ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
29 вересня 2021 року Справа № 924/1338/19
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Петухов М.Г.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Чернюка Вадима Олександровича та Державного підприємства "Славутське лісове господарство" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 р. у справі № 924/1338/19 (суддя Виноградова В.В., повний текст рішення складено 18.03.2020 р.)
за позовом Державного підприємства "Славутське лісове господарство"
до Фізичної особи-підприємця Чернюка Вадима Олександровича
про стягнення 1 098 710 грн
за участю представників сторін:
позивача - Бровчук М.В.;
відповідача - Їгіт О.І.;
Державне підприємство "Славутське лісове господарство" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Чернюка Вадима Олександровича безпідставно отриманих коштів у сумі 1 098 710 грн.
Позовні вимоги із посиланням, зокрема, на положення ст. 1212 ЦК України обґрунтовані тим, що за результатами проведеної працівниками Західного офісу Держаудитслужби України у Хмельницькій області планової ревізії окремих питань фінансового-господарської діяльності ДП "Славутське лісове господарство" за період із 01.01.2016 по 2018 рік складено акт від 08.01.2019 р. № 07-08/2, за змістом якого встановлено наявність дебіторської заборгованості за відсутності підтверджуючих первинних бухгалтерських документів, що виникла внаслідок перерахування коштів контрагентам, у тому числі ФОП Чернюка В.О., без укладення договорів.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 р. у справі №924/1338/19 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 314 000 грн коштів, 16 480, 65 грн витрат зі сплати судового збору, 3000 грн витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката; в решті позову відмовлено.
Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, зазначив, що самі по собі платіжні доручення, за відсутності рахунків, на підставі яких було здійснено перерахування позивачем відповідачу коштів та які могли би підтверджувати укладення договору у спрощений спосіб, не може бути підставою виникнення цивільних прав та/чи обов'язків, оскільки не містить ознак правочину та не є правовою підставою для перерахування відповідачу коштів. В свою чергу, надані відповідачем копії накладних не можуть бути доказами господарських відносин та операцій між сторонами у справі.
Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що між сторонами відсутні господарські зобов'язання або укладені договори, у зв'язку з чим набувач отримав кошти без правової підстави, передбаченої законом, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1 098 710 грн безпідставно отриманих коштів є обґрунтованими. Разом з тим, місцевий господарський суд, враховуючи положення ст. ст. 256-258, 261 ЦК України, погодився з доводами відповідача про те, що строк позовної давності необхідно обчислювати з моменту перерахування позивачем коштів та дійшов висновку, що позивачем частково пропущено строк позовної давності щодо стягнення 784 710 грн, відмовивши у позові в цій частині.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Чернюк Вадим Олександрович звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 314 000 грн, прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову; стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 14 000 грн.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що судом першої інстанції залишено без уваги те, що висновком спеціаліста за результатами аналізу фінансової звітності позивача, на предмет відображення в ній дебіторської заборгованості по взаємовідносинам між позивачем та відповідачем за спірний період в акті ревізії від 08.01.2019 р. № 07-08/2 зазначено про порушення позивачем вимог Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.1999 р., в частині ведення обліку авансів, а саме - відображення розрахунків зі сплачених авансів контрагентам по дебету рахунка 631. Досліджуючи розділ 4.4. акту ревізії від 08.01.2019 р. № 07-08/2, ревізійною комісією не виявлено факту порушень чинного законодавства, що призвели до збитків. Комісією було підтверджено факт того, що перераховані, згідно виписок банків, контрагентам кошти (аванси) по бухгалтерському обліку в повному обсязі відображено в регістрах обліку, а отже і у фінансовій звітності позивача.
Скаржник вказує, що сума статті "Дебіторська заборгованість за виданими авансами" (рядок 1130 балансу), заявлена позивачем становила: на 31.12.2016 р. - 0 грн; на 31.12.2017 р. - 0 грн; на 31.12.2018 р. - 0 грн. Судом першої інстанції не враховано, що зустрічна звірка для документального та фактичного підтвердження у відповідача виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку об'єкта контролю позивача не проводилась.
Окрім того, матеріали справи не містять доказів притягнення до матеріальної відповідальності директора ДП "Славутський лісгосп" Сапожніка В.В., обізнаність якого щодо фінансово-економічної та виробничо-господарської діяльності підтверджується також поданням ним до контролюючого органу звітів про виконання показників ефективності використання державного майна і прибутку та майнового стану підприємства, що є у державній власності. Копії звітів за 2016 - 2018 роки надано Хмельницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства у відповідь на адвокатський запит та надано для розгляду суду першої інстанції, яким залишено без уваги відповідні докази.
Апелянт звертає увагу суду, що позивачем у позовній заяві (а також даний факт відображено у акті ревізії та заяві до правоохоронних органів) визнано обставину, що всі документи формувалися головним бухгалтером підприємства - Волошином А.В. Тобто, позивач самостійно заявив у першій заяві по суті спору, що документи по господарських операціях оформлялися головним бухгалтером ДП "Славутський лісгосп" Волошиним А. В.
Позивачем не надано на розгляд суду витяги із відповідних реєстраційних журналів, за якими можна встановити, при належному обліку наказів на ДП "Славутський лісгосп" дійсні дати їх видання, що ставить під сумнів проведення таких заходів у позивача.
Скаржник зазначає, що у період з травня 2016 р. по лютий 2017 р. ним надано позивачу товари на загальну суму 1 098 710 грн, що підтверджується підписаними обома сторонами без зауважень накладними, а позивачем ці послуги оплачені на загальну суму 1 098 710 грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Апелянт, на спростування висновків суду першої інстанції про неналежність даних доказів в підтвердження виникнення у сторін правовідносин, зауважує, що не є обов'язковими реквізитами для видаткових накладних: місце складання документа; прізвища осіб, відповідальних за здійснення і правильність оформлення господарської операції, печатка. Ці реквізити можна назвати додатковими. Надані для суду накладні підписано власноруч головним бухгалтером позивача Волошиним А. В., в матеріалах справи відсутній висновок почеркознавчої експертизи, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. В свою чергу, видаткова накладна, складена відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", засвідчує факт здійснення господарської операції та договірних відносин. Відсутність певного документа за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.
Апелянт звертає увагу суду, що позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження процедури притягнення до відповідальної працівників ДП "Славутський лісгосп". Позивач не надав доказів проведення інвентаризації, як і не має в матеріалах справи обчислення розміру збитків відповідно до вимог, встановлених постановою КМУ від 22.01.1996 р. № 116 "Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей".
На думку скаржника, позивач вчинив конклюдентні дії щодо визнання оспорюваних господарських відносин і щодо правомірності набуття відповідачем грошових коштів на підставі цих відносин та такі дії є юридичним фактом у даному спорі.
Скаржник вказує, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача за скасуванням або блокуванням його сертифіката ключа, оскарження останнім дій чи бездіяльності центру сертифікації ключів у судовому порядку, звернення позивача до правоохоронних органів внаслідок неправомірного заволодіння ключем та/або його використання третьою особою.
Також апелянт звертає увагу суду на те, що недодержання форми правочину, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність правочину лише у разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема, статтями 547, 981, 1055, 1059, 1107 ЦК України. У зазначених випадках правочин є нікчемним. В судовому порядку правочини між позивачем та відповідачем недійсними та нікчемними не визнавались.
Окрім того, стосовно покладення на відповідача витрат на правничу допомогу, апелянт вказує, що договір про надання правової допомоги № 7 між позивачем та його представником укладено 16.09.2019 р., а сам позов поданий до суду значно пізніше за цю дату - 19.12.2019 р. Позивачем заяви про поновлення пропущеного процесуального строку не надано, як і не вказано поважність причин пропуску строку. Отже, покладення обов'язку на скаржника щодо відшкодування витрат на правничу допомогу судом першої інстанції скаржник вважає безпідставним.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі; розгляд апеляційної скарги призначено на 20.05.2020 р. об 15:00 год.; доручено забезпечення проведення відеоконференції Солом'янському районному суду м.Києва.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство "Славутське лісове господарство" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з відповідача 784 710 грн, прийняти в цій частині нове судове рішення, яким задоволити позов; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за подання апеляційної скарги.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що судом не вірно застосовано до вказаних правовідносин строк позовної давності, оскільки його перебіг, відповідно до вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України, необхідно обраховувати з 10.08.2018 р., тобто коли позивач виявив перерахування коштів без законних підстав і повідомив про це правоохоронні органи, так як раніше не міг довідатися про безпідставне перерахування коштів відповідачу, тому, що ці факти приховувалися колишнім головним бухгалтером підприємства Волошиним A.B., шляхом спотворення бухгалтерської звітності.
Також скаржник звертає увагу суду, що він 18.04.2019 р. звертався до суду з позовом до ФОП Чернюк В.О. у справі № 924/389/19 про стягнення 1 098 710 грн. безпідставно отриманих коштів, що свідчить про переривання строку позовної давності відповідно до ч. 3 ст. 264 ЦК України, а відтак суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку про пропуск строку позовної давності для звернення до суду із вимогами за 2016 рік та безпідставно відмовив у позові про стягнення з відповідача 784 710 грн.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі; розгляд апеляційної скарги призначено на 20.05.2020 р. об 15:00 год.; об'єднано для спільного розгляду апеляційну скаргу ФОП Чернюка В.О. та ДП "Славутське лісове господарство" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 р. у справі № 924/1338/19.
Фізична особа-підприємець Чернюк Вадим Олександрович надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу ДП "Славутське лісове господарство", в якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 784 710 грн.
Відповідач зазначає, що ним в суді першої інстанції заявлено щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення коштів за 2016 років на суму 784 710 грн, і суд обґрунтовано прийшов до висновку про доцільність тверджень відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності. Вважає, що позивачем не доведено факту, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Також відповідач звертає увагу суду на те, що якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або повернув її, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підвідомчості, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.
Так, позивач, звертаючись до суду із позовною заявою вперше у справі № 924/666/18, заявив позовну вимогу про стягнення безпідставно отриманих коштів за 2017 рік в сумі 314 000 грн (вимог щодо стягнення коштів за 2016 рік позивачем на заявлялося). При цьому, судом вказаний позов було залишено без розгляду, тобто позовна вимога про стягнення безпідставно отриманих коштів за 2016 рік позивачем не заявлялася та суд не приймав рішення по суті спору.
В свою чергу, звертаючись із позовною заявою у справі № 924/389/19 позивачем подано позов про визнання правочинів недійсними (платіжні доручення), який суд повернув позивачу без розгляду, тобто суд рішення по суті спору не приймав.
Таким чином, відповідач вказує, що сплив загального строку позовної давності до пред'явлення позову, відсутність клопотання позивача про поновлення такого строку, а також заява відповідача про застосування позовної давності є підставами для відмови у задоволенні апеляційної скарги.
Фізична особа-підприємець Чернюк Вадим Олександрович надіслав для розгляду суду розрахунок судових витрат, які складаються з підготовки апеляційної скарги відповідача на рішення суду та участь у судовому розгляді справи (за одне засідання) - 2 000 грн; загальна сума витрат становить - 14 000 грн.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 р. розгляд справи відкладено на 03.06.2020 р. о 15:00 год.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 р. доручено забезпечення проведення відеоконференції Голосіївському районному суду м. Києва.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020 р. розгляд справи відкладено на 15.06.2020 р. об 12:00 год.; доручено забезпечення проведення відеоконференції Господарському суду Київської області.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2020 р. (з врахуванням ухвали суду від 16.06.2020 р. про виправлення описки) розгляд скарг було відкладено на 08.07.2020 р. о 14:10 год.
Розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 07.07.2020 р. № 01-04/219 у зв'язку із непрогнозованою тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії Маціщук А.В. 07.07.2020 р., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п. 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі №924/1338/19.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.07.2020 р. визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Петухов М.Г.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2020 р. апеляційні скарги було прийнято до провадження у новому складі суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.07.2020 р. розгляд скарг було відкладено на 21.07.2020 р. о 16:00 год.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.07.2020 р. розгляд скарг було відкладено на 05.08.2020 р. о 15:00 год.; доручено забезпечення проведення відеоконференції Господарському суду Київської області.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.08.2020 р. розгляд скарг було відкладено на 17.09.2020 р. о 14:30 год.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.09.2020 р. у справі №924/1338/19 зупинено провадження за апеляційними скаргами фізичної особи-підприємця Чернюка Вадима Олександровича та державного підприємства "Славутське лісове господарство" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 р. у справі № 924/1338/19 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 904/3905/19.
Великою Палатою Верховного Суду винесено постанову від 29.06.2021 р. по справі №904/3405/19.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.08.2021 р. поновлено провадження за апеляційними скаргами фізичної особи-підприємця Чернюка Вадима Олександровича та державного підприємства "Славутське лісове господарство" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 р. у справі № 924/1338/19. Розгляд апеляційних скарг призначено на 15.09.2021 р. об 15:00 год.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.09.2021 р. розгляд скарг відкладено на 29.09.2021 р. об 15:30 год.
Представник позивача в судовому засіданні 29.09.2021 р. підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просить задоволити її вимоги, рішення суду першої інстанції скасувати та задоволити позов повністю; заперечив доводи апеляційної скарги відповідача, просить відмовити в її задоволенні.
В судовому засіданні 29.09.2021 р. представник відповідача підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просить задоволити її вимоги, рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в позові; заперечив доводи апеляційної скарги позивача, просить відмовити в її задоволенні.
Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено апеляційним господарським судом, ДП "Славутське лісове господарство" (платник) перерахувало на користь ФОП Чернюка В.О. (отримувач) кошти на загальну суму 1 098 710 грн, відповідно до платіжних доручень: від 17.05.2016 р. № 1136 на суму 99 100 грн, із призначенням платежу "за матеріали згідно рах. № 34 від 12.05.2016 р. без ПДВ пров. проц. держзакупівлі не передбачено", від 26.05.2016 р. № 1153 на суму 88 000 грн, із призначенням платежу "за матеріали згідно рах. № 45 від 12.05.2016 р. без ПДВ пров. проц. держзакупівлі не передбачено", від 03.06.2016 р. № 1156 на суму 99 750 грн, із призначенням платежу "за матеріали згідно рах. № 54 від 24.05.2016 р. без ПДВ пров. проц. держзакупівлі не передбачено", від 15.06.2016 р. № 3554 на суму 99 534 грн, із призначенням платежу "за матеріали згідно рах. № 72 від 14.06.2016 р. без ПДВ", від 23.06.2016 р. № 1178 на суму 99 825 грн, із призначенням платежу "за матеріали згідно рах. № 72 від 17.06.2016 р. без ПДВ пров. проц. держзакупівлі не передбачено", від 01.07.2016 р. № 1205 на суму 99 500 грн, із призначенням платежу "за матеріали згідно рах. № 72 від 17.06.2016 р. без ПДВ пров. проц. держзакупівлі не передбачено", від 07.07.2016 р. № 1216 на суму 99 754 грн, із призначенням платежу "за матеріали згідно рах. № 81 від 01.07.2016 р. без ПДВ пров. проц. держзакупівлі не передбачено", від 15.07.2016 р. №3626 на суму 99 247 грн, із призначенням платежу "за матеріали згідно рах. № 102 від 11.07.2016р. без ПДВ", від 11.01.2017 р. № 3409 на суму 80 000 грн, із призначенням платежу "за матеріали згідно рах. б/н від 05.01.2017 р. без ПДВ", від 11.01.2017 р. № 1391 на суму 35 000 грн, із призначенням платежу "за матеріали згідно рах. № 4 від 05.01.2017 р. без ПДВ пров. проц. держзакупівлі не передбачено", від 25.01.2017 р. № 4675 на суму 99 500 грн, із призначенням платежу "за матеріали згідно рах. № 14 від 18.01.2017 р. без ПДВ", від 08.02.2017 р. № 1413 на суму 99 500 грн, із призначенням платежу "за матеріали згідно рах. № 7 від 01.02.2017 р. без ПДВ пров. проц. держзакупівлі не передбачено".
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що згідно з актом від 08.01.2019 р. № 07-08/2 планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП "Славутське лісове господарство" за період із 01.01.2016 р. по завершений місяць 2018 р., складеним управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Хмельницькій області, здійснено ревізію проведення безготівкових операцій в національній та іноземній валюті.
За результатами ревізії встановлено, зокрема, що всупереч вимогам частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" по бухгалтерському обліку підприємства за відсутності підтверджуючих первинних бухгалтерських документів списано дебіторську заборгованість за розрахунками із фізичними особами-підприємцями, наявність якої в обліку фізичних осіб-підприємців не підтверджена, на суму 6 261 048 грн, чим завдано матеріальної шкоди (збитків) підприємству на зазначену суму. Порушення допустив колишній заступник директора з фінансово-економічних питань - головний бухгалтер Волошин А.В., який складав фінансову звітність та здійснював контроль за діяльністю бухгалтерської служби.
В акті ревізії також зазначено, що згідно з поясненнями директора ДП "Славутське лісове господарство" платіжні доручення на перерахування коштів контрагентам, у тому числі ФОП Чернюку В.О., підписані не були, розпоряджень для перерахування коштів цим суб'єктам господарювання надано не було.
Під час ревізії управління Західного офісу Держаудитслужби в Хмельницькій області зробило запити контрагентам підприємства, у тому числі ФОП Чернюку В.О., про надання інформації стосовно стану взаєморозрахунків із ДП "Славутське лісове господарство" з наданням оборотної відомості за розрахунками, копій накладних на відпущені товарно-матеріальні цінності, стану заборгованості на звітні дати. Про відповідь на запити в акті відомостей немає.
26.07.2018 р. ДП "Славутське лісове господарство" направило лист № 464 Волошину А.В., який у спірний період обіймав посаду головного бухгалтера підприємства, про виявлення незрозумілих перерахувань коштів під час роботи комісії з доцільності та правильності списання та використання матеріальних цінностей і просило з'явитися для надання пояснень.
10.08.2018 р. ДП "Славутське лісове господарство" звернулося до Шепетівської місцевої прокуратури з листом № 484 про проведення розслідування щодо фактів безпідставного перерахування значних сум коштів суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі ФОП Чернюку В.О.
Шепетівська місцева прокуратура повідомила ДП "Славутське лісове господарство" (лист від 10.08.2018 р. № 8223вих18) про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018241270000028 за фактом привласнення чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за попередньою змовою групою осіб; матеріали провадження направлено за підслідністю до слідчого відділу Славутського відділу поліції Головного управління національної поліції у Хмельницькій області.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що в акті внутрішньої перевірки державного підприємства "Славутське лісове господарство" щодо доцільності та правильності списання та використання матеріальних цінностей, використання грошових коштів та звірки розрахунків з окремими суб'єктами підприємницької діяльності від 21.09.2018 р. зазначено, що на підставі наказу Державного підприємства "Славутське лісове господарство" від 05.06.2018 р. № 78 комісією проведено перевірку бухгалтерії щодо доцільності та правильності списання та використання матеріальних цінностей, використання грошових коштів підприємства. Для аналізу бралася первинна документація: товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі робіт, товарів та послуг, видаткові накладні, виписки по банківських рахунках за 2017, 2018 роки. За результатами перевірки виявлено факти систематичного перерахування коштів підприємства суб'єктам господарювання, у тому числі, ФОП Чернюку В.О.
В акті відображено, що під час дослідження первинних документів стосовно зазначених підприємців жодних договорів, рахунків на оплату, видаткових накладних, актів приймання-передачі товарів або послуг, які підтверджували би призначення перерахованих коштів, не виявлено. Жодних товарів від зазначених підприємців ДП "Славутське лісове господарство" не надходило, жодних робіт ці підприємці не виконували. Загальна сума безпідставно перерахованих коштів за 2017, 2018 роки становить 11 139 115 грн.
Крім того, в акті зазначено що під час перевірки виписок за банківськими рахунками було виявлено факт підробки виписок, поданих головним бухгалтером Волошиним А.В. (який безпосередньо відповідав за перерахунки коштів) для формування оперативної звітності про рух грошових коштів. Комісія встановила, що журналів-ордерів за 2017-2018 роки у роздрукованому виді немає, такі журнали ведуться тільки в електронному виді (за вказівкою головного бухгалтера Волошина А.В.). Під час перевірки на відповідність даних, наведених у журналах-ордерах, даним статистичної звітності виявлено розбіжності, а саме невідповідність дебіторської та кредиторської заборгованості, зазначеної в статистичних звітах, даним, відображеним у журналах-ордерах підприємства, невідповідність залишків по банках, зазначених у статистичній звітності, фактичним даним.
Згідно з наказом директора ДП "Славутське лісове господарство" від 28.09.2018 р. № 37к, заступника директора з фінансово-економічних питань, головного бухгалтера Волошина А.В. звільнено з роботи (п. 4 ст. 40 КЗпП України - прогули на роботі без поважних причин) з 28.09.2018 р. Останній день роботи цього працівника - 31.08.2018 р.
Згідно з довідкою ДП "Славутське лісове господарство" підприємство не отримувало товарно-матеріальних цінностей від ФОП Чернюка В.О. у період із 01.10.2016 р. по 31.12.2018 р.; довіреності на право отримання товарно-матеріальних цінностей від ФОП Чернюка В.О. у зазначений період ДП "Славутський лісгосп" не видавало; будь-яких договорів на поставку продукції (послуг) у період з 01.10.2016 р. по 31.12.2018 р. укладено не було.
27.02.2019 р. ДП "Славутське лісове господарство" звернулося до ФОП Чернюка В.О. із претензією № 128 про повернення безпідставно перерахованих коштів, яку відповідач залишив без відповіді.
Відповідачем у матеріали справи надано копії накладних, виписаних ФОП Чернюком В.О. для ДП "Славутське лісове господарство" на поставку товару - європіддонів: від 18.05.2016 р. №1 в кількості 1000 штук на суму 99 100 грн, від 30.05.2016 р. № 12 в кількості 880 штук на суму 88 000 грн, від 03.06.2016 р. № 13 в кількості 1000 штук на суму 99 750 грн, від 15.06.2016 р. №14 в кількості 1000 штук на суму 99 500 грн, від 24.06.2016 р. № 15 в кількості 1000 штук на суму 99 820 грн, від 01.07.2016 р. № 17 в кількості 1000 штук на суму 99 500 грн, від 07.07.2016 р. №18 в кількості 1000 штук на суму 99 754 грн, від 15.07.2016 р. № 16 в кількості 1000 штук на суму 99 240 грн (містять підписи в графі "директор", що стосується постачальника, та в графі "гол.бухгалтер", що стосується одержувача), від 11.01.2017 р. б/н в кількості 1000 штук на суму 115 000 грн, від 25.01.2017 р. № 14 в кількості 1000 штук на суму 99 500 грн, від 08.02.2017 р. № 7 в кількості 1000 штук на суму 99 500 грн (містять підписи в графах "відвантажив(ла)" та "отримав(ла)").
Також у матеріалах справи наявний наданий відповідачем висновок від 26.03.2019 р. № 3, складений ФОП Бойком Ю.М., за результатами аналізу оприлюдненої в мережі Інтернет фінансової звітності ДП "Славутське лісове господарство", на предмет відображення в ній дебіторської заборгованості по взаємовідносинам, зокрема між ФОП Чернюком В.О. та ДП "Славутське лісове господарство" за період з 2016 року по 2018 рік (включно), в якому зроблені висновки, зокрема про те, що: здійснення регулярних платежів без відома директора ДП "Славутське лісове господарство", без порушення останнім законодавства, було неможливе або виконувалось за його відома та за його дорученням; ревізійною комісією в акті ревізії від 08.01.2019 р № 07-08/2 було вивірено та підтверджено факт, що перераховані, згідно виписок банків, контрагентам кошти (аванси) по бухгалтерському обліку в повному обсязі 0 відображено в регістрах обліку, а отже і у фінансовій звітності ДП "Славутське лісове господарство"; дані акту перевірки щодо списання дебіторської заборгованості в грудні 2016 року не відповідають даним фінансової звітності ДП "Славутське лісове господарство"; вказані, зокрема в акті ревізії факти, в тому числі безтоварності операцій, не відповідають відображеним даним у фінансовій звітності, яка міститься у публічному доступі; ДП "Славутське лісове господарство" порушено ч. 1 ст. 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 12 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. № 419, п. 7 розд. І Положення про інвентаризацію активів та зобов'язань, затвердженого наказом Мінфіну від 02.09.2014 р. № 879.
У довідці ДП "Славутське лісове господарство" від 28.01.2020 р. № 34 зазначено, що фактично жоден піддон від ФОП Чернюка В.О. впродовж 2016-2018 років на ДП "Славутський лісгосп" не поставлявся, так як потреби в піддонах не було, оскільки в діяльності підприємства за вказаний час вони не використовувались та по залишках не обліковуються. Протягом діяльності лісопромислового комплексу ДП "Славутський лісгосп" (структурний підрозділ ліквідовано в травні 2017 р.) жодного разу піддони не закуплялись, а виготовлялись власними силами (працівниками лісопромислового комплексу). При повній завантаженості лісопромкомплекс використовував в середньому 40 піддонів в місяць.
До матеріалів справи надано наказ ДП "Славутське лісове господарство" від 20.02.2017 р. № 11 "Про ліквідацію підрозділу лісопромисловий комплекс та скорочення посад".
Предметом позову у даній справі є вимога ДП "Славутське лісове господарство" про стягнення з ФОП Чернюка В.О. безпідставно отриманих коштів в розмірі 1 098 710 грн у порядку, передбаченому в ст. 1212 ЦК України, із посиланням на встановлення під час планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП "Славутське лісове господарство" за період з 01.01.2016 р. по 2018 рік наявності дебіторської заборгованості за відсутності підтверджуючих первинних бухгалтерських документів, яка виникла внаслідок перерахування коштів контрагентам, у тому числі ФОП Чернюку В.О., без укладення договорів.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що за змістом ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
За змістом ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 ЦК України).
Згідно ч. 2 ст. 207 цього Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо його сторони у відповідній формі дійшли згоди у відношенні всіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 ЦК України).
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, перерахування відповідачу коштів позивачем здійснено з посиланням на рахунки від 12.05.2016 р. № 45, від 24.05.2016 р. № 54, від 14.06.2016 р. № 72, від 17.06.2016 р. № 72, від 01.07.2016 р. № 81, від 11.07.2016 р. № 102, від 05.01.2017 р. б/н, від 05.01.2017 р. №4, від 18.01.2017 р. № 14, від 01.02.2017 р. №7, які зазначені в призначенні платежів.
Разом з тим рахунків, на підставі яких було здійснено перерахування позивачем відповідачу коштів та які могли би підтверджувати укладення договору у спрощений спосіб, зокрема й шляхом прийняття позивачем визначеної в рахунках пропозиції щодо укладення договору на відповідних умовах, учасниками справи не подано.
В свою чергу, в підтвердження обставин наявності договірних відносин між сторонами відповідач посилається на накладні, виписані ним позивачу на поставку товару - європіддонів на загальну суму 1 098 664 грн: від 18.05.2016 р. №1 в кількості 1000 штук на суму 99100 грн, від 30.05.2016 р. № 12 в кількості 880 штук на суму 88 000 грн, від 03.06.2016 р. № 13 в кількості 1000 штук на суму 99 750 грн, від 15.06.2016 р. № 14 в кількості 1000 штук на суму 99 500 грн, від 24.06.2016 р. № 15 в кількості 1000 штук на суму 99 820 грн, від 01.07.2016 р. № 17 в кількості 1000 штук на суму 99 500 грн, від 07.07.2016 р. № 18 в кількості 1000 штук на суму 99 754 грн, від 15.07.2016 р. № 16 в кількості 1000 штук на суму 99 240 грн (містять підписи в графі "директор", що стосується постачальника, та в графі "гол.бухгалтер", що стосується одержувача), від 11.01.2017 р. б/н в кількості 1000 штук на суму 115 000 грн, від 25.01.2017 р. № 14 в кількості 1000 штук на суму 99500 грн, від 08.02.2017 р. № 7 в кількості 1000 штук на суму 99500 грн (містять підписи в графах "відвантажив(ла)" та "отримав(ла)").
Однак, суд першої інстанції обґрунтовано критично оцінив надані відповідачем накладні з огляду на положення ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до яких підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (далі - Положення), господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення.
Пункт 2.4. Положення також визначає, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Тобто вказаним підтверджується те, що накладна, як належний доказ здійснення господарської операції - передачі товару, може братися судом до уваги лише в тому випадку, коли вона містить всі необхідні реквізити (обов'язкові), а підпис уповноваженої особи на первинних документах є обов'язковим реквізитом, який надає документу чинності, створює відповідні права і обов'язки особам, які його підписали, підтверджують правдивість та реальність господарської операції.
Однак, долучені відповідачем до матеріалів справи копії накладних в окремих випадках (накладні від 18.05.2016 р. №1, від 30.05.2016 р. № 12, від 03.06.2016 р. № 13, від 15.06.2016 р. № 14, від 24.06.2016 р. № 15, від 01.07.2016 р. № 17, від 07.07.2016 р. № 18, від 15.07.2016 р. № 16) містять підписи осіб в графах "директор" та "гол. бухгалтер" без зазначення прізвища осіб, які вчинили підписи, та одночасно не містять підписів на засвідчення передання та приймання товару.
В решті накладних (від 11.01.2017 р. б/н, від 25.01.2017 р. № 14, від 08.02.2017 р. № 7) наявні підписи в графах "отримав(ла)" та "відвантажив(ла)" без зазначення прізвища чи будь-яких інших даних осіб, що вчинили підпис, з огляду на що ідентифікувати осіб, які складали ці документи не вбачається за можливе.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказані накладні не можуть вважатися належними та допустимими доказами у справі в силу положень ст. ст. 76, 77 ГПК України в підтвердження поставки товару відповідачем позивачу та доказами господарських відносин та операцій між сторонами у справі.
Також суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні" платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача. Згідно ст. 22 вказаного Закону платіжне доручення є розрахунковим документом, за допомогою якого здійснюється ініціювання грошового переказу. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті України, затверджена Постановою Правління Національного банку України 21.01.2004 р. № 22, тлумачить розрахунковий документ як документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
Тобто платіжне доручення є документом, який підтверджує факт виконання банком вимоги клієнта по здійсненню перерахунку коштів з рахунку клієнта на рахунок отримувача.
Отже, платіжні доручення, самі по собі (без інших супутніх документів, як наприклад листів, телеграм, телефонограм), не є доказами наявності між сторонами певної домовленості, а є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують проведення господарської операції - оплати, підставою якої має бути договір. Відсутність же договору є свідченням безпідставності господарської операції.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність господарських зобов'язань між сторонами у даній справі, які б виникали з правочинів чи інших передбачених законом актів, як на час перерахунку коштів так і на час розгляду справи, свідчить про безпідставність утримання відповідачем коштів в сумі 1 098 710 грн.
Апеляційний господарський суд вважає, що між сторонами відсутні договірні відносини, а доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі в цій частині визнаються судом апеляційної інстанції безпідставними та необгрунтованими.
При цьому, місцевий господарський суд правомірно відхилив посилання відповідача на дані фінансової звітності, бухгалтерського обліку позивача та, зокрема, висновок ФОП Бойка Ю.М. №3 від 26.03.2019 р., оскільки такі відомості самі по собі не є підставою виникнення цивільних прав та/чи обов'язків, не містять ознак правочину, про наявність якого стверджує відповідач. Дані бухгалтерського, податкового обліку за відсутності чи наявності належним чином складених первинних документів не можуть слугувати безпосереднім доказом виникнення або відсутності господарських зобов'язань.
Окрім того, колегія суддів вказує, що ст. 101 ГПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.
Частиною 5 ст. 101 ГПК України зазначено, що у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
За заявою учасника справи про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, такий висновок судом до розгляду не приймається, якщо суд визнає наявність таких підстав (ч. 5 ст. 101 ГПК України).
Оцінюючи висновок ФОП Бойка Ю.М. №3 від 26.03.2019 р. на відповідність його вимогам закону, колегія суддів вказує, що у висновку не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а також те, що висновок підготовлено для подання до суду.
Відповідно до ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
З урахуванням положень вище наведених процесуальних норм та встановлених обставин, колегія суддів вважає висновок ФОП Бойка Ю.М. №3 від 26.03.2019 р. неналежним доказом у даній справі, з огляду на те, що він не відповідає вимогам ГПК України.
З приводу посилання відповідача на те, що порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, суд зауважує, що порушення таких правил безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи (правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 27.08.2018 р. у справі №916/43/18). Також в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували відвантаження, транспортування значної кількості піддонів, що зазначена у видаткових накладних.
Також колегія суддів не приймає посилання представника відповідача в судовому засідання на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2020 р. у справі № 924/942/19, оскільки суд не повинен сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у іншому рішенні в іншій справі. Оцінка обставин, установлених рішенням суду у іншій справі, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, перебуває поза межами даного судового провадження.
Разом з тим,як встановив апеляційний господарський суд, ДП "Славутське лісове господарство" пред'явило позови до всіх контрагентів, зазначених в акті ревізії від 08.01.2019 р. № 07-08/2, за результатами розгляду яких згідно з рішеннями суду, які набрали законної сили, у справах № 924/173/19, № 924/118/19, № 924/1135/18, 924/1012/19, № 924/921/19, № 924/1270/19, стягнуто на користь ДП "Славутське лісове господарство" безпідставно отримані грошові кошти.
При цьому, судом апеляційної інстанції враховується, що за змістом постанови Верховного Суду від 08.10.2019 р. у справі № 924/173/19, суд касаційної інстанції залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про стягнення з ФОП Ковальчук Л. В. на користь ДП "Славутське лісове господарство" 149 529 грн безпідставно отриманих коштів і відмову в частині позову стосовно визнання недійсними платіжних доручень від 28.02.2018 р. № 2822, від 19.01.2018 р. № 1826.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів, суди у справі № 924/173/19 послалися, у тому числі, на акт від 08.01.2019 р. № 07-08/2, складений за результатами проведеної управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Хмельницькій області планової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП "Славутське лісове господарство" за період із 01.01.2016 р. по завершений місяць 2018 р., та дійшли висновку про відсутність між сторонами (ФОП Ковальчук Л.В. та ДП "Славутське лісове господарство") договірних правовідносин, установивши відсутність належним чином оформленого правочину та незазначення всіх необхідних реквізитів у накладних від 28.12.2017р. № 17 та від 29.12.2017 р. № 321.
Колегія суддів апеляційного суду вказує, що у відповідності до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 1214 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Із цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, у тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Таким чином, можна дійти висновку, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Відтак, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.10.2017 р. у справі № 3-905гс17.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1 098 710 грн безпідставно отриманих коштів є обґрунтованими, а висновок суду про те, що обставини у справі свідчать про безпідставність утримання відповідачем даних коштів законним.
Разом з тим, відповідачем до суду першої інстанції подано заяву про застосування до вимог позивача строків позовної давності.
Так, ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Загальна позовна давність на підставі ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Позовна давність на підставі ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.
З огляду на наведене, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушено, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові в зв'язку із спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позивач стверджує, що трирічний строк позовної давності до заявлених вимог необхідно обчислювати з 10.08.2018 р., коли позивач виявив перерахування коштів без законних підстав і повідомив про це правоохоронні органи.
Однак, такі доводи позивача не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається не лише від дня, коли особа довідалася про порушення свого права або про особу, яка його порушила, але й від дня, коли особа могла довідатися про таке порушення.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 р. у справі №6-2469цс16).
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.
До принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності стаття 4 зазначеного Закону відносить, зокрема повне висвітлення (фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі); безперервність (оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати й надалі); нарахування (доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів).
Позивач не був обмежений у своєму праві здійснити перевірку доцільності та правильності списання та використання матеріальних цінностей, використання грошових коштів та звірку розрахунків з відповідачем, яка ним була здійснена у подальшому, у будь-який час після перерахування коштів.
Тобто позивач не мав об'єктивних зовнішніх чи інших перешкод у доступі до законодавства, до інформації про свою діяльність і, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про порушення своїх прав.
Судом першої інстанції правомірно звернуто увагу на надані відповідачем накази Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства "Про проведення внутрішнього аудиту в ДП "Славутське лісове господарство" від 06.06.2016 р. № 33, від 28.11.2018 р. № 110, а також звіти керівника підприємства про виконання показників ефективності використання державного майна і прибутку та майнового стану підприємства, які враховуються під час укладення контракту з керівником підприємства, що є у державній власності за 2016-2018 роки, які свідчать про можливість позивача виявити порушення своїх прав в ході здійснення відповідних аудитів та звітування керівника.
Також, виходячи з правової природи безпідставно отриманого майна, суд зауважує, що виникнення у набувача обов'язку з повернення такого майна не залежить від часу виявлення потерпілим безпідставності набуття майна. Обов'язку з повернення безпідставно набутого майна кореспондує право особи вимагати такого повернення.
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та доводами відповідача про те, що строк позовної давності необхідно обчислювати з моменту перерахування позивачем коштів.
Вказана позиція щодо обчислення початку перебігу позовної давності за вимогами про стягнення безпідставно отриманих коштів з моменту їх перерахування відображена також у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.08.2019 р. у справі №924/173/19, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 08.10.2019 р.
Будь-яких причин пропуску позивачем строку позовної давності суду не наведено, заяви про поновлення такого строку суду не подано.
Відтак, враховуючи звернення позивача до суду з даним позовом 20.12.2019 р. (штамп відділення поштового зв'язку), суд вважає, що позивачем було частково пропущено трирічний строк позовної давності, а саме: в частині вимог про стягнення 784 710 грн, перерахованих відповідачу до 20.12.2016 р. (17.05.2016 р. в сумі 99 100 грн, від 26.05.2016 р. в сумі 88 000 грн, 03.06.2016 р. в сумі 99 750 грн, 15.06.2016 р. в сумі 99 534 грн, 23.06.2016 р. в сумі 99 825 грн, 01.07.2016 р. в сумі 99 500 грн, 07.07.2016 р. в сумі 99 754 грн, 15.07.2016 р. в сумі 99 247 грн).
Виходячи з вищенаведених обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову в частині стягнення 314 000 грн безпідставно отриманих коштів, а в позові в частині стягнення 784 710 грн суд першої інстанції правомірно відмовив у зв'язку з пропуском позовної давності.
При цьому, суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи ДП "Славутське лісове господарство" про те, що строк позовної давності переривався в силу ч. 2 ст. 264 ЦК України у зв'язку із зверненням ДП "Славутське лісове господарство" з позовом до ФОП Чернюк В.О. у справі № 924/389/19 про стягнення 1 098 710 грн безпідставно отриманих коштів, враховуючи слідуюче.
Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, та в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
Колегія суддів приймає до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 29.06.2021 р. у справі № 904/3405/19, з якої слідує наступне.
Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Запроваджений нормами ЦК України від 16.03.2003 р. інститут позовної давності полягає у наданні особі, цивільне право якої порушено, певного строку саме для звернення до суду за захистом цього права, в тому числі за допомогою державного примусу. Дія інституту позовної давності є проявом принципу правової визначеності, який забезпечує стабільність цивільних відносин у суспільстві.
Перебіг позовної давності за нормами чинного ЦК України від 16.03.2003 р. починається від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права, загального правила про переривання позовної давності пред'явленням особою позову не встановлено.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 227 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо: 1) позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності; 2) позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано; 3) у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 4) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору; 5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду; 6) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду; 7) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана; 8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; 9) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; 10) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього ж суду інший позов (позови) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду; 11) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
За своєю правовою природою залишення позову без розгляду є відмовою суду розглянути звернення особи про захист її порушеного права (позов) внаслідок визначених указаною статтею 227 ГПК України недоліків або дій цієї особи. При цьому особа може повторно звернутись до суду з такими ж вимогами.
Перебіг позовної давності обчислюється за загальним правилом від дня, коли особа довідалася (могла довідатись) про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду не погодилася з посиланням судів на норми частин другої, третьої статті 264 ЦК України щодо переривання перебігу позовної давності у зв'язку зі зверненням позивача до суду з позовом, який у подальшому був залишений без розгляду. Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи скаржника про те, що суди помилково не застосували норми статті 265 ЦК України стосовно того, що залишення позовної заяви без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності, яка є спеціальною нормою для спірних правовідносин, з огляду на таке.
Відповідно до статті 265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.
Згідно зі статтею 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
З наведених норм статей 263 та 264 ЦК України вбачається, що переривання перебігу позовної давності відрізняється від зупинення перебігу позовної давності тим, що після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Натомість у випадку зупинення позовної давності від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг цього строку продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Зупинення перебігу позовної давності має тимчасовий характер, коли до її строку не зараховується час існування визначених законодавством обставин, за наявності яких цей строк не спливає. Натомість переривання позовної давності означає анулювання строку, який сплив до моменту вчинення боржником передбачених законодавством дій щодо визнання боргу або іншого обов'язку.
Отже, норма статті 265 ЦК України регулює відносини зупинення перебігу позовної давності в разі залишення позову без розгляду та не регулює відносин переривання або непереривання позовної давності у такому випадку, тому не підлягає застосування до спірних правовідносин.
Ураховуючи тлумачення статей 256, 264, 265 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду не погодилася з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.07.2019 р. у справі №639/9642/14-ц та у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.03.2020 р. у справі № 713/1548/18, щодо переривання перебігу позовної давності у разі пред'явлення позову, який судом було залишено без розгляду, та відступила від них.
У справі, що переглядається, судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 11.06.2019 р., яка залишена без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.07.2019 р. у справі № 924/389/19, позов ДП "Славутське лісове господарство" до ФОП Чернюка В.О. про визнання недійсними правочинів, стягнення 1 098 710 грн. безпідставно отриманих коштів залишено без розгляду, оскільки позовну заяву підписано особою, яка не мала права підписувати її.
Враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/3405/19 щодо перебігу позовної давності у разі звернення до суду з позовом та залишення його без розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що звернення ДП "Славутське лісове господарство" з позовом до ФОП Чернюка В.О. у справі № 924/389/19, який залишений судом без розгляду, не переривало перебігу позовної давності, а доводи позивача в цій частині є безпідставними.
Також, як встановлено судом, ДП "Славутське лісове господарство", звертаючись до суду із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Чернюка Вадима Олександровича про стягнення безпідставно отриманих коштів за 2017 рік в сумі 314 000 грн у справі № 924/666/18, вимог щодо стягнення коштів за 2016 рік на заявляло. Також, ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 21.11.2018 р. даний позов ДП "Славутське лісове господарство" про стягнення безпідставно отриманих коштів в сумі 314 000 грн було залишено без розгляду у зв'язку із нез'явленням позивача у судові засідання.
Окрім того, доводи ФОП Чернюка В.О. стосовно покладення на нього витрат на правничу допомогу є безпідставними, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано, виходячи з положень ст. ст. 126, 129 ГПК України, беручи до уваги складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, критерії реальності, обґрунтованості та пропорційності заявлених сторонами витрат до предмета спору, з урахуванням його ціни, а також часткове задоволення позовних вимог, дійшов висновку про покладення на відповідача 3000 грн витрат позивача, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов'язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржників, викладені ними в апеляційних скаргах такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржників не спростовують висновків суду першої інстанції.
Щодо поданого відповідачем клопотання в суді апеляційної інстанції щодо розрахунку судових витрат за час розгляду справи загальний розмір яких становить 14 000 грн, суд зазначає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги ФОП Чернюка В.О. на рішення суду її було залишено без задоволення, а спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, тому апеляційний суд, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, дані судові витрати покладає на відповідача.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 р. у справі № 924/1338/19 необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Чернюка Вадима Олександровича та Державного підприємства "Славутське лісове господарство" - без задоволення.
Судові витрати за подання апеляційних скарг покладаються на позивача та відповідача згідно ст. 129, 282 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -
1. Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Чернюка Вадима Олександровича та Державного підприємства "Славутське лісове господарство" на рішення Господарського суду Хмельницької області від 11.03.2020 р. у справі № 924/1338/19 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складено 04 жовтня 2021р
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Петухов М.Г.