Справа № 752/14363/21
Провадження № 2/752/7473/21
Іменем України
17.09.2021 року Голосіївський районний суд міста Києва
у складі: головуючого по справі судді - Мазура Ю.Ю.,
секретаря - Воробйова І.О.,
за участю сторін:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя, -
У червні 2021 року позивач ОСОБА_4 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
В обґрунтування позову ОСОБА_4 вказував, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу неможливе, та зазначив, що останнім часом шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, а спільне господарство не ведеться. Від шлюбу сторони дітей не мають.
В частині позовних вимог щодо поділу майна зазначено, що за час перебування у шлюбі з відповідачкою за договором купівлі-продажу від 26 грудня 2012 року було придбано квартиру. Хоча нерухомість придбано під час існування шлюбу, проте вказане житло є предметом його особистої приватної власності, оскільки набуте за грошові кошти, які позивач отримав в дар від своєї матері ОСОБА_5 . На підтвердження факту дарування грошей позивачем була складена розписка та нотаріально посвідчений договір дарування. Також, за час шлюбу було за особисті кошти позивача, які були отримані як завдаток від продажу квартири, яка належала йому до шлюбу, ОСОБА_4 було придбано автомобіль. Дані обставини підтверджені розпискою про отримання завдатку та договором купівлі-продажу від 21.11.2014 року. Оскільки шлюбні стосунки між сторонами припинені, позивач подав цей позов з метою унормування майнових прав подружжя та визначення кола речей, що належатиме кожному зі сторін після поділу спільного майна подружжя. У зв'язку з викладеним просив визнати право особистої приватної власності на автомобіль та квартиру.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 11.06.2021 відкрито провадження по справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
03 вересня 2021 року відповідачем було надано відзив на позовну заяву, в якому вона позов в частині розірвання шлюбу визнала. В частині позовних вимог щодо поділу майна відповідач зазначила, що спірні квартира та автомобіль були придбані під час шлюбу за грошові кошти, які належали подружжю на праві спільної сумісної власності, а надані документи оформлені з порушенням норм законодавства, тому не можуть бути підставою для відступлення від засади рівності часток при поділі майна подружжя.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10.09.2021 закрито підготовче провадження та призначено дану цивільну справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні просила задовольнити позов в повному обсязі, зазначила що сторони проживають окремо, а примирення та збереження шлюбу між сторонами неможливе.
Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні не заперечували щодо задоволення позову в частині розірвання шлюбу. Стосовно поділу майна подружжя заперечували. Зазначили, що нотаріально посвідчений договір не є підтвердженням подарунку, а обставина набуття майна у власність настає з моменту посвідчення договору. Крім того, зауважили, що спірний автомобіль було придбано у 2014 році, а в матеріалах справи відсутнє підтвердження придбання автомобілю. В спірній квартирі проживає відповідач, а автомобілем користується позивач.
Суд, вислухавши думку позивача, відповідача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, 29 жовтня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено шлюб, про що 29 жовтня 2011 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Дітей від шлюбу подружжя не має.
Разом з тим, судом встановлено, що шлюбні відносини між позивачем та відповідачем фактично припинені. При цьому, суд вважає, з урахуванням позиції позивача та відповідача, відновлення подружніх відносин та збереження сім'ї неможливо.
За визначенням ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
З цього законодавчо сформульованого поняття сім'ї випливає, що однією із ознак сім'ї є спільне проживання та спільний побут подружжя.
Відповідно до ст. 112 Сімейного кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
Згідно пп. 10, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Частиною 1 ст.82 ЦПК України встановлено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (ч.4 ст.206 ЦПК України).
Враховуючи те, що визнання відповідачем позову в частині розірвання шлюбу не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб та розлад в сім'ї викликаний серйозними причинами і носить стійкий характер, який виключає відновлення колишніх сімейних відносин, суд вважає, що подальше спільне життя сторін і збереження шлюбу суперечитиме їх інтересам, у зв'язку із цим приходить до висновку про задоволення позову.
При вирішенні справи в частині поділу майна суд виходить з наступного.
Главою 8 СК України внормовано право спільної сумісної власності подружжя.
Як випливає із ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них на мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба і т. і.) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Зазначеною статтею сімейного законодавства встановлено презумпцію спільності майна подружжя, якщо не доведено, що майно належить дружині, чоловіку на праві особистої приватної власності, що врегульовано статтею 57 СК України, за змістом якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Як випливає з роз'яснень в п. п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Виходячи з наведених положень законодавства та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Саме про таке застосування норм статей 57, 60 СК України зазначено в постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 619/5624/14-ц (провадження № 61-4712св18), від 26 червня 2019 року у справі № 641/5115/16-ц (провадження № 61-19996св18), від 18 березня 2019 року у справі № 334/8276/15-ц (провадження № 61-20св19), від 24 квітня 2019 року у справі № 640/14686/16-ц (провадження № 61-25953св18).
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що предметом доказування спору про визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно є не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , 18.10.2004 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною В.В., зареєстровано в реєстрі за № 7308.
Відповідно до п. 1 вказаного договору ОСОБА_6 (продавець) зобов'язується передати у власність ОСОБА_4 (покупця) квартиру під АДРЕСА_1 , а покупець зобов'язується прийняти і сплачує за неї обговорену грошову суму. Означена квартира складається з трьох жилих кімнат, жилою площею 50,90 кв.м., загальною площею 75,90 кв.м.
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 01.11.2014, укладеного між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_7 (покупець), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. за реєстровим № 1682, продавець зобов'язується передати у власність покупця квартиру під АДРЕСА_1 , а покупець зобов'язується прийняти цю квартиру та сплатити за неї ціну згідно з умовами, що визначені в цьому договорі.
06.11.2014 ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_7 в рахунок майбутньої оплати з придбання квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить йому на праві особистої приватної власності, що підтверджується розпискою від 06.11.2014. Факт отримання ОСОБА_4 грошей означає, що він зобов'язується продати квартиру за ціною 1152367,00 грн.
Згідно договору № 1411-07002 від 07.11.2014 укладеного між ТОВ «НІКО ЦЕНТР КИЇВ» в особі директора Ташути Наталії Юріївни (продавець) та ОСОБА_4 (покупець), зобов'язується поставити та передати у власність покупця новий автомобіль марки Mitsubishi, покупець в свою чергу, зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору. Назва товару: автомобіль марки Pajero Wagon 3.2 AT Navi комплектації Е71, кольору С06 - 1 шт.
Пунктом 2.1. вказаного договору вартість товару: 680544,00 грн, у тому числі ПДВ 113424,00 грн. Оплата зазначеної суми підтверджується видатковою накладною № НЦ000674 від 20.11.2014
Актом приймання-передачі № 141120-002 до договору № 1411-07002 від 07.11.2014 підтверджено прийняття автомобілю марки Mitsubishi, Pajero Wagon 3.2 AT Navi комплектації Е71, кольору С06, номер кузову НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 .
ОСОБА_4 отримав у дарунок своєї матері ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 2100000,00 грн для придбання ОСОБА_4 у особисту власність 4-кімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відповідною розпискою.
Відповідно до договору дарування грошей від 19.05.2021, посвідченим приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Черниш Є.В., зареєстровано в реєстрі за № 144, ОСОБА_5 передала 20.12.2012 безоплатно у власність ОСОБА_4 , а останній прийняв у власність гроші в сумі 2100000,00 грн для придбання у особисту власність 4-кімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .
Надані суду фактичні дані, якими є копія договору купівлі-продажу квартири від 18.10.2004 року, копія договору купівлі-продажу квартири від 21.11.2014 року, копія розписки від 06.11.2014 року, копія договору придбання автомобіля № 1411-07002 від 07.11.2014 року з видатковою накладною та актом приймання передачі, копія розписки від 20.12.2012 року, копія договору дарування грошей, копія договору купівлі-продажу квартири від 26.12.2012 року підтверджують обґрунтованість позову та дають підстави для його задоволення.
Отримання позивачем завдатку в рахунок майбутньої оплати у зв'язку з продажем квартири та подальше набуття автомобіля, отримання грошових коштів за договором дарування від матері з метою придбання квартири свідчить про те, що джерелом набуття спірної квартири не були спільні кошти подружжя, а придбання автомобіля та квартири сталося за рахунок коштів, які належали позивачу на праві особистої приватної власності
Стаття 12 ЦПК України визначає принцип змагальності цивільного судочинство.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а обов'язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Оцінка надається як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.
Судом встановлено, що за час шлюбу ОСОБА_4 були придбані спірна квартира та автомобіль за кошти, які належали йому особисто, а тому вказане майно є його особистою приватною власністю та не підлягає поділу. Презумпція спільності права власності подружжя на спірні квартиру та автомобіль позивачем спростована, натомість відповідачем не було надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження, що джерелом придбання спірного майна є грошові кошти, які належали подружжю на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.
Проте, положеннями статті 142 ЦПК України передбачено порядок розподілу судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.
За змістом ч. 1 ст. 142 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма викладена і в ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Таким чином, якщо відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, то в судовому рішенні повинно бути вирішено питання про повернення позивачу з державного бюджету половини сплаченого ним судового збору при поданні позовної заяви, а інша половина судового збору покладається на відповідача.
На підставі вищевикладеного, та враховуючи, що при подачі позову до суду ОСОБА_4 сплачений судовий збір у розмірі 12258 грн. 00 коп., суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача зазначеної суми.
В іншій частині відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України,-
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя - задовольнити.
Розірвати шлюб, зареєстрований між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 21 листопада 2011 Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1748.
Визнати за ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) право особистої приватної власності на автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon 3,2 AT Navi (опціон Е71, колір НОМЕР_5 , номер кузова НОМЕР_2 , номер двигуна НОМЕР_3 ).
Визнати за ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) право особистої приватної власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 11625080000).
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) судовий збір в розмірі 12258 (дванадцять тисяч двісті п'ятдесят вісім) грн 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: Ю.Ю.Мазур