності заявлених позивачем вимог чи необґрунтованості здійснених останнім розрахунків відповідачем надано не було, так само як і не подано документів, що підтверджують виплату Приватному акціонерному товариству “Національна енергетична компанія “Укренерго” спірної суми грошових коштів на час прийняття рішення у даній справі.
Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження слати спірної суми грошових коштів.
Також суд звертає увагу на те, що законодавством не передбачена залежність компенсації середньої заробітної плати військовозобов'язаним від фактичного фінансування відповідача чи випадки повного або часткового його звільнення від такого обов'язку.
Так, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року № 20-рп/2004, від 09.07.2007 року № 6-рп/2007).
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18.10.2005 року та у справі “Бакалов проти України” від 30.11.2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Вказана правова позиція, застосована до аналогічних правовідносин, також викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2018 року в справі № 908/3349/16.
Зважаючи на наведені обставини, суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Судом також враховано, що Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку” від 30.03.2021 року № 1357-IX до Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, зокрема, статті 20, внесено зміни та слова “військових комісаріатах” замінено словами “територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки”.
У той же час зі змісту відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що актуальним найменуванням юридичної особи - відповідача у справі (з ідентифікаційним кодом 07910662) є ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, у зв'язку із задоволенням позовних вимог.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго” до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення 41 654,05 грн. задовольнити повністю.
2. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго” (01032, місто Київ, вулиця Симона Петлюри, будинок 25; код ЄДРПОУ 00100227) 41 654 (сорок одну тисячу шістсот п'ятдесят чотири) грн. 05 коп. компенсації середнього заробітку, а також 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 04.10.2021 року.
Суддя В.С. Ломака