Справа № 640/4403/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М.
30 вересня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 червня 2015 року № 6467-17.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві, подало апеляційну скаргу, у якій, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про залишення позовної заяви без розгляду. Апелянт наполягає на необхідності застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності. Свої доводи обґрунтовує тим, що позивач не виконала передбачений п. 70.7. ст. 70 Податкового кодексу України обов'язок та не повідомляла контролюючий орган про зміну її податкової адреси. Відтак, апелянт зазначає, що надіслане позивачу поштове відправлення, яке було повернуто із зазначенням причин «за закінченням терміну зберігання», вважається належним чином врученим платнику податків.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу Lexus RX 350 2013 року з об'ємом двигуна 3456 куб. см.
ДПІ у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві згідно з п.п. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та відповідно до п.п. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України прийняла податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 11 червня 2015 року № 6467-17, яким ОСОБА_1 нараховано податкове зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік у розмірі 25000 грн 00 коп.
Копію зазначеного податкового повідомлення-рішення направлено позивачу за податковою адресою: АДРЕСА_1 , та 26 липня 2015 року повернуто до контролюючому органу АТ «Укрпошта» із зазначенням причини невручення «за закінченням терміну зберігання».
Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 11 червня 2015 року № 6467-17 протиправним, ОСОБА_1 звернулася з цим позовом до суду.
При цьому, позивач просила поновити строк звернення до суду, посилаючись на те, що оскаржуване рішення відповідача направлене не за адресою її реєстрації та не було нею отримане. Також позивач зазначила, що про оскаржуване рішення вона дізналася лише 12 лютого 2020 року з відповіді контролюючого органу на її запит.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 лютого 2021 року визнано поважними причини пропуску позивачем строку на звернення до суду та поновлено такий строк.
Приймаючи ж рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що положення ст. 267 Податкового кодексу України щодо сплати транспортного податку підлягають застосуванню у сукупності з пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 цього Кодексу. Відповідно, транспортний податок підлягає сплаті починаючи з 01 січня 2016 року, а визначення такого податкового зобов'язання у 2015 році є протиправним.
Проте, колегія суддів, розглядаючи апеляційну скаргу, вважає доречними доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, законодавець обмежив строки звернення до адміністративного суду з метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Після закінчення цього строку особа не втрачає права звернутися з адміністративним позовом, але такий може бути залишено без розгляду лише на тій підставі, що пропущено строк звернення, якщо судом не буде встановлена наявність поважних причин для пропуску такого строку.
В даному випадку предметом оскарження є податкове повідомлення-рішення, що винесене контролюючим органом у 2015 році.
Спеціальним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.
Відповідно до п. 56.18 ст. 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Згідно п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до ст. 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п. 133.4 ст. 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Отже, платник податків має право оскаржити рішення контролюючого органу про визначення суми грошового зобов'язання в межах 1095 днів.
Як раніше зазначалось, звертаючись до суду з цим адміністративним позовом ОСОБА_1 вказала, що податкове повідомлення-рішення від 11 червня 2015 року № 6467-17 контролюючий орган не направив на адресу її реєстрації та повідомила, що про його наявність дізналася лише 12 лютого 2020 року.
Вказане обставини, на переконання позивача та суду першої інстанції, є поважними причинами пропуску строку звернення до суду.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду справи не врахував положення ст.ст. 45, 70 Податкового кодексу України.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та підтверджується копією паспорту позивача, на момент придбання транспортного засобу, який є об'єктом оподаткування, позивач була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач не заперечує того, що саме вказана адреса була внесена до облікової картки фізичної особи - платника податків, як її податкова адреса.
Водночас, позивач зазначає, що з 27 травня 2015 року та станом на час прийняття оскаржуваного нею рішення, вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
У зв'язку з чим, ОСОБА_1 вважає, що оскаржуване рішення контролюючого органу повинно було бути направленим за цією адресою її реєстрації.
Надаючи правову оцінку вказаним доводам позивача, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п. 45.1. ст. 45 Податкового кодексу України платник податків - фізична особа зобов'язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.
Положеннями п. 70.2. ст. 70 Податкового кодексу України (тут і надалі - у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься така інформація: 70.2.1. прізвище, ім'я та по батькові; 70.2.2. дата народження; 70.2.3. місце народження (країна, область, район, населений пункт); 70.2.4. місце проживання, а для іноземних громадян - також громадянство; 70.2.5. серія, номер свідоцтва про народження, паспорта (аналогічні дані іншого документа, що посвідчує особу), ким і коли виданий.
Згідно з п. 70.7. ст. 70 Податкового кодексу України фізичні особи - платники податків зобов'язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
За приписами п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України визначено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Аналогічні положення містить п. п. 3.8., 3.10. Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 листопада 2012 № 1236.
Відповідно до п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Як встановлено з відзиву на адміністративний позов, у 2015 році після зміни місця реєстрації (проживання) ОСОБА_1 у порядку, встановленому п. 70.7. ст. 70 Податкового кодексу України, не повідомляла контролюючі органи про зміну її податкової адреси (або адреси реєстрації).
Всупереч вимогам ч. 1 ст. 77 КАС України позивач не надала до суду доказів, які б спростовували вказані обставини, як і не надала будь-яких пояснень з цього приводу.
Колегія суддів звертає увагу, що жодна норма податкового законодавства не зобов'язує податковий орган здійснювати заходи для з'ясування причин невручення податкового повідомлення-рішення, чи для вжиття додаткових заходів щодо вручення податкового повідомлення-рішення.
Крім того, добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за його податковою адресою та у строк, що визначений п. 70.7. ст. 70 Податкового кодексу України, повідомляти контролюючі органи про зміну податкової адреси.
У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
У зв'язку з зазначеними обставинами, надіслання позивачу податкового повідомлення-рішення за наявною у податкового органу податковою адресою ОСОБА_1 не можна вважати помилкою, допущеною контролюючим органом.
Відповідно, застосування до спірних правовідносин п. 58.3 ст. 58 Податкового кодексу України, на якому наполягала позивач, в даному випадку неможливе.
Так, з матеріалів справи вбачається, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було направлене податковим органом рекомендованим листом на внесену до облікової картки фізичної особи - платника податків податкову адресу позивача: АДРЕСА_1 .
Отже, в силу вимог п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими позивачу 26 липня 2015 року (дата повернення направленого позивачу податкового повідомлення-рішення до контролюючого органу «за закінченням терміну зберігання»).
Тобто, датою з якої необхідно обраховувати початок перебігу строку звернення до суду є саме 26 липня 2015 року, а не 12 лютого 2020 року, як помилково вважає позивач.
Відтак, звертаючись до суду з вказаним адміністративним позовом 22 лютого 2020 року позивач пропустила строк звернення до суду, який визначений ст. 102 Податкового кодексу України.
Як встановлено зі змісту позовної заяви та заяви на усунення недоліків позову, ОСОБА_1 не вказала поважних причин пропуску строку звернення до суду.
Доводи клопотання про поновлення строку на подання адміністративного позову, які містяться у заяві (а.с. 41 - 42), зводяться лише до того, що позивач про наявність оскаржуваного рішення дізналась - 12 лютого 2020 року.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що несвоєчасне отримання ОСОБА_1 податкового повідомлення-рішення від 11 червня 2015 року № 6467-17 відбулось у зв'язку з не виконанням позивачем вимог п. 70.7. ст. 70 Податкового кодексу України.
Відтак, вказані позивачем причини пропуску строку на подання адміністративного позову не можуть бути визнані судом поважними.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про необхідність поновлення строку звернення до суду та розгляду справи по суті позовних вимог, здійснені у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вказані обставини в сукупності свідчать про обґрунтованість вимог апеляційної скарги відповідача.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дотримання строків розгляду адміністративних справ - одна з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовчої діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах.
Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно - правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Тобто, строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених ч.ч. 3 та 4 ст. 123 цього Кодексу.
В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених ст. 240 цього Кодексу.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 123, 240, 242 - 244, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов