ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.09.2021Справа № 910/10424/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз збут» (04108, м. Київ, пр-т Свободи, будинок 2 Г, літ. А; ідентифікаційний код: 39592941)
до Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра (03110, м. Київ, вул. Преображенська, будинок 25; ідентифікаційний код: 20577457)
про стягнення 26 013,56 грн,
без повідомлення (виклику) представників сторін
До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз збут» з позовом до Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра про стягнення 26 013,56 грн, з яких: 24 129,17 грн - основного боргу, 1 002,85 грн - пені, 230,05 грн - 3% річних, 651,49 грн - інфляційних втрат, що виникла у зв'язку з порушенням відповідачем договірних зобов'язань.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
27.07.2021 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому визнав позовні вимоги та просив відмовити в частині стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 5 000 грн.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва
29.01.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз збут» (постачальник) та Обухівським міжрайонним управлінням водного господарства (споживач) укладено договір № 41СВ417-232-20 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність споживачу у 2020 році природний газ (далі - газ), а споживач обов'язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором. Код ДК 021:2015 (СРУ):09123000-7.
Згідно з п. 4.1. договору, розрахунковий період за договором становить календарний місяць - з 07.00 години першого дня місяця до 07.00 години першого дня наступного місяця включно.
Відповідно до п. 4.2. договору оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.
Остаточний розрахунок з оплати місячної вартості газу здійснюється до 15 числа місяця, наступного за місяцем постачання газу (п.п. 4.2.3. договору).
Підпунктом 5.1.1. договору визначено, що постачальник має право отримувати від споживача оплату поставленого газу відповідно до умов розділів III, IV договору.
Відповідно до п.п. 5.4.2. договору споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість газу на умовах та в обсягах, визначених договором.
Згідно з п. 11.1. договору він набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє в частині постачання природного газу з дати внесення споживача до реєстру споживачів ТОВ «Київоблгаз збут» на інформаційній платформі оператора ГТС до 31 грудня 2020 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Пунктом 11.2. договору визначено, що сторони дійшли згоди, що договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд умов. При цьому сторони мають внести зміни до договору щодо планових обсягів постачання газу на продовжений строк. Розірвання договору в односторонньому порядку не допускається.
Відповідно до пункту 11.3. договору одностороння відмова від виконання умов договору не допускається.
25.11.2020 позивачем, Обухівським міжрайонним управлінням водного господарства та Басейновим управлінням водних ресурсів середнього Дніпра було укладено додаткову угоду № 7 про зміну сторони за договором від 29.01.2020 № 41СВ417-232-20 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів.
Так, п. 1 вказаної додаткової угоди її сторони у зв'язку із припиненням діяльності Обухівського міжрайонного управлінням водного господарства, дійшли згоди, що в договорі від 29.01.2020 № 41СВ417-232-20 на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів сторону споживача - Обухівське міжрайонне управління водного господарства буде змінено на Басейнове управління водних ресурсів середнього Дніпра.
Відповідно до п. 2 додаткової угоди від 25.11.2020 № 7 сторони погодили, що попередній споживач передає в повному обсязі свої зобов'язання (права, обов'язки) за договором та додатками до нього за всіма об'єктами, а споживач приймає ці зобов'язання у повному обсязі та зобов'язується їх виконати належним чином на умовах договору, у тому числі сплатити кредиторську заборгованість перед постачальником (за її наявності).
Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду з даним позовом, позивач вказує, що відповідачем не було виконано обумовлених договірних зобов'язань та не проведено розрахунок за отриманий природний газ, у зв'язку з чим в останнього й утворилася заборгованість у розмірі 24 129,17 грн.
Так, у ст. 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Проаналізувавши зміст укладеного сторонами договору від 29.01.2020 № 41СВ417-232-20, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вказаний правочин є договором постачання.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є, договори та інші правочини.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1 і 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Із наявних в матеріалах справи доказів слідує, що позивачем було виконано обумовлені договірні зобов'язання та поставлено за період з січня по грудень 2020 року природний газ на загальну суму 102 164,72 грн, що підтверджується такими актами приймання-передачі природного газу:
від 31.01.2020 № КОЗ380003195 на суму 19 220,54 грн;
від 29.02.2020 № КОЗ80005660 на суму 17 587,73 грн;
від 31.03.2020 № КОЗ380008360 на суму 13 566,42 грн;
від 30.04.2020 № КОЗ80012457 на суму 8 366,21 грн;
від 31.10.2020 № КОЗ80021972 на суму 4 158,97 грн;
від 30.11.2020 № КОЗ80024622на суму15 134,29 грн;
від 31.12.2020 № КОЗ80027156 на суму 24 130,56 грн.
Вказані акти підписані та скріплені печатками, зокрема, й зі сторони споживача без будь-яких зауважень.
На виконання умов договору споживач сплатив позивачу 78 035,55 грн, що підтверджується довідкою з банку.
Таким чином, заборгованість за договором, враховуючи часткову оплату, складає 24 129,17 грн.
За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду беззаперечних доказів оплати боргу, визнав позовні вимоги повністю, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору від 29.01.2020 № 41СВ417-232-20 та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому, вимоги позивача про стягнення заборгованості в розмірі 24 129,17 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 651,49 грн (період нарахування лютий - березень 2021 року), 3 % річних в розмірі 230,05 грн і пені в розмірі 1 002,85 грн (період нарахування з 16.01.2021 по 14.05.2021), то суд зазначає таке.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України закріплено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку з оплати поставленого позивачем газу не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань. У зв'язку з чим, наявні підстави для застосування встановленої законом та договором відповідальності.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 та 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 6.2.1. договору передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Суд, здійснивши перерахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що вони арифметично неправильні.
Так, за розрахунком суду пеня складає 1 029,29 грн, 3 % річних - 236 грн та інфляційні втрати - 655,59 грн.
В силу приписів ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 651,49 грн інфляційних втрат, 1 002,85 грн пені та 230,05 грн 3 % річних.
Разом з тим, позивач просить суд стягнути з відповідача витрати понесені на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000 грн.
Так, згідно з ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати сторін, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач заперечив проти покладення на нього витрат на професійну правничу (правову) допомогу, оскільки позивач не підтвердив документально понесення таких витрат і їх розмір є значно завищеним.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу подано лише копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 16.07.2018 серія ЛГ № 000156 та копію довіреності від 30.12.2020 № 459.
Слід зазначити, що позивачем на момент прийняття рішення не подано договір про надання правничої допомоги, детальний опис робіт, доказів приймання-передачі наданих послуг (робіт), оформлених адвокатом і позивачем, доказів оплати вказаних послуг.
Відтак, з огляду на викладене, враховуючи надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз збут» - задовольнити.
2. Стягнути з Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра (03110, м. Київ, вул. Преображенська, будинок 25; ідентифікаційний код: 20577457) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Київоблгаз збут» (04108, м. Київ, пр-т Свободи, будинок 2 Г, літ. А; ідентифікаційний код: 39592941) заборгованість у розмірі 24 129 (двадцять чотири тисячі сто двадцять дев'ять) грн 17 коп., пеню у розмірі 1 002 (одну тисячу дві) грн 85 коп., 3 % річних у розмірі 230 (двісті тридцять) грн 05 коп., інфляційні втрати у розмірі 651 (шістсот п'ятдесят одну) грн 49 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн.
3. У задоволенні витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 20.09.2021
Суддя Д.О. Баранов