Справа № 320/10214/20 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.
30 вересня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просив:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату з 01.01.2014 по 02.08.2014 йому доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому у зоні посиленого радіологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у відповідності до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796- XII;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити йому перерахунок та виплату щомісячної доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому у зоні посиленого радіологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати (згідно Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік) за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи IV категорії, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком, та щомісячну доплату, як непрацюючий пенсіонер до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення.
У той же час, відповідачем протиправно не нараховувалась щомісячна доплата, як непрацюючому пенсіонеру до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановлена частиною другою ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.04.2014 по 02.08.2014.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року позовні вимоги - задоволено.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні перерахунку та виплати з 01.01.2014 по 02.08.2014 ОСОБА_1 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому у зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у відповідності до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-ХІІ.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячної доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, проживаючому у зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати (згідно Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік) за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно, відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждапим внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням раніше виплачених сум.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що на даний час відсутні підстави для здійснення перерахунку пенсії відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждапим внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Крім того, апелянтом подано клопотання, в якому останній просить залишити без розгляду дану позовну заяву, так як позивачем пропущено строк звернення до суду, враховуючи, що пенсія є періодичним платежем, та особа з першого дня отриманого платежу є повідомленою про можливі порушення своїх прав.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має статус громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю у 1986-1992 роках, 4-ї категорії, що підтверджується посвідченням від 26.11.1993 серії НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою Виконавчого комітету Ківшоватської сільської ради Таращанського району Київської області від 25.08.2020 №820, ОСОБА_1 проживає в с. Ківшовата Таращанського району Київської області з 26.04.1986 по даний час.
Згідно Постанови Кабінету Міністрів Української PCP «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.07.1991 №106, с. Ківшовата Таращанського району Київської області належить до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Як наслідок, позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок його пенсії та доплат за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, однак у відповідь отримав лист від 20.09.2020 №6975-10640/М-02/8-1000/20 в якому вказано, що положення статті 39 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на поточний рік.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач повинен нараховувати та виплачувати доплати позивачу в розмірі, визначеному статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ, а не Порядком №1210, тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
У силу вимог ст. 1 Закону № 796-XII встановлено мету та основні завдання цього Закону, а саме, що він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Отже, метою та завданнями цього Закону є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.
Згідно з частинами першою та другою статті 39 Закону №796-XII громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до статті 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
У силу вимог статті 50 Закону №796-XII особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:
- інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;
- інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Частиною першою статті 54 Закону №796-XII визначено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством.
Згідно з частиною третьою статті 54 Закону №796-XII обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У відповідності до частини четвертої статті 54 Закону №796-XII у усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.
Таким чином, вказаними нормами закріплено розміри пенсії по інвалідності, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію та доплати до пенсії.
При цьому, Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 були визначені мінімальні розміри основної пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
У той же час, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 4 червня 2011 року № 3491-VI, який набрав чинності 19 червня 2011 року, зокрема пунктом 7 частиною першою зазначеного Закону Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частиною 3 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнано такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року визначено, що в аспекті конституційного подання положення частини 2 статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.
Також, пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» встановлено, що у 2013 році норми і положення, зокрема, статті 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, доповнено Розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 67, якими встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».
Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, який набув чинності 1 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян у 2011, 2012 та 2013 бюджетних роках делеговано Кабінету Міністрів України.
У той же час, Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (в редакції, чинній до 3 серпня 2014 року) не передбачалось обмежень щодо застосування статтей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Виходячи з пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно під час визначення розміру пенсії позивачу застосуванню підлягали положення статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не норми Постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210.
У відповідності до пункту 3 статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту.
Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затверджено порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Із набуттям чинності Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру виплат передбачених, зокрема, статями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Враховуючи вищевикладене, виплачуючи позивачу з 1 листопада 2011 року по 31 грудня 2013 року та з 3 серпня 2014 року пенсію та доплати у порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідач діяв правомірно.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 344/14522/17.
Отже, в період з 01 січня по 02 серпня 2014 року нарахування та виплата особі пенсії, додаткової пенсії та доплати за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення має здійснюватися у розмірах, які визначені статтями 39, 50, 54 Закону №796-XII, а не Порядком № 1210.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №619/2262/17, від 19 червня 2018 року у справі №344/14522/17 та від 11.09.2018 у справі №522/6810/17.
Розглядаючи вказаний спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що виплата позивачу пенсії у меншому розмірі за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 є наслідком протиправних дій суб'єкта владних повноважень - ГУ ПФУ у Київській області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Вказані положення закріплено у частині другій статті 122 КАС України.
При цьому, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, на думку суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
У даному випадку, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Слід наголосити на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Як свідчать матеріали справи, звертаючись у серпні 2020 року до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, позивач вже знав, що у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 розмір його пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем відповідно до Постанови № 1210.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що отримання позивачем листа відповідача від 20.09.2020 №6975-10640/М-02/8-1000/20 у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 6 років після отримання пенсії за серпень 2014 року.
Аналогічна правова позиція була висловлена Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.
Суд звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Враховуючи те, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами, тому колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду.
Згідно з частиною першою статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до п. 8 частини першої ст. 238 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права, тому апеляційна скарга є частково обґрунтованою, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового про залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст. ст. 240, 242, 250, 308, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2021 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук